Ухвала

від 02.11.2017 по справі 20/441

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02

У Х В А Л А

02.11.2017р. Справа №20/441

за скаргою: №04/1683 від 31.08.2017р. Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по справі №20/441:

за позовом: Державного підприємства Регіональні електричні мережі , м.Вишгород в особі Донецької філії, м.Донецьк

до відповідача: Державного підприємства Артемвугілля , м.Горлівка

про стягнення 14821252,57 грн

за участю органу виконання судового рішення: Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від стягувача (позивача, заявника): ОСОБА_1 - за дов.

від боржника (відповідача): не з'явився

від органу виконання судового рішення: ОСОБА_2 - гол. держ. вик.

Виходячи зі змісту наявних у Комп'ютерній програмі Діловодство спеціалізованого суду ухвал від 14.07.2008р. та від 27.05.2010р., рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.2004р. позовні вимоги Державного підприємства Укренерговугілля в особі Донецької філії до Державного підприємства Артемвугілля задоволені повністю.

Крім того, згідно з ухвалою від 14.07.2008р. в порядку процесуального правонаступництва здійснено заміну Державного підприємства Укренерговугілля в особі Донецької філії його правонаступником - Відкритим акціонерним товариством Укренерговугілля .

Відповідно до ухвали від 27.05.2010р. в порядку процесуального правонаступництва здійснено заміну позивача - Відкритого акціонерного товариства Укренерговугілля його правонаступником - Державним підприємством Регіональні електричні мережі .

На виконання рішення від 09.11.2004р. по вказаній справі 22.11.2004р. господарським судом був виданий відповідний наказ.

05.09.2017р. Державне підприємство Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії звернулось до господарського суду Донецької області зі скаргою №04/1683 від 31.08.2017р. про визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11790077 недійсною.

В обґрунтування скарги Державне підприємство Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії зазначало, що рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу ґрунтувалось на відсутності у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення (п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження ). Проте, на думку заявника, державним виконавцем не було належним чином досліджено питання відсутності у боржника майна, що виключає можливість повернення виконавчого документа стягувачу з визначених державним виконавцем підстав.

Боржник (відповідач) у судові засідання 04.10.2017р., 02.11.2017р. не з'явився, будь-яких пояснень по суті скарги не надав, витребуваних судом документів до матеріалів справи не представив.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у запереченнях №1029 від 01.11.2017р., які підтримані представником відділу у судовому засіданні 02.11.2017р., наполягав на правомірності дій державного виконавця під час прийняття оскаржуваної постанови та відсутності підстав для задоволення скарги. Також, надав належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження.

За приписами п.9.9 постанови №9 від 17.10.2012р. пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України у вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 62, пунктів 1 - 3, 5, 6, 9 частини першої статті 63, статті 64, розділів XI, XII, XII 1 ГПК тощо.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач (боржник) у судові засідання не з'явився, скарга може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а відсутність вказаного учасника судового спору не перешкоджає розгляду скарги по суті.

Разом з цим, судом враховано приписи ч.2 ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга №04/1683 від 31.08.2017р. Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії підлягає задоволенню, враховуючи наступне:

За приписами ч.1 ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Оскаржувана постанова була прийнята 23.05.2017р. з посиланням на приписи п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження .

Як вказує заявник, застосування вказаної норми закону вимагає від державного виконавця складання акту (ч.2 ст.37 Закону України Про виконавче провадження ).

Виходячи з того, що оскаржувана постанова не містила посилань на складання відповідного акту, Державне підприємство Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з метою ознайомлення 22.08.2017р. з матеріалами виконавчого провадження №11790077. З огляду на те, що матеріали виконавчого провадження не містили акту, складання якого передбачено ч.2 ст.37 Закону України Про виконавче провадження , саме з 22.08.2017р. заявник вважає свої права, як стягувача за наказом, порушеними.

