Постанова

від 10.04.2018 по справі 914/1155/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1155/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мімоза"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 (Зварич О.В. - головуючий, Скрипчук О.С., Хабіб М.І.) та рішення Господарського суду Львівської області від 24.07.2017 (Ділай У.І.) у справі

за позовом Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла "Айсберг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мімоза"

про стягнення 27 598,30 грн,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року Львівське міське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла "Айсберг" (далі - ЛМКП "Айсберг") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мімоза" (далі - ТОВ "Мімоза") про стягнення 27 598,30 грн заборгованості за надані експлуатаційні послуги з утримання будинку № 7 по вул. Краківській у м. Львові та прибудинкової території за період із травня 2008 року по травень 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Мімоза" здійснює господарську діяльність у приміщенні будинку № 7 по вул. Краківській у м. Львові, однак не виконує зобов'язань за договором від 01.11.2007 № 134, укладеним між сторонами, щодо відшкодування експлуатаційних витрат з утримання будинку і прибудинкової території.

У відзиві на позовну заяву ТОВ "Мімоза" просило відмовити у її задоволенні, посилаючись, зокрема, на неотримання відповідно до умов договору рахунків на оплату послуг, незазначення у договорі погодженої сторонами ціни таких послуг, що свідчить про неукладеність договору у цій частині, недоведеність позивачем факту надання послуг за договором та відсутність доказів фіксування надання відповідних послуг відповідачеві.

Крім того, у відзиві на позовну заяву ТОВ "Мімоза" на підставі статей 256, 257, частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України просило застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості з експлуатаційних витрат за період з січня 2008 року по травень 2014 року включно.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.07.2017 (суддя Ділай У.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 (Зварич О.В. - головуючий, Скрипчук О.С., Хабіб М.І.) позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з ТОВ "Мімоза" на користь ЛМКП "Айсберг" 10 416,63 грн основного боргу та 603,89 судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Суди дійшли висновку про доведеність та обґрунтованість вимог, однак оскільки відповідачем було заявлено про застосування позовної давності, частково задовольнили позов про стягнення боргу за період із червня 2014 року по квітень 2017 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Мімоза" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 24.07.2017 і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, наголошуючи на залишенні судами поза увагою відсутності доказів отримання відповідачем послуг з утримання будинку і прибудинкової території, а також вивозу та утилізації сміття, а також доказів отримання ТОВ "Мімоза" рахунків, які є підставою для оплати наданих послуг, отже і невиконання самим позивачем зобов'язань за договором і відсутності вини відповідача.

Крім того, на думку скаржника, судами не взято до уваги, що за умовами договору на ЛМКП "Айсберг" покладено обов'язок зі своєчасного нарахування плати за експлуатаційні послуги та надання користувачеві відповідних рахунків, а розрахунок плати експлуатаційних втрат проводиться ЛМКП "Айсберг" самостійно згідно з чинним законодавством з часу встановлення тарифів, тобто умовами договору не передбачено обов'язку ТОВ "Мімоза" проводити нарахування плати за експлуатаційні витрати і не містять чіткого способу (формули) здійснення такого нарахування. Не містить договір і умов щодо визначення ціни послуг, що свідчить про його неукладеність у цій частині.

ЛМКП "Айсберг" не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржену у справі ухвалу суду апеляційної інстанції, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, 01.11.2007 між ЛМКП "Айсберг" (підприємство) і ТОВ "Мімоза" (користувач) було укладено договір № 134 про відшкодування експлуатаційних витрат з додатками, за умовами якого сторони погодили, що користувач, який на підставі договору від 01.08.2006 № 6686 займає нежитлові приміщення для розташування продовольчого магазину за адресою: вул. Краківська, 7, загальною площею 159,3 м 2 , сплачує експлуатаційні витрати на утримання нежитлового приміщення (будинку, споруди) та прибирання прибудинкової території; на відшкодування витрат із вивозу та утилізації твердих побутових відходів за ставками, визначеними у додатку до договору станом на 01.01.2007.

Згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 та підпунктом 2.4.3 пункту 2.4 договору підприємство зобов'язано забезпечити користувача послугами з утримання житлового будинку та прибудинкової території, в якому знаходиться нежитлове приміщення послугами з прибирання прибудинкової території; послугами із вивозу та утилізації твердих побутових відходів, а користувач зобов'язується сплачувати підприємству витрати за надані послуги у терміни, встановлені договором.

