Постанова

від 10.04.2018 по справі 11/5009/7731/11

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 11/5009/7731/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Іжаківського А.О. (представник за довіреністю від 12.02.2018),

відповідача-1 - не з'явилися,

відповідача-2 - Хмарука І.М. (адвокат),

третьої особи-1 - не з'явилися,

третьої особи-2 - Стеценка В.П. (представник за довіреністю від 29.12.2017),

прокуратури - Гудименко Ю.В. (за посвідченням від 12.01.2018),

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2017 (головуючий - Будко Н.В., судді: Мартюхіна Н.О., Сгара Е.В.) у справі

за позовом Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Фонду державного майна України

до 1) Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області,

2) приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: комунальне підприємство "Бердянське бюро технічної інвентаризації",

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2: приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про визнання недійсним пункту 7.5 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №254 від 18.05.06, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2011 року Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним пункту 7.5 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 254 від 18.05.2006 "Про оформлення права власності", визнання права власності за державою Україна в особі ФДМУ на об'єкти нерухомого майна Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (далі - ПрАТ "Приазовкурорт"), розташовані за адресою: вул.Котляревського, 18, м.Бердянськ, Запорізька область, що складаються з основних будівель "А, Б, В, К", прибудов "а, а1, б", ганку до "А", двох ганків до "Б", двох козирків до "Б", трьох козирків до "В", ганку до "К", трьох козирків до "К", кондитерського цеху "Г", цеху напівфабрикатів "Д", складів "Е, Б1, Б3, Ж2, Е2", теплиці "Ж", прибудови "Д1", навісів "П, С, Т, Б2", оглядної вежі "Л", елінгу "О", сараю "Э", побутової "Щ", вбиральні "Г2", трьох козирків до "Г", воріт № 1, № 3, № 5, парканів № 2, № 4, № 6, № 7, підпірної стіни № 8, сходів № 90, № 10, № 12, водонапірного баку № 11 (далі - спірне майно), та витребування зазначеного майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява обґрунтовується тим, що спірне майно розташовано на території України й перебувало у віданні профспілок України, тому не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі ФДМУ.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.02.2012 (суддя Гончаренко С.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2016 (Склярук О.І. - головуючий, судді Геза Т.Д., Дучал Н.М.) та постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2017 (Карабань В.Я. - головуючий, судді Нєсветова Н.М., Могил С.К.), позов задоволено повністю.

Судові акти мотивовані тим, що відчуження спірного майна шляхом внесення його у 1991 році Федерацією профспілок України до статутного капіталу ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" відбулося всупереч волі власника - держави Україна та з порушенням чинного на той час законодавства.

Постановою Верховного Суду України від 16.08.2017 (Ємець А.А. - головуючий, судді Берднік І.С., Жайворонок Т.Є.) постанову Вищого господарського суду України від 23.01.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2016 скасовано, а справу №11/5009/7731/11 передано на розгляд Донецького апеляційного господарського суду з тих підстав, що суди в порушення вимог частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) дійшли помилкового висновку щодо початку перебігу позовної давності та неправильно застосували наслідки її спливу, передбачені статтею 267 цього Кодексу.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2017 рішення скасовано, у задоволенні клопотання ФДМУ та Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області про поновлення строку позовної давності відмовлено. У задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована посиланням на статті 257, 261, 267, 268, 392, 393 ЦК та статті 29, 33, 43, 101, 111 28 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017)), з урахуванням яких суд дійшов висновку про сплив позовної давності без поважних причин, оскільки з огляду на статус держави та її органів, як суб'єкта владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК не поширюється на позови прокуратури, які пред'явлені від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади або органу місцевого самоврядування, а в даному випадку позивач не міг не знати про факт вибуття з його володіння спірного майна раніше 2011 року, так як ФДМУ ще у 1996 році був складений Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого було включене і спірне майно, але всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову позивач не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із зазначеною постановою, 14.11.2017 заступник прокурора Харківської області звернувся з касаційною скаргою, у якій просить постанову скасувати та залишити в силі рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції статей 256, 257, 261, 268, 321, 328, 386, 387, 392 ЦК України та статті 43 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), наголошуючи на тому, що: 1) майно вибуло з державної власності у 2006 році саме на підставі оспорюваного рішення від 18.05.2006, про що ФДМУ стало відомо лише у 2011 році з позовної заяви прокуратури Запорізької області; 2) Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, було складено ще до оформлення оспорюваним рішенням права власності на спірне майно за ПрАТ "Приазовкурорт", тому складання цього Переліку не може бути доказом обізнаності ФДМУ про порушене право у 1996-1997рр., оскільки порушення відповідачами прав позивача відбулося значно пізніше; 3) апеляційним судом безпідставно відхилено клопотання ФДМУ про поновлення строку позовної давності з причин відсутності заявлення такого клопотання в суді першої інстанції, так як прокурор при зверненні з позовом просив поновити строк позовної давності, а ФДМУ це клопотання прокурора підтримав.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

ФДМУ у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити у повному обсязі з тих мотивів, що прокурором подано позов в межах строку позовної давності, визначеного законодавством України.

