Рішення

від 20.10.2017 по справі 752/4469/13-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/4469/13-ц

Провадження № 2/752/24/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

20 жовтня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Мирошниченко О.В.

при секретарі Мархотко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою заступника прокурора Голосіївського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, відновлення становища, що існувало до порушення, -

в с т а н о в и в:

В березні 2013 року заступник прокурора Голосіївського району міста Києва (далі - позивач) звернувся в Голосіївський районний суд міста Києва з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_2, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання незаконним рішення, визнання недійсним державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Київською міською радою було прийнято 18.12.2008 р. рішення № 922/922 Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва . При цьому, пунктом 886 вищезазначеного рішення було передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1. На виконання вищезазначеного рішення ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку від 22.12.2009 року серії НОМЕР_2, який зареєстровано за № 07-7-05112. В подальшому, 11.12.2010 року ОСОБА_4 було відчужено на користь ОСОБА_2 вищезазначену земельну ділянку за договором купівлі-продажу. Зважаючи на викладене, позивач просив: визнати недійсним та скасувати п. 886 додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року. за № 992/992; визнати недійсним Держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га. АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4 і зареєстрований головним управління земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.12.2009 р. за № 07-7-05112; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений 11.12.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку за територіальною громадою міста Києва.

В подальшому позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог в частині позовної вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, в якій просив відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила позов задовольнити.

Відповідачі, а так само їх представники у судові засідання не з'являлись, про день та час судового засідання повідомлялись судом належним чином. За згодою представника позивача, на підставі ст.ст. 224-226 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд даної цивільної справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд надходить до наступного.

Судом встановлено, що пунктом 886 рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. за № 922/922 Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва було передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку від 22.12.2009 року серії НОМЕР_2, який зареєстровано за № 07-7-05112, ОСОБА_4 зареєстровано своє право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1.

В наступному, ОСОБА_4 було відчужено на користь ОСОБА_2 вищезазначену земельну ділянку за договором купівлі-продажу від 11.12.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5

В подальшому ОСОБА_2 відчужено земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В., на користь ОСОБА_3

Суд зазначає, що згідно положень ст. 14 Конституції України та ст. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Порядок погодження землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначений п. 11 Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у м. Києві, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 15 липня 2004 р. N 457/1867 (в редакції рішення Київської міської ради від 28 травня 2009 р. N 547/1603).

Згідно з п. 11 Тимчасового порядку погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забезпечує зацікавлена особа.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується Головним управлінням земельних ресурсів, Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), державними органами охорони навколишнього природного середовища у випадках, передбачених законодавством, органом охорони культурної спадщини, санітарно-епідеміологічним органом, а також відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у передбачених законодавством випадках).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується органами, зазначеними в частині другій цієї статті, в порядку, визначеному законодавством, шляхом надання ними письмового висновку або напису на проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі на графічній частині або на погоджувальному листі до проекту землеустрою, "погоджено", засвідченого підписом уповноваженої особи і скріпленого печаткою відповідного органу. Надання висновку (погодження) у письмовій формі є обов'язковим за наявності обмежень (обтяжень) прав на земельну ділянку.

Органи, зазначені в частині другій цієї статті, протягом двох тижнів погоджують проект землеустрою або надають висновок про відмову в його погодженні із зазначенням підстав з посиланням на відповідні норми законодавства.

При розгляді проекту землеустрою забороняється органам, які його розглядають (погоджують), надавати будь-які попередні висновки з вимогою надати на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або вимагати надання висновків, актів обстеження, інших погоджень від будь-яких комерційних (госпрозрахункових) підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та їх підпорядкування, мети або предмету обстеження, якщо це безпосередньо не передбачено законодавством.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації (державна землевпорядна експертиза) в порядку та у випадках, встановлених законодавством.

При цьому, ЗК України встановлено, що до земель рекреаційного призначення належать, зокрема, земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів.

Крім того, вимогами ч. 2 ст. 52 ЗК України передбачено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Згідно п. 5 Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень у центральній частині міста, затвердженою рішенням Київради від 19.07.2005 за № 806/3381, земельні зелених насаджень загального користування, також як ї землі природно-заповідного, іншого природно-охоронного призначення та лісового фонду, підлягають комплексній охороні відповідно до законодавства та встановлених режимів їх використання.

Відповідно до п.10.4 ДБН 360-92** розміщення будівель, споруд та комунікацій не допускається на землях природних національних парків та на землях зелених зон міст, якщо запроектовані об'єкти не призначені для відпочинку, спорту та обслуговування приміського лісового господарства.

Згідно з п. 6.1 та п. 4.2 ДСП №173-96 Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів будівництво та реконструкція об'єктів житлово-громадського призначення за рахунок території парків та скверів, зелених зон загального користування забороняється.

При цьому, п. 2.1.1 Правил забудови міста Києва, затверджених рішенням Київради від 27.01.05 № 11/2587, встановлено, що планування, забудова, реконструкція, інше використання територій та окремих земельних ділянок в місті здійснюються відповідно до законодавства та Генерального плану розвитку міста, а також іншої затвердженої містобудівної та проектно-кошторисної документації з дотриманням державних норм, стандартів та правил.

Відповідно до ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації від 17 червня 2004 року N 1808-IV, та ст. 118 ЗК України, обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

В свою чергу, відповідачами не було надано суду докази на підтвердження розроблення та затвердження проекту землеустрою та проведення обов'язкової державної експертизи щодо передання із зони зелених насаджень загального користування згідно п. 886 рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. за № 922/922 у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га., за адресою: АДРЕСА_1, із зміною її цільового призначення, як для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до вимог ч. 1. ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями ч. 1.ст. 11 ЦПК України, визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що оскаржувані документи суперечать вимогам чинного законодавства України щодо порядку відведення спірної земельної.

В свою чергу, згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 9 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 року280/97-ВР, Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Крім того, ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 року280/97-ВР, акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку

У зв'язку із зазначеним, суд вважає, що оскаржуваний п. п. 886 рішення Київської міської ради від 18.12.2008 р. за № 922/922 не відповідає вищевикладеним вимогам законодавства України, що є підставою для визнання його у судовому порядку незаконним та скасування.

Верховний суд України в своїй ухвалі від 08 червня 2011 року, роз'яснив, що та обставина, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

При цьому, згідно вимог ст. 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 22.12.2009 року серії НОМЕР_2, який зареєстровано за № 07-7-05112, виданий ОСОБА_4, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 118, 155 Земельного кодексу України.

В частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, укладеного 11.12.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та відновлення становища, що існувало до порушення, шляхом повернення у власність Київської міської ради спірної земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочинів недійсними, позивач у силу ст.10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. При цьому юридично важливою обставиною є доведення факту добросовісності чи недобросовісності набувача майна.

Відповідно до п.п.4,10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , зазначено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочинів недійсними, позивач у силу ст.10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. При цьому юридично важливою обставиною є доведення факту добросовісності чи недобросовісності набувача майна.

Згідно зі ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, майно може бути повернуте за позовом власника про витребування майна на підставі ст.ст.387,388 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених цими статтями, тому що вони встановлюють спеціальні правила для захисту такого права.

Це випливає з того, що оскільки добросовісне набуття відповідно до ст.388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно набувається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати, то наслідком угоди, вчиненої з таким порушенням, є не визнання правочину недійсним, а повернення майна з незаконного володіння, якщо для цього є передбачені законом підстави.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Однак статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 частини 1 статі 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно статті 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Разом з тим, позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки на підставі ст. 388 ЦК України, позивачем не заявлено.

Керуючись ст. ст. 1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215, 223-226 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах міста Києва в частині пункту 886 Додатку №1, щодо передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_3, господарських будівель та споруд.

Визнати недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_4 зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.12.2009 року за №07-7-05112.

У іншій частині позову - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя