Постанова

від 14.03.2018 по справі 281/629/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №281/629/17 Головуючий у 1-й інст. Свинченко Г. Д.

Категорія 5 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №281/629/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2017 року, яке ухвалене під головуванням судді Свинченко Г.Д. в смт Лугини,

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 Просила визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 що розташований на земельній ділянці площею 0,2478 га, кадастровий номер НОМЕР_1 а також визнати право особистої приватної власності на вказану земельну ділянку. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 15 квітня 2009 року придбала вищезазначений будинок та земельну ділянку. На момент набуття нерухомого майна вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, але шлюбні відносини були припинені фактично, що у подальшому призвело до розірвання шлюбу в судовому порядку. Кошти на купівлю будинку їй позичив батько.

Заочним рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що висновок суду про те, що спірне майно придбавалося не лише в її інтересах, а в інтересах усієї сім'ї є помилковим. Вона придбала майно за особисті кошти в сумі 28 825 грн., які позичив їй її батько. На час укладення договору купівлі - продажу відносини із відповідачем фактично були припинені. Вважає, що довела належними доказами факт особистого придбання будинку, але суд не надав їм належної оцінки - договору купівлі-продажу, який складала не вона, а нотаріус, а з тим, що він мав містити, вона не була обізнана та витягам з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до яких після укладення договору купівлі-продажу право власності на майно не було зареєстроване, а реєстрація була здійснена після її розлучення. До того ж селище невелике і те, що її шлюбні відносини з відповідачем припинилися і вони проживають окремо було загальновідомим фактом для широкого кола односельців.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що шлюб між сторонами розірвано, про що 18 червня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Лугинського районного управління юстиції Житомирської області складено актовий запис №5, що вбачається зі свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2

Копією договору купівлі-продажу від 15 квітня 2009 року, посвідченого у нотаріальному порядку, доводиться, що ОСОБА_3, від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_4, передав у власність (продав) житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2478 га, яка розташована в селі Літки Лугинського району Житомирської області, а ОСОБА_5 прийняла у власність (купила) вищевказане нерухоме майно (будинок та земельну ділянку), сплативши 28 825 грн.(а.с.5-6).

На підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2009 року за позивачем право власності на житловий будинок та земельну ділянку зареєстровані 20 жовтня 2017 року, що вбачається з витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.46-47).

За таких обставин спірне нерухоме майно було набуте за час шлюбу сторін.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Реєстрація прав на майно лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СК України воно вважається таким, що належить подружжю.

Презумпція права спільної сумісної власності на спірне майно буде спростована, якщо позивач доведе, що воно було придбане за її особисті кошти (джерело набуття майна). Якщо позивач цього не доведе належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Відповідно до змісту ст.60 ЦПК України, яка діяла у такій редакції до 15 грудня 2017 року, тобто на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказуванню (ч.2 ст.61 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року).

У апеляційній скарзі відомості щодо начебто фактичного припинення сімейних відносин між сторонами та проживання їх окремо ще до укладення позивачем договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна ОСОБА_1 відносить до загальновідомих обставин, які не потребують доказуванню, бо на її думку з даною інформацією було обізнане широке коло односельців невеликого селища. Апеляційний суд не може погодитися із таким твердженням, зважаючи на те, що у розумінні вищевказаної норми процесуального права загальновідомими є обставини, які відомі широкому колу осіб, у тому числі і складу суду. Вони не потребують доказуванню тому, що об'єктивність їх існування очевидна. За таких обставин не можуть вважатися загальновідомими відомості про окремих фізичних осіб, оскільки хоча вони можуть бути відомі широкому колу осіб, але вони не мають об'єктивного існування та достеменно суду не відомі, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Окрім того, загальновідомість конкретних обставин суд повинен визнати. Для того, щоб суд першої інстанції це питання розглянув, позивач, на яку покладається у даному випадку тягар доказування цієї обставини, мала б була подати клопотання про визнання певної обставини загальновідомою. Таких дій у суді першої інстанції позивач не вчиняла.

Відповідно до положень ст.57 ЦПК України, яка діяла у такій редакції на час розгляду спору судом першої інстанції, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідки, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що батько позивача позичив їй для придбання будинку та земельної ділянки 28 825 грн. також не доводяться допустимими доказами. Так, відповідно до змісту ст.1047 ЦК України договір позики між фізичними особами укладається у письмовій формі, якщо його сума у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (170 грн.). На підтвердження укладення договору позики може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Суду першої інстанції не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідні кошти ОСОБА_4 взагалі були позичені, а також того, що позичалися позивачу, а не сторонам, як колишньому подружжю. Самі по собі дії ОСОБА_4 від імені продавця при укладенні договору купівлі- продажу, існування договору купівлі-продажу відповідного змісту та реєстрація права власності за позивачем на житловий будинок та земельну ділянку після розірвання шлюбу не свідчать про те, що спірне нерухоме майно було придбане за особисті кошти позивача, а відтак не змінює висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів, які оцінені судом першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням. Суд першої інстанції оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч.3 ст.367 ЦПК України чинної редакції).

До суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б не були подані до суду першої інстанції. Не зазначено й виняткових випадків.

З огляду на вищевикладене, заочне рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування не вбачається, а тому воно залишається без змін відповідно до положень ст.375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 березня 2018 року.

Головуюча Судді: