Постанова

від 30.10.2017 по справі 914/1318/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2017 р. Справа № 914/1318/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Марка Р.І.

суддів Желіка М.Б.

Костів т.С.

при секретарі судового засідання Кобзар О.В.

з участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача : ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «РЕТЕЧА» , б/н від 29.08.2017 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2017 року

у справі № 914/1318/17, суддя Горецька З.В.

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна компанія «ЕРА» , м. Дніпро

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «РЕТЕЧА» , м. Новояворівськ, Львівська область

про стягнення заборгованості в розмірі 98 909,73 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.08.2017р. позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «РЕТЕЧА» на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна компанія «ЕРА» 98 206,23 грн. загальної заборгованості, з яких: 76 050,00 грн. основний борг, 13 539,92 грн. пеня, 923,18 грн. 3% річних, 7 693,13 грн. - 25%за користування коштами та 1 584,00 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 02.08.2017р. у справі № 914/1318/17, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «РЕТЕЧА» звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, б/н від 29.08.2017 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2017р. скасувати та прийняте нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

При цьому, скаржник звертає увагу на те, що отримання товару відбулося не в межах виконання Договору № 08/11-51 тому що: ні в рахунках, ні в накладних на товар не має посилання на даний договір; рахунки виставлені 30.11.2016р., тобто до отримання товару, а умови договору, зокрема п. 4.2 передбачає, що оплатити товар покупець зобов'язується через 30 днів після поставки товару на підставі виставлених рахунків-фактур; договором чітко визначено порядок поставки п. 3.7 де зазначено, що постачальник поставляє товар в строк 5 робочих днів з моменту підтвердження прийняття заявки на базисних умовах поставки відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року: EXW склад постачальника, адреса складу: м.Дніпро, вул.. Прикордонна, 44-а, а фактично відповідно до накладних поставка відбулася на адресу: Україна, м. Новояворівськ, вул.. С.Бандери, 2. Також апелянт зазначає, що розрахунок пені здійснений як позивачем так і судом першої інстанції є невірним здійсненим без врахування ст. 3 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та ч. 2 ст. 343 ГК України. Крім цього, апелянт стверджує, що одночасне стягнення 3 % річних та відсотків за користування чужими грошовими коштами не відповідають нормам чинного законодавства.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи КП «Документообіг господарських судів» , 05.09.2017р. справу за № 914/1318/17 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Костів Т.С. та Желіка М.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.09.2017р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «РЕТЕЧА» у справі № 914/1318/17 прийнято до провадження та справу призначено до розгляду на 25.09.2017р.

Позивачем 22.09.2017 року подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В порядку ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався до 30.10.2017р. з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2017р.

В судовому засіданні від 30.10.2016 року представник відповідача надала пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Позивач участі свого уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, позивач належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не був позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представника позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 30.10.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, яка підтримала свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що вимоги апеляційної скарги слід задоволити частково, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати частково, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.11.2016 року між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладено Договір поставки №08/11-51 (надалі - Договір), відповідно до якого (останній прийняв на себе зобов'язання поставити та передати у власність покупцеві товар за номенклатурою, кількістю та цінами, що зазначені у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язався прийняти та провести сплату за товар на умовах, передбачених даним договором (відповідно до п.1.1 та п.1.2 договору).

Поставка товару здійснювалася окремими партіями, що підтверджується видатковими накладними,складеними на кожну партію товару та відповідно узгодженими сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2016 року позивачем було поставлено та передано у власність відповідача товар на загальну суму 52 780,00 грн., що підтверджується рахунком на оплату та видатковою накладною, а саме рахунок на оплату №1279 від 30.11.2016 року на суму 52 780,00 грн. та видаткова накладна №1096 від 30.11.2016 року на суму 52 780,00 грн.

У грудні 2016 року позивачем поставлено товар на суму 23 270,00 грн., що підтверджується рахунком на оплату №1280 від 30.11.2016 року на суму 23 270,00 грн. та видатковою накладною №1106 від 02.12.2016 року на суму 23 270, 00 грн.

Таким чином, позивачем передано у власність відповідача товар загальною вартістю 76 050,00 грн.

Проте, позивач наголошує, взяті на себе зобов'язання відповідачем не виконані, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 76 050,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 13 969,84 грн. пені, 3% річних в розмірі 952,48 грн., а також 7 937,41 грн. процентів за користування у відповідності до п.8.6 Договору.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Однією із підстав припинення зобов'язання є, у відповідності до ст.599 ЦК України, виконання, проведене належним чином.

Як підтверджується матеріалами справи, 08.11.2016 року між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладено Договір поставки №08/11-51, у зв'язку з чим набули взаємних прав та обов'язків.

Згідно з п.1.1 Постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність Покупцеві товар за номенклатурою, кількістю та цінами, що зазначені у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.5. Договору, право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі Товару Постачальником, що підтверджується видатковою накладною, підписаною повноважними представниками обох Сторін.

Згідно з п. 3.8 Договору, датою поставки товару є дата, що зазначена на видаткові накладній (акті приймання - передавання продукції), що підписана повноважними представниками обох сторін.

Відповідно до п. 4.1 Договору Сторонами погоджено, що ціна товару, що поставляється відповідно до Договору, вказується у видаткових накладних на відповідну партію товару. У вартість товару включаються всі витрати Постачальника згідно з базисом поставки.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що покупець зобов'язаний провести розрахунок за товар в безготівковій формі згідно виставленого рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів в розмірі 100% сплати на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки.

У разі невиконання, неповного чи неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з положеннями цього договору та чинним законодавством України (п.8.1. Договору).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується рахунком на оплату та видатковою накладною, а саме рахунком на оплату №1279 від 30.11.2016 року на суму 52 780,00 грн. та видатковою накладною №1096 від 30.11.2016 року на суму 52 780,00 грн. та рахунком на оплату №1280 від 30.11.2016 року на суму 23 270,00 грн. і видатковою накладною №1106 від 02.12.2016 року на суму 23 270, 00 грн.

Крім того, відсутні будь-які заперечення зазначені відповідачем у видаткових накладних, отже відповідач, підписуючи видаткові накладні, погодився із об'ємом та вартістю поставленого товару.

Таким чином, відповідач взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленого за Договором товару належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати поставленого за Договором товару в розмірі 76 050,00 грн. В матеріалах справи відсутні докази погашення вказаної заборгованості станом на час розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що підписання Покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Щодо твердження апелянта, що отримання товару відбулося не в межах виконання Договору № 08/11-51 тому, що ні в рахунках, ні в накладних на товар не має посилання на даний договір, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Згідно з п. 1.4 договору, сторони погодилися, що будь-яка партія товару, яка буде передана Постачальником Покупцеві в період дії цього договору, буде вважатися такою, що передана за цим договором, навіть за умови відсутності у супровідних документах на партію товару посилання на цей договір.

Відповідно до п. 10.1 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2016р., але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами.

Як уже було вищенаведено, в матеріалах справи наявні рахунок на оплату №1279 від 30.11.2016 року на суму 52 780,00 грн. та видаткова накладна №1096 від 30.11.2016 року на суму 52 780,00 грн. та рахунок на оплату №1280 від 30.11.2016 року на суму 23 270,00 грн. і видаткова накладна №1106 від 02.12.2016 року на суму 23 270, 00 грн., що свідчить про передачу товару Постачальником Покупцеві в період дії договору № 08/11-51 від 08.11.2016р.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.

Таким чином, враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, щодо доведеності позовних вимог в частині стягнення 76 050,00 грн. боргу за поставлений товар.

Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 13 539,92 грн. пені, 923,18 грн. 3% річних, 7 693,13 грн. - 25%за користування коштами у відповідності до п.8.6 Договору, однак колегія суддів частково не погоджується із даним висновком суду та вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України . Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України , якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України .

Відповідно до п.4.2 договору, відповідач повинен був оплатити товар протягом 30 календарних днів з дати поставки. З видаткових накладних вбачається, що поставка першої партії товару відбулася 30.11.2016 року, другої - 02.12.2016 року. Отже право вимоги у позивача про стягнення боргу в розмірі 52 780,00 грн. (за 1 партію товару) виникло 31.12.2016 року, а про стягнення боргу на суму 23 270,00 грн. (за 2 партію товару) виникло 03.01.2017 року, враховуючи положення п.4.2 договору.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, поданого позивачем, останній при здійсненні розрахунку бере період з 29.12.2016 року по 30.12.2016 року на суму 52 780,00 грн. та період з 31.12.2016 року по 31.05.2017 року на суму боргу вже 76 050,00 грн., що є порушенням норм чинного законодавства України, оскільки як уже було вищенаведено враховуючи п. 4.2 договору та складені та підписані видаткові накладні, періоди нарахування слід вважати такими: з 31.12.2016р по 02.01.2017р. на суму боргу 52 780, 00 грн., з 03.01.2017р. по 31.05.2017р. на суму 76 050, 00 грн.

У відповідності до ст.549 ЦК України , неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.ст. 1 , 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п.8.2 договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати, передбачених п. 4.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У відповідності до п. п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України , - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Так, позивачем заявлено до стягнення пені на суму 13 969 грн 84 коп .

Однак судом першої інстанції здійснено перерахунок пені у зв'язку із неправильно встановленим періодом нарахування штрафних санкцій, з огляду на що дійшов до висновку про задоволення пені в сумі 13 539, 92. Однак, висновок місцевого господарського суду зроблено при неповному з'ясуванні обставин справи та невірного застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведені вище положення ГК України строк та розмір нарахування пені підлягають перерахунку.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, колегія суддів дійшла висновку, що задоволенню підлягає пеня в розмірі 8 601 грн. 23 коп. розрахованої за період з 31.12.2016р. по 02.01.2017р. та з 03.01.2017р. по 31.05.2017р. з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Крім того, згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Таким чином, колегія суддів погоджується із здійсненим нарахуванням 3% річних судом першої інстанції на суму боргу у розмірі 923,18 грн.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Вважаючи правильним стягнення з покупця суми процентів за користування чужими грошовими коштами (7 693,13 грн.), нарахованих на підставі пункту 8.6 договору за весь час невиконаного зобов'язання, місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення пені.

Разом з тим судом уже стягнуто з відповідача пеню, нараховану за цей самий період на підставі пункту 8.2 договору, яким сторони передбачили нарахування пені.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачено, а судом здійснено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про правомірність заявлених позивачем вимог у частині стягнення з відповідача 7 693,13 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є безпідставним.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 01.07.2014р у справі № 5010/1575/2012-20/83 та від 24.12.2013 у справі № 8/5025/1402/12.

Відповідно до ст.ст. 33 , 34 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте без урахування всіх обставин справи та з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає частковому скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст. ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

п о с т а н о в и в:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «РЕТЕЧА» , б/н від 29.08.2017 року задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2017 року у справі № 914/1318/17 скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «РЕТЕЧА» (81053, Львівська область, Яворівський район, м. Новояворівськ, вул. Степана Бандери,2; код ЄДРПОУ 39618482) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна компанія «ЕРА» (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Прикордонна,44, код ЄДРПОУ 30415170) - 4 938, 69 грн. пені, 7 693,13 грн. - 25% за користування коштами та 167, 52 грн. судового збору. В цій частині в позові відмовити.

3. В решті рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

4. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна компанія «ЕРА» на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «РЕТЕЧА» 201, 87 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

7. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 06.11.2017р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.