Рішення

від 07.11.2017 по справі 281/629/17

ЛУГИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Лугинський районний суд Житомирської області

Справа № 281/629/17

Провадження по справі 2/281/259/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

07 листопада 2017 року смт Лугини

Лугинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Свинченко Г.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Гельвейчук І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Лугини цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно, набуте за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин ,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок № 3 з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: вул. Центральна, с. Літки, Лугинського району, Житомирської області та які розташовані на земельній ділянці площею 0,2478 га. Крім того, позивач просить визнати за нею право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,2478 га, кадастровий номер № 1822883001:02:001:0001, що розташована за адресою: вул. Центральна, 3, с. Літки, Лугинського району, Житомирської області.

Позов обґрунтовано тим, що у квітні 2015 року Сидора (дівоче прізвище - ОСОБА_1) О.П. придбала вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку. Як зазначає позивачка, для цього були використані кошти в сумі 28825 гривень, одержані нею в позику від свого батька ОСОБА_3

В період придбання даного будинку та земельної ділянки позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, однак шлюбні відносини в той період фактично були припинені, що в подальшому призвело до їх розірвання у судовому порядку. Посилаючись на ці обставини, позивачка просила визнати за нею право особистої приватної власності на майно, набуте за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

В судове засідання позивач не з'явилася, від неї надійшла заява в якій вона підтримала свої позовні вимоги, просила розглядати справу без її участі, представлення своїх інтересів доручила представнику.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву в якій підтримав позовні вимоги, просив їх задовільнити, розгляд справи просив проводити за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин.

За правилами ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з вимогами статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та Сидора (дівоче прізвище ОСОБА_1) О.П. перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 18.06.2011, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-ТП № 070872, виданого повторно Лугинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 29.08.2017.

За час перебування в шлюбі Сидорою (дівоче прізвище - ОСОБА_1) О.П. було придбано житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: вул. Центральна, 3, с. Літки, Лугинського району, Житомирської області та земельну ділянку площею 0,2478 га, яка розташована в с. Літки, Лугинського району, Житомирської області, що підтверджується договором купівлі-продажу від 15.04.2009.

При розгляді вказаної справи судом було встановлено, що вказане майно, було придбане на ім'я позивача під час шлюбу, а шлюбні відносини між позивачем та відповідачем на час придбання вказаного нерухомого майна не були припинені і режиму роздільного проживання встановлено не було, то воно вважається спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того позивач вказує на те, що житловий будинок та земельна ділянка нею були придбані нею за особисті кошти, які були отримані в позику від її батька. Однак слід зазначити, що використання при купівлі нерухомості коштів отриманих у позику одним із подружжя, не свідчить про те, що така нерухомість автоматично стає його особистою приватною власністю.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Згідно ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, - висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 (постанова від 16.12.2015 року) висловлена Правова позиція про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

В той же час у розглядуваній справі позивачем не доведено, що спірне нерухоме майно придбано за її особисті кошти та є її особистою приватною власністю.

При цьому суд виходить з того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст. 60 ЦПК). Однак доводи позивача про придбання нерухомості за особисті кошти не доведені. Крім того суд враховує, що позивачка вважаючи, що спірний будинок придбається за її особисті кошти та стає її особистою приватною власністю, могла наполягати на тому, щоб відповідні відомості про це були зазначені в тексті Договору купівлі-продажу від 15.04.2009 року, однак вказаний договір не містить жодних відомостей про такі обставини.

Статтею 57 СК України , яка визначає майно, що є особистою приватною власністю дружини або чоловіка, не передбачено, що кошти отримані в позику одним із подружжя в інтересах сім'ї, є його особистою приватною власністю.

Судом встановлено, що спірний будинок було придбано в інтересах не лише позивачки, а всієї сім'ї на той час подружжя.

Згідно до положень статті 392 ЦК України , власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ст. 60 ЦПК України ).

Отже, в силу вимог ст.ст. 10 , 58 , 59 , 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам та враховуючи те, що позивачем не було доведено жодними належними і допустимими доказами факт придбання за особисті кошти житлового будинку № 3 з надвірними будівлями та спорудами, який розташований в с. Літки по вул. Центральній, Лугинського району Житомирської області, та земельну ділянку площею 0,2478 га, яка розташована в с. Літки, Лугинського району Житомирської області під час перебування у шлюбі із відповідачем, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, то суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 10 , 27 , 31 , 60 , 61 , 88 , 213-215, 224-226 ЦПК України , ст. 210, 334 ЦК України, ст.ст. 21 , 60 , 63 , 70 СК України , Постановою Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , суд,

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно, набуте за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Житомирської області через Лугинський районний суд Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Г.Д. Свинченко