Постанова

від 23.10.2017 по справі 11/5009/7731/11

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.10.2017 справа №11/5009/7731/11

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: при секретарі судового засідання:Будко Н.В. Сгара Е.В., Мартюхіна Н.О. Рудик Т.С. за участю представників сторін: прокурор: від відповідача-2: від третьої особи-2: інші Алекаєв Ю.В. - за посвідченням; Науменко А.В. - за довіреністю; Бондаренко С.А. - за довіреністю; не з'явились; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт", м. Бердянськ, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 20.02.2012 р. у справі№ 11/5009/7731/11 (суддя: Гончаренко С.А.) за позовомБердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Фонду державного майна України, м. Київ до відповідача-1: відповідача-2: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: третя особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2: про Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, м. Бердянськ, Запорізька область Приватного акціонерного товариства Приазовкурорт , м. Бердянськ, Запорізька область Комунальне підприємство Бердянське бюро технічної інвентаризації , м. Бердянськ, Запорізька область Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпофоздоровниця , м. Київ визнання недійсним пункту 7.5 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 254 від 18.05.2006 р., визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В:

Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним пункту 7.5 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 254 від 18.05.2006р. "Про оформлення права власності", визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт"за адресою: вул.Котляревського, 18, м.Бердянськ, Запорізька область, що складаються з основних будівель "А, Б, В, К", прибудов "а, а1, б", ганку до "А", двох ганків до "Б", двох козирків до "Б", трьох козирків до "В", ганку до "К", трьох козирків до "К", кондитерського цеху "Г", цеху напівфабрикатів "Д", складів "Е, Б1, Б3, Ж2, Е2", теплиці "Ж", прибудови "Д1", навісів "П, С, Т, Б2", оглядної вежі "Л", елінгу "О", сараю "Э", побутової "Щ", вбиральні "Г2", трьох козирків до "Г", воріт № 1, № 3, № 5, парканів № 2, № 4, № 6, № 7, підпірної стіни № 8, сходів № 90, № 10, № 12, водонапірного баку № 11, та витребування зазначеного майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.02.2012 р., яке постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2016 р. та постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2017 р. залишено без змін, позовні вимоги задоволено:

- визнано недійсним пункт 7.5 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №254 від 18.05.2006р. "Про оформлення права власності", яким за Закритим акціонерним товариством "Приазовкурорт"(балансоутримувач - "Санаторій "Бердянськ") визнано право власності на комплекс будівель та споруд за адресою: вул. Котляревського, 18, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, Б, В, К", прибудов "а, а1, б", ганку до "А", двох ганків до "Б", двох козирків до "Б", трьох козирків до "В", ганку до "К", трьох козирків до "К", кондитерського цеху "Г", цеху напівфабрикатів "Д", складів "Е, Б1, Б3, Ж2, Е2", теплиці "Ж", прибудови "Д1", навісів "П, С, Т, Б2", оглядної вежі "Л", елінгу "О", сараю "Э", побутової "Щ", вбиральні "Г2", трьох козирків до "Г", воріт № 1, № 3, № 5, парканів № 2, № 4, № 6, № 7, підпірної стіни № 8, сходів № 90, № 10, № 12, водонапірного баку № 11;

- визнано право власності на комплекс будівель та споруд за адресою: вул.Котляревського, 18, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, Б, В, К", прибудов "а, а1, б", ганку до "А", двох ганків до "Б", двох козирків до "Б", трьох козирків до "В", ганку до "К", трьох козирків до "К", кондитерського цеху "Г", цеху напівфабрикатів "Д", складів "Е, Б1, Б3, Ж2, Е2", теплиці "Ж", прибудови "Д1", навісів "П, С, Т, Б2", оглядної вежі "Л", елінгу "О", сараю "Э", побутової "Щ", вбиральні "Г2", трьох козирків до "Г", воріт № 1, № 3, № 5, парканів № 2, № 4, № 6, № 7, підпірної стіни № 8, сходів № 90, № 10, № 12, водонапірного баку № 11 за державою Україна в особі Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, м. Київ, 01601);

- витребувано з чужого незаконного володіння приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" та зобов'язано повернути у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України комплекс будівель та споруд за адресою: вул. Котляревського, 18, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, Б, В, К", прибудов "а, а1, б", ганку до "А", двох ганків до "Б", двох козирків до "Б", трьох козирків до "В", ганку до "К", трьох козирків до "К", кондитерського цеху "Г", цеху напівфабрикатів "Д", складів "Е, Б1, Б3, Ж2, Е2", теплиці "Ж", прибудови "Д1", навісів "П, С, Т, Б2", оглядної вежі "Л", елінгу "О", сараю "Э", побутової "Щ", вбиральні "Г2", трьох козирків до "Г", воріт № 1, № 3, № 5, парканів № 2, № 4, № 6, № 7, підпірної стіни № 8, сходів № 90, № 10, № 12, водонапірного баку № 11;

- стягнуто з Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області на користь Державного бюджету Орджонікідзевського району 1 411,50 грн. судового збору;

- стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" на користь Державного бюджету Орджонікідзевського району 1 411,50 грн. судового збору.

Рішення суду обґрунтовано доведеністю позовних вимог.

Постановою Верховного Суду України від 16.08.2017 р. постанову Вищого господарського суду України від 23.01.2017 р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2016 р. скасовано, справу № 11/5009/7731/11 передано на розгляд до Донецького апеляційного господарського суду, оскільки суди в порушення вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України дійшли помилкового висновку щодо початку перебігу позовної давності та неправильно застосували наслідки спливу позовної давності, передбачені ст. 267 цього Кодексу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2017 р. сформовано колегію суддів у складі: Будко Н.В. - головуючий, судді - Малашкевич С.А., Сгара Е.В.

Розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду № 1957 від 19.10.2017 р. у зв'язку із звільненням у відставку судді Малашкевича С.А. призначено повторний автоматизований розподіл справи № 11/5009/7731/11.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.10.2017 р. визначено колегію суддів у складі: Будко Н.В. - головуючий, судді - Сгара Е.В., Мартюхіна Н.О.

Під час нового розгляду даної справи судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Запорізької області від 20.02.2012 р., ПАТ Приазовкурорт звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, заявник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права України.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що прокурором та ФДМУ не доведено, що спірне майно є державною власністю. Крім того, просить застосувати позовну давність у зв'язку з чим відмовити у задоволенні позовних вимог.

Прокурор у судових засіданнях проти апеляційної скарги заперечив.

Представник відповідача-2 у судових засіданнях підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, з урахуванням додаткових пояснень до неї.

Представник ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпофоздоровниця у судових засіданнях підтримав доводи апеляційної скарги та заперечив проти позову, зокрема, в частині застосування позовної давності.

26.09.2017 р. на адресу Донецького апеляційного господарського суду надійшло клопотання Виконавчого комітету Бердянської міської ради про розгляд справи без участі його повноважного представника у зв'язку з відсутністю коштів у місцевому бюджеті на відрядження.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи.

Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Ухвалами Донецького апеляційного господарського суду від 07.09.2017 р., від 25.09.2017 р. не визнавалась обов'язковою явка представників сторін та сторони були попереджені, що у разі нез'явлення їх представників у судове засідання апеляційна скарга буде розглянута за наявними матеріалами у справі.

За таких обставин, вказане клопотання Виконавчого комітету Бердянської міської ради судовою колегією задоволено.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача-2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960р. № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати до 01 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з п.2 зазначеної постанови майно передавалось профспілковим органам у відання.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації професійних спілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є федерація професійних спілок України.

20.06.2002р. на загальних зборах Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" прийнято рішення про створення Закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт" та внесення у якості внеску частки в статутний капітал спірного майна.

17.04.2006р. листом за № 08/517 відповідач-2 звернувся до Бердянської міської ради Запорізької області щодо оформлення за ним права власності на комплекс будівель та споруд за адресою: вул. Котляревського, 14, м. Бердянськ, Запорізька область, що складаються з основних будівель "А, Б, В, К", прибудов "а, а1, б", ганку до "А", двох ганків до "Б", двох козирків до "Б", трьох козирків до "В", ганку до "К", трьох козирків до "К", кондитерського цеху "Г", цеху напівфабрикатів "Д", складів "Е, Б1, Б3, Ж2, Е2", теплиці "Ж", прибудови "Д1", навісів "П, С, Т, Б2", оглядної вежі "Л", елінгу "О", сараю "Э", побутової "Щ", вбиральні "Г2", трьох козирків до "Г", воріт № 1, № 3, № 5, парканів № 2, № 4, № 6, № 7, підпірної стіни № 8, сходів № 90, № 10, № 12, водонапірного баку № 11.

Пунктом 7.5 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 254 від 18.05.2006р. "Про оформлення права власності" за Закритим акціонерним товариством "Приазовкурорт" (балансоутримувач - "Санаторій "Бердянськ") визнано право власності на спірне майно. Дане рішення стало підставою для видачі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.06.2006р.

Що стосується позовної вимоги про визнання права власності за державою щодо спірного майна.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як свідчать матеріали справи, відповідачі не вважають спірне майно державною власністю, посилаючись, при цьому, і на позицію Вищого господарського суду України з цього питання, по окремим справам.

В свою чергу, прокурор та позивач, також посилаючись на позицію Вищого господарського суду України, наполягають, що спірне майно є державною власністю.

Розглядаючи зазначену позовну вимогу, судовою колегією враховано правову позицію Верховного суду України, яка зазначена, зокрема, у Висновках Верховного Суду України, викладених у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 111' 16 ГПК, за I півріччя 2015р. Спори про право власності та інші речові права (лист Верховного Суду від 01.01.2016р.).

Так, усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Верховний суд прийшов до висновку, що у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР і з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України Постановою від 04.02.1994р. N 3943-XII "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Оскільки спірне майно розташовано на території України й перебувало у віданні профспілок України, таке майно не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.

Обґрунтовуючи свою позицію, Верховний суд зазначив наступне.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960р. N 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (далі - постанова N 606) усі діючі госпрозрахункові санаторії (згідно з додатком до постанови N606), будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 постанови N 606 майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. N 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991р. N 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990р. "Про захист суверенних прав власності Української РСР" N 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991р. N 971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Водночас профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Отже, спірні об'єкти були майновими комплексами громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.

За таких обставин на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згодою власника.

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передані тимчасово Фонду державного майна України.

Щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників такого майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України Верховна Рада України Постановою від 04.02.1994р. N 3943-XII встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України та Закону України "Про Фонд державного майна України", з прийняттям якого наведене положення втратило чинність, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, спірне майно розташовано на території України та перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.

З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було створено до 1990 р. та передано у складі цілісного майнового комплексу другому відповідачу по цій справі.

Зазначена передача відбувалася без згоди держави в особі Фонду державного майна України, а тому спірне майно є державною власністю.

Твердження заявника апеляційної скарги, що частина спірних об'єктів було побудовано після 1990 року не підтверджено належними та допустимими доказами. Надані до справи копії інвентарних карток з зазначенням року побудування, а також зазначення цього року у акті приймання-передачі, не є беззаперечними доказами, створення його у ці періоди, а також, що джерелом фінансування будівництва були не державні кошти.

Матеріали справи свідчать про те, що ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 23.05.2012 р. призначено судову будівельно-технічну та економічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз з метою встановлення площі спірних об'єктів нерухомого майна станом на 1960 рік, часу та обсягу проведення останніх невідємних поліпшень таких об'єктів та визначення фінансування державою будівництва чи реконструкції цих об'єктів, за результатами проведення якої складено висновок комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи № 2569/2570-13 по справі № 11/5009/7731/11, відповідно якого експертом неможливо надати обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання через недостатність документів.

Твердження другого відповідача, що спірне майно після 1990 року було поліпшене ним або реконструйовано, також не підтверджується відповідними доказами. Крім того, оскільки спірне майно не вибувало з власності держави та було передано профспілкам тільки у відання, то його поліпшення могли здійснюватися лише за згодою власника - Фонду державного майна України. Доказів наявності такої згоди матеріали справи не містять, а тому реконструкція або поліпшення спірного майна, не мала наслідком втрати державою права власності на таке майно.

З огляду на наведене, позовні вимоги щодо визнання за державою права власності на спірне майно, є доведеними та обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, посилання заявника апеляційної скарги щодо недоведеності прокурором та Фондом державного майна України наявності права власності у держави на спірне майно, судової колегією оцінюються критично.

Що стосується позовної вимоги про витребування спірного майна із чужого незаконного володіння.

Зі змісту наведених вище положень законодавства убачається, що спірне нерухоме майно розташоване на території України, перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, та на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" відносилось до державної власності. Установивши, що передача зазначеного майна у складі цілісного майнового комплексу відповідачу-2 відбулась без згоди держави в особі Фонду державного майна України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказане майно є державною власністю. Тому застосувавши положення ст.392 ЦК України, відповідно до яких власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, позовні вимоги у частині визнання права власності на спірне нерухоме майно за державою в особі Фонду державного майна України є також доведеними та обґрунтованими.

Відповідно до ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ч.1 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Узявши до уваги, що на час прийняття виконавчим комітетом Бердянської міської ради рішення №254 від 18.05.2006р. "Про оформлення права власності" спірне нерухоме майно перебувало у державній власності, урахувавши викладені положення закону, вимога про визнання недійсним пункту 7.5. оспорюваного рішення виконкому, з підстав його прийняття з порушенням як норм матеріального права, так і інтересів держави, як власника майна є доведеною.

Задовольняючи позовні вимоги у частині витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач-2 заволодів ним без відповідної правової підстави. Тому з огляду на те, що на час ухвалення рішення у справі частина цього майна знаходилась у його володінні, застосовуючи положення ст.387 ЦК України, вимога про витребування спірного майна із чужого незаконного володіння є правомірною.

Судова колегія не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання ПАТ Приазовкурорт про застосування позовної давності до правовідносин у даній справі з огляду на наступне.

25.09.2017 р. на адресу Донецького апеляційного господарського суду надійшло клопотання ФДМУ про визнання причин пропуску позовної давності поважними та поновлення цього строку, посилаючись на пояснення № 10-25-20162 від 21.10.2016 р., за якими рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 р. у справі № 137/7 за позовом ФДМУ до АТ Укрпрофоздоровниця про визнання недійсними установчих документів АТ Укрпрофозровниця не підтверджує того, що Фонд був обізнаний про факт передачі Федерацією профспілок України до статутного капіталу акціонерного товариства Укрпрофоздоровниця майна, в т.ч. і спірного цілісного майнового комплексу, в якості вкладу. Вказаним рішенням встановлено формальну відповідність установчих документів АТ Укрпрофозровниця вимогам Закону України Про господарські товариства та Закону України Про підприємництво , однак зазначеним рішенням не визнавалось право власності акціонерного товариства на майно, що знаходиться в його користуванні та не встановлювався перелік такого майна.

Згідно з вказаними поясненнями ФДМУ про наявність рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 254 від 18.05.2006 р. у 1997 році Фонд знати не міг, оскільки оскаржуване рішення прийнято пізніше, ніж відбувався розгляд справи № 137/7, тому це рішення не могло бути предметом дослідження у справі № 137/7 та набуття за ним ЗАТ Укрпрофоздоровниця права власності на спірне майно.

Водночас, посилаючись на доведеність прокурором та ФДМУ факту обізнаності лише у 2011 році про порушення права власності держави, Фондом не заявлялось клопотання про поновлення строку позовної давності у суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, прокурор, звертаючись до господарського суду з позовом просив визнати поважними причини пропуску строку звернення з даним позовом та просив поновити строк позовної давності. За твердженням прокурора про порушення інтересів держави він дізнався у ході прокурорської перевірки на виконання доручення від 04.08.2011 р. Генеральної прокуратури України.

Позивач (Фонд державного майна України) також надавав до суду письмові пояснення в яких вказував, що про порушення своїх прав та обов'язків йому стало відомо в 2011 році з позову Прокуратури Запорізької області.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( пункт 1 ст.32 цієї Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національному законодавстві держав - учасниць Конвенції виконує кілька завдань у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія "Юкос" проти Росії, пункт 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполучених Королівства).

У ЦК України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосуванню якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК України).

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку перебігу позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на час подання позову в даній справі) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів держави або громадянина в суді в межах повноважень, визначених в законі звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справи за його участю, тощо.

Згідно з частиною першою четвертою статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовами інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладання мирової угоди.

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який на думку прокурора мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності має розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 13.04.2016р. № 907/238/15. В іншій постанові від 22.04.2015р. № 916/2122/13 Верховний суд також навів правовий висновок, згідно з яким за змістом частини першої другої, четвертої статті 29 ГПК України, ст.261 ЦК України в разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, позовна давність повинна обраховуватися із дати, коли саме позивачу (яким є орган в інтересах якого звернувся до суду прокурор) стало відомо про порушення його права, а не з моменту коли про порушене право стало відомо прокурору.

У підпункті 4.1. пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" також зазначено, що якщо у передбачених законом випадках з позовами до господарського суду звертається прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

При встановленні початку перебігу строку позовної давності для позивача по цій справі (Фонд державного майна України) та наявності або відсутності поважних причин, його пропуску судова колегія виходить з наступного.

Як вбачається з тексту позовної заяви прокурор та позивач (який є власником спірного майна) просять суд визнати недійсним п. 7.5 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради № 254 від 18.05.2006 р. щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, визнати право власності за державою та витребувати спірне майно із чужого незаконного володіння.

Позов подано 01.12.2011 р., що підтверджується відбитком календарного штемпелю підприємства зв'язку на поштовому конверті (т. 1, а.с.98).

Відповідно до приписів п.4 ст.268 ЦК України, який був чинним на момент звернення до суду з зазначеним позовом, строк позовної давності не застосовувався до вимог, зокрема, на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право.

В подальшому, зазначений пункт було виключено, проте, згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу 1 Закону України від 20.12.2011р. № 4176-У1 "Про внесення змін до деяких законів України про вдосконалення порядку здійснення судочинства" протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Отже, рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради, яке є правовим актом органу державної влади, порушує права власності держави на спірні об'єкти нерухомості.

Згідно із частинами першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності

До правовідносин, які виникли під час дії нормативного правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність але якщо права і обов'язки зберігалися і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства. Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинно ставитися під сумнів сталість цивільного обороту, підтримують яку норми про позовну давність. Тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів, як суб'єкта владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється на позови прокуратури, які пред'явлені від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

На такі позови поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коди держава в особі її органів як суб'єкта владних повноважень довідалась або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (постанова ВСУ від 16.09.2015р., постанова ВСУ від 16.08.2017 у даній справі), тому доводи прокурора про зворотнє є необгрунтваними.

Судова колегія приходить до висновку, що в даному випадку ФДМУ не міг не знати про факт вибуття з його володіння спірного майна раніше 2011 року, оскільки на виконання вимог постанови Верховної Ради України від 11.11.1996 № 461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови ВРУ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" ФДМУ у 1996 році був складений Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого було включене і спірне майно.

Незважаючи на це, та всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову ФДМУ не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

На вищевказаний Перелік звертає увагу і Верховний суд України у постановах від 25.03.2015 року по справі № 11/163/2011/5003 та від 22.03.2017р. у справі № 5004/2115/11, підкреслюючи факт обізнаності ФДМ України про порушення свого права ще у 1996 році.

За таких умов, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги твердження позивача щодо його обізнаності стосовно порушення прав та інтересів лише з 2011 року, з моменту подання позову Прокуратурою Запорізької області, оскільки, останній пов'язує порушення свого права з 1992 року, а саме у зв'язку з передачею майна Федерацією незалежних профспілок України у власність Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" за актом прийому-передачі від 24.09.1992, тобто зазначені вище докази вказують на те, що позивач був обізнаний про належність спірного майна відповідачу починаючи з 1996 року та мав право і можливість звернутися до суду за захистом свого порушеного права, але не скористався таким правом.

Таким чином, твердження прокурора Запорізької області та Фонду Державного майна України про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності для подачі позову у зв'язку з тим, що про порушення інтересів держави останні дізналися лише у 2011 році у ході прокурорської перевірки, не розцінюються судом апеляційної інстанції як поважні та обгрунтовані, оскільки, з підстав, наведених вище, позивач не міг не знати та повинен був бути обізнаний про такі порушення раніше. Позивач не навів обгрунтованих причин невжиття ним заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі до звернення прокурора з позовом до суду.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що у задоволенні клопотання ФДМУ про визнання причин пропуску позовної давності поважними та поновлення цього строку слід відмовити, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального Кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" на рішення господарського суду Запорізької області від 20.02.2012 р. у справі № 11/5009/7731/11 задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.02.2012 р. у справі № 11/5009/7731/11 скасувати.

У задоволенні клопотання Фонду державного майна України та Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області про поновлення строку позовної давності для подачі позову відмовити.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Котляревського, 12/24, ідентифікаційний код 02647763) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 32 726 грн. 50 коп.

Зобов'язати господарський суд Запорізької області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.В. Будко

Судді: Е.В. Сгара

Н.О. Мартюхіна