Постанова

від 18.01.2018 по справі 327/370/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №327/370/16 Головуючий у 1 інстанції Кущ Т.М.

Провадження № 22-ц/778/558/18 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Воробйової І.А.

при секретарі Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Розівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Розівської дослідної станції Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Розівської дослідної станції Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення.

В позові зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 їх мати - ОСОБА_5 померла. За життя ОСОБА_5 набула право власності на земельні ділянки площею 5,52 гектара (далі - га) кожна, які розташовані на території Кузнецівської селищної ради Розівського району Запорізької області (далі - Кузнецівська сільрада), та належали останній згідно державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1 виданого на підставі рішення Кузнецівської сільської ради від 28 квітня 2000 року за №2, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №388 від 14 серпня 2001року, та згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 липня 2003 року реєстр №963, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №25 від 01 вересня 2003 року. За договорами оренди від 11 вересня 2003 року, що були зареєстровані у Розівській філії державного підприємства Бердянський районний центр державного земельного кадастру Запорізької області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено записи від 15 вересня 2003 року за реєстраційними №303 та №304, ОСОБА_5 за життя вказані земельні ділянки передала в оренду Розівській дослідній станції строком на п'ять років кожну, тобто до 15 вересня 2008 року. Проте відповідач продовжував користуватися земельними ділянками після закінчення строку дії договорів, у зв'язку з чим ОСОБА_5 у 2001 році зверталася до суду з позовом про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Посилаючись на викладене, просили суд стягнути з Розівської дослідної станції на користь кожного із позивачів по 25 936 грн. 48 коп. неустойки в розмірі подвійної плати за час простроченого повернення земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 після закінчення договорів оренди від 11 вересня 2003 року, укладених між померлою ОСОБА_5 та відповідачем. Стягнути на користь позивача ОСОБА_4 з відповідача суму понесених судових витрат.

Рішенням Розівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що 11 вересня 2003 року між ОСОБА_5 та Розівською дослідною станцією було укладено два договори оренди земельних ділянок площею 5,52 га кожна з кадастровими номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно, які розташовані на території Кузнецівської сільради, та належали останній згідно державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1 виданого на підставі рішення Кузнецівської сільської ради від 28 квітня 2000 року за №2, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №388 від 14 серпня 2001року, та згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 липня 2003 року реєстр №963, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №25 від 01 вересня 2003 року відповідно, строком на п'ять років кожну. Вказані договори оренди були зареєстровані у РФ ДП Бердянський РЦДЗК , про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено записи від 15 вересня 2003 року за реєстраційними №303 та №304.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що між Розівською дослідною станцію та ОСОБА_5 дійсно існували договірні відносини з приводу оренди належних останній земельних ділянок.

Крім того, рішеннями колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2011 року та 05 квітня 2011 року Розівську дослідну станцію зобов'язано повернути ОСОБА_5 вищевказані земельні ділянки.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 22 липня 2013 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а все її майно, зокрема, вищевказані земельні ділянки, успадкували ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках, тобто по 1/2 частці кожний.

За життя ОСОБА_5 уповноважила свою ОСОБА_4 отримувати рішення суду, виконавчі листи, отримувати грошові кошти, надавати заяви для представлення її інтересів в державних установах запорізької області.

З письмового повідомлення від 29 грудня 2016 року за №2155/06-39/2 встановлено, у Розівському районному відділі державної виконавчої служби Головного управління територіального управління юстиції у Запорізькій області перебували на примусовому виконанні виконавчі листи №22/1082/11, виданий 28 жовтня 2011 року апеляційним судом Запорізької області, та №2-837, виданий 12 березня 2012 року Розівським районним судом Запорізької області, про зобов'язання Розівську дослідну станцію повернути ОСОБА_5 земельні ділянки та стягнення на користь останньої понесених судових витрат. 23 листопада 2011 року та 26 березня 2012 року відповідно винесено постанови про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з тим, що суми боргу сплачені в повному розмірі та земельні ділянки повернуто стягувачці.

З письмових відповідей Розівської дослідної станції №613, №614 та №615 від 03 листопада 2015 року, №447 від 17 листопада 2016 року, письмової довідки №26 від 12 січня 2017 року, а також платіжної відомості №ДС000000079 від 22 грудня 2011 року, вбачається, що Розівська дослідна станція провела повний розрахунок з ОСОБА_5

Суд вірно встановив, що в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази, які б свідчили про наявність вимог ОСОБА_5 чи будь-кого з її повноважних представників до Розівської дослідної станції щодо невиплати та/або невчасної виплати орендної плати за користування земельними ділянками, а також з приводу відшкодування збитків, завданих за час користування земельними ділянками після закінчення строку дії договорів оренди.

З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2013 року до Куйбишевського РВ ГУМВС України в Запорізькій області надійшла письмова заява ОСОБА_4 про те, що у 2011 році невідома особа підробила підпис її матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, в результаті чого отримала гроші за використання земельних ділянок в розмірі 5100 гривень від представників Розівської дослідної станції. За вищевказаним фактом розпочато кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013080270001357 від 12 грудня 2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України.

