Постанова

від 13.11.2017 по справі 910/245/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2017 р. Справа№ 910/245/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Сітайло Л.Г.

Дідиченко М.А.

секретар Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Дяденчук О.Г. - дов. № 535 від 17.10.2017

від відповідача Забродський В.В. - дов. б/н від 20.01.2017

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

Тетсу Україна

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.07.2017 (суддя Смирнова Ю.М.)

у справі № 910/245/17

за позовом Публічного акціонерного товариства Деревообробний

комбінат № 7 (далі - ПАТ Деревообробний комбінат № 7

до Товариства з обмеженою відповідальністю Тетсу Україна

(далі - ТОВ Тетсу Україна )

про стягнення 135 093, 32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі № 910/245/17 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Тетсу Україна на користь ПАТ Деревообробний комбінат №7 основну заборгованість у розмірі 113 280, 00 грн., пеню у розмірі 12 846, 14 грн., 3% річних у розмірі 1 308, 15 грн., інфляційні втрати у розмірі 7 571, 08 грн. та судовий збір у розмірі 2 024, 98 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням вимог матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, 01.07.2016 з посиланням на договір про надання послуг по зберіганню №12 від 01.07.2016 між сторонами підписано як акти приймання-передачі майна на зберігання, так й акти приймання-передачі цього ж майна зі зберігання. Відтак, послуги зі зберігання припинились фактично не розпочавшись, відповідно у відповідача не виникло зобов'язань з їх оплати. На переконання апелянта, договір зберігання підписано лише формально (на папері), жодного майна на зберігання в натурі не передавалось, адже ТОВ Тетсу Україна немає та ніколи не мало у власності майна, яке начебто передавалось на зберігання позивачу. Крім цього, 01.07.2016 між сторонами було укладено договір № 166 оренди нежитлового приміщення загальною площею 600 кв. м., в зв'язку з чим у відповідача не було необхідності укладати будь-яких інших договорів, зокрема, спірного договору зберігання.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 910/245/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2017 апеляційну скаргу ТОВ Тетсу Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі № 910/245/17 прийнято до провадження у визначеному складі суду та розгляд справи призначено на 12.09.2017.

В судовому засіданні 12.09.2017 на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву на 10.10.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 продовжено строк розгляду справи № 910/245/17 на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 10.10.2017 оголошено перерву на 24.10.2017 на підставі ст. 77 ГПК України.

В зв'язку з перебуванням суддів Жук Г.А. та Мальченко А.О. у відпустці, 23.10.2017 системою автоматизованого розподілу проведено заміну цих суддів й згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначено колегію суддів у складі : головуючого судді Дикунська С.Я., суддів Дідиченко М.А., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 справу № 910/245/17 за апеляційною скаргою ТОВ Тетсу Україна прийнято до провадження у визначеному складі суду.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 24.10.2017 у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошено перерву на 13.11.2017.

В судове засіданні апеляційної інстанції з'явились представники сторін, представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній та додаткових поясненнях до скарги підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ПАТ Деревообробний комбінат №7 звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ Тетсу Україна про стягнення 135 093,32 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором про надання послуг по зберіганню №12 від 01.07.2016 щодо повної та своєчасної оплати на надані послуги зі зберігання товару, відтак просило стягнути з відповідача 113 280,00 грн. основного боргу, 7 571,08 грн. інфляційних втрат, 1 312,81 грн. 3% річних та 12 929,43 грн. пені.

Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач згідно ст. 938 ЦК України зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Плата за зберігання та строки її внесення на підставі ч. 1 ст. 946 ЦК України встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст. ст.193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами на підставі ст. 629 ЦК України.

Як встановлено матеріалами справи, 01.07.2016 між ПАТ Деревообробний комбінат №7 (позивачем, зберігачем за договором) та ТОВ Тетсу Україна (відповідачем, замовником за договором) укладено договір №12 про надання послуг по зберіганню (далі - Договір зберігання), за умовами п.1.1 якого зберігач зобов'язався надавати послуги по зберіганню на своїй території та в приміщеннях будівельних матеріалів, обладнання та інвентаря (майна), яке належить замовнику, а замовник зобов'язався оплачувати ці послуги на умовах цього договору.

Послуги надаються за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, 9 (п. 1.2 Договору зберігання).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 Договору зберігання передавання майна на зберігання та припинення зберігання оформлюється відповідними накладними або актами приймання-передавання, підписаними сторонами. Право власності на майно до зберігача не переходить, майно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача або бути переданим зберігачем третім особам без письмової згоди замовника.

Сторони погодили ( п. 3.1 Договору зберігання), що щомісяця не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем зберігач складає та надає замовнику акт прийому-передачі наданих послуг за звітний місяць. Замовник зобов'язується розглянути наданий акт протягом десяти днів з моменту його отримання та підписати його або заявити обґрунтовану відмову від його підписання.

За надання послуг за цим Договором замовник згідно п. 3.2 Договору зберігання зобов'язався щомісячно сплачувати зберігачу плату в розмірі 56 640, 00 грн., в тому числі ПДВ, незалежно від кількості (ваги) майна, що знаходиться на зберіганні.

За умовами п. 3.3 Договору зберігання плата на надані послуги не залежить від кількості майна, яке знаходиться на зберіганні, і сплачується замовником не пізніше 20 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зберігача.

Термін зберігання майна за цим Договором - на першу вимогу замовника, але не пізніше 01.07.2017. За згодою сторін строк зберігання майна може бути змінено (п. 3.4 Договору зберігання).

Строк дії Договору, який передбачений п. 5.1 встановлено до 01.07.2017, його може бути змінено за згодою сторін.

Як встановлено матеріалами справи, питання дійсності цього Договору було предметом судового розгляду, за результатами якого рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 у справі № 910/1528/17, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 та Вищого господарського суду України від 26.07.2017, в задоволенні позовних вимог ТОВ Тетсу Україна до ПАТ Деревообробний комбінат №7 про визнання недійсним Договору зберігання відмовлено.

Під час розгляду цієї справи судами встановлено, що на виконання умов Договору зберігання замовник передав згідно акту приймання-передачі майна від 01.07.2016, а виконавець прийняв на зберігання майно за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, 9. Передане на зберігання майно повернуто зберігачем, про що сторонами також складено відповідний акт. Вказані документи підписано представниками обох сторін та скріплено печатками господарських товариств без жодних зауважень та заперечень.

Крім цього, судами встановлено, що в податкових накладних №143 від 31.07.2016 та №129 від 31.08.2016 ПАТ Деревообробний комбінат №7 відображено грошові зобов'язання ТОВ Тетсу Україна за надання послуг по зберіганню майна у липні, серпні 2016.

На підтвердження реєстрації згаданих податкових накладних ПАТ Деревообробний комбінат №7 надано квитанції №1 від 15.08.2016 та №1 від 15.09.2016 про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що свідчить про фактичне вчинення ним дій на виконання умов Договору зберігання та подальше відображення господарських зобов'язань у податковому обліку товариства й фактично вказує на волю останнього на настання певних правових наслідків під час укладання Договору зберігання.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини ).

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

Положеннями ст.124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно преамбули та ст.6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України" та рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого й те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судове рішення у справі № 910/1528/17, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт вчинення ПАТ Деревообробний комбінат №7 дій на виконання умов Договору зберігання, зокрема, шляхом відображення господарських зобов'язань у податковому обліку товариства, та відповідно чинності цього Договору.

Крім цього, матеріалами даної справи (№ 910/245/17) також встановлено, що на виконання умов Договору зберігання 01.07.2016 між ПАТ Деревообробний комбінат №7 та ТОВ ТЕТСУ Україна підписано Акт приймання-передачі майна на зберігання (а. с. 13, т. 1), відповідно до якого замовник передав, а зберігач прийняв на зберігання за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, 9 майно, яке належить замовнику, а саме дошку обрізну соснову 50мм х 100 мм х 3000 мм - 10м3, дошку необрізну дубову 52 мм х 4500 мм - 3,51 м3, брус 50 мм х 50 мм х 3500 мм - 3,85 м3.

