Ухвала

від 20.10.2017 по справі 755/14484/16-к

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/14484/16-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2017 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судових засідань ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в м. Києві клопотання слідчого СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_4 про арешт майна у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32016100040000053 від 15.09.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України,

в с т а н о в и в :

До слідчого судді даного місцевого суду надійшло зазначене клопотання слідчого, яке погоджене з прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_5 та обґрунтоване тим, що грошові кошти, які знаходяиьсья на поточних рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 є реочивм доказом у проваджені, атому підлягають арешту з урахуванням мети визначеної п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з підстав викладених у його мотивувальній частині.

В свою чергу, враховуючи положення ст. 172 КПК України слідчий суддя вважає за можливе розглядати дане клопотання у відсутність інших учасників процесу, тож дослідивши надане клопотання на відповідність КПК України кримінальне провадження, заслухавши думку учасників процесу, слідчий суддя приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт на майно накладається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Речовими доказами згідно ч. 1 ст. 98 КПК України є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так, в судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що, згідно постанови слідчого СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_4 від 05.05.2017 ним визнано речовими доказами 539252, 41 грн, які знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 , з огляд уна те, що ухвалою слідчого судді цього жмісцевго суду ОСОБА_6 від 26.04.2017 накладено на них арешт і все, однак у світлі норм ст. 98 КПК України слідчий суддя відмічає той факт, що це просувальне рішення не містить у собі відомостей проте, що саме вказує на те, що ці кошти є речовим доказом, адже вказана статя Кодексу передбачає, що такий статус мають тільки ті матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення і все.

Узагалі КПК України не передбачає набуття статусу реочвиого доказу тим чи іншим мтаерілаьним об`єктом з підстав не передбачених ст. 98 КПК України, а у цьому випадку, виходячи зі змісту постанови слідчого від 05.05.2017 єдиною підставою було наявність судового рішення, тобто та підстава, яка не передбачена вказаною статтею Кодексу.

А у справі 757/36293/17-к апеляційни суд м. Києва (ухвала від 05.10.2017) указав на те, що виходчи з положень ст.ст. 98, 170 КПК України в їх системному зв`язку «майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак наведених вст. 98 КПК Україниможе набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.

Відповідно до положень ч. 3ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.

Аналізуючи наведені вимоги закону, колегія суддів переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакамст. 98 КПК Україниможе бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.

Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положеннямст. 98 КПК Українита наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбаченихст. 98 КПК Українита має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.

Наведені слідчим у клопотанні про арешт майна підстави, у зв`язку з якими майно відповідає критеріям визначенимст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положеньст. 171 КПК України, наведені слідчим у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само клопотання не є доказом будь-яких обставин.

Таким чином, слідчий, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження його як речового доказу, першочергово мав би визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання майна речовим доказом, з огляду на положенняст. 98 КПК України, проте таких дій вчинено не було, з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом».

Дана позицію суду апеляційної інстанції ураховується слідчим суддею з огляду на норми Закону України «про судоустрій і статус суддів».

У цій ситуації, слідчий суддя забезпечуючи контроль правильності прийнятого слідчим рішення від 05.05.2017 уважає, що воно не містиь у собі даних регламентованих ст. 98 КПК України з яких можливо б було дійти до висновку, що майно є речовим доказом.

Тим паче, що ухвалу слідчого судді ОСОБА_7 про арешт майна, на яку посилається слідчий, у цей період, скасовано апеляційним судом м. Києва.

Щодо рахунку № 26051052618726, то з цього опитання взагалі будь-яке процесуальне рішення проте, що наявні нва ньому грошові кшти визнано реочивм доказом надано не було.

Також, згідно ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються, але, у цьому випадку, заявник долучив до клопотання копій документів, в тому числі витягу з ЄРДР, які взагалі не засвідчені, що позбавляє слідчого суддю можливості пересвідчитися в ідентичності цих документів, в той час, як інформація, що в них міститься, має суттєве значення під час розгляду клопотання цієї категорії та може істотно вплинути на висновки слідчого судді, що рівноцінно взагалі не наданню таких документів.

За таких обставин, слідчий суддя враховувати правову підставу для арешту майна; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки не існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-29, 131-132, 170-173, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання слідчого СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_4 про арешт майна у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32016100040000053 від 15.09.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, - відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: ОСОБА_1