Розділом 3 договору врегульовано оплату експлуатаційних витрат і передбачено, що підприємство до 10-го числа місяця, наступного за звітним, надає користувачеві відповідний рахунок до оплати експлуатаційних витрат (пункт 3.1 договору), а користувач до 15-го числа місяця, наступного за звітним, вносить плату за надані послуги на рахунок позивача (пункт 3.2 договору).

Термін дії договору визначений у пункті 6.1, а саме з 01.11.2007 по 01.11.2012. Згідно з пунктом 6.4 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за один місяць до закінчення його дії він вважається продовженим на наступний рік і на тих умовах, які було передбачено цим договором.

Договір про відшкодування експлуатаційних витрат від 01.11.2007 № 134 та додаток 1 до нього підписано і скріплено печатками сторін.

Як установлено судами під час розгляду справи, доказів визнання цього договору недійсним, припиненим чи зміненим сторонами не надано, як і не містять матеріали справи.

Як убачається із матеріалів справи, предметом спору є вимога ЛМКП "Айсберг" про стягнення з ТОВ "Мімоза" 27 598,30 грн заборгованості за надані експлуатаційні послуги з утримання будинку № 7 по вул. Краківській у м. Львові та прибудинкової території за період із травня 2008 року по травень 2017 року, наданих на виконання договору від 01.11.2007 № 134 про відшкодування експлуатаційних витрат на підставі статей 525- 527, 599, 610, 626, 627, 901, 903, 906 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення глави 63 цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до пункту 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього Кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами установлено, що 24.04.2015 ЛМКП "Айсберг" надіслало на адресу ТОВ "Мімоза" вимогу/претензію про стягнення заборгованості на суму 17 040,60 грн, рахунок для перерахування коштів та оригінали актів взаєморозрахунків, які відповідачем залишено без відповіді.

24.05.2017 позивач надіслав відповідачеві цінним листом з описом вкладення рахунки із банківськими реквізитами для перерахування коштів за надані послуги за період 2008 - 2017 та рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради про збільшення тарифу з додатками, що також залишилося відповідачем без реагування.

Згідно з проведеним позивачем розрахунком заборгованості ТОВ "Мімоза" за утримання будинку та прибудинкової території по вул. Краківській, 7, за період із січня 2008 року по квітень 2017 року (включно), належним чином не спростованим, відповідач не здійснив жодного платежу на оплату наданих позивачем послуг, у зв'язку з чим на час звернення з позовом заборгованість становила 27 598,30 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про доведення позивачем факту порушення ТОВ "Мімоза" зобов'язань щодо оплати заборгованості за договором та про наявність правових підстав для стягнення відповідних коштів із відповідача, однак з огляду на заяву відповідача про застосування позовної давності, виходячи із положень частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України стягнув з ТОВ "Мімоза" заборгованість у розмірі 10 416,63 грн за період із червня 2014 по квітень 2017 року та відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості у розмірі 17 181,67 грн.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позову учасниками справи не оскаржуюється.

Щодо доводів ТОВ "Мімоза", викладених у касаційній скарзі, про залишення судами поза увагою відсутності доказів фіксування позивачем факту отримання ТОВ "Мімоза" послуг з утримання будинку і прибудинкової території, а також вивозу та утилізації сміття колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як установлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи договором про відшкодування експлуатаційних витрат від 01.11.2007 № 134 не передбачено обов'язку позивача зі складання відповідних актів і фіксування факту отримання відповідачем послуг. Натомість, ТОВ "Мімоза" не довело, що таких послуг йому надано не було та ним не отримано.

Всупереч доводам ТОВ "Мімоза", викладеним ним як у відзиві на позов, так і у касаційній скарзі, щодо неукладеності договору про відшкодування експлуатаційних витрат від 01.11.2007 за № 134 з огляду на відсутність погодженої сторонами ціни послуг, судами попередніх інстанцій з'ясовано, що у додатку № 1 до договору наведено ставки експлуатаційних витрат станом на 01.01.2007, а у пункті 3.4 договору передбачено, що розмір плати експлуатаційних витрат визначається підприємством житлового господарства самостійно згідно із чинним законодавством з часу встановлення тарифів за користування приміщенням, тарифів на вивіз і утилізацію твердих побутових відходів. При цьому, ТОВ "Мімоза" не надано доказів на підтвердження неотримання таких послуг, визнання недійсним, зміни чи припинення договору, отже не спростовано наявності у нього обов'язку оплачувати надані послуги.

Інші аргументи, викладені ТОВ "Мімоза" у касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положеннями чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, що діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мімоза" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 і рішення Господарського суду Львівської області від 24.07.2017 у справі № 914/1155/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак