Постанова

від 26.10.2017 по справі 914/1155/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2017 р. Справа № 914/1155/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Скрипчук О.С.

ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мімоза» (надалі ТзОВ «Мімоза» ) б/н від 08.08.2017р. (вх.№01-05/3922/17 від 15.08.2017р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 24.07.2017р.

у справі № 914/1155/17

за позовом : Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг»

до відповідача: ТзОВ «Мімоза»

про стягнення 27598,30 грн.,

за участю:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність б/н від 03.01.2017р.);

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 16 від 05.09.2016р.),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.07.2017р. у справі №914/1155/17 (суддя Ділай У.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Мімоза» на користь Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» 10416,63 грн. основного боргу та 603,89 грн. судового збору. Відмовлено в решті позовних вимог.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання щодо сплати експлуатаційних витрат. Враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд стягнув з останнього 10416,63грн. основного боргу за період з червня 2014 року по квітень 2017 року та відмовив в решті позовних вимог.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій звертає увагу на відсутність в матеріалах справи доказів про виконання позивачем своїх зобов'язань щодо надання спірних послуг в повному обсязі (актів виконаних робіт, послуг) та своєчасного проведення нарахувань плати за експлуатаційні витрати, у зв'язку з чим не підтверджено факту настання обов'язку Товариства щодо сплати експлуатаційних витрат. Стверджує, що відсутність погодженої сторонами ціни наданих послуг свідчить про неукладеність договору в означеній частині послуг. Просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 24.07.2017р. у справі №914/1155/17 в частині стягнення з ТзОВ «Мімоза» 10416,63 грн. основного боргу, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих позовних вимог.

Позивач не надавав письмового відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги з наведених у ній підстав.

Представник позивача просив залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 24.07.2017р. у справі №914/1155/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2007р. між Львівським міським комунальним підприємством по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» (підприємство) та ТзОВ «Мімоза» (користувач) укладено договір про відшкодування експлуатаційних витрат за №134, відповідно до п.1.1 якого користувач, який згідно з договором №6686 від 01.08.2006р. займає нежитлові приміщення (будинок, споруду) для продовольчого магазину за адресою: вул. Краківська, 7, загальною площею 159,3 кв.м сплачує експлуатаційні витрати (розрахунок згідно додатку): а) на утримання нежитлового приміщення (будинку, споруди) та прибирання прибудинкової території; б) на прибирання прибудинкової території; в) на відшкодування витрат по вивозу та утилізації ТПВ (контейнерна тара підприємства - майданчик за адресою вул. Вічева), а підприємство забезпечує: г) утримання нежитлового приміщення (будинку, споруди); д) прибирання прибудинкової території; е) вивіз та утилізацію ТПВ (а.с.68, т.1).

Підприємство має право при несплаті користувачем експлуатаційних витрат за надані послуги більше одного місяця з моменту закінчення строку платежу припинити надання послуг до подальшого рішення щодо надання послуг та стягнення боргу (п.п.2.1.1 п. 2.1 договору).

Підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 договору передбачено, що підприємство зобов'язане забезпечити користувача послугами з утримання житлового будинку та прибудинкової території, в якому знаходиться нежитлове приміщення (при дії п. 1.1. а); послугами по прибиранню прибудинкової території (при дії п. 1.1. б); послугами по вивозу та утилізації ТПВ, визначаючи об'єми ТПВ згідно диференційованих норм накопичення, затверджених Львівською міською радою та забезпечити вільний доступ до контейнерного майданчика (при дії п. 1.1. в) відповідно до додатку, який є невід'ємною частиною договору.

У відповідності до п.п. 2.4.3 п. 2.4 договору користувач зобов'язується сплачувати підприємству витрати за надані послуги у терміни, встановлені договором.

Розділом 3 договору врегульовано оплату експлуатаційних витрат. Так, підприємство до 10-го числа місяця, наступного за звітним, надає користувачу відповідний рахунок до оплати експлуатаційних витрат (п. 3.1 договору). Користувач до 15-го числа місяця, наступного за звітним, вносить плату за надані послуги на рахунок позивача (п. 3.2 договору).

Відповідальність сторін передбачена в розділі 5 договору.

В пункті 6.1 зазначено, що термін дії договору встановлений: початок 01 листопада 2007 року закінчення 01.11.2012р.

Згідно пункту 6.4 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за один місяць до закінчення його дії, він вважається продовженим на наступний рік і на тих умовах, які були передбачені цим договором.

В додатку 1 до договору № 134 від 01.11.2007р. визначені ставки експлуатаційних витрат станом на 01.01.2007р.: річна норма накопичення ТПВ - 14,76 куб.м, міс.норма - 1,23 куб.м.; ставка експлуатаційних витрат по утриманню будинку та прибудинкової території 1,23 х 19,66 грн/кв.м.; 0,98 х інд. інф. грн.; по прибиранню прибудинкової території з III.08р. - 25, 94 грн./кв.м; по вивозу та утилізації ТПВ - 19,66грн./куб.м; 24,18грн. (19,66 грн. х 1,23) (а.с.68 на звороті, т.1).

Договір про відшкодування експлуатаційних витрат за №134 від 01.11.2007р. та додаток 1 до нього підписані і скріплені печатками сторін.

В матеріалах справи відсутні докази про внесення сторонами змін до договору №134 від 01.11.2007р. чи визнання його недійсним у встановленому законодавством порядку.

24.04.2015р. позивач надіслав на адресу відповідача вимогу/претензію про стягнення заборгованості на суму 17040,60 грн., рахунок для перерахування коштів та оригінали актів взаєморозрахунків (а.с.69, 70, т.1).

24.01.2017р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою/претензією про стягнення заборгованості на суму 26147,08 грн. (а.с.15, т.1).

В подальшому, 24.05.2017р. позивач надіслав відповідачу цінним листом з описом вкладення рахунки з банківськими реквізитами для перерахування коштів за 2008-2017р.р. та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про збільшення тарифу з додатками (а.с.16, т.1).

Відповідач залишив без відповіді та задоволення вимоги/претензії про сплату заборгованості, що слугувало підставою звернення позивача до місцевого господарського суду з позовом про стягнення з ТзОВ Мімоза 27598,30 грн. основного боргу за надані послуги (експлуатаційні витрати) з утримання будинку № 7 по вул. Краківській у м.Львові та прибудинкової території за період з травня 2008 року по травень 2017 року.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує факт отримання від позивача вимог про стягнення заборгованості та рахунків до оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Покликається на те, що в договорі №134 від 01.11.2007р. сторони не погодили ціни наданих послуг, що свідчить про неукладеність договору в означеній частині послуг. Вказує на те, що факт відсутності доказів про надання житлово-комунальних послуг сам по собі є підставою для звільнення споживача від оплати. Звертає увагу на те, що розрахунок спірної суми заборгованості проведено з січня 2008 року по квітень 2017 року. При цьому позов заявлено в червні 2017 року, що свідчить про пропуск встановленого законом строку позовної давності. Просить застосувати сплив строку позовної давності стосовно вимог про стягнення заборгованості з експлуатаційних витрат за період з січня 2008 року по травень 2014 року включно та повністю відмовити у задоволенні позову (а.с.34-40, т.1).

При винесенні постанови колегія суддів враховує таке.

Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про відшкодування експлуатаційних витрат за №134 від 01.11.2007р., що включає в себе додаток 1, на підставі якого позивач зобов'язувався забезпечувати відповідача послугами, які передбачені договором (утримання нежитлового приміщення (будинку, споруди) та прибирання прибудинкової території; відшкодування витрат по вивозу та утилізації ТП), а відповідач - сплачувати витрати за надані послуги у терміни, встановлені договором.

В ході розгляду справи суд встановив, що відповідач порушив своїх договірні зобов'язання щодо сплати витрат за надані позивачем послуги у терміни, встановлені договором про відшкодування експлуатаційних витрат за №134 від 01.11.2007р., починаючи з 2008 року, покликаючись на те, що не отримував від позивача рахунків на оплату.

З аналізу пункту 3.1 договору №134 від 01.11.2007р. випливає, що Підприємство до 10-го числа місяця, наступного за звітним, має надати Користувачу відповідний рахунок до оплати експлуатаційних витрат, а згідно п. 3.2 договору обов'язок Користувача полягає у внесенні плати за надані послуги на рахунок Підприємства до 15-го числа місяця, наступного за звітним.

Приєднаними до матеріалів справи описами вкладення в цінні листи підтверджується, що 24.04.2015р., 24.01.2017р. та 24.05.2017р. позивач надсилав відповідачу вимоги про сплату заборгованості, розрахунок заборгованості, рахунки на оплату, акти звірки та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради з відповідними додатками про підвищення тарифів.

Згідно проведеного позивачем розрахунку заборгованості ТзОВ Мімоза за утримання будинку та прибудинкової території по вул. Краківській, 7 за період з січня 2008 року по квітень 2017 року (включно), належним чином не спростованого, відповідач не здійснив жодного платежу по оплаті наданих позивачем послуг, у зв'язку з чим на момент заявлення даного позову в суд у нього виникла заборгованість у розмірі 27598,30грн.

Відтак, вірним є висновок місцевого господарського суду про те, що позивач довів факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті наданих послуг.

Суд правомірно застосував за заявою відповідача позовну давність до позовних вимог, з огляду на таке.

Згідно положень ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Предметом розгляду в даному спорі є стягнення основного боргу за період з січня 2008 року по квітень 2017 року (включно).

Беручи до уваги те, що позовна заява подана до суду 08.06.2017р., суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за період з січня 2008 року по травень 2014 року включно у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.

Відтак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано та підставно задоволив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10416,63 грн. основного боргу за період з червня 2014 року по квітень 2017 року.

Твердження скаржника про те, що факт надання позивачем спірних послуг не підтверджено актами виконаних робіт (надання послуг), є безпідставними, оскільки договором про відшкодування експлуатаційних витрат за №134 від 01.11.2007р. та додатком № 1 до нього не передбачено обов'язку позивача щодо складання відповідних актів.

Також правомірно суд відхилив покликання відповідача на неукладеність договору про відшкодування експлуатаційних витрат за №134 від 01.11.2007р. з підстав відсутності, на його погляд, погодженої сторонами ціни послуг.

Як зазначено вище, додатком 1 до договору № 134 від 01.11.2007р. визначено ставки експлуатаційних витрат станом на 01.01.2007р.: річна норма накопичення ТПВ - 14,76 куб.м, міс.норма - 1,23 куб.м.; ставка експлуатаційних витрат по утриманню будинку та прибудинкової території 1,23 х 19,66 грн/кв.м.; 0,98 х інд. інф. грн.; по прибиранню прибудинкової території з III.08р. - 25, 94 грн./кв.м; по вивозу та утилізації ТПВ - 19,66грн./куб.м; 24,18 грн. (19,66 грн. х 1,23).

Відповідно до п.3.4 договору розрахунок розміру плати експлуатаційних витрат проводиться підприємством житлового господарства самостійно згідно з чинним законодавством з часу встановлення тарифів за користування приміщенням, тарифів на вивіз і утилізацію ТПВ.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному судовому рішенні.

З огляду на вищевказане, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 24.07.2017р. у справі №914/1155/17, апеляційну скаргу - без задоволення.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Скрипчук О.С.

ОСОБА_1