Рішення

від 30.10.2017 по справі 469/580/16-ц

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

30.10.2017 Справа №469/580/16-ц

2/469/464/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2017 року Березанський районний суд Миколаївської області ускладі: головуючого -судді - Гапоненко Н.О.

за участю:

секретаря судового засідання - Потриваєвої М.А.,

прокурора - Чобану Д.Г.

відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Березанка цивільну справу за позовом заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 районної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

Заступник прокурора Миколаївської області 16 червня 2016 року звернувся до суду з вказаним позовом, у якому зазначав, що розпорядженням ОСОБА_2 РДА №256 від 06 жовтня 2015 року надано безоплатно у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,08 га для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області з кадастровим номером 4820983900:11:000:0222 . На підставі вказаного розпорядження реєстраційною службою ОСОБА_2 РУЮ 21 жовтня 2015 року відповідачу видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку №46034643.

Прокурор просив визнати незаконним та скасувати вказані розпорядження та свідоцтво про право власності, яке є похідним документом та лише посвідчує право власності, посилаючись на порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного розпорядження, оскільки надана відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка розташована в зоні рекреації, в межах якої, відповідно до Проекту планування та забудови Березанського району, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985р. №112, дозволяється розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів праці та відпочинку, пляжів, пам'яток археології, заказників пам'яток культури та забороняється індивідуальне будівництво в 3-х кілометровій зоні узбережжя Чорного моря. Аналогічна заборона міститься і в п.10.17 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень» , які є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Крім того, надана відповідачу земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря на відстані 190 метрів від урізу води, а тому надання її у приватну власність для індивідуального дачного будівництва суперечить вимогам водного та земельного законодавства; всупереч вимогам ч.8 ст.118, ч.3 ст.186-1 ЗК України оспорюване розпорядження прийняте за відсутності позитивних висновків управління екології та природних ресурсів та управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації про погодження вказаного проекту землеустрою, при цьому висновок управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА не може вважатися позитивним, оскільки ним вказується на необхідність розроблення та затвердження детального плану території, чого зроблено не було.

Оскільки спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, в межах прибережної захисної смуги Чорного моря і встановленої містобудівною документацією зони рекреації, в яких індивідуальне дачне будівництво забороняється, відповідно до вимог ч.3 та ч.5 ст.122 ЗК України розпорядником цих земель є Миколаївська ОДА, а спірна земельна ділянка вибула з володіння держави не з волі належного власника - Миколаївської обласної державної адміністрації, прокурор на підставі ст.152, ч.3 ст.388 ЦК України просив витребувати вказану земельну ділянку від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, а також стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, направив до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі та підтримання заявлених вимог, а також письмові пояснення, у яких посилається на зазначені прокурором у позовній заяві підстави позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 райдержадміністрації в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на недоведення обставин, викладених у позовній заяві, зокрема, щодо належності спірної земельної ділянки до водного фонду, та відсутність порушень законодавства з його боку. У наданих суду письмових запереченнях просив у позові відмовити у зв"язку з непідтвердженням підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, наявності повноважень ОСОБА_2 районної державної адміністрації щодо передачі у його власність спірної земельної ділянки, яка не відноситься до водного фонду чи земель рекреаційного призначення, втрату чинності Проектом планування та забудови Березанського району Миколаївської області, відсутність заборони на будівництво дачних будинків у трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря у зв"язку з неналежністю дачних будинків до житлового фонду, відмову управління екології та природних ресурсів погоджувати проект відведення спірної земельної ділянки у зв"язку з відсутністю інформації про відношення земельної ділянки до категорії земель, зазначених у ст.186-1 ЗК України, недоведеності позивачем існування чи відсутності рішень РДА щодо розроблення детального плану території та невстановлення законодавством термінів такого розроблення; необхідності застосування практики Європейського Суду з прав людини, викладеної у справі "Стретч проти Об"єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії", так як прокурором не зазначено, у чому полягає шкода державі або громаді, завдана спірним рішенням, оскільки заборгованість зі сплати земельного податку відсутня, порушення вимог законодавства в частині обмежених умов використання земельної ділянки, належного та сумлінного користування нею, захисту земель не встановлено, як не встановлено, яким чином буде змінено наявну ситуацію в бік державних\суспільних інтересів щодо використання земельних ділянок в разі задоволення позовних вимог; визнання рішення, згідно з яким ОСОБА_1 отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що орган влади порушив закон, є неприпустим; так як ОСОБА_1 не є винною стороною у справі, він не повинен сплачувати судові витрати.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Як встановлено у судовому засіданні, розпорядженням ОСОБА_2 районної державної адміністрації Миколаївської області №256 від 06 жовтня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:11:000:0222 у власність громадянину України ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надано йому у власність земельну ділянку площею 0,08 га за рахунок земель запасу забудованих земель, в тому числі землі, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі Рибаківської сільської ради, розташовану за межами населеного пункту на території Березанського району Миколаївської області, для індивідуального дачного будівництва (а.с.11-16).

21 жовтня 2014 року на підставі вказаного розпорядження Реєстраційною службою ОСОБА_2 районного управління юстиції Миколаївської області на ім я ОСОБА_1 видано свідоцтво № 46034643 на право власності на вказану земельну ділянку (а.с.32-33).

Спірна земельна ділянка розташована на приблизній відстані від урізу Чорного моря 70-80 м. до південної межі та 100-110 м. до північної межі, що вбачається з повідомлення відділу Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Миколаївської області (а.с.17-18).

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст.88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Відповідно до положень ст.58 ЗК України землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду.

За змістом ст.ст.88, 90 ВК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для інших потреб законодавством України не передбачено.

Таким чином, ОСОБА_2 районною державною адміністрацією всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.

Суд не бере до уваги посилання відповідача ОСОБА_1 на недоведеність належності спірної земельної ділянки до складу земель водного фонду, зважаючи, що ч.3 ст.60 ЗК, ч.4 ст.88 ВК передбачають встановлення прибережних захисних смуг на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту; за відсутності проекта землеустрою щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області розміри прибережної захисної смуги в визначаються законом.

При цьому суд зважає на правові висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-162цс15, 22 квітня 2015 року у справі № 6052цс15, відповідно до яких існування прибережних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України), відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, у тому числі проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури (ч.2 ст.186-1 ЗК України), а щодо земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, - погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (ч.3 ст.186-1 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 спірноїземельної ділянки з Управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації не погоджувався (а.с.19).

Оскільки висновок Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації щодо погодження відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки містить умову погодження - розроблення і затвердження детального плану території відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.22), за відсутності такого плану зазначений висновок також не може вважатися позитивним.

Згідно з ч.3 ст.43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» , розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Так як розпорядження ОСОБА_2 РДА №256 від 06 жовтня 2015 року суперечить законодавству України, відповідно до п.»а» ч.1 ст.21, п.»г» ч.3 ст.152 ЗК України воно підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Враховуючи, що зазначені порушення законодавства свідчать про незаконність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування, посилання відповідача ОСОБА_1 на відсутність інших порушень земельного законодавства не спростовують висновків суду.

Так, відповідно до ст.17 Закону України «Про основи містобудування» основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що розміщення і будівництво об'єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.

Містобудівною документацією, що діяла на момент прийняття розпорядження про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1,є «Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області» , затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 року №112, який є основою для розробки проектів планування та забудови населених пунктів, промислових та сільськогосподарських комплексів, зон відпочинку та туризму, а також вибору та відведення земельних ділянок для різноманітних потреб; в 4 розділі вказаного Проекту передбачено, що в межах 3-х кілометрової зони узбережжя в ОСОБА_2 районі розташовані села Морське, Рибаківка, околиці сел Коблеве та Лугове, та що в цих межах, відповідно до Постанови РМ УРСР №272 від 22.04.1969 року заборонено будівництво промислових об'єктів, які не пов'язані з розвитком та обслуговуванням курорту, а також індивідуальне будівництво (а.с.23-24).

Аналогічна заборона щодо будівництва індивідуальних будинків встановлена п.10.17 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» , затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17.04.1992 року, які відповідно до ст.1 Закону України «Про будівельні норми» є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури, в яких зазначено, що у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво, в тому числі індивідуального житла, крім населених пунктів, вказаних у розпорядженні Кабінету Міністрів України.

