Постанова

від 25.10.2017 по справі 922/3259/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року Справа № 922/3259/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Алєєвої І.В., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Прокуратури Харківської області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 у справі№ 922/3259/16 Господарського суду Харківської області за позовомКерівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ", 2.Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області проскасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки в судовому засіданні взяли участь представники : - позивачане з'явились, - відповідача-1Санін А.О., - відповідача-2не з'явились, - прокуратуриДоценко Т.О.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ" та Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, якому просив суд:

1. визнати недійсним та скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації №950 від 04.10.2010 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право оренди земельною ділянкою на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту Товариству з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ";

2. визнати недійсним та скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації №1028 від 29.10.2010 "Про надання в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ" на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту";

3. визнати недійсним договір оренди землі від 08.02.2010, укладений між Дергачівською райдержадміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ";

4. зобов'язати повернути Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ" земельну ділянку загальною площею 0,9700 га (кадастровий номер 6322083001:26:000:0002), розташовану на території: Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.01.2017 (суддя Макаренко О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду України від 11.04.2017 (головуючий суддя Тарасова І.В., судді: Білоусова Я.О., Шевель О.В.), в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована порушенням господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 17, 19-21, пункту 2 статті 21, статей 58-61, пункту "г" частини 3 статті 84, пункту "в" частини 3 статті 116, частини 4 статті 122, пункту 12 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, статей 4, 5, 88 Водного кодексу України, статей 203, 204, 215, 216 Цивільного кодексу України, статті 13 Закону України "Про оренду землі", статті 4, частини 2 статті 15 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 4 7 , 33, 34, 35, 43, 82, 111 28 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з відпусткою судді Сибіги О.М., здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів для розгляду даної справи у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Алєєва І.В., Данилова М.В. (протокол від 25.09.2017).

25.09.2017 Харківською обласною державною адміністрацією подано пояснення до касаційної скарги, які залучено до матеріалів справи та враховано судом.

18.10.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ" подано відзив на касаційну скаргу, який залучено до матеріалів справи та враховано судом.

У зв'язку з відпусткою судді Данилової М.В., здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів для розгляду даної справи у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Алєєва І.В., Яценко О.В. (протокол від 24.10.2017).

25.10.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ" подано пояснення до касаційної скарги, які залучено до матеріалів справи та враховано судом.

Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області не скористалась своїм правом передбаченим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, відзив на касаційну скаргу не надала, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Також позивач та відповідач-2 не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції 25.10.2017, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №319698 від 30.07.2009 земельна ділянка площею 0,9700 га рекреаційного призначення (для створення зони відпочинку), розташована на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту, належала на праві постійного користування Комунальному підприємству "Черкасько-Лозівський сільбуд".

Листом від 01.10.2010 №89 Комунальне підприємство "Черкасько-Лозівський сільбуд" звернулось до Дергачівської райдержадміністрації з проханням скасувати Державний акт серія ЯЯ №319698 від 30.07.2009 на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

Розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації №946 від 01.10.2010 за результатами розгляду вказаного клопотання було припинено право постійного користування Комунального підприємства "Черкасько-Лозівський сільбуд" вищевказаною земельною ділянкою та зараховано цю земельну ділянку до земель запасу державної власності категорії рекреаційного призначення (т. 1 а.с. 176).

Розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації №950 від 04.10.2010 Товариству з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ" надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право оренди земельною ділянкою площею 0,9700 га на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту, межі якої визначено в натурі (на місцевості), із земель державної власності категорії рекреаційного призначення на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту для обслуговування нежитлових будівель та створення зони відпочинку з метою обслуговування громади району з подальшою передачею в оренду (т. 1 а.с. 16).

Розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації від 29.10.2010 №1028 Товариству з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ" надано в довгострокову оренду строком на 49 років вищевказану земельну ділянку загальною площею 0,9700 га (т. 1 а.с. 17).

На підставі розпорядження Дергачівської райдержадміністрації від 29.10.2010 №1028 між Дергачівською райдержадміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ" (орендарем) був укладений договір оренди землі б/н від 08.12.2010 строком на 49 років (т. 1 а.с. 18-19).

Даний договір зареєстровано у Харківській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.12.2010 за №041069300.

Згідно з пунктом 2 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,9700 га. Кадастровий номер ділянки 6322083001:26:000:0002.

Як вбачається з матеріалів справи, підстави звернення з заявленим позовом обґрунтовані керівником Дергачівської місцевої прокуратури порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки та перевищенням повноважень Дергачівською районною державною адміністрацією Харківської області при прийнятті оспорюваних розпоряджень, оскільки на його думку, розпорядження такими земельними ділянками відноситься до компетенції Харківської обласної державної адміністрації. Також прокурор зазначав про те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, проте була передана в оренду без розроблення проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги та без проведення державної експертизи такого проекту.

В основу судових рішень про відмову у позові судами попередніх інстанцій покладено висновки про наявність у Дергачівської райдержадміністрації компетенції щодо передачі спірної земельної ділянки у користування відповідачу-1. Водночас суди виходили з того, що передача спірної земельної ділянки в оренду на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства. Окрім цього, суди визнали необґрунтованими доводи прокурора щодо порушення при прийнятті оспорюваних розпоряджень режиму прибережних захисних смуг, з огляду на відсутність розроблення окремого проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги Лозовеньківського водосховища.

Такі висновки судів колегія вважає передчасними з наступних підстав.

Відповідно до приписів частини 1 статті 116 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України) (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 3 статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Частиною 4 зазначеної статті ЗК України визначено, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Частиною 1 статті 124 ЗК України передбачалось, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту 12 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином за змістом наведених норм до розмежування земель державної та комунальної власності районні державні адміністрації можуть розпоряджатися землями населених пунктів, визначеними виключним переліком норми частини 3 статті 122 ЗК України.

Водночас згідно зі статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до частини 2 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно зі статтею 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

З огляду на зазначене, необхідно враховувати, що розмежування компетенції районної державної адміністрації та обласної державної адміністрації на момент прийняття спірних розпорядженнь визначається в залежності від цільового призначення земельної ділянки, яка підлягала передачі в оренду, зміни її цільового призначення та намірів забудови.

Разом з тим, всупереч приписам статей 4, 4 7 ГПК України судами попередньої інстанції не надано належної оцінки доводами прокурора про те, що спірна земельна ділянка не передавалась відповідачу-1 ні для сільськогосподарського використання, ні для ведення водного господарства, ані для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Водночас судами не надано оцінки того, що розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації від 29.10.2010 №1028 земельна ділянка була передана Товариству з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ" саме для обслуговування вже існуючих нежитлових будівель.

Окрім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що частина спірної земельної ділянки розташована в межах прибережної смуги Лозовеньківського водосховища та відповідно відноситься земель водного фонду.

Прокурор наголошував на тому, що Лозовеньківське водосховище є притокою другого порядку (через річки Лозовенька та Лопань) річки Сіверський донець, а відтак на підставі пункту 3 частини 1 статті 5 ВК України являє собою водний об'єкт загальнодержавного значення, що відповідно до пункту "г" частини 3 статті 84 ЗК України відноситься до земель державної власності.

Згідно з положеннями частини першої статті 3 Водного кодексу України (далі за текстом - ВК України) (тут і далі у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Водночас за змістом пункту 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 №434 у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Згідно з пунктами 5, 12 Порядку №486 розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад. Прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов'язкового виконання вимог, передбачених статтями 89 та 90 ВК України.

Отже, за системним аналізом законодавства на час виникнення правовідносин, відповідно до положень статті 88 ВК України, Порядку № 434, Постанови № 486 розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за статтями 50-54 Закону України "Про землеустрій", а при наданні в користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486 з урахуванням конкретної ситуації. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21.05.2014 у справі № 6-14сц 14, яка у відповідності до ст.111 28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та повинна враховуватись судами загальної юрисдикції.

Водночас посилаючись на те, що положення статті 88 ВК України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) не передбачали розроблення окремого проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг, суди вищенаведених приписів законодавства не врахували.

Зазначаючи про те, що в даному випадку спірну земельну ділянку передано відповідачу-1 у користування (оренду), що не суперечить вимогам частини 4 статті 59 ЗК України, суди також не надали оцінку доводам прокурора про необхідність врахування обставин, встановлених у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 у справі №19/160-09 щодо створення та благоустрою зони відпочинку на спірній земельній ділянці у спосіб будівництва цих будівель відповідачем-1.

При цьому колегія суддів визнає недостатньо обґрунтованими висновки судів про встановлення обмеження користування земельною ділянкою у вигляді водоохоронної зони та прибережної смуги водойм площею 0,4371 га у проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, розробленого попереднім землекористувачем (Комунальним підприємством "Черкасько-Лозівський сільбуд"), оскільки судами такий проект не досліджувався.

З огляду на що, судам також необхідно було дослідити обґрунтованість визначення розміру прибережної захисної смуги у межах водоохоронної зони з урахуванням наведених норм.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх обставин справи, тоді як відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на це, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку з визначеними Господарським процесуальним кодексом України повноваженнями Вищого господарського суду України як касаційної інстанції слід враховувати, що згідно з частиною другою статті 111 7 названого кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 та рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2017 у справі № 922/3259/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і І. В. Алєєва

О. В. Яценко