Постанова

від 19.10.2017 по справі 2/229

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року Справа № 2/229

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представника Приватного підприємства "Бірюза" - Вертас М.М. дов. № 06-02 від 6 лютого 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Приватного підприємства "Бірюза" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року за скаргою Приватного підприємства "Бірюза" на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області у справі Господарського суду Львівської області за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до Приватного підприємства "Бірюза" про стягнення суми та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Бірюза" до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання незаконними дій,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Приватне підприємство "Бірюза" звернулось до суду з заявою, у якій просило визнати недійсною постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області ВП № 44545743 від 19 лютого 2015 року про стягнення з відповідача виконавчого збору у розмірі 440874 гривні 82коп.; визнати недійсною постанову відділу Примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області ВП № 46703839 від 27 лютого 2015 року про відкриття виконавчого провадження про стягнення з відповідача в дохід державного бюджету 440874 гривень 82 коп. виконавчого збору; визнати недійсною постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 17 березня 2015 року ВП № 46703839 про накладення арешту на все майно відповідача у межах суми звернення стягнення 440874 гривень 82 коп.; визнати недійсною постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 26 березня 2015 року ВП № 46703839 про арешт коштів на все майно відповідача у межах суми звернення стягнення 440874 гривні 82 коп.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року скаргу Приватного підприємства "Бірюза" на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області задоволено частково.

Визнано недійсною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 19 лютого 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору (ВП № 44545743).

У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області № 02.1-31/120/В-6 від 9 листопада 2016 року задоволено частково.

Скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року в частині визнання недійсною постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 19 лютого 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору.

Відмовлено у задоволенні скарги Приватного підприємства "Бірюза" на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в частині визнання недійсною постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 19 лютого 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору.

У решті ухвалу Господарського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Приватне підприємство "Бірюза" просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року, ухвалу Господарського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року залишити в силі.

Посилається на порушення апеляційним господарським судом норм п.п. 6, 7 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначає, що Закон України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого провадження у разі повернення основного виконавчого документа стягувачу на підстав п. 1 ч. 1 ст. 47 цього Закону, незалежно від того чи вчинялися заходи примусового характеру чи ні, що має місце в даному випадку.

Вказує, що Закон не передбачав сплати виконавчого збору у випадку повернення без виконання виконавчого документа за письмово заявою стягувача, оскільки документ не був виконаний примусово.

Представники позивача та Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області у судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги позивач та Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 17 червня 2010 року з Приватного підприємства "Бірюза" на користь ПАТ "УкрСиббанк" стягнуто 3645914 гривень боргу за кредитом, 325747 гривень 75 коп. боргу із сплати процентів, 392766 гривень 15 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 16255 гривень 70 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів, 5000 гривень 00 коп. неустойки, 22853 гривні 10 коп. державного мита та 211 гривень 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

24 грудня 2010 року на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17 червня 2010 року видано наказ № 2/229.

1 вересня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області винесено постанову ВП №44545743 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу від 24 грудня 2010 року та надано боржнику строк для добровільного виконання рішення до 8 вересня 2014 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Частиною 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державний виконавець протягом 3 робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до 7 днів з моменту винесення постанови та зазначає, що в разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим законом.

Встановлено, що у визначений наведеною нормою та наданий державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення суду боржником в добровільному порядку не вчинені дії на виконання наказу № 2/229 від 24 грудня 2010 року.

Таким чином, постанова державного виконавця від 1 вересня 2014 року про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми боргу винесена у відповідності до вимог ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження".

Постановою від 10 вересня 2014 року державний виконавець відклав провадження виконавчих дій до 19 вересня 2014 року у відповідності до вимог ч. 1 ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції станом на час вчинення виконавчих дій.

Згідно із ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції від 20 липня 2014 року, чинній на час винесення постанови від 20 жовтня 2014 року про арешт коштів боржника, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Таким чином, як встановлено судом апеляційної інстанції, боржник у визначений Законом України "Про виконавче провадження" та зазначений у постанові державного виконавця строк не виконав самостійно рішення суду, внаслідок чого, з метою примусового виконання рішення суду, 20 жовтня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, у відповідності до вимог ст. ст. 52, 57 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції станом на час вчинення виконавчих дій, за змістом якої вбачається, що одним з заходів примусового виконання рішення є винесення постанови про накладення арешту на майно боржника.

Положеннями ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції від 20 липня 2014 року, чинній на час винесення постанови від 20 жовтня 2014 року про арешт коштів боржника, заходами примусового виконання рішення є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Крім того, встановлено, що з повідомлення № 09.1-45/547/В611125 від 30 жовтня 2014 року про проведення виконавчих дій вбачається, що державний виконавець у відповідності до вимог ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, повідомив Приватне підприємство "Бірюза" та ПАТ "УкрСиббанк" про проведення 13 листопада 2014 року виконавчих дій щодо опису та арешту майна.

Про проведення 13 листопада 2014 року виконавчих дій щодо опису та арешту майна свідчить акт опису й арешту майна ВП №547 від 13 листопада 2014 року.

Також встановлено, що постановою державного виконавця від 18 листопада 2014 року призначено експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Таким чином, винесення державним виконавцем постанови від 20 жовтня 2014 року про арешт коштів боржника, проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна та винесення постанови від 18 листопада 2014 року про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні свідчить про вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду та спростовує висновки суду першої інстанції про невжиття державним виконавцем заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

16 лютого 2015 року стягувач звернувся до державного виконавця із заявою про повернення виконавчого документу без виконання.

19 лютого 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, що відповідало положенням п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції станом на час вчинення виконавчих дій.

19 лютого 2015 року державним виконавцем, у зв'язку із невиконанням боржником добровільно рішення суду в строк до 19 вересня 2014 року, винесено постанову про стягнення з Приватного підприємства "Бірюза" виконавчого збору в розмірі 440 874 гривні 82 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача.

Згідно із пп. 3.7.1 п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

При цьому, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Таким чином, з системного аналізу норм Закону України "Про виконавче провадження", в редакції на час вчинення виконавчих дій, вбачається, що заходами примусового виконання рішення суду є звернення стягнення на майно боржника, яке полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації, у зв'язку із чим апеляційний господарський суд дійшов мотивованого висновку про те, що постанови державного виконавця після закінчення строку для добровільного виконання рішення суду, зокрема, постанови про арешт коштів, про арешт та опис майна є заходами примусового виконання рішення суду в розумінні вимог ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції від 20 липня 2014 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що державною виконавчою службою вчинені дії, що є заходами примусового виконання рішення, а отже, винесення постанови від 19 лютого 2015 року про стягнення з Приватного підприємства "Бірюза" виконавчого збору в розмірі 440874 гривень 82 коп. є правомірним та відповідає вимогам закону.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсною постанови державного виконавця від 19 лютого 2015 року ВП № 44545743.

Судами встановлено, що 27 лютого 2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 46703839 з виконання постанови від 19 лютого 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 44545743.

17 березня 2015 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 46703839 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

26 березня 2015 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 46703839 про арешт коштів боржника.

У відповідності до п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 6 лютого 2015 року, чинній на час винесення постанови державного виконавця від 27 лютого 2015 року, відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи як постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції від 6 лютого 2015 року, чинній на час винесення постанови від 27 лютого 2015 року, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов мотивованого висновку про те, що державним виконавцем дотримано вимоги чинного законодавства, які регулювали вказані правовідносини на час прийняття оскаржуваної постанови від 27 лютого 2015 року про відкриття виконавчого провадження про стягнення з Приватного підприємства "Бірюза" в дохід державного бюджету 440874 гривень 82 коп. виконавчого збору, а тому постанова є правомірною та правові підстави для визнання її недійсною відсутні.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції від 8 березня 2015 року, чинній на час винесення постанови від 20 жовтня 2014 року про арешт коштів боржника, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах та винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Таким чином, державним виконавцем дотримано вимоги чинного законодавства, які регулювали спірні правовідносини на час прийняття оспорюваних постанов, а тому відсутні правові підстави для визнання їх недійсними.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов юридично мотивованого висновку про те, що винесення державним виконавцем постанови від 19 лютого 2015 року про стягнення з Приватного підприємства "Бірюза" виконавчого збору в розмірі 440874 гривень 82 коп., постанови від 27 лютого 2015 року про відкриття виконавчого провадження про стягнення з Приватного підприємства "Бірюза" в дохід державного бюджету 440874 гривень 82 коп. виконавчого збору, постанови від 17 березня 2015 року про накладення арешту на все майно Приватного підприємства "Бірюза" у межах суми звернення стягнення 440874 гривень 82 коп., постанови від 26 березня 2015 року про накладення арешту на кошти Приватного підприємства "Бірюза" у межах суми звернення стягнення 440874 гривень 82 коп. - є правомірним, відповідають вимогам норм матеріального права, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, а тому відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваних постанов державного виконавця.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що місцевим господарським судом помилково не враховано, що державним виконавцем вчинялись дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду, а тому висновок суду щодо наявності підстав для скасування постанови державного виконавця від 19 лютого 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору не відповідає обставинам справи.

Вищий господарський суд України відхиляє посилання заявника касаційної скарги на постанову Верховного суду України від 18 травня 2016 року, оскільки обставини справ не є подібними, правовий висновок постановлено за обставин, коли до відкликання виконавчого документа не вжито заходів примусового виконання рішення суду, що є відмінним від даної справи.

За наведених обставин доводи заявника касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи та не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене, постанова апеляційного господарського суду законна та обгрунтована, прийнята у відповідності до норм п. 7 ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 25, ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 28, ст. 32, ч. ч. 1, 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова