Постанова

від 24.10.2017 по справі 905/1982/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 року Справа № 905/1982/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач ), Палій В.В., Нєсвєтова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Птахогосподарство "Волноваське" приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 та рішення господарського суду Донецької області від 27.07.2016 у справі № 905/1982/16 господарського суду Донецької області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЗОМАРКЕТ" додочірнього підприємства "Птахогосподарство "Волноваське" приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" простягнення 397 780, 55 грн., за участю представників

позивача: Дехтярова С.В.,

відповідача: Лебедя О.В.,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЗОМАРКЕТ" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до дочірнього підприємства "Птахогосподарство "Волноваське" приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" про стягнення 236 206, 80 грн. основного боргу, 149 072, 36 грн. інфляційних нарахувань, 12 501, 39 грн. 3% річних за договором поставки № 8 від 07.05.2014.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.07.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 236 206, 80 грн. заборгованості, 149 072, 36 грн. інфляційних втрат, 12 501, 39 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЗОМАРКЕТ" (постачальником) та дочірнім підприємством "Птахогосподарство "Волноваське" приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (покупцем) 07.05.2014 укладено договір поставки № 8, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити ветеринарні препарати, добавки, вакцини, та іншу ветеринарну продукцію (далі - товар), а покупець прийняти та оплатити товар.

Згідно з п. 13.2 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2014) останній набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2015.

В п. 3.1 договору сторони передбачили, що поставка здійснюється на умовах "СРТ" правил Інкотермс - 2010, а саме: постачальник зобов'язаний замовити і оплатити поставку товару до покупця згідно з умовами договору.

Відповідно до п. 3.4 договору відпуск товару здійснюється за видатковими накладними.

Згідно з п. 3.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної постачальника на поставку товару, що проводиться після розвантаження в місці призначення, а саме: Донецька обл., Волноваський р-н, с. Ближнє.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що розрахунок за поставлений згідно з договором товар здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 15 банківських днів після розвантаження товару.

При цьому за умовами п. 4.5 договору ціна за договором становить суму всіх видаткових накладних на товар.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 505 446, 80 грн. відповідно до видаткових накладних, копії яких додані до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, перерахувавши позивачу 269 240 грн.

Посилаючись на те, що відповідач не повністю оплатив поставлений товар, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положення зазначеної статті кореспондуються з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України, частинами 1, 2 якої передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Позивач на підтвердження своїх доводів щодо поставки відповідачу товару на суму 505 446, 80 грн. до позовної заяви додав копії видаткових накладних.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні унормовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.

За визначенням ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до приписів пп.п. 2.1, 2.2., 2.4 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи (для надання їм юридичної сили і доказовості) повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Судами обох інстанцій встановлено, що наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних підтверджується здійснення позивачем поставки товару відповідачу на загальну суму 505 446, 80 грн. При цьому суди прийняли до уваги, що видаткові накладні підписані представниками сторін, скріплені печатками підприємств, а найменування товару, зазначеного у видаткових накладних, відповідає тому, що вказаний у договорі поставки.

Таким чином, за оцінкою місцевого та апеляційного господарських судів, позивачем доведено факт поставки товару за договором на зазначену суму.

При цьому колегія суддів касаційної інстанції з урахуванням викладеного вважає обґрунтованими висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що відсутність за окремими видатковими накладними довіреностей на отримання матеріальних цінностей за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

За правилами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановили суди обох інстанцій, відповідач не надав належних та допустимих доказів виконання зобов'язання за договором в частині повної оплати поставленого позивачем товару. Так, в порушення умов договору відповідач здійснив оплату за товар лише частково у сумі 269 240 грн.

Таким чином, враховуючи встановлений судами факт поставки товару та прострочення виконання відповідачем зобов'язання з його оплати, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про стягнення з останнього на користь позивача 236 206, 80 грн. заборгованості, у зв'язку з чим правомірними є також висновки про стягнення 149 072, 36 грн. інфляційних втрат та 12 501, 39 грн. 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення вимог процесуального права зводяться до неправомірного, на його думку, відхилення господарським судом апеляційної інстанції клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Проте наведені твердження відповідача є безпідставними. Так, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Таким чином, нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу не обов'язково тягне за собою такі наслідки, як відкладення розгляду справи.

Відхиляючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, апеляційний господарський суд визнав можливим розглянути справу без участі представника відповідача та врахував, що до клопотання не було додано доказів на підтвердження викладених у ньому обставин, а також те, що матеріали справи містять всі необхідні докази для прийняття рішення по суті.

Згідно з ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та/або процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, спростовані судами попередніх інстанцій.

Керуючись ст.ст. 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Палій В.В.

Нєсвєтова Н.М.