Постанова

від 16.01.2018 по справі 469/580/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №469/580/16-ц 16.01.2018

Провадження №22-ц/784/69/18

Категорія 47

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого Прокопчук Л.М.,

Суддів Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.

Із секретарем судового засідання Богуславською О.М.

За участю: прокурора Цвікілевич Н.В

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березанського районного суду Миколаївської області, вступна та резолютивна частина якого проголошена 23 жовтня 2017 року о 12:38 в приміщенні районного суду, а повний текст складено та підписано 30 жовтня 2017 року (головуючий суддя Гапоненко Н.О.), у цивільній справі № 469/580/16-ц, провадження 22ц/784/69/18 за позовом заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А :

16 червня 2016 року заступник прокурора Миколаївської області звернувся до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування позову зазначав, що розпорядженням Березанської РДА № 256 від 06 жовтня 2015 року надано безоплатно у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,08 га для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області з кадастровим номером 4820983900:11:000:0222. На підставі вказаного розпорядження реєстраційною службою Березанського РУЮ 21 жовтня 2015 року відповідачу видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку № 46034643.

Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, на відстані 80 метрів від зрізу води, а тому надання її у приватну власність для індивідуального дачного будівництва суперечить вимогам водного та земельного законодавства.

Всупереч вимогам ч.3 ст.186-1 ЗК України оспорюване розпорядження прийнято за відсутності позитивних висновків управління екології та природних ресурсів та Управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації про погодження вказаного проекту землеустрою, при цьому висновок управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА не може вважатися позитивним, оскільки ним вказується на необхідність розроблення та затвердження детального плану території, чого зроблено не було.

Надана відповідачу земельна ділянка розташована в зоні рекреації, в межах якої відповідно до Проекту планування та забудови Березанського району, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 року № 112, дозволяється розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів праці та відпочинку, пляжів, пам'яток археології, заказників пам'яток культури та забороняється індивідуальне будівництво в 3-х кілометровій зоні узбережжя Чорного моря. Аналогічна заборона міститься і в п.10.17 ДБН 360-92 Планування та забудова міських і сільських поселень , які є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Оскільки спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, розпорядником її відповідно до вимог ч.5 ст. 122 ЗК України є Миколаївська ОДА, а спірна земельна ділянка вибула з володіння держави не з волі належного власника Миколаївської ОДА, прокурор просив витребувати земельну ділянку від відповідача у власність держави в особі Миколаївської ОДА, а також стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову ( а.с. 2-10).

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної адміністрації № 256 від 06 жовтня 2015 року Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,08 га з кадастровим номером 4820983900:11:000:0222 на території Рибаківської сільської ради для індивідуального дачного будівництва.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності № 46034643, видане 21.10.2015 року реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:11:000:0222.

Витребувано від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної адміністрації земельну ділянку площею 0,08 га з кадастровим номером 4820983900:11:000:0222, розташовану за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Стягнуто з Березанської районної адміністрації та ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір в сумі по 2411,50 грн. з кожного (а.с. 234-238).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити (а.с.243-250).

В поданих письмових запереченнях прокурор просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник прокуратури Миколаївської області та представник Миколаївської обласної державної адміністрації просили відмовити в задоволенні скарги.

Інші сторони, належно повідомлені про розгляд справи, в судове засідання не з'явились. Письмових заперечень на апеляційну скаргу від них не надійшло.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

Встановлено, що розпорядженням Березанської районної адміністрації № 256 від 06 жовтня 2015 року Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:11:000:0222 у власність ОСОБА_1М для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Надано йому у власність земельну ділянку площею 0,08 га за рахунок земель запасу забудованих земель, в тому числі землі, що використовуються для відпочинку та інші відкриті землі Рибаківської сільської ради, розташовану за межами населеного пункту на території Березанського району Миколаївської області для індивідуального дачного будівництва.

На підставі зазначеного розпорядження Реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції ОСОБА_1 21.10.2015 року видано свідоцтво № 46034643 на право власності на вказану земельну ділянку (а.с.283).

Згідно інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області від 23.05.2016 року відповідно до даних Національної кадастрової системи цільове призначення спірної земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва, відстань спірної земельної ділянки від урізу Чорного моря становить 70-80 м до південної межі та 100-110 м до північної межі (а.с. 17-18).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 58, 60 ЗК України та ст.ст. 88, 90 ВК України виходив з того, що Березанською районною державною адміністрацією всупереч зазначеним нормам законодавства передано в у приватну власність відповідача ОСОБА_1 земельну ділянку, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом. Проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки з Управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації не погоджувався. Будівництво індивідуального дачного будинку в 3-х кілометровій зоні узбережжя Чорного моря суперечить містобудівній документації та діючому містобудівному законодавству, державним стандартам і правилам.

Висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст. 19 Конституції України).

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування передбачені ст. 122 ЗК України.

Зокрема, відповідно до частини 3 цієї статті районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 5 цієї статті врегульовано, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Разом з тим, відповідно до ч.7 ст. 118 ЗК України невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку є підставою відмови у наданні такого дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; тощо.

За положеннями ч.1 ст.3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Згідно з п. д ч.4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частина дуга ст. 59 ЗК України передбачає можливість безоплатної передачі у власність громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Відповідно до ч.4 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.

Частиною першою статті 58 ЗК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Частинами першою та п. г ч. 2 ст. 61 ЗК України передбачено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Встановивши, що надана ОСОБА_1 у приватну власність земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що земельна ділянка вибула із земель державної власності в порушення наведених положень закону, а тому враховуючи наведене та вимоги ст. 388 ЦК України, задовольнив позов.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що прокурор не обґрунтував підстави представництва інтересів держави, а також з приводу того, що підстави представництва судом підтверджені не були, не заслуговують на увагу. З наведеного питання суд першої інстанції, посилаючись на норми Конституції України, Закону України Про прокуратуру , Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року по справі №3-рп/99, положення ст. 45 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час звернення прокурора з позовом до суду, дав в рішенні повну і правильну оцінку, зазначивши, що прокурор обґрунтовано звернувся до суду із зазначеним позовом.

Посилання відповідача на те, що, на його думку, йому виділялась земельна ділянка без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом, а в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення, і при цьому рішення відповідного органу щодо зміни цільового призначення землі не виносилось, немає правового значення для вирішення спору, оскільки як правильно встановлено судом, надана відповідачу у власність земельна ділянка відноситься до земель прибережної захисної смуги. Надання у власність земель прибережної захисної смуги законом заборонено. Можливо надання тільки на умовах оренди в цілях, передбачених законом, про що зазначалось вище.

З позицією апелянта стосовно того, що права Миколаївської обласної адміністрації не порушені і вона не може виступати в даному випадку позивачем у суді, погодитись не можна. З цього приводу в рішенні суду першої інстанції з посиланням на положення ст. 122 ЗК України правильно зазначено, що як районні державні адміністрації, та і обласні мають право розпоряджатися земельними ділянками державної власності за межами населених пунктів, при цьому - районні державні адміністрації мають таке право в межах району, а обласні державні адміністрації - в межах області. Таке розмежування залежить від цільового призначення земельних ділянок, що надаються у власність чи користування (для місцевих державних адміністрацій, уряду Криму та України), наявної категорії земель (для Держгеокадастру та його територіальних підрозділів) і навіть виду угідь (для Кабінету Міністрів України).

Якщо говорити про землі водного фонду, то відповідно до частини 3 статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства...". Ведення водного господарства - лише один з видів цільового призначення земель водного фонду. Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Держкомзему України від 23.07.10 р. №548, наводить 12 різних видів цільового призначення в цій категорії: "10.01 Для експлуатації та догляду за водними об'єктами 10.02 Для облаштування та догляду за прибережними захисними смугами 10.03 Для експлуатації та догляду за смугами відведення 10.04 Для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами 10.05 Для догляду за береговими смугами водних шляхів 10.06 Для сінокосіння 10.07 Для рибогосподарських потреб 10.08 Для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей 10.09 Для проведення науково-дослідних робіт 10.10 Для будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд 10.11 Для будівництва та експлуатації санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів у межах прибережних захисних смуг морів, морських заток і лиманів 10.12 Для цілей підрозділів 10.01 - 10.11 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду".

До ведення водного господарства можна віднести перші п'ять видів. Саме ними і обмежуються повноваження райдержадміністрацій. Розпоряджатися водними землями іншого цільового призначення мають право облдержадміністрації.

Отже, твердження апелянта про те, що права Миколаївської облдержадміністрації не були порушені, є хибними.

Аргументам апеляційної скарги щодо того, що постанова Держбуду УРСР від 23.10.1985 року № 112, якою затверджено проект районного планування Березанського селищного адміністративного району Миколаївської області втратила чинність, суд першої інстанції дав належну правову оцінку в рішенні. Теж стосується і на посилання суду в рішенні на п.10.17 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджених наказом Держкоммістобудування № 44 від 17.04.1992 року. Доводи апеляційної скарги дану судом оцінку не спростовують.

Твердження апелянта про те, що на його думку спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного значення, а тому могла бути йому виділена у власність для індивідуального дачного будівництва, не заслуговують на увагу, оскільки вище наводились, що за класифікацією земель спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, а тому надання її власність для вказаних вище цілей заборонено законом. Факт знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги відповідачем не оспорюється.

Стосовно доводів відповідача щодо незастосування судом першої інстанції практики Європейського суду з прав людини.

Державний акт на право власності на земельну ділянку є документом, що посвідчує право власності й видається на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

За правилами статті 152 ЗК недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Правовідносини між дійсним власником та набувачем майна, які не перебували між собою у договірних відносинах, регулюються нормами зобов'язального права.

У цьому випадку захист прав особи, яка вважає себе власником, можуть бути захищені шляхом задоволення віндикаційного позову, тобто з застосуванням правового механізму передбаченого статтею 388 ЦК України (пункт 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

За правилами статей 330, 387 та 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є набувачем майна і набула його з незаконних підстав.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з частиною третьою ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Власником спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду, є держава, що сторонами не заперечувалось. Березанська районна адміністрації Миколаївської області не мала право її відчужувати шляхом надання у власність відповідачу. Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, спірна земельна ділянка вибула з володіння її законного володільця - держави, поза її волею.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, і рішення суду слід залишити в силі.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Крім того, стаття 6 ВК України визначає, що води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Згідно зі статтею 4, 89 ВК України, статтями 58, 61 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. При цьому прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності й у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

З огляду на зазначене та з урахуванням положень статей 18, 19, 22 ЗК України прибережні захисні смуги як землі водного фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для будівництва дач.

При цьому зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється в порядку, визначеному законом (стаття 20 ЗК України). Порушення такого порядку має наслідком визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмову в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Судом установлено, що спірна земельна ділянка, про витребування якої прокурор заявив позов, входить до складу земель прибережної захисної смуги, належить державі.

З огляду на встановлені судом факти, фактично відбулась неправомірна зміна цільового призначення землі, яка за законом не могла бути передана в приватну власність.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Крім того, відповідно до частини першої статті 88, частини другої статті 89 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності. Будівництво дач у прибережних захисних смугах, навколо водойм - забороняється.

Отже, суспільним , публічним інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод (стаття 95 ВК України).

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Однак громадяни та юридичні особи за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно одержати у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Натомість землі водного фонду можуть передаватися цим суб'єктам тільки на умовах оренди для визначених законом потреб (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, стосовно землі водного фонду закон забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність землю відповідного цільового призначення окремо від дозволеного для передачі об'єкта - замкненої природної водойми загальною площею до 3 га.

Таким чином, відповідач не міг законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість він набув такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади рішення, яке визнане неправомірним і скасоване рішенням суду.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина друга статті 88 ВК України, частина друга статті 60 ЗК України).

Указані норми ВК України та ЗК України діяли на час виникнення спірних правовідносин, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів у актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

З огляду на вищенаведене, відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його, відповідача, добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ) одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, рішення в якій переглядаються, судом установлено, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку безоплатно.

Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, з огляду на зміст суспільного , публічного інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу пропорційності .

За таких обставин результат розгляду судом першої інстанції позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу. (Постанова Верховного Суду України у справі № 6-1376цс від 29.06.2016 року).

Правомірність надання земельних ділянок Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області після ухвалення рішення суду, на що посилається в апеляційній скарзі відповідач, може бути перевірена судом у разі звернення до суду з таким позовом відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Винесене ним рішення є законним і обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на неї може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складено 19.01.2018 року