Встановлено, що позивачам на протязі розгляду справи неодноразово роз'яснювалися права та обов'язки сторін, можливість заявляти клопотання, наслідки вчинення тих чи інших дій, право користуватися правовою допомогою. При цьому, з часу звернення до суду із позовом позивачі користувалися правовою допомогою кваліфікованого юриста - адвоката Жукова Г.І..

Під час проведення досудового розслідування, а також в ході розгляду даної цивільної справи за клопотанням позивачів було призначено судову почеркознавчу експертизу, за результатами проведення якої встановлено, що підпис в графі під порядковим №5 в платіжній відомості Розівської дослідної станції №ДС000000079 від 22 грудня 2011 року виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою.

При цьому, як вбачається з відповіді №1624/53/02-2017 від 18 серпня 2017 року, та додатково встановлено в судовому засіданні з пояснень учасників процесу, рішення по кримінальному провадженню №12013080270001357 від 12 грудня 2013 року за фактом підроблення офіційних документів посадовими особами Розівської дослідної станції не прийнято, слідство триває.

Згідно зі ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, про те, що докази, які б достовірно підтверджували вину посадових осіб Розівської дослідної станції, які є в причинному зв'язку із невиплатою ОСОБА_5 орендної плати за користування земельними ділянками чи будь-яких інших грошових коштів із певним цільовим призначенням, у матеріалах справи відсутні.

Оскільки позивачами не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні стст.77-78 ЦПК України на підтвердження вини посадових осіб Розівської дослідної станції у скоєнні підроблення офіційного документу, за відсутності вироку у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку, що вина відповідача - Розівської дослідної станції в частині невиплати грошових коштів ОСОБА_5 у 2011 році не встановлена та не доведена, а тому первісні вимоги позивачів в частині стягнення на їх користь орендної плати, на переконання суду, є необґрунтованими.

Позивачами в ході розгляду справи було уточнено позовні вимоги та замість стягнення орендної плати за користування Розівською дослідною станцією у 2011 році спірними земельними ділянками, які на той час належали померлій ОСОБА_5, було заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення їх повернення.

Відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного Кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Встановлено, що представником відповідача Комарем Г.І. в ході судового розгляду справи було заявлено усне клопотання про застосування позовної давності, оскільки від дня, коли позивачі довідалася або могли довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, пройшло більше трьох років.

Статтею 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність, яка встановлена тривалістю у три роки.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 20 березня 2012 року (справа №3-13гс12), неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому до неї не підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, що передбачена п.1 ч.2 ст.258 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.786 ЦК України, перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

З огляду наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що застосування позовної давності є недоречним з наступних підстав.

За змістом приписів частини першої і частини другої статті 786 ЦК України правило щодо початку перебігу позовної давності застосовується лише до відповідних вимог наймодавця і наймача, передбачених частиною першою цієї статті (інформаційний лист №01-06/735/2012, від 29 травня 2012 року Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України ).

Як встановлено судом, між Розівською дослідною станцію та ОСОБА_5 існували договірні відносини з приводу оренди належних останній земельних ділянок. Спірні земельні ділянки було повернуто стягувачу 23 листопада 2011 року та 26 березня 2012 року. За життя ОСОБА_5 не зверталась з будь-якими вимогами до відповідача щодо відшкодування збитків чи стягнення неустойки. Проте, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до спливу строку позовної давності.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не вступали з Розівською дослідною станцію в орендні правовідносини в спірний період, оскільки прийняли спадщину лише 22 липня 2013 року. Як встановлено в судовому засіданні, про факт повернення належних померлій земельних ділянок дізналися лише під час розгляду цивільної справи в суді.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з положень ст..ст. 1216,1218 ЦК України.

Судом вірно встановлено, що склад спадщини має певні особливості: у порядку спадкування переходять лише ті права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не установлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.

При цьому, законодавець передбачає низку особливостей переходу майнових прав спадкодавця, а сааме, право спадкоємця на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя (ч.2 ст.1230 ЦК України).

Зі змісту вказаної статті слідує, що, зокрема, право на стягнення неустойки (штрафу, пені) переходить у спадщину лише тоді, коли було прийняте відповідне судове рішення на користь спадкодавця, яке не було виконане до настання його смерті.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_5 не прохала відповідача сплатити на її користь неустойку у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення, а також не зверталась з відповідним позовом до суду. При цьому, відповідні суми грошових коштів, які вимагають стягнути з відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на користь померлої ОСОБА_5 за її життя присуджені їй не були.

З огляду наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що у спадкоємців не виникло права на стягнення неустойки, яка не була стягнута судовим рішення на користь спадкодавця, а тому суд дійшов висновку обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог спадкоємців ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Отже, розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Докази та обставини, ні які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Розівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24.01.2018 року.

Головуючий:

Судді: