Рішення

від 30.10.2017 по справі 128/1690/15-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/1690/15-ц

Провадження № 2/127/1391/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2017 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Короля О.П.,

секретаря Бондарчук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 22.11.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області було зареєстровано шлюб, актовий запис №3094.

В період шлюбу за спільні кошти сторонами було набуте рухоме та нерухоме майно.

Шлюбний договір між сторонами не укладався, жодних домовленостей про розмір часток при поділі майна між ними досягнуто не було.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.03.2016 року шлюб між сторонами було розірвано. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 23.05.2016 року рішення залишено без змін.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дійти згоди щодо поділу спільного майна в натурі сторони не можуть, що стало підставою звернення ОСОБА_1 до суду з позовом.

ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, відповідно до якого відповідач-позивач просить суду визнати за ним право власності:

на ? частку автомобіля Toyota Auris 1.6 і, 2013 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1;

на ? частку автомобіля ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, колір білий, тип кузова Пікап -В, причеп НОМЕР_4.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник зменшили розмір позовних вимог, надавши про це відповідну заяву, первісний позов підтримали, зустрічний позов не визнали у повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 первісний позов не визнала, зустрічний позов підтримала

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Заслухавши пояснення позивача-відповідача ОСОБА_1, її представника, представника відповідача-позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та задоволення зустрічного позову з таких підстав.

22.11.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області було зареєстровано шлюб, актовий запис №3094.

В період шлюбу за спільні кошти сторонами було набуте рухоме та нерухоме майно.

Факт реєстрації шлюбу в державних органах РАЦС тягне за собою встановлення презумпції виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час дії зареєстрованого шлюбу. Така презумпція може бути спростована законом або договором, яким є шлюбний договір (ст. ст. 92 - 103 СК).

Шлюбний договір між сторонами не укладався, домовленостей про розмір часток при поділі майна між ними не досягнуто.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.03.2016 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка, майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання в зв'язку з припиненням шлюбних відносин.

ОСОБА_1 вважає, що все майно придбане спільно з ОСОБА_2 у період зареєстрованого шлюбу з 22.11.2005 р. до його розірвання за рішенням Вінницького міського суду від 21.03.2016 р. Свої вимоги позивач обґрунтовує презумпцією, що кожна річ, набута за час шлюбу є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, з посиланням на ст.ст.60, 61СК України. Така презумпція покладає обов'язок на відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 доказування зворотного відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-4963св07.

Згідно із ст.ст. 11,58,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може грунтуватись на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

З квітня 2015 року сторони припинили подружні стосунки, проживають окремо, спільного господарства не ведуть. В 2016 році ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 і рішенням Вінницького районного суду від 21.03.2016 року шлюб було розірвано.

Отже, хоча згідно з рішенням суду шлюб було розірвано у 2016 році, проте викладені вище обставини підтверджують, що фактично сторони припинили шлюбні відносини з січня 2015 року, проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Відповідно до роз'яснень п. 23 Постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 03.06.2015р. у справі № 6-38цс15, яка є обов'язковою для усіх судів, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

На переконання суду, спільно набуте сторонами у шлюбі майно підлягає поділу шляхом виділення ОСОБА_1 ? частки майна і ОСОБА_2 ? частки майна.

Суд знайшов доведеними позивачем-відповідачем ОСОБА_1 і не спростованими відповідачем-позивачем ОСОБА_2 позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності :

на 3/8 часток нежитлового приміщення підвалу №3, 1 (офіс №3) в АДРЕСА_4, площею 60,6 кв.м, що складає 3/25 часток вбудованих приміщень під літерою А ;

на ? частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_5;

на ? частку земельної ділянки площею 0, 1758 га, кадастровий номер НОМЕР_5 в АДРЕСА_5;

на ? частку земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_6 в АДРЕСА_6;

на ? частку нежитлового приміщення в АДРЕСА_7, площею 312,4 кв.м, що складає 1/125 частку приміщення під літерою В ;

на ? частку автомобіля Toyota Hiace, білого кольору, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_7.

Суд знайшов доведеними позивачем-відповідачем ОСОБА_2 і не спростованими відповідачем-позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності :

на ? частку автомобіля Toyota Auris 1.6 і, 2013 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1;

на ? частку автомобіля ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, колір білий, тип кузова Пікап -В, причеп НОМЕР_4.

Відповідно до п.30 Постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження не в інтересах сім'ї, таке майно або його вартість враховується при поділі. Згідно з п.22 Постанови вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Так, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.03.2016 року встановлено, що 30.04.2015 року ОСОБА_2 відчужив автомобіль марки Lexus моделі RX350 , VIN НОМЕР_3, 2012 року випуску, без згоди іншого члена подружжя, - дружини ОСОБА_1

Згідно з висновком автотоварознавчої експертизи №794-А від 02.12.2016 року, ринкова вартість автомобіля марки Lexus моделі RX350 , державний номерний знак НОМЕР_2, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_3, 2012 року випуску, станом на 30.04.2015 року складала 984255,28 грн.

Виходячи із принципу рівності часток при поділі майна сторін, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 492127,64 грн., що складає дійсну вартість ? частини автомобіля LEXUS RX 350 , білого кольору, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_8, на момент його продажу 30.04.2015 р.

Суд не приймає до уваги вартість автомобіля, визначену продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 у довідці-рахунку, - 149900 грн., яка на переконання суду, є заниженою сторонами договору купівлі-продажу і не є дійсною вартістю для такого класу автомобіля.

Суд не знайшов вагомих підстав для відступлення від принципу рівності часток сторін при поділі майна подружжя на користь ОСОБА_1 від ? частки до 5/6 часток і вважає, що справедливим і доцільним є поділ майна між подружжям в рівних частках.

Щодо поділу об єкта нерухомого майна : нежитлового приміщення підвалу №3, 1 (офіс №3) в АДРЕСА_4, площею 60,6 кв.м, що складає 3/25 часток вбудованих приміщень під літерою А , суд враховує те, що це приміщення на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належить по 1/8 частці цього приміщення, а ОСОБА_2 - 6/8 часток. Відповідно ? від 6/8 часток, на яку суд визнає право власності за ОСОБА_1, складає 3/8 часток.

Приміщення по АДРЕСА_1 є нежитловим приміщенням, проте доказів про те, чи використовується це приміщення для здійснення господарської діяльності ОСОБА_2 чи Приватним підприємством Вінкава ним не подано. Це приміщення зареєстроване за ОСОБА_2 як за фізичною особою, а відтак входить до складу майна подружжя, що підлягає поділу.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 5/6 часток статутного капіталу юридичної особи - приватного підприємства Вінкава , код ЄДРПОУ 32473131, юридична адреса АДРЕСА_7 то суд відмовляє у їх задоволенні з таких підстав.

Відносини щодо майна господарського товариства, а за аналогією закону і приватного підприємства регулюються нормами Цивільного Кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України Про господарські товариства .

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України Про господарські товариства товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Кошти, які вносяться до статутного капіталу господарського товариства стають власністю саме господарського товариства. В той же час, членом такого товариства або акціонером (залежно від організаційно-правової форми) стає лише хтось один із подружжя. Законодавство щодо господарського товариства визначає, що право на дивіденди і на частку у статутному капіталі та майні товариства має лише той, хто є його учасником або акціонером.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя зазначено, що при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом. Зокрема, згідно із цією постановою до спільного майна подружжя належать лише акції, а частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю та майно приватного підприємства не вважаються їх спільною власністю. Таким чином, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статутний капітал Приватного підприємства Вінкава не є спільною сумісною власністю сторін, а отже поділу не підлягає.

Такі роз яснення містяться в п. 29 Постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя про те, що відповідно до статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Така ж правова позиція висловлена Верховним судом України 03.07.2013р. у справі №6-61цс13.

У разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства. З цього питання суд керується правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного суду України від 02.10.2013 р. №6-79цс13.

Така ж позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах №6-39503св12, 6-39768св12, 6-49553св12, 6-23274св13, 6-38503св14, 6-33283св14 та судової палати у цивільних справах Верховного суду України в справі №6-38цс15 щодо неврахування при поділі спільного майна подружжя вартості внеску до статутного капіталу підприємства.

Також, не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2, оскільки, як вбачається з інвентарної справи №35813, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та його батьку ОСОБА_8. Ця квартира була набута внаслідок приватизації, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 07.11.1996 року. Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи №163 на квартиру АДРЕСА_1 право власності набуте ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05.05.2005 року, тобто до укладення шлюбу 22.11.2005 р. із ОСОБА_1 Враховуючи вищевикладене, обидві квартири не належать до спільної сумісної власності сторін, в зв'язку з чим поділу не підлягають.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судові витрати ОСОБА_1 складаються з : судового збору 3654 грн. за позовною заявою, 121,80 грн. за її заявою про забезпечення позову, 121,80 грн. за її заявою про забезпечення доказів та за проведення експертизи 1015,20 грн. Оскільки з заявлених дванадцяти позовних вимог ОСОБА_1. задоволено сім, то на кожну позовну вимогу припадає 3654 грн. : 12 = 304,50 грн. судового збору, відповідно 304,50 грн. х 7 = 2131,50 грн. Загальна сума відшкодування витрат зі сплати судового збору складає 2131,50 грн. + 121,80 грн. + 121,80 грн. = 2375,10 грн.

Судові витрати ОСОБА_2 складаються з судового збору у розмірі 3052, 99 грн.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 71 СК України, ст. ст. 52, 113, 115 ЦК України, ст. ст. 1, 12 Закону України Про господарські товариства , ст. 85 ГК України, ст. ст. 4, 10, 11, 57- 60, 88, 212-215 України,

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поділити спільне майно подружжя шляхом виділення ОСОБА_1 ? частки майна і ОСОБА_2 ? частки майна.

Визнати за ОСОБА_1 право власності :

на 3/8 часток нежитлового приміщення підвалу №3, 1 (офіс №3) в АДРЕСА_4, площею 60,6 кв.м, що складає 3/25 часток вбудованих приміщень під літерою А ;

на ? частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_5;

на ? частку земельної ділянки площею 0, 1758 га, кадастровий номер НОМЕР_5 в АДРЕСА_5;

на ? частку земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_6 в АДРЕСА_6;

на ? частку нежитлового приміщення в АДРЕСА_7, площею 312,4 кв.м, що складає 1/125 частку приміщення під літерою В ;

на ? частку автомобіля Toyota Hiace, білого кольору, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_7.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 492127,64 грн., що складає вартість ? частини автомобіля LEXUS RX 350 , білого кольору, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_8.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору 2375,10 грн., за проведення судової автотоварознавчої експертизи 1015,20 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності :

на ? частку автомобіля Toyota Auris 1.6 і, 2013 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1;

на ? частку автомобіля ЗАЗ 110557, 2004 року випуску, колір білий, тип кузова Пікап -В, причеп НОМЕР_4.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору 3052,99 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення, а особами відсутніми в судовому засіданні, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя