Ухвала

від 16.11.2017 по справі 9/6-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення апеляційної скарги

"16" листопада 2017 р. Справа № 9/6-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Терещенко О.І., суддя Гетьман Р.А.,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.№ 3472 С/1-42) на рішення Господарського суду Сумської області від "15" лютого 2010 р. у справі № 9/6-10

за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми "ОАС", м. Конотоп, Сумська область,

до Концерну "Військторгсервіс", м. Київ,

про зобов'язання вчинити дії по відчудженню нежитлової будівлі,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 15 лютого 2010 роу у справі № 9/6-10 позов задоволено; зобов'язано Концерн "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, код 33689922) вчинити дії по відчуженню на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "ОАС" (41600, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Клубна, 95, код 30196254) нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: Сумська область м. Конотоп