Постанова

від 14.11.2017 по справі 908/401/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року Справа № 908/401/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач ), Грек Б.М., Вовк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Вручий" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 у справі № 908/401/17 за позовомприватного підприємства "Вручий" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 18 000 грн., за участю представників

позивача: ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

відповідача: Зубанич О.Ю.,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року приватне підприємство "Вручий" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 18 000 грн. заборгованості за договором про надання робочого місця на центральному ринку.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.04.2017 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 18 000 грн. основного боргу.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 рішення господарського суду Донецької області від 28.04.2017 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним підприємством "Вручий" (адміністрацією) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (підприємцем) 01.01.2013 укладено договір про надання робочого місця на центральному ринку, відповідно до п. 1 якого адміністрація надає підприємцю послуги пов'язані з його торгівельною діяльністю на території центрального ринку, а підприємець виконує всі умови відповідно до даного договору та правил торгівлі на ринку.

Згідно з п. 2.3 договору адміністрація зобов'язана: надати підприємцю постійне торгове місце площею 30 м 2 під МАФ (павільйон) НОМЕР_1 на час дії договору; надати комплекс послуг, а саме: використання туалету, води, сміттєвого контейнеру, каналізації, а також освітлення встановлених кіосків, лотків у нічний час; надати безоплатний в'їзд та стоянку для автомобілів на території ринку для вивантаження та завантаження товару з 05.00 до 08.00 та з 14.00 по 05.00 щоденно.

Відповідно до п. 2.2.1 договору підприємець зобов'язаний, зокрема, своєчасно проводити розрахунки за надані послуги по факту їх надання.

В п. 3.1 договору сторони передбачили, що підприємець зобов'язаний своєчасно до 5 числа поточного місяця провести оплату послуг в розмірі 1 000 грн.

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 договору останній діє з моменту підписання до 31.12.2013 та може бути продовжений на наступний строк. Підприємець має право розірвати даний договір, попередньо попередивши адміністрацію за 10 днів та навпаки.

Посилаючись на те, що з вересня 2015 року по лютий 2017 року відповідач свої зобов'язання з оплати за договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 18 000 грн., позивач звернувся з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що в даному випадку договір є тим первинним документом, який засвідчує момент передачі в оренду торговельного місця орендарю. Договір недійсним не визнавався, відповідач з заявою про розірвання договору чи припинення його дії до позивача на звертався, а тому, за висновком суду першої інстанції, вимога про стягнення спірної суми заборгованості є правомірною.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зобов'язання за договором від 01.01.2013 щодо надання (оренди) торговельного місця фактично припинені з 13.08.2015 у зв'язку з передачею в суборенду земельної ділянки, на якій згідно з паспортом-прив'язкою тимчасової споруди торгівельного призначення і знаходиться торговельне місце, надане відповідачу за договором від 01.01.2013, що кореспондується з приписами ст. 604 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем не надано будь-яких доказів фактичного надання в спірний період послуг, що є умовою оплати згідно з п. 2.2.1 договору від 01.01.2013.

При цьому судом апеляційної інстанції прийнято до уваги, що між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (суборендарем) 13.08.2015 укладено договір суборенди землі, за умовами п.п. 1, 2 якого орендодавець на підставі рішення п'ятдесят третьої сесії шостого скликання Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 9 від 26.03.2015 передає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (площею 0,0030 га) для розміщення центрального ринку, яка знаходиться в межах смт. Якимівка Якимівського району Запорізької області.

Відповідно до п. 5 договору суборенди землі умови останнього визначені в межах договору оренди земельної ділянки, посвідченого Якимівською державною нотаріальною конторою Запорізької області 29.01.2005 за Р№ 33, на підставі якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване інше речове право, номер запису про інше речове право:10009398, з яким суборендар ознайомився, і не суперечать йому.

Згідно з п. 38 договору суборенди землі суборендар має право, зокрема, використовувати землю у відповідності з умовами її надання, а також самостійно господарювати на ній.

Додатками до укладеного договору є план земельної ділянки, акт погодження зовнішніх меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування будівель торгівлі та акт про передачу та прийом земельної ділянки в натурі, а також витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Також судом апеляційної інстанції досліджено паспорт прив'язки Тимчасової споруди торгівельного призначення для провадження підприємницької діяльності від 13.03.2017, дійсний до 13.03.2022.

Крім того, 24.03.2017 між відповідачем (замовником) та Якимівським РЕМ публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (виконавцем) укладено договір № 1753-0694 про приєднання до електричних мереж, відповідно до умов якого до електричних мереж виконавця приєднується тимчасова споруда торгівельного призначення для провадження підприємницької діяльності, а саме об'єкт замовника.

Таким чином, за оцінкою апеляційного господарського суду, позивач після передачі відповідної ділянки відповідачу в суборенду, згідно з наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі, втратив можливість протягом дії договору суборенди самостійно користуватися цією земельною ділянкою шляхом її надання в якості торговельного місця, в тому числі і відповідачу згідно з умовами договору про надання робочого місця на центральному ринку від 01.01.2013. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зобов'язання за договором від 01.01.2013 в частині надання (оренди) торгівельного місця фактично припинені з 13.08.2015 у зв'язку з передачею земельної ділянки в суборенду, що кореспондується з положеннями ст. 604 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлені апеляційним господарським судом обставини, за яких позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження фактичних зобов'язальних правовідносин між сторонами в спірний період за договором від 01.01.2013, на підставі якого заявлено вимогу про стягнення спірної заборгованості, та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність фактичних і правових підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Грек Б.М. Вовк І.В.