За таких обставин, з огляду на те, що розглядувану скаргу було скеровано на адресу суду 01.09.2017р. (згідно з поштовим штемпелем), за висновками суду, заявником дотримано строк звернення зі скаргою №04/1683 від 31.08.2017р.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 21.04.1999р. (в редакції, яка діяла станом на 17.02.2005р.) встановлено, що виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.2, ч.1 ст.5, ст.7 вказаного нормативно-правового акту примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 21.04.1999р. державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.18 Закону України Про виконавче провадження №606-ХІV від 21.04.1999р. державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.

Як свідчать матеріали розгляду скарги, наказ господарського суду Донецької області від 22.11.2004р. був пред'явлений до виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.

Постановою від 17.02.2005р. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження №11790077 з примусового виконання наказу від 22.11.2004р., а згідно з постановою від 23.05.2017р. виконавчий документ №20/441 від 22.11.2004р. повернуто стягувачу.

При цьому, державний виконавець керувався приписами п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження та посилався на відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу.

05.10.2016р. набрав чинності Закон України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016р., з дня набрання чинності яким втрачає чинність Закон України Про виконавче провадження №606-ХІV від 21.04.1999р., крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Як встановлено у ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі ст.5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В силу норм п.7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016р., який набрав чинності 05.10.2016р., виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За змістом рішення №1-рп/99 від 09.02.1999р. Конституційного Суду України дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

За приписами п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016р. (в редакції станом на 23.05.2017р.) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За змістом ч.2 ст.37 Закону України Про виконавче провадження про наявність обставин, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

В п.9 Інформаційного листа №01-06/131/16 від 28.01.2016. Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов?язаних із застосуванням господарськими судами Закону України Про виконавче провадження роз?яснено щодо необхідності у разі прийняття рішення про повернення виконавчого документа обстеження державним виконавцем майна боржника за місцем його знаходження на предмет використання майна у виробничій діяльності та складення за результатами такого обстеження акту.

Як вказував скаржник, Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не було вчинено жодних дій, спрямованих на розшук майна боржника, а також не складено акту про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.

Згідно зі ст.10 Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016р. заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст.18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; тощо. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Відтак, законодавець визначає умови і порядок виконання судових рішень у примусовому порядку, низку повноважень (прав та обов'язків) державного виконавця, які здійснюються останнім з метою забезпечення виконання судових рішень.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження №11790077, суд встановив, що докази на підтвердження викладених в оскаржуваній постанові доводів у виконавчому провадженні відсутні, будь-якого документального підтвердження вчинення державним виконавцем належних виконавчих дій по розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення за наказом №20/441 від 22.11.2004р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до матеріалів справи не надано, акт з цього приводу в порядку норм ч.2 ст.37 Закону України Про виконавче провадження не складався; доказів вчинення виконавчих дій щодо з'ясування існування власних грошових коштів на банківських рахунках боржника також у матеріалах вказаного виконавчого провадження відсутні. Доказів надсилання постанов від 17.05.2017р. про арешт коштів боржника матеріали виконавчого провадження не містять, так само як і відповідей зобов'язаних за цими постановами установ.

За приписами ст.129 Конституції України обов'язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

Згідно із ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

За приписом ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов?язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об?єднаннями на всій території України.

Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини регулює відносини, що виникають у зв?язку з обов?язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини.

Статтею 17 вказаного закону передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.06.2004р. у справі Півень проти України вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов?язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (п.35 рішення).

Крім того, ст.1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств містить пряму норму щодо обов?язкового зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень стосовно державних вугледобувних підприємств, яка державним виконавцем наразі була безпідставно проігнорована.

У зв?язку з викладеним, з метою відновлення законних прав стягувача постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.05.2017р. підлягає визнанню недійсною, а скарга №04/1683 від 31.08.2017р. Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу №04/1683 від 31.08.2017р. Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії про визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11790077 недійсною, задовольнити.

Визнати недійсною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11790077.

Ухвала суду набирає законної сили в день її прийняття та згідно зі ст.115 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою на всій території України.

Суддя Ю.О.Паляниця