Рішення

від 02.12.2011 по справі 2-5480/11

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа№2-5480/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2011 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого -судді Луняченка В.О.

при секретарі Жімбріу Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, виселення відповідача, та вселення позивачів

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні власністю, визнання таким, що втратив право на користування квартирою, вселення позивачів та виселення відповідача. Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що між сторонами з 2003 року склалися погані стосунки, пов'язанні з тим, що з липня 2003 року ОСОБА_4 вигнав свою жінку та неповнолітніх дітей на вулицю, з цього ж часу перешкоджає у користуванні квартирою, неодноразово погрожував дружині та дітям фізичною розправою. Противоправна поведінка відповідача примусила ОСОБА_1 звертатися до правоохоронних органів за захистом, та згідно рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.10.2004 року розірвати шлюб, та провести розподіл майна. Згідно рішення судової колегії Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 14.11.2005 року за ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, і з ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошову компенсацію за ѕ частини квартири у сумі 90433,50 грн. Однак відповідач рішення не виконав, гроші позивачам не сплатив, право власності на квартиру не зареєстрував, тому при примусовому виконанні рішення суду було звернуто стягнення на належну ОСОБА_4 відповідно до інформації МБТІ та РОН Одеської області ј частину квартири, яка у зв'язку з не проведенням торгів перейшла у власність ОСОБА_1. У зв'язку з тим, що діями відповідача, який перешкоджає користуванню квартирою власникам, порушуються права власності вони просять суд зобов'язати відповідача не чинити перешкод, та вселити їх у вищевказану квартиру. Крім того, вважаючи, що відповідач втратив своє право власності на квартиру, яв якості члена сім'ї власників сумісне проживання не можливе, так як відповідач систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі, а заходи запобігання виявились безрезультатними, позивачі просять суд виселити позивача з квартири без надання іншого житла. Крім того позивачі вважають, що своїми діями відповідач фактично втратив і право користування вказаної квартирою.

Представник відповідача позов визнала частково. Вона не заперечувала проти зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачам у мешканні в вищевказаної квартирі, та не заперечувала проти вселення позивачів у квартиру. Однак представник відповідача вважає, що згідно рішення від 14.11.2005 року за відповідачем визнано право власності на квартиру, а тому він не може, як співвласник бути виселеним з квартири, а той факт, що він, як вказують самі позивачі, постійно проживає у цій квартирі, свідчить про те що він не може бути визнаним таким, що втратив право користування квартирою. Між сторонами дійсно раніше були сварки, але після ухвалення рішення у 2005 році, позивачі самі не вселялися у квартиру, і не було ніяких дій з боку відповідача, які б свідчили про порушення правил співжиття. Всі представлені позивачами докази про звернення у правоохоронні органи датуються 2003-2004 роками.

Суд, вислухавши пояснення сторін та проаналізував надані докази і матеріали справи вважає, що позов повинен бути задоволений частково, з наступних підстав:

Як встановлено у судовому засіданні на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16.10.1997 року однокімнатна квартира АДРЕСА_2, загальною площею 43,1 кв.м., на праві сумісної власності належала ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 колишні подружжя, шлюб між ними розірвано за рішенням суду 21.10.2004 року. З 2003 року ОСОБА_4 вигнав позивачів -дружину та неповнолітніх дітей фактично на вулицю, перешкоджає їх праву користування квартирою, та порушуючи їх право власності. У зв'язку з неможливістю за технічними даними розділити реально квартиру, позивачка ОСОБА_1 звернулось до суду з вимогами про стягнення вартості майна. Рішенням судової колегії Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 14.11.2005 року за ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, і з ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошову компенсацію за ѕ частини квартири у сумі 90433,50 грн. При винесенні вказаного рішення було встановлено, що підставою скасування рішення від 28.12.2004 року про стягнення грошової компенсації на користь позивачів, було те, що суд не зробив свого висновку щодо прав відповідача на спірну квартиру після стягнення з нього суми грошової компенсації. Всі вищенаведені факти вказані у рішенні апеляційного суду Одеської області, а також у рішенні Київського районного суду від 21.10.2004 року і тому, згідно п. 3 ст. 61 ЦПК України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обставини того, що позивачі не проживають у вищевказаної квартирі і в цьому ім. перешкоджає відповідач, визнані сторонами ( у своїх поясненнях представник відповідача не заперечувала проти задоволення відповідних позовних вимог, визнаючи існуючий спір та порушене право), не підлягають доказуванню, відповідно п.1 ст. 61 ЦПК України.

Матеріали оглянутої виконавчої справи № 10/2009 яка була надана Другим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції свідчать про ухилення відповідача від стягнення з нього заборгованості за рішенням суду, повідомлення його про проведення виконавчою службою дій спрямованих на стягнення заборгованості, зокрема на проведення торгів належної відповідачу частини квартири. У зв'язку з не проведенням торгів ј частка квартири перейшла у якості погашення боргу у власність ОСОБА_1 Згідно відповіді КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»від 18.11.2011 року квартира №13 по Люстдорфський дорозі, 162 зареєстрована за ОСОБА_1 -1/4 частка квартирі, та ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 -ѕ частки квартири.

Відповідно до вимог п.4 ст. 334 ЦК України моментом набуття право власності на нерухоме майно, яке підлягає державної реєстрації, є момент такої реєстрації.

Таким чином у судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_4 не звернувся з рішенням суду (яке він отримав 08.12.2005 року) для його реєстрації у встановленому порядку, та ухилявся від виконання рішення суду, а крім того достовірно знаючи про можливе відчуження належної йому частки власності квартири не приймав участі у торгах, та не заперечував проти їх проведення.

Таки дії відповідача дають суду можливість вважати, що згідно з вимогами п.1 ст. 347 ЦК України ОСОБА_4 відмовився від права власності на квартиру АДРЕСА_1. Пункт 3 цієї статті регламентує, що у разі відмови від права власності на майно, право на яке підлягає державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. У даному випадку відповідно до заяви співвласника квартири ОСОБА_1 за нею зареєстрована право власності на ј частину квартири раніше належної ОСОБА_4, а згідно інформації Одеського МБТІ та РОН право власності за іншу ѕ частину квартиру зареєстровано за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Після відмови від права власності на квартиру ОСОБА_4 користується даною квартирою в якості колишнього члена сім'ї співвласників, та його проживання регламентується вимогами ст. 405 ЦК України, і відповідно до п.2, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Власник, згідно п.2 ст. 386 ЦК України, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, відповідно до ст. 391 ЦК України. Згідно ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою ст. 116 ЖК України, яка проголошує -якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

У даному випадку суд вважає доведеним факт порушення прав співвласників квартири -позивачів, які з вини відповідача ( ці обставини встановлені у вищенаведених рішеннях суду) не можуть користуватися своєю власністю, тому їх право власності підлягає безумовному захисту -у вигляді вселення у належну на праві власності квартиру, та зобов'язання не перешкоджати реалізації їх прав.

Суд вважає доведеним у судовому засіданні неможливість сумісного проживання у вищезазначеної квартирі позивачів та відповідача, саме з вини останнього. Доказами протиправних дій відповідача є не тільки факти звернення позивачів у 2003-2004 роках до правоохоронних органів з відповідними заявами, у зв'язку з чим позивачі вимушені були проживати окремо, у тому числі по місту роботи ОСОБА_1 ( що підтверджується довідкою та поясненнями свідка ОСОБА_5М.), поясненнями самих позивачів -доньки відповідача, яка залякана діями батька, самим фактом окремого мешкання позивачів на протязі тривалого часу, діями відповідача при примусовому виконанні рішення суду, так і довідками органа опіки та піклування які у 2004 році не змогли з вини ОСОБА_4 навіть оглянути квартиру для перевірки заяви ОСОБА_1 о протиправних діях чоловіка, який не дає можливості дітям користуватися квартирою.

Суд вважає не доведеним та необґрунтованими вимоги позивачів про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою. Одночасно суд роз'яснює що факт виселення відповідача з квартири без надання іншого жилого приміщення у зв'язку з неможливістю сумісного проживання з вини саме ОСОБА_4 є підставою позивачам для звернення як власників з вимогами про усунення перешкод шляхом зняття з реєстрації у даної квартирі відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.3, 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212-215, 223, 294, ЦПК України, ст. ст. 336,346,347,380, 386,405 ЦК України, ст. 109,116,157 ЖК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, виселення відповідача, та вселення позивачів, задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перешкод у користуванні власністю -квартирою №13 будинку №162 по Люстдорфській дорозі в м. Одесі.

Вселити ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в квартиру №13 будинку №162 по Люстдорфській дорозі в м. Одесі.

Виселити ОСОБА_4 з квартири №13 будинку №162 по Люстдорфській дорозі в м. Одесі без надання іншого жилого приміщення.

В іншої частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя : Луняченко В. О.