ПрАТ "Приазовкурорт" у відзиві на касаційну скаргу просить у її задоволенні відмовити повністю з тих підстав, що підтвердженням обізнаності позивача у 1996-1997рр. з порушенням його прав є складання ним у 1996 році зазначеного вище Переліку та участь ФДМУ в розгляді Вищим арбітражним судом України справи №137/7 (рішення від 20.01.1997).

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 зазначеної постанови майно передавалось профспілковим органам у відання.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації професійних спілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є федерація професійних спілок України.

20.06.2002 на загальних зборах Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" прийнято рішення про створення Закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт" та внесення спірного майна у якості внеску частки в статутний капітал.

17.04.2006 листом №08/517 Закрите акціонерне товариство "Приазовкурорт" звернулося до Бердянської міської ради Запорізької області щодо оформлення за ним права власності на комплекс будівель та споруд за адресою: вул. Котляревського, 14, м. Бердянськ, Запорізька область, що складаються з основних будівель "А, Б, В, К", прибудов "а, а1, б", ганку до "А", двох ганків до "Б", двох козирків до "Б", трьох козирків до "В", ганку до "К", трьох козирків до "К", кондитерського цеху "Г", цеху напівфабрикатів "Д", складів "Е, Б1, Б3, Ж2, Е2", теплиці "Ж", прибудови "Д1", навісів "П, С, Т, Б2", оглядної вежі "Л", елінгу "О", сараю "Э", побутової "Щ", вбиральні "Г2", трьох козирків до "Г", воріт № 1, № 3, № 5, парканів № 2, № 4, № 6, № 7, підпірної стіни № 8, сходів № 90, № 10, № 12, водонапірного баку № 11.

Пунктом 7.5 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради (далі - Виконком) №254 від 18.05.2006 "Про оформлення права власності" за Закритим акціонерним товариством "Приазовкурорт" (балансоутримувач - "Санаторій "Бердянськ") визнано право власності на спірне майно. Дане рішення стало підставою для видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.06.2006.

В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог внаслідок порушення оспорюваним рішенням права власності держави Україна на спірне нерухоме майно, яке перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - у державній власності, тому не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі ФДМУ. Однак, в подальшому суд відмовив у позові з підстав спливу позовної давності без поважних причин, оскільки ФДМУ не міг не знати про факт вибуття з його володіння спірного майна раніше 2011 року, складаючи ще у 1996 році Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого було включене і спірне майно, але всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову позивач не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності з огляду на таке.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частин 2, 4 статті 29 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави у цій справі - в особі ФДМУ.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17.

Згідно з частиною 4 статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Дійсно, 25.09.2017 на адресу Донецького апеляційного господарського суду надійшло клопотання ФДМУ про визнання причин пропуску позовної давності поважними та поновлення цього строку, посилаючись на пояснення № 10-25-20162 від 21.10.2016, згідно з якими рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі №137/7 за позовом ФДМУ до АТ "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсними установчих документів АТ "Укрпрофозровниця" не підтверджує того, що Фонд був обізнаний про факт передачі Федерацією профспілок України до статутного капіталу акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" майна, в т.ч. і спірного цілісного майнового комплексу в якості вкладу. Згідно з вказаними поясненнями ФДМУ про наявність рішення Виконкому №254 від 18.05.2006 Фонд у 1997 році знати не міг, оскільки оспорюване рішення прийнято пізніше, ніж відбувався розгляд справи №137/7, тому це рішення не могло бути предметом дослідження у справі №137/7 та набуття за ним ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" права власності на спірне майно.

Водночас, посилаючись на доведеність прокурором та ФДМУ факту обізнаності лише у 2011 році про порушення права власності держави, позивачем у суді першої інстанції не заявлялось клопотання про поновлення строку позовної давності.

Судом апеляційної інстанції достеменно встановлено та сторонами і прокурором не заперечується той факт, що в даному випадку ФДМУ не міг не знати про вибуття з його володіння спірного майна раніше 2011 року, оскільки на виконання вимог постанови Верховної Ради України від 11.11.1996 № 461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови ВРУ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" ФДМУ у 1996 році було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого було включене і спірне нерухоме майно. Незважаючи на це, всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову ФДМУ не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 по справі №11/163/2011/5003 та від 22.03.2017 у справі №5004/2115/11).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене.

З урахуванням положень статей 261, 267 ЦК, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що упродовж досить тривалого часу ФДМУ був обізнаний з фактом вибуття спірного майна з державної власності та мав можливість звернутися до господарського суду за захистом порушеного права державної власності, але таким правом не скористався.

Колегія суддів враховує, що наведена правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №32/5009/5385/11 зі спору, що виник з подібних правовідносин.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог саме у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено ПрАТ "Приазовкурорт", оскільки позовні вимоги є обґрунтованими, але жодних належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності прокурор та ФДМУ не надали.

З огляду на те, що за змістом частини 1 статті 300 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги , колегія суддів не надає правової оцінки висновку апеляційного суду про непоширення припису пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК (в редакції, чинній до 15.01.2012) на позови прокуратури, які пред'явлені від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади або органу місцевого самоврядування, оскільки подана касаційна скарга не містить жодних заперечень з цього приводу. Тим більше, що зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 у цій справі та в силу імперативних приписів частини 1 статті 111 28 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) був врахований апеляційним судом при застосуванні норми пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на те, що майно вибуло з державної власності у 2006 році саме на підставі оспорюваного рішення від 18.05.2006, про що ФДМУ стало відомо лише у 2011 році з позовної заяви прокуратури Запорізької області, а Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, було складено ще до оформлення оспорюваним рішенням права власності на спірне майно за ПрАТ "Приазовкурорт", тому складання цього Переліку не може бути доказом обізнаності ФДМУ про порушене право у 1996-1997рр., оскільки, по-перше, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, твердження позивача щодо його обізнаності з порушенням прав та інтересів держави лише з 2011 року, тобто з моменту подання позову прокуратурою Запорізької області, спростовуються тим, що позивач пов'язує порушення свого права з 1992 року, а саме у зв'язку з передачею майна Федерацією незалежних профспілок України у власність ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" за актом прийому-передачі від 24.09.1992, тобто зазначені вище докази вказують на те, що позивач був обізнаний про належність спірного майна ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" починаючи з 1996 року та мав можливість звернутися до суду за захистом права державної власності, але з незрозумілих причин не скористався таким правом.

По-друге, зазначені аргументи прокурора зводяться передусім до переоцінки встановлених апеляційним судом фактичних обставин по справі, тоді як згідно імперативних приписів частини 2 статті 300 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, предметом позову в цій справі, окрім визнання недійсним пункту 7.5 рішення Виконкому №254 від 18.05.2006 "Про оформлення права власності", є вимоги про визнання права власності за державою Україна в особі ФДМУ на об'єкти нерухомого майна ПрАТ "Приазовкурорт" та витребування зазначеного майна з чужого незаконного володіння, а, як зазначено вище, наявна обізнаність позивача з порушенням права державної власності ще у 1996 році жодним чином не пов'язана з прийняттям оспорюваного рішення у 2006 році.

Колегія суддів також вважає помилковим твердження скаржника про безпідставне відхилення апеляційним судом клопотання ФДМУ про поновлення строку позовної давності з причин відсутності заявлення такого клопотання в суді першої інстанції, так як прокурор при зверненні з позовом просив поновити строк позовної давності, а ФДМУ це клопотання прокурора підтримав, оскільки жодних доказів на підтвердження неможливості самостійного заявлення позивачем клопотання про поновлення позовної давності до прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі ані ФДМУ, ані прокурор не надали.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу бездоказові твердження ФДМУ про подання прокурором позову в межах строку позовної давності, визначеного законодавством України, невідповідність яких (тверджень) чинному цивільному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується висновками суду апеляційної інстанції.

Натомість, касаційна інстанція погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу обґрунтованими доводами ПрАТ "Приазовкурорт", які повністю відповідають фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права (статті 257, 261, 267, 268, 392, 393 ЦК) та без порушення норм процесуального права (статті 29, 33, 43, 101, 111 28 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017), колегія суддів вважає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі №11/5009/7731/11 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков