Постанова

від 25.01.2018 по справі 20/441

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2018 справа № 20/441

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя судді ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 секретар судового засідання ОСОБА_4 за участю представників: від позивача від відповідача від Департаменту від ВПВР не з'явився; не з'явився; ОСОБА_5, за довіреністю не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від за скаргою на дії 02.11.2017 №04/1683 від 31.08.17 Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" в особі Донецької філії, м. Мирноград Донецької області Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ у справі №20/441 (суддя Паляниця Ю.О.) за позовом Державного підприємства "Регіональні електричні мережі", м.Вишгород в особі Донецької філії, м. Донецьк (м. Мирноград Донецької області) доДержавного підприємства "Артемвугілля", м.Горлівка (м.Слов'янськ, м. Святогірськ Донецької області) про за участю органу виконання судових рішеньстягнення 14821252,57 грн. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії звернулось до господарського суду Донецької області зі скаргою №04/1683 від 31.08.2017 на дії Державної виконавчої служби, в якій просило визнати недійсною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 від 23.05.2017 про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11790077.

В обґрунтування скарги ДП «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії зазначено, що рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу ґрунтувалось на відсутності у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення (п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» ). Проте, на думку заявника, державним виконавцем не було належним чином досліджено питання відсутності у боржника майна, що виключає можливість повернення виконавчого документа стягувачу з визначених державним виконавцем підстав.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.11.2017 р. у справі №20/441 скаргу №04/1683 від 31.08.2017р. ДП «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії задоволено.

Визнано недійсною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11790077.

Ухвала мотивована обґрунтованістю та доведеністю вимог, викладених у скарзі ДП «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії №04/1683 від 31.08.2017р. Судом встановлено, що докази на підтвердження викладених в оскаржуваній постанові доводів у матеріалах виконавчого провадження відсутні, документального підтвердження вчинення державним виконавцем належних дій по розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення за наказом №20/441 від 22.11.2004р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до матеріалів справи не надано, акт з цього приводу в порядку норм ч.2 ст.37 Закону України Про виконавче провадження не складався; докази вчинення виконавчих дій щодо з'ясування існування власних грошових коштів на банківських рахунках боржника також у матеріалах вказаного виконавчого провадження відсутні.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №02-30/3196/17 від 18.12.2017), в якій просив ухвалу господарського суду Донецької області від 02.11.2017 у справі №20/441 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні скарги відмовити у повному обсязі.

Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Посилається на п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» , за умовами якої виконавчий документ підлягає поверненню, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Наполягає на правомірності та повноті дій державного виконавця під час прийняття оскаржуваної постанови та відсутності підстав для задоволення скарги, зазначаючи, що державним виконавцем ВПВР Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при винесенні оскаржуваної постанови від 23.05.2017р. не порушено прав стягувача, ДП «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2017 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Донецької області від 02.11.2017 у справі №20/441 та встановлено строк до 11.01.2018 для подання іншими учасниками судового процесу відзиву на апеляційну скаргу.

Від Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" в особі Донецької філії надійшов відзив №04/49 від 11.01.2018 на апеляційну скаргу, в якому позивач вважає вимоги Департаменту державної виконавчої служби безпідставними, такими що не підлягають задоволенню, а ухвалу суду першої інстанції від 02.11.2017 законною, винесеною без будь-яких порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не було здійснено комплексу необхідних (можливих) заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» для повного виконання наказу господарського суду Донецької області у справі №20/441, а отже, відсутні підстави для повернення наказу господарського суду Донецької області у справі №20/441 відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» .

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу по справі до суду апеляційної інстанції не надходив.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 15.01.2018 призначено справу №20/441 до розгляду на 25.01.2018.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити.

Сторони не скористалися правом участі представника в судовому засіданні апеляційної інстанції, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1ст.271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з приписами п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст.13 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника Департаменту, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як зазначено в ухвалі господарського суду Донецької області від 17.07.2017 у справі №120/441 матеріали судової справи №20/441 є втраченими.

Одночасно, комп'ютерна програма Діловодство спеціалізованого суду не містить електронних копій рішення господарського суду Донецької області у справі №20/441, а також наказу, виданого на його виконання.

За змістом наявних у комп'ютерній програмі Діловодство спеціалізованого суду ухвал від 14.07.2008р. та від 27.05.2010р., рішенням господарського суду Донецької області від 09.11.2004р. у справі №20/441 позовні вимоги Державного підприємства Укренерговугілля в особі Донецької філії до Державного підприємства Артемвугілля про стягнення 14821252,57 грн. боргу за договором №50/7-161-03/02 від 01.01.03р. були задоволені повністю.

Копію наказу господарського суду Донецької області скаржником надано до скарги.

Ухвалою від 14.07.2008р. в порядку процесуального правонаступництва здійснено заміну Державного підприємства Укренерговугілля в особі Донецької філії його правонаступником - Відкритим акціонерним товариством Укренерговугілля .

Ухвалою від 27.05.2010р. в порядку процесуального правонаступництва здійснено заміну позивача - Відкритого акціонерного товариства Укренерговугілля його правонаступником - Державним підприємством Регіональні електричні мережі .

На примусове виконання рішення від 09.11.2004р. у справі №20/441, господарським судом Донецької області 22.11.2004р. видано наказ про стягнення з ДП Артемвугілля на користь ДП Укренерговугілля в особі Донецької філії (правонаступник ДП Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії ) 14796954,03 грн. - за активну електроенергію, 24 298,54 грн. - за реактивну електроенергію, 1700,00 грн. - держмита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як вбачається, з наявних в матеріалах справи копій матеріалів виконавчого провадження №11790077, на підставі заяви Стягувача №605 від 02.02.2005, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №131/3 від 17.02.2005 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу №20/441, виданого господарським судом Донецької області.

Постановами від 04.03.2005, від 14.12.2005, від 28.02.2006, від 06.03.2006 державного виконавця ВПВР ДДВС виконавче провадження з примусового виконання наказу №20/441 від 22.11.2004, виданого господарським судом Донецької області, про стягнення з ДП Артемвугілля на користь ДП Укренерговугілля боргу в сумі 14823070,57 грн. неодноразово зупинялося та поновлювалося.

Постановою від 12.03.2013 державного виконавця ВПВР ДДВС, на підставі статті 33 Закону України Про виконавче провадження , приєднано виконавче провадження №11790077 з примусового виконання наказу №20/441 від 22.11.2004, виданого господарським судом Донецької області до зведеного виконавчого провадження №36979110, яке веде Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, м. Київ.

Постановою від 12.04.2013 старшого державного виконавця при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження, на підставі п.17 ч.1 статті 37, статті 39 Закону України Про виконавче провадження , у зв'язку з тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №987 від 19.09.2012р структурні підрозділи ДП Артемвугілля включені до переліку об'єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2012-2014роках, зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу №20/441 від 22.11.2004, виданого господарським судом Донецької області про стягнення з ДП Артемвугілля на користь ДП Укренерговугілля боргу в сумі 14823070,57 грн.

Постановою від 27.08.2014 ВП №11790077, на підставі статті 8 Закону України Про виконавче провадження замінено назву сторони у виконавчому провадженні, а саме: стягувача Відкрите акціонерне товариство Укренерговугілля на Державне підприємство Регіональні електричні мережі .

17.05.2017р. в межах іншого виконавчого провадження ВП №11789154 старшим державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮУ винесені постанова про арешт майна боржника та постанова про арешт коштів боржника.

23.05.2017р. старшим державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮУ ОСОБА_6 винесено постанову ВП №11790077 про повернення виконавчого документу стягувачу якою, на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до закону заходи щодо розшуку майна виявились безрезультатними, виконавчий документ наказ №20/441, виданий 22.11.2004р. господарським судом Донецької області повернуто стягувачу. В постанові зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 23.05.2020р.

Не погодившись з наведеною постановою, ДП «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії звернулось до господарського суду Донецької області зі скаргою на дії Державної виконавчої служби про визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11790077 недійсною.

02.11.2017 господарським судом Донецької області за наслідками розгляду скарги Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії №04/1683 від 31.08.2017 прийнято ухвалу, що оскаржується.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.06.2004р. у справі «Півень проти України» зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди однієї із сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", №22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява №59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява №41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява №71186/01, п. 84).

Відповідно до ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» , як спеціальним нормативним актом, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

05.10.2016р. набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІ, у п. 7 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016р. заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; тощо. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Відтак, законодавець визначає умови і порядок виконання судових рішень у примусовому порядку, низку повноважень (прав та обов'язків) державного виконавця, які здійснюються останнім з метою забезпечення виконання судових рішень.

За приписами п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016р. (в редакції станом на 23.05.2017р.) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За змістом ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» про наявність обставин, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

Висновок щодо безрезультатності та/або неможливості розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Оскаржувана постанова прийнята 23.05.2017р., з посиланням на п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» .

Як вірно зазначено судом першої інстанції, доказів на підтвердження викладених в оскаржуваній постанові доводів матеріали виконавчого провадження №11790077 не містять.

До матеріалів справи Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не надано документового підтвердження вчинення державним виконавцем належних виконавчих дій по розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення з метою виконання наказу №20/441 від 22.11.2004р. Відповідні посилання на конкретні дії виконавця в оскаржуваній постанові також відсутні.

Акт за результатами обстеження державним виконавцем майна боржника на виконання ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» не складався; докази вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження №11790077 щодо з'ясування наявності належних боржнику грошових коштів на банківських рахунках боржника у матеріалах виконавчого провадження відсутні; докази надсилання постанов від 17.05.2017р. про арешт майна та коштів боржника, які до речі прийняті в межах іншого виконавчого провадження, також як і відповідей зобов'язаних за цими постановами установ, органом виконання до суду не представлено.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення скарги ДП Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії та визнання недійсною постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11790077.

З огляду на наведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування ухвали господарського суду Донецької області від 02.11.2017р. у справі №20/441 суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд ухвали господарського суду Донецької області від 02.11.2017р. у даній справі, покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Донецької області від 02.11.2017 у справі №20/441 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 02.11.2017 у справі №20/441 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

У судовому засіданні 25.01.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено 30.01.2018р.

Головуючий суддя Н.М. Дучал

Судді: Т.Д. Геза

ОСОБА_3

Надруковано 6 екз.:

1 - позивачу;

1 - відповідачу;

1 - Департаменту;

1 - Відділ ПВР ДВС;

1 - у справу;

1 - ГСДО.