Постанова

від 18.10.2017 по справі 918/135/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року Справа № 918/135/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", м. Бровари Київської області на рішення від 29.03.2017 господарського суду Рівненської області та постановувід 07.06.2017 Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 918/135/17 господарського суду Рівненської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Індастрі", м. Рівне до 1. державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"; 2. приватного підприємства фірми "Алрі", м. Рівне простягнення 3 188 980 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

позивача відповідача 1Прищепа О.С., довір.; Дубей В.Ю., довір.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Індастрі" (далі - ТОВ "БК "Буд-Індастрі", позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до: державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - ДП "Укрспирт", відповідач1) про стягнення 188 980 грн. попередньої оплати за договором поставки від 11.11.2013 № 73 та приватного підприємства фірми "Алрі" (далі - ПП "Алрі", відповідач 2) про стягнення 1 000 грн. за договором поруки від 20.01.2014 № 1/01/14.

Під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача-1 3 188 980 грн. боргу.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 29.03.2017 у справі № 918/135/17 (суддя Войтюк В.Р.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 3 188 980 грн. боргу, а з відповідача 2, як поручителя, на користь позивача 1 000 грн. Рішення мотивовано невиконанням відповідачем 1 зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару. У свою чергу відповідач 2, як поручитель, несе солідарну відповідальність за невиконання відповідачем 1 своїх договірних зобов'язань.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 (судді: Юрчук М.І. - головуючий, Демянчук Ю.Г., Крейбух О.Г.) вказане рішення залишено без змін із тих же підстав.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач 1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права, а саме, ст.ст. 17, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України ). Скаржник посилається на порушення судами правил територіальної підсудності, а також немотивоване відхилення доказів, наданих відповідачем 1 у підтвердження факту належного виконання зобов'язань за договором.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.11.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс" (покупець) та ДП "Укрспирт" (постачальник) укладено договір № 73 поставки компонента моторного палива альтернативного на внутрішній ринок (далі - договір № 73 ), за умовами якого постачальник зобов'язався відвантажити та передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити на умовах 100% попередньої оплати компонент моторного палива альтернативний (далі - товар).

Відповідно до п. 5.3 договору партія товару відвантажується протягом 5 робочих днів від моменту зарахування коштів на рахунок постачальника.

На виконання умов договору покупець у період з 3 по 25 березня 2014 року перерахував постачальнику 3 188 980 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Крім того, за договором поруки від 20.01.2014 № 1/01/14, укладеним між ТОВ "ГК "Техінсервіс" та ПП "Алрі", останнє виступило поручителем перед ТОВ "ГК "Техінсервіс" за виконання ДП "Укрспирт" зобов'язань за договором № 73 на суму 10 000 грн.

У подальшому за договором про відступлення права вимоги від 13.02.2017 № 1/02/17 ТОВ "ГК "Техінсервіс" відступило ТОВ "БК "Буд-Індастрі" право вимоги від ДП "Укрспирт" грошових коштів за договором № 73, про що відповідача 1 було повідомлено листом від 13.02.2017.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач 1 в порушення вимог ст.ст. 693, 712 ЦК України не поставив оплачений позивачем товар за договором № 73. При цьому надані відповідачем 1 видаткові накладні за період з 18.03.2014 по 02.04.2014 не стосуються предмета спору, а тому не підтверджують факт поставки товару. Відносно відповідача 2, то він, як поручитель, солідарно відповідає перед позивачем за невиконання відповідачем 1 свого зобов'язання, проте в межах суми, вказаної в договорі поруки.

Однак такі висновки судів не можна визнати законними та обґрунтованими з огляду на таке.

Як встановлено судами, позивач не був безпосередньою стороною договору №73, у тому числі не отримував товар за долученими до матеріалів справи видатковими накладними за період з 18.03.2014 по 02.04.2014, а набув право вимоги до відповідача 1 від ТОВ "ГК "Техінсервіс" лише в 2017 році за вищевказаним договором про відступлення права вимоги (цесії).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, № 22330/05, від 05.02.2009).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Суду у справі Суомінен проти Фінляндії, № 37801/97, від 01.07.2003).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6).

Проте у порушення вищезазначених вимог процесуального законодавства та практики Європейського суду з прав людини як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, в спростування наданих відповідачем 1 в якості доказів поставки товару видаткових накладних лише зазначили, що вказані накладні не відносяться до предмету позовних вимог. При цьому мотивувальні частини судових рішень не містять жодного обґрунтування зазначених висновків.

При цьому оскільки отримувачем товару за вказаними видатковими накладними був первісний кредитор - ТОВ "ГК "Техінсервіс", то вказана особа повинна була бути залучена судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в порядку ст. 27 ГПК України, з метою з'ясування обставин фактичного отримання товару за договором. Крім того, з'ясуванню судами підлягало існування інших тотожних договірних правовідносини між ТОВ "ГК "Техінсервіс" та відповідачем 1, на підставі яких могла відбуватися поставка товару (у т.ч. шляхом дослідження первинних бухгалтерських документів ТОВ "ГК "Техінсервіс" на предмет відображення відповідних господарських операцій).

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з ПП "Алрі" коштів за договором поруки від 20.01.2014 № 1/01/14, то судами не перевірено наявності правового зв'язку між позивачем та ПП "Алрі". Так, за змістом договору про відступлення права вимоги від 13.02.2017 № 1/02/17 позивач набув право вимоги виключно від ДП "Укрспирт" з договором № 73. Однак, задовольняючи позовні вимоги до ПП "Алрі", суди не встановили наявності будь-яких доказів набуття позивачем права вимоги до поручителя - ПП "Алрі" за договором поруки від 20.01.2014 № 1/01/14.

Більше того, звертає увагу та обставина, що за договором поруки від 20.01.2014 № 1/01/14 між ТОВ "ГК "Техінсервіс" та ПП "Алрі" обсяг відповідальності поручителя становить лише символічну суму в 10 000 грн., при ціні основного договору № 73 в 470 400 000 грн. При цьому основний боржник - ДП "Укрспирт" знаходиться у м. Бровари Київської області, а місцезнаходження поручителя - м. Рівне. Отже, як новий кредитор - позивач, так і поручитель зареєстровані в одному населеному пункті - м. Рівному і даний спір розглянуто за місцезнаходженням не основного боржника в господарському суді Київські області, а саме поручителя - в господарському суді Рівненської області. Вказане може свідчити про штучну зміну територіальної підсудності вказаного спору за допомогою укладення фіктивного договору поруки. Вказане також підтверджує і істотне збільшення позивачем розміру позовних вимог (на 3 мільйона гривень) вже після порушення провадження у даній справі.

Проте суди попередніх інстанцій на вищезазначені обставини уваги не звернули, чим фактично ухилились від з'ясування усіх істотних обставин справи, що свідчить про неповноту судового дослідження. Таким чином, суди припустились грубого порушення норм ст.ст. 4 7 , 43 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам.

У силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 111 5 , 111 7 ГПК України) суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені порушення та прийняти рішення по суті вимог.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з істотним порушенням норм процесуального права, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, належним чином з'ясувати характер та зміст спірних правовідносин, у т.ч. шляхом залучення до участі у справі первісного кредитора - ТОВ "ГК "Техінсервіс" та розглянути справу згідно з вимогами чинного законодавства.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 4 7 , 43, 111 5 - 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 28 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 29.03.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 918/135/17 скасувати.

3. Справу № 918/135/17 передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

В.Я. Погребняк