Про повернення цього майна 31.08.2016 між сторонами було підписано Акт приймання-передачі вищезгаданого майна зі зберігання, належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи (а. с. 14, т. 1.).

Посилання відповідача (апелянта) на те, що послуги зі зберігання припинились фактично не розпочавшись, оскільки 01.07.2016 з посиланням на Договір зберігання сторони підписали як акти приймання-передачі майна на зберігання, так й акти приймання-передачі цього майна зі зберігання, не заслуговують на увагу, адже як вище згадувалось, за період липень-серпень 2016 ПАТ Деревообробний комбінат №7 в податкових накладних відобразило грошові зобов'язання ТОВ Тетсу Україна за надання послуг по зберіганню майна за цей період, які відповідачем не спростовано, наведене свідчить про фактичне надання позивачем в період липень-серпень 2016 послуг зі зберігання.

Укладання 01.07.2016 між сторонами договору оренди нежитлового приміщення, за умовами п. п.1.1, 1.2 якого орендодавцем було передано орендарю в оренду нежитлове приміщення по вул. Богатирська, 9 в м. Києві з цільовим призначенням, зокрема, зберігання майна орендаря та готової продукції, також не свідчить про відсутність волі обох сторін на виникнення відповідних правовідносин за Договором зберігання, зокрема, надання позивачем таких послуг протягом липня-серпня 2016.

З огляду на встановлені у справі № 910/1528/17 й у даній справі обставини, апеляційний суд вважав доведеним належними та допустимими доказами факт надання позивачем відповідачеві послуг за Договором зберігання за період липень-серпень 2016, тому правомірними є висновки місцевого суду щодо факту належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за Договором зберігання за відсутності претензій та повідомлень відповідача про порушення Договору зберігання.

Проте всупереч умовам Договору зберігання, відповідач розрахунку за надані послуги зі зберігання в липні-серпні 2016 не здійснив, відтак у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 113 280,00 грн., яку позивач й просив стягнути з відповідача в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 3.3 Договору зберігання плата на надані послуги не залежить від кількості майна, яке знаходиться на зберіганні, і сплачується замовником не пізніше 20 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зберігача.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт підписання сторонами Акта приймання-передачі майна на зберігання від 01.07.2017 та Анта приймання-передачі майна зі зберігання від 31.08.2017, відповідач зобов'язаний здійснити їх оплату за надані позивачем послуги зі зберігання в період липень-серпень 2016.

Твердження відповідача (апелянта) про те, що жодного майна на зберігання в натурі не передавалось, адже ТОВ Тетсу Україна немає та ніколи не мало у власності майна, яке начебто передавалось на зберігання позивачу, відповідно у відповідача не виникло зобов'язань з оплати такого зберігання, не заслуговують на увагу, адже за умовами Договору зберігання відповідач зобов'язався щомісячно сплачувати зберігачу плату в розмірі 56 640,00 грн. не залежно від кількості майна, яке знаходиться на зберіганні тощо.

З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується із висновками місцевого суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 113 280,00 грн. заборгованості за Договором зберігання за період липень-серпень 2016, які позивачем доведено належними та допустимими доказами,а відповідачем не спростовано.

Крім цього, в зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати за Договором зберігання, позивачем заявлено до стягнення 12 929,43 грн. пені, 7 571,08 грн. інфляційних втрат та 1 312,81 грн. 3% річних, нарахованих за період прострочення з 21.07.2016 по 23.12.2016.

Положеннями п. 4.3 Договору зберігання сторони погодили, що в разі порушення замовником строків оплати послуг за Договором замовник сплачує зберігачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченої суми за кожен день затримки платежу.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 вищезгаданої постанови пленуму).

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний суд визнав, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 571,08 грн. є арифметично вірно розрахованими, а тому такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в розмірі 12 846,14 грн., а 3% річних - 1 308,15 грн., відповідно в іншій частині цих вимог слід відмовити.

Доводи відповідача (апелянта) з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тетсу Україна залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі № 910/245/17 - без змін.

Матеріали справи № 910/245/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Л.Г. Сітайло

М.А. Дідиченко