Постанова

від 06.11.2017 по справі 910/23521/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2017 р. Справа№ 910/23521/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Березова І.Г., представник за довіреністю №530 від 02.10.2017р.;

від відповідача - Філіпова Г.М., представник за довіреністю №б/н від 30.12.2016р. та Гримач Л.І. - директор житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-32";

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-32" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №910/23521/16 (суддя Маринченко Я.В.) за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-32", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 418925, 40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (у процесі розгляду справи тип та назву товариства змінено на приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") звернулося до суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-32" про стягнення 418925,40 грн., з яких: основний борг в сумі 247593,71 грн., 103 394,47 грн. інфляційних втрат, 14 983,39 грн. трьох процентів річних, 3 435,09 грн. пені та 49 518,74 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №910/23521/16 позов задоволено частково; присуджено до стягнення з відповідача основний борг в сумі 87857, 73 грн., 81444 грн. 20 коп. інфляційних втрат, 13739 грн. 30 коп. трьох процентів річних, 2162 грн. 52 коп. пені, 45901 грн. 25 коп. штрафу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем зобов'язань в частині оплати послуг з водопостачання та водовідведення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №910/23521/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Так, відповідач, оскаржуючи рішення в апеляційному порядку, зокрема вказує, що сума основного боргу, присуджена до стягнення, була визначена судом невірно, оскільки до її складу входить сума нарахована за воду, яка йде на підігрів.

Також, апелянт посилається на те, що спірна заборгованість виникла у зв'язку з несвоєчасним та не в повному обсязі фінансуванням витрат по нарахованим пільгам та субсидіям, тобто боржником є Держава в особі Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.

Представники апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 06.11.2017 підтримали вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Третя особа правом на участь представника в даному судовому засіданні не скористалася, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості забезпечити участь в даному судовому засіданні від третьої особи до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представника третьої особи не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присуджених до стягнення сум основного боргу, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних, з наступних підстав.

Між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" (правонаступником якого є позивач) та Житлово-будівельним кооперативом "Арсеналець-32" 27.02.1998 укладено Договір № 5095/4-14 на послуги водопостачання та водовідведення, за умовами п. 1.1. якого позивач зобов'язується забезпечити відповідачу постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системи комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила).

Відповідно до п. 2.1. Договору позивач, зокрема, забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично - допустимі концентрації шкідливих речовин.

Згідно з п. 3.1. вказаної угоди кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача.

Відповідно до п. 3.6. Договору відповідач розраховується за надані послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів.

У разі незгоди щодо кількості або вартості послуг відповідач зобов'язаний у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем (п. 3.7. Договору).

Пунктом 3.4. Договору сторони передбачили, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем, за діючими нормами водопостачання, або іншими засобами, передбаченими п. 21.2 Правил.

Вищевказані Правила користування системи комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, втратили чинність із затвердженням наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 № 190 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила від 27.06.2008).

Пунктом 3.13 зазначених Правил визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, враховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Позивач зазначає, що на виконання Договору від 27.02.1998 № 5095/4-14 надав відповідачу послуг на загальну суму 730823,14 грн., а саме: за період з 01.12.2013 по 31.10.2016 за кодом 2-666 (вода та стоки) - на суму 562208,05 грн., за період з 01.12.2013 по 31.07.2014 за кодом 2-50666 (вода на підігрів) - на суму 21217,08 грн., та за період з 01.12.2013 по 31.10.2016 за кодом 2-50666 (стоки) - на суму 147398,01 грн. Обсяг наданих послуг позивач доводить поданими до матеріалів справи актами про зняття показань з приладів обліку та розшифровками рахунків абонента за весь спірний період.

Однак, оплату за спожиті послуги відповідач здійснив частково, у зв'язку з чим за розрахунком позивача заборгованість відповідача становить 247593,71 грн., а саме: за період з 01.12.2013 по 31.10.2016 за кодом 2-666 (вода та стоки) - на суму 200087,76 грн., за період з 01.12.2013 по 31.07.2014 за кодом 2-50666 (вода на підігрів) - на суму 13924,48 грн., та за період з 01.12.2013 по 31.10.2016 за кодом 2-50666 (стоки) - на суму 33581,48 грн.

Поряд із цим, під час розгляду справи судом першої інстанції сторонами проведено звірку взаєморозрахунків за послуги з водопостачання та водовідведення за спірний період, про що складено відповідний зведений акт, наданий до суду.

Згідно даного акту розбіжності між розрахунками позивача та відповідача наявні за кодом 2-50666 (вода на підігрів та стоки), а саме: відповідач вважає, що за період з 01.12.2013 по 31.10.2016 за кодом 2-50666 (вода на підігрів та стоки) йому було надано послуг на суму 136045,03 грн., а тому за вирахуванням сплачених ним сум за цим кодом у сумі 120221,61 грн., заборгованість становить 14935,89 грн. Щодо розрахунку за кодом 2-666, то за ним у сторін розбіжності відсутні, тобто заборгованість відповідача складає 200087,76 грн.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено частково; присуджено до стягнення з відповідача основний борг в сумі 87 857,73 грн. (заборгованість за кодом 2-666 (вода та стоки) в сумі 68 439,26 грн. + заборгованість за кодом 2-50666 (вода на підігрів та стоки) в сумі 19418,47 грн.).

Відповідач, оскаржуючи рішення в апеляційному порядку, зокрема вказує, що сума основаного боргу, присуджена до стягнення, була визначена судом невірно, оскільки до її складу входить сума нарахована за воду, яка йде на підігрів.

Колегія суддів погоджується із наведеним висновком апелянта, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою для виникнення зобов'язань є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст. 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Як вже зазначалося, за розрахунком позивача заборгованість відповідача за період з 01.12.2013 по 31.10.2016 за кодом 2-666 (вода та стоки) становить 200087,76 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що борг відповідача за кодом 2-666 (вода та стоки) становить 68439,26 грн. (200087,76 грн. наявної заборгованості - 131648,50 грн. сплачених відповідачем за цим кодом коштів за період з грудня 2016 року по березень 2017 року = 68439,26 грн.).

При цьому, місцевий господарський суд вірно зазначив, що сплачені відповідачем грошові кошти за період з 21.12.2016 по 26.04.2017, реєстр яких наданий позивачем, зараховані судом згідно призначення платежу за обома кодами в спірний період, що відображено вище, оскільки доказів їх зарахування позивачем у рахунок погашення заборгованості за інший період та взагалі існування такої заборгованості останнім до суду не подано.

Щодо доводів апелянта про неправомірність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зарахування у спірний період сплаченого 23.10.2013 авансового платежу в сумі 115 259,74 грн., слід зазначити наступне.

Так, оскільки в платіжному дорученні від 23.10.2013 №2 (т.2, а.с.148) призначенням платежу значиться - оплата заборгованості на 01.09.2013, підстави для зарахування сплаченої суми у розмірі 115 259,74 грн. у спірний період, початковою датою якого є 01.12.2013, відсутні.

Отже, враховуючи наведене вище, з огляду на наявні в матеріалах справи докази часткового здійснення абонентом оплати за послуги холодного водопостачання та водовідведення (код №2-666) у спірний період, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності у відповідача заборгованості в сумі 68439,26 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання і водовідведення.

Пунктом 3.7. Правил від 27.06.2008 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Умовами Договору сторони погодили, що відповідач розраховується за надані послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у триденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів (п. 3.6. Договору). Доказами виставлення рахунків позивач зазначає платіжні вимоги-доручення та реєстри платіжних повідомлень, що надсилались позивачем на адресу відповідача, надані банками за спірний період.

Відповідач заперечує проти отримання рахунків на оплату від позивача, у зв'язку з чим вважає відсутніми підстави для оплати спожитих послуг та нарахування штрафних і компенсаційних витрат. Крім того зазначає, що 04.06.2015 повідомляв листом № 100/15 про зміну його поточного рахунку на рахунок в ПАТ КБ "Приватбанк".

Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції із умов укладеного між сторонами Договору не вбачається встановлення порядку виставлення позивачем рахунків відповідачу, тобто сторони не передбачали пред'явлення рахунків через банківську установу.

Відповідно до положень статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Відповідно до п. 18 Порядку обліку та оплати послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за відсутності визначеного в Договорі порядку пред'явлення рахунків відповідачу, останній, будучи обізнаним про обов'язок зі сплати спожитих ним послуг, мав здійснювати оплати у передбачений законодавством строк, а саме до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Щодо висновку місцевого господарського суду про стягнення з відповідача вартості холодної води, яка використовується для виготовлення гарячої води (код №2-50666) в сумі 8 756, 05 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 р., договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Отже, відповідач має оплачувати за отримані послуги з постачання питної води для підігріву тільки по тим бойлерам, що знаходяться у нього на балансі.

Крім цього, відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як "питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води".

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Укладений між сторонами у даній справі договір не регулює відносини з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, при цьому й інші договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.

Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі статтею 1 закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Таким чином, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що теплові пункти за адресою, на яку позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, за яку останній виставляє рахунки відповідачу, не знаходяться на балансі останнього.

Отже, позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів, які не перебувають на балансі відповідача.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була ним поставлена на теплові пункти, що не перебувають на балансі відповідача, для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води.

З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність у відповідача обов'язку оплачувати питну воду, що йде на підігрів, визнаються колегією суддів обґрунтованими.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у вказаній частині.

Так, апеляційним судом відмовляється у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача вартості холодної води, яка використовується для виготовлення гарячої води (код №2-50666) в сумі 8 756, 05 грн.

В свою чергу, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду в частині стягнення заборгованості в сумі 10 662,42 грн. (стоки води, що йде на підігрів, код №2-50666).

Доводи апелянта про те, що спірна заборгованість виникла у зв'язку з несвоєчасним та не в повному обсязі фінансуванням витрат по нарахованим пільгам та субсидіям, тобто боржником є Держава в особі Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, колегією суддів відхиляється, з огляду на наступне.

Діючим законодавством України передбачено надання малозабезпеченим громадянам (інвалідам, ветеранам війни, багатодітним сім'ям) пільг та субсидій на оплату комунальних послуг.

При цьому, тариф на послуги з водопостачання та водовідведення для малозабезпечених верств населення оплачується із державного бюджету (розмір пільги та субсидії, встановлені чинним законодавством), іншу частину сплачує населення самостійно (Постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій" (зі змінами і доповненнями).

В розрахунках до споживачів (абонентів) позивач, як виробник послуг з водопостачання та водовідведення, не виставляє суми пільг, субсидій, оскільки відшкодування відбувається за рахунок коштів з державного та місцевого бюджетів, у зв'язку з тим, що нормами діючого законодавства обов'язок по відшкодуванню різниці в тарифах покладено на орган, який їх затвердив.

Крім цього, як зазначив позивач, Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації не має жодних зобов'язань перед приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Отже, вказані доводи апелянта колегією суддів відхиляються.

Окрім суми основного боргу позивачем також було заявлено до стягнення 103 394,47 грн. інфляційних втрат, 14 983,39 грн. трьох процентів річних, 3 435,09 грн. пені та 49 518,74 грн. штрафу.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 4.2., 4.3. Договору сторони погодили, що за повну або часткову несплату послуг водопостачання та водовідведення відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі 20 % несплаченої суми та пеню в розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача штрафних та компенсаційних втрат, з урахуванням визначеної апеляційним судом обґрунтованої суми заборгованості, дійшла до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені та штрафу в наступних розмірах: інфляційні - 73 299, 78 грн., 3% річних - 12 365,37 грн., пеня - 1 946,27 грн. та штраф - 41 311, 12 грн.

Відповідно оскаржуване рішення суду першої інстанції також підлягає зміні у вказаних частинах.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до задоволення позовних вимог в більшому аніж є обґрунтованим розмірі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право змінити рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині визначення сум основної заборгованості, пені, штрафу, річних та інфляційних.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в сумі 79 101, 68 грн., інфляційні в сумі 73 299, 78 грн., 3% річних в сумі 12 365,37 грн., пеня в сумі 1 946,27 грн. та штраф в сумі 41 311, 12 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-32" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №910/23521/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №910/23521/16 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1. Позов приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-32", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 418 925, 40 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-32" (02068, м. Київ, пр-кт. Григоренка, буд. 29, 31; ідентифікаційний код 22920675) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664) 79 101 грн. 68 коп. основного боргу, 73 299 грн. 78 коп. інфляційних втрат, 12 365 грн. 37 коп. трьох процентів річних, 1 946 грн. 27 коп. пені, 41 311 грн. 12 коп. штрафу та витрати зі сплати судового збору в сумі 3 120 грн. 57 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. .

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-32" (02068, м. Київ, пр-кт. Григоренка, буд. 29, 31; ідентифікаційний код 22920675) 3 479 грн. 65 коп. судового збору за апеляційною скаргою.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Матеріали справи №910/23521/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко