Постанова

від 26.04.2018 по справі 922/3259/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2018 р. Справа №922/3259/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Сіверін В.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

прокуратури Харківської області - ОСОБА_1, посвідчення №032167 від 11.02.2015 року;

позивача - ОСОБА_2, за довіреністю №01-53/10584 від 26.12.2017 року;

першого відповідача - не з'явився;

другого відповідача - ОСОБА_3, свідоцтво №1491 від 08.01.2014 року, ордер серія ХВ№000257 від 03.10.2017 року, договір б/н від 03.10.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків, (вх.№390Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 25.01.2018 року по справі №922/3259/16,

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури, м.Дергачі, Харківська область,

в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків,

до 1. Дергачівської районної державної адміністрації, м.Дергачі,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Преміум ХХІ , м.Харків,

про скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор-Преміум ХХІ (перший відповідач) та Дергачівської районної державної адміністрації (другий відповідач), в якій просив:

1. Визнати недійсним та скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації №950 від 04.10.2010 року Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право оренди земельною ділянкою на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту ТОВ Вектор-Преміум ХХІ .

2. Визнати недійсним та скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації №1028 від 29.10.2010 року Про надання в оренду земельної ділянки ТОВ Вектор-Преміум ХХІ на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту .

3. Визнати недійсним договір оренди землі від 08.02.2010 року, укладений між Дергачівською райдержадміністрацією та ТОВ Вектор-Преміум ХХІ (код ЄДРПОУ 34952021), АДРЕСА_1), зареєстрований в Харківській регіональній філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру за №041069300009.

4. Зобов'язати повернути ТОВ Вектор-Преміум ХХІ (код ЄДРПОУ 34952021, АДРЕСА_1) земельну ділянку загальною площею 0,9700 га (кадастровий номер 6322083001:26:000:0002), розташовану на території: Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані розпорядження прийнято першим відповідачем з перевищенням повноважень та всупереч ст. 19 Конституції України, ст. 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ч. 3 ст. 122, ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України, оскільки розпорядження такими земельними ділянками, в тому числі шляхом передачі їх в оренду юридичним особам, віднесено до компетенції Харківської обласної державної адміністрації. Крім того, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, проте була передана в оренду без розроблення проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги та без подальшого проведення державної експертизи такого проекту, що є порушенням ст. ст. 58, 60, 61, 84, 123 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України, абз. 7 ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної експертизи . Також наполягає на тому, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі Лозовеньківського водосховища, тому передача її в користування юридичній особі суперечить ст. ст. 59, 83, 84 Земельного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.01.2017 року по справі №922/3259/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2017 року касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково; рішення господарського суду Харківської області від 17.01.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року у справі за №922/3259/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

За результатом нового розгляду, господарським судом Харківської області 25.01.2018 року прийнято рішення (повний текст складено 05.02.2018 року, колегія суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Новікова Н.А., суддя Жигалкін І.П.), яким у задоволені позову відмовлено.

Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог прокурора стосовно правових підстав для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України недійсними рішень Дергачівської районної державної адміністрації №950 від 04.10.2010 року, №1028 від 29.10.2010 року та, як наслідок визнання недійсним договору оренди землі від 08.02.2010 року укладеного між відповідачами. При цьому, місцевий господарський суд встановив, що прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої першим відповідачем заявлено до прийняття рішення судом. Оскільки прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено наявності поважних причин пропуску позовної давності, судом відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.

Харківська обласна державна адміністрація з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.01.2018 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом невірно визначено початок відліку позовної давності, а саме не враховано того факту, що позивачем по справі є Харківська обласна державна адміністрація, а не прокуратура. Тобто, в силу позиції Верховного Суду України, яка викладена у справі №3-126гс15 постанова від 13.05.2015 року, перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор, наразі це Харківська обласна державна адміністрація. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача - Харківської обласної державної адміністрації до моменту подання позову прокурором про факт прийняття спірних розпоряджень та укладення спірного договору оренди земельної ділянки, а також Дергачівською районною державною адміністрацією не було надано суду першої інстанції доказів про направлення спірних розпоряджень на адресу Харківської обласної державної адміністрації.

Скаржник наполягає на тому, що ТОВ Вектор-Преміум ХХІ набуло право оренди на земельну ділянку незаконно, оскільки на моменті укладення договору оренди землі від 08.02.2010 року не було дотримано вимог чинного земельного законодавства в частині прийняття спірних розпоряджень, порушено режим прибережних захисних смуг, а також неправомірно здійснено благоустрій зони відпочинку на спірній земельній ділянці та зведено на ній нежитлові будівлі без погодження відповідного земельного проекту.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що згідно з пунктом 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів , позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь який час, незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення позову. Тобто, на думку скаржника, до спірних правовідносин не може бути застосована позовна давність.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 року відкрито апеляційне провадження, призначено справу до розгляду, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх вимог і позицій по справі.

21.03.2018 року другий відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№2414), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.03.2018 року, у зв'язку із відпусткою судді Россолова В.В. для розгляду справи №922/3259/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Сіверін В.І.

У судовому засіданні 22.03.2018 року оголошено перерву до 24.04.2018 року.

20.04.2018 року другий відповідач надав через канцелярію суду додаткові письмові пояснення (вх.№3042), які колегією суддів досліджені та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 24.04.2018 року з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, а також надання можливості другому відповідачу ознайомитися з матеріалами справи та підготувати позицію по справі щодо надання додаткових доказів, протокольно оголошено про перерву в судовому засіданні до 26.04.2018 року.

До початку судового засідання 26.04.2018 року другий відповідач надав через канцелярію суду письмові заперечення (вх.№3186), з якими ознайомилися сторони і про що вони не заперечували. Вказані заперечення долучені до матеріалів справи.

У судове засідання 26.04.2018 року представник першого відповідача не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника першого відповідача.

У судовому засіданні 26.04.2018 року представник Харківської обласної державної адміністрації підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник прокуратури Харківської області письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак пояснив, що підтримує позицію апелянта.

Представник другого відповідача проти позиції скаржника заперечував з підстав викладених у відзиві та у письмових поясненнях, які містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ№319698 від 30.07.2009 року спірна земельна ділянка площею 0,9700 га рекреаційного призначення (для створення зони відпочинку), розташована на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту, належала на праві постійного користування Комунальному підприємству Черкасько-Лозівський сільбуд (т. 1 а.с. 170).

Листом від 01.10.2010 року №89 КП Черкасько-Лозівський сільбуд звернулось до Дергачівської райдержадміністрації з проханням скасувати Державний акт серія ЯЯ№319698 від 30.07.2009 року на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою (т.1 а.с. 174).

Розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації №946 від 01.10.2010 року за результатами розгляду клопотання директора КП Черкасько-Лозівський сільбуд про відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 0,9700 га у зв'язку з набуттям ТОВ Вектор-Преміум XXI права власності на нежитлові будівлі, що розташовані на цій земельній ділянці, право постійного користування КП Черкасько-Лозівський сільбуд даною земельною ділянкою було припинено та зараховано вищевказану земельну ділянку до земель запасу державної власності категорії рекреаційного призначення (т. 1 а.с. 176).

Розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації №950 від 04.10.2010 року ТОВ Вектор-Преміум XXI надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право оренди земельною ділянкою площею 0,9700 га на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту, межі якої визначено в натурі (на місцевості), із земель державної власності категорії рекреаційного призначення на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту для обслуговування нежитлових будівель та створення зони відпочинку з метою обслуговування громади району з подальшою передачею в оренду (т. 1 а.с. 16).

Розпорядженням голови Дергачівської райдержадміністрації від 29.10.2010 року №1028 надано ТОВ Вектор-Преміум XXI в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 0,9700 га, межі якої визначені в натурі (на місцевості), із земель запасу державної власності (категорія землі - рекреаційного призначення) на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту для обслуговування нежитлових будівель та створення зони відпочинку, з метою обслуговування жителів територіальної громади району (т. 1 а.с. 17).

На підставі розпорядження голови Дергачівської райдержадміністрації від 29.10.2010 року №1028 між Дергачівською райдержадміністрацією (орендодавець) та ТОВ Вектор-Преміум XXI (орендарем) укладено договір оренди землі б/н від 08.12.2010 року (т. 1 а.с. 18-19).

Даний договір зареєстровано у Харківській регіональній філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.12.2010 року за №041069300.

За умовами п. 1 договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування нежитлових будівель та створення зони відпочинку з метою обслуговування жителів територіальної громади району та території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту.

Згідно з п. 2 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,9700 га. Кадастровий номер ділянки 6322083001:26:000:0002.

Відповідно до п. 8 договору оренди він укладений строком на 49 років.

Факт передачі земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі від 17.12.2010 року (т. 1 а.с. 20).

Пунктом 26 договору оренди землі встановлено, що на орендовану земельну ділянку встановлені обмеження діяльності в водоохоронних зонах та прибережних смугах малих річок та водойм, код обмеження - 4.2, частина земельної ділянки, на яку діє обмеження - 0,4370 га, та заборона зміни цільового призначення земельної ділянки, код обмеження -1.1, частина ділянки, на яку діє обмеження 0,9700 га.

З матеріалів справи вбачається, що частина спірної земельної ділянки дійсно розташована в межах прибережної смуги Лозовеньківського водосховища та відповідно має бути віднесена до земель водного фонду.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 1 цієї статті цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (частина 3 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частиною другою ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Приписами статей 13, 14 Конституції України та статті 324 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції на момент укладення оспорюваного договору) встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 року №5245-VI, який набрав чинності з 01.01.2013 року, землі державної та комунальної власності вважають розмежованими.

Вказаним Законом також було внесено зміни до ч.5 ст. 122 Земельного кодексу України, відповідно до якої обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Окрім того, відповідно до роз'яснень викладених у листі Державного агентства водних ресурсів України від 09.07.2013 року №3427/9/11-13, у зв'язку з набранням чинності з 01.07.2013 року Закону України Про аквакультуру , відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України повноваження щодо надання водних об'єктів у користування на умовах оренди у межах населених пунктів належать сільським, селищним та міським радам, а за межами населених пунктів - Раді міністрів Автономної Республіки Крим та обласним державним адміністраціям (пункт 2 роз'яснень).

Абзацом другим пункту 2 вищевказаних роз'яснень передбачено, що відповідно до статті 59 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України водні об'єкти (дно та водний простір) надаються лише для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, а відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування за межами населених пунктів для обмеженого переліку потреб (ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо); індивідуального дачного будівництва), у зв'язку із цим, районні державні адміністрації не мають повноважень щодо передачі в оренду водних об'єктів.

Отже, з 01.01.2013 року на підставі вказаного Закону, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками із земель державної власності водного фонду за межами населених пунктів здійснює Харківська обласна державна адміністрація.

Разом з тим, розпорядження земельної ділянки зазначеної у договорі оренди землі, розташованої на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту до 01.01.2013 року здійснювала Дергачівська районна державна адміністрація.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації в Україні (в редакції на момент укладення оспорюваного договору), місцева державна адміністрація мала право розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Пунктом а) ч.1 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції на момент укладення оспорюваного договору) встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин віднесено розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Отже, перший відповідач - Дергачівська районна державна адміністрація (орендодавець за договором оренди землі), на момент укладення оспорюваного договору здійснювала повноваження щодо розпорядження землями державної власності у відповідності до положень ст. 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації в Україні , ст.ст. 17, 122 Земельного кодексу України.

Згідно зі статтями 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

За положеннями ч.1 ст. 3 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга ст. 3 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Як випливає зі змісту ст. 59 Земельного кодексу України, чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Так, хоча у ч.1 ст. 59 Земельного кодексу України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим ст. 59 Земельного кодексу України у частинах 2-4 закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч.4 ст. 59 Земельного кодексу України).

Крім того, за положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 - 62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88 - 90 Водного кодексу України.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ч.3 ст. 60 Земельного кодексу України).

Водночас за змістом пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 №434 у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірі прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , з урахуванням конкретної ситуації.

Так, пунктами 5, 12 Порядку №486 розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад. Прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов'язкового виконання вимог, передбачених ст.89 та 90 Водного кодексу України.

Таким чином, за системним аналізом законодавства на час виникнення правовідносин, відповідно до положень ст. 88 Водного кодексу України, Порядку №434, Постанови №486 розмір та межі прибережних захисних смуг мають встановлюватись за проектами землеустрою (термін та зміст за ст.50-54 Закону України Про землеустрій , а при наданні в користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови №486 з урахуванням конкретної ситуації. Така правова позицію висловлена Верховним Судом України в постанові від 21.05.2014 року у справі №6-14сц14.

Проте передача спірної земельної ділянки у користування першому відповідачу відбувалась за відсутності погодженого спеціальним уповноваженим органом проекту землеустрою, що в свою чергу є порушенням ст.88 Водного кодексу України.

Згідно зі ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Із змісту наявної у матеріалах справи постанови Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 року у справі №19/160-09 вбачається, що за договором від 07.07.2009 року щодо створення та благоустрою зони відпочину на земельній ділянці, яка знаходиться на березі Лозовенківського водосховища в районі вулиці Набереговой села Черкаська Лозова, укладеного між ТОВ Вектор-Преміум ХХІ та КП Черкасько-Лозівський сільбуд , ТОВ Вектор-Преміум ХХІ інвестував грошові кошти та забезпечив фінансування двох об'єктів нерухомості, а КП Черкасько-Лозівський сільбуд зобов'язався побудувати нежитлові приміщення відповідно до проекту. Для виконання умов вищевказаного договору між ТОВ Вектор-Преміум ХХІ , КП Черкасько-Лозівський сільбуд та ТОВ фірма Енергоспецбуд було укладено договір підряду №27 від 14.08.2009 року, відповідно до умов якого ТОВ фірма Енергоспецбуд за кошти та з матеріалів ТОВ Вектор-Преміум ХХІ здійснило будівництво двох нежитлових будівель та благоустрій зони відпочинку на спірній земельній ділянці, що в свою чергу є грубим порушенням вимог ст.61 Земельного кодексу України та ст.89 Водного кодексу України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що при прийнятті оспорюваних розпоряджень має місце порушення режиму прибережних захисних смуг, а також неправомірне здійснення благоустрою зони відпочинку на спірній земельній ділянці та зведення на ній нежитлових будівель без погодження відповідного земельного проекту. Отже, обґрунтованими та доведеними є позовні вимоги стосовно правових підстав для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України недійсними рішень Дергачівської районної державної адміністрації №950 від 04.10.2010 року, №1028 від 29.10.2010 року та, як наслідок визнання недійсним договору оренди землі від 08.02.2010 року укладеного між відповідачами.

Водночас, другим відповідачем - ТОВ Вектор-Преміум ХХІ , у суді першої інстанції було заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положенням ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України закріплено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Таким чином, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові №6-2407цс15 від 17.02.2016 року).

Згідно з частинами 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент пред'явлення позову) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських судів ).

Як свідчать матеріали справи, прокурор звернувся до суду з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації.

Таким чином, позивачем у даній справі є Харківська обласна державна адміністрація, у зв'язку із чим перебіг позовної давності починається від дня, коли саме Харківська обласна державна адміністрація (позивач) довідалася про порушення свого права.

Відповідно ст. 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації , до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Згідно ст. 33 Закону України Про місцеві державні адміністрації , обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.

Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Розпорядженням від 23.11.2007 року №758 затверджено Регламент обласної державної адміністрації.

Пунктом 14.2 Регламенту передбачено, що облдержадміністрація здійснює контроль за дотриманням райдержадміністраціями законності при виданні розпорядчих документів.

Відповідно до п.14.10 Регламенту, копії виданих розпоряджень голів райдержадміністрацій за минулий місяць надсилаються до облдержадміністрації щомісяця в тижневий строк по закінченню відповідного місяця.

У разі, якщо є сумніви щодо законності розпоряджень голів районних державних адміністрацій та/або надання остаточного висновку щодо їх відповідності вимогам чинного законодавства потребує дослідження документів, на підставі яких вони видані, юридичний відділ апарату облдержадміністрації інформує про це голову обласної державної адміністрації шляхом подання відповідної доповідної записки (п.14.13 наведеного вище Регламенту).

Згідно з розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації №758 від 23.11.2007 року (строк дії до 20.12.2010 року), розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №708 від 20.12.2010 року (строк дії до 29.12.2011 року), розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №770 від 29.12.2011 року Про затвердження Регламенту Харківської обласної державної адміністрації (які були чинними протягом 2010 - 2014 років), відповідно до яких копії виданих районними адміністраціями розпоряджень за минулий місяці надсилаються до облдержадміністрації щомісяця в тижневий строк по закінченню відповідного місяця (п.14.10 Регламенту, згідно розпорядження №758, п. 14.6 Регламенту згідно розпорядження №708, п. 13.4 Регламенту згідно розпорядження № 770).

Регламентом Дергачівської районної державної адміністрації передбачено, що з метою здійснення ефективного контролю з боку облдержадміністрації за діяльністю райдержадміністрацій, загальним відділом апарату райдержадміністрації надсилаються розпорядження, прийняті головою райдержадміністрацій за місяць, на десятий день наступного місяця.

Таким чином, ст.33 Закону України Про місцеві державні адміністрації , приписів Регламентів наявний обов'язок надсилання Дергачівською районною державною адміністрацією виданих нею розпоряджень до Харківської обласної державної адміністрації.

У відзиві на позовну заяву (т.1, а.с. 127-128) наданому представником Дергачівської районної державної адміністрації зазначено про те, що Дергачівська місцева прокуратура і Харківська обласна державна адміністрація дізналися про існування розпорядження голови районної державної адміністрації від 04.10.2010 року №950 та від 29.10.2010 року №1028 в листопаді 2010 року так як всі розпорядження голови районної державної адміністрації видані за кожний місяць направлялися прокурору Дергачівського району і Харківській обласній державній адміністрації до 10 числа кожного місяця.

Жодних зауважень, стосовно порушення Регламенту Харківської обласної державної адміністрації з боку службових осіб Дергачівської районної державної адміністрації протягом строку прийняття оскаржуваних розпоряджень не приймалось. Доказів порушення обов'язків посадовими особами Дергачівської районної державної адміністрації по надсиланню прийнятих розпоряджень на адресу Харківської обласної державної адміністрації в матеріалах справи не міститься.

Також слід звернути увагу на розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №417 від 03.08.2010 року Про створення обласної робочої групи з питань раціонального та ефективного використання земель та запобігання порушення земельного законодавства (т.1 а.с. 202-203) та розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №508 від 13.09.2010 року Про посилення контролю за використанням та охороною земель на території області (т.1 а.с. 200-202), рішення Харківського регіонального антикорупційного комітету №4 від 21.09.2011 року, які діяли на момент прийняття оскаржуваних в даному судовому проваджені розпоряджень (т.1 а.с. 213-216).

Питанню неналежної роботи місцевих органів виконавчої влади та правоохоронних органів у сфері земельних відносин присвячувалися різні організаційні заходи, зокрема: рішення Харківського регіонального антикорупційного комітету №3 від 01.10.2010 року, рішення Харківського регіонального антикорупційного комітету №4 від 21.09.2011 року, селекторна нарада Харківської облдержадміністрації від 05.11.2011 року.

Головними питаннями здійснюваних заходів були саме питання задовільної роботи у сфері дотримання вимог земельного законодавства щодо законності надання юридичним та фізичними особам земельних ділянок із земель водного фонду, земель оборони, земель лісогосподарського та сільськогосподарського призначення, які використовуюся як землі промисловості, законності відчуження та використання земель запасу та земель державного фонду та інше.

В усіх районах Харківської області створені районні робочі групи (на виконання розпорядження №417) з питань раціонального та ефективного використання земель та запобігання порушення земельного законодавства та затверджено їх персональний склад (із селекторної наради Харківської облдержадміністрації від 05.11.2010 року).

Така робоча група була створена також і при Дергачівській районній державній адміністрації. Інформація про діяльність такої робочої групи, зокрема, щодо перевірки правомірності надання у користування ділянок, переданих ТОВ Вектор-Преміум XXI оскаржуваними розпорядженнями, була витребувана на запит представника ТОВ Вектор-Преміум XXI , належним чином оформлена відповідь на який міститься у матеріалах справи (том 2 а.с. 54-55, 59).

Харківська обласна державна адміністрація мала достатньо укомплектований штаб для виявлення усіх порушень земельного, водного, лісового або іншого господарства під час надання в оренду чи виділу у приватну власність земельних ділянок на території Харківської області.

Додатково слід зазначити, що згідно Закону України Про інформацію інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.

Інформація органів державної влади доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.

Згідно вимог Закону України Про інформацію розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації та її органів розміщуються на офіційному сайті Дергачівської районної державної адміністрації та перебувають у загальному доступі

За таких умов, оскаржувані розпорядження були офіційно опублікованими, а тому вважаються такими, що доведені до відома зацікавлених осіб.

Отже, посилання Харківської обласної державної адміністрації на те, що їх орган довідався про порушення прав в ході вивчення правомірності передачі у користування земельних ділянок Дергачівською місцевою прокуратурою є неспроможними.

Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-2469цс16, висловленої у постанові від 16.11.2016 року, порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Проте, позивач не наводить обґрунтувань щодо факту неможливості довідатися ним про прийняття оскаржуваних розпоряджень

Судова колегія також приймає до уваги, що в матеріалах справи міститься лист Головного юридичного управління Харківської обласної державної адміністрації №09-23/479 від 21.09.2010 року, в якому позивач зазначив, що як свідчать надані до розгляду матеріали, попереднє рішення було прийнято Дергачівською райдержадміністрацією, тому, відповідно до обставин, що викладені у Вашому зверненні, та наданих матеріалів, питання надання дозволу на розробку землевпорядної документації для укладання договору оренди земельної ділянки ТОВ Вектор-Преміум XXI знаходиться в межах компетенції Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області.

Тобто, позивач у даній справі, як контролюючий орган, відповідно до своїх повноважень, повинен був бути обізнаний про прийняття спірних розпоряджень Дергачівською районною державною адміністрацією стосовно надання згоди другому відповідачу на виготовлення проекту землеустрою, а згодом його затвердження та передачу в оренду земельної ділянки.

Прокурор звернувся до господарського суду Харківської області із даним позовом 28.09.2016 року, про що свідчить штамп канцелярії суду.

Таким чином, позовна заява подана прокурором після спливу трирічного строку позовної давності. При цьому, причини пропуску позовної давності документально не обґрунтовані.

Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене та враховуючи, що прокурор звернувся до господарського суду в інтересах Харківської обласної державної адміністрації після спливу позовної давності, про застосування якої другим відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом першої інстанції, прокурором та позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Стосовно посилання апелянта на п. 5.1. Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , а саме щодо того, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, варто зазначити наступне.

У даній справі, позовними вимогами являються скасування розпоряджень Дергачівської районної державної адміністрації та визнання недійсним договору оренди, укладеному на основі вказаних розпоряджень, а не вимоги щодо усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном.

Прийняття оскаржуваних розпоряджень є одноактною дією, а їх сила вичерпала свою дію шляхом одноразового застосування, та відповідно, їх прийняття не може свідчити про триваюче правопорушення.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, за приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року. Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У рішенні Стретч проти Сполученого королівства від 04.06.2003 року Європейський суд з прав людини вказав на те, що недопустимим являється позбавлення особи добросовісно набутого блага у випадку допущення помилок виключно органом публічної влади.

У той же час, ТОВ Вектор-Преміум XXI виконувало вимоги діючого законодавства як для отримання відповідного рішення уповноваженого органу щодо передачі йому земельної ділянки, так і для його реєстрації та вчинення інших подальших дій на реалізацію власного права.

Колегія суддів вважає, що неприпустимим є покладення відповідальності на другого відповідача за помилки, які мали місце у діяльності першого відповідача та позивача, що надання у користування ( благо ) ТОВ Вектор-Преміум XXI земельної ділянки.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Харківської обласної державної адміністрації не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 25.01.2018 року по справі №922/3259/16 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.01.2018 року по справі №922/3259/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2018 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Сіверін В. І.