Отже, будівництво індивідуального дачного будинку в 3-х кілометровій зоні узбережжя Чорного моря суперечить містобудівній документації та діючому містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Суд не бере до уваги посилання відповідача ОСОБА_1 на втрату чинності Проектом планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженим постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 року №112, відповідно до п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у якому зазначено, що проекти забудови територій, розподілу територій, містобудівні обґрунтування з відповідними умовами та обмеженнями забудови земельних ділянок, будівельні паспорти, документи на введення об'єктів в експлуатацію та їх сертифікацію, розроблені та/або оформлені до набрання чинності цим Законом, можуть бути затверджені та використані після набрання чинності цим Законом, зважаючи на те, що Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області є затвердженим до набрання чинності вказаним Законом, а тому, за змістом п.п.2-4 Прикінцевих положень, є діючим.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування передбачені статтею 122 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень), відповідно до частини п'ятої якої обласним державним адміністраціям надано право передавати земельні ділянки на їхній території із земель державної власності у власність, або у користування, у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною третьою, якою передбачено передачу земельних ділянок райдержадміністрацією у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва, а також частинами четвертою та восьмою цієї статті, якими передбачено повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та Кабінету Міністрів України щодо передачі земельних ділянок у випадках, визначених ст.149 ЗК України.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та трикілометрової зони рекреації, у якій індивідуальне дачне будівництво заборонено, суд вважає обгрунтованими посилання прокурора на те, що ОСОБА_2 районна державна адміністрація не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності для індивідуального дачного будівництва, а тому, виходячи з положень ст.122 ЗК України, повноваження власника цієї земельної ділянки належать Миколаївській обласній державній адміністрації.

Згідно зі ст.126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Відповідно ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав;

Відповідно до п.8-1 ч.1 ст.18 зазначеного Закону Україн свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно з п.2 ч.1 ст.19 Закону державна реєстрація прав проводиться в тому числі на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи, що розпорядження ОСОБА_2 РДА №256 від 06.10.2015 року про надання ОСОБА_1земельної ділянки у власність для ведення індивідуального дачного будівництва видані з порушенням норм чинного законодавства, свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_1реєстраційною службою ОСОБА_2 районного управління юстиції на спірну земельну ділянку необхідно визнати недійсним та скасувати.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч.3 ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки загальною площею 0,08 га у відповідача ОСОБА_1, яка вибула з володіння держави незаконно, та повернення земельної ділянки у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації підлягають задоволенню.

Суд не бере до уваги заперечення ОСОБА_1 на те, що законодавство було порушено лише ОСОБА_2 районною державною адміністрацією, а не ним особисто, оскільки отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно передбачає активні дії саме власника земельної ділянки, тобто ОСОБА_1

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Частиною 1 ст.319 та частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив в правовій позиції Верховний Суд України у справі №6-92ц13 від 18.09.2013 р., створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення).

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Аналогічного висновку Верховний Суд України дійшов і у справі № 6-2510цс15 від 16 грудня 2015 року, при розгляді якої Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України ) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 , 19 Конституції України ). Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

При ухваленні цього рішення суд враховує, що відповідачем ОСОБА_1 право власності набувалось внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування протизаконного рішення, тобто було порушено суспільний інтерес щодо правильного застосування законодавства, порядок позбавлення права власності на незаконно набуте майно передбачений законодавством, та вважає, що у даному випадку наявна справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України, яка діяла на момент звернення прокурора до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, ст.23 Закону України Про прокуратуру (у редакції, що діяла на час звернення прокурора з позовом до суду), ч. ч. 1, 2 ст. 45 ЦПК України, відповідно до яких прокурор може звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах; прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Згідно з ч.ч.3,4 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, що діяла на час звернення до суду), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) під представництвом прокуратурою України інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У позовній заяві прокурор зазначив, що Миколаївською обласною державною адміністрацією, як власником (розпорядником) земельної ділянки, самостійно позов до суду не пред"явлено, у зв"язку з чим неналежним чином здійснюється захист інтересів держави, та попередньо, до звернення до суду, повідомив про це Миколаївську обласну державну адміністрацію (а.с.34).

Таким чином, прокурор обгрунтовано звернувся до суду з зазначеним позовом.

Відповідно до ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача сплачені ним судові витрати в сумі 4823,00 грн., в рівних частках з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,60,212,214-215,218,224-226 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації №256 від 06 жовтня 2015 року Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва , яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,08 га з кадастровим номером 4820983900:11:000:0222 на території Рибаківської сільської ради для індивідуального дачного будівництва.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності №46034643, видане 21.10.2015 року реєстраційною службою ОСОБА_2 районного управління юстиції у Миколаївській області на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:11:000:0222.

Витребувати від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,08 га з кадастровим номером 4820983900:11:000:0222, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Стягнути з ОСОБА_2 районної державної адміністрації та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Миколаївської області (р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) судовий збір в сумі по 2411,50 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Березанський районний суд Миколаївської області шляхом подачі скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подавати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30 жовтня 2017 року.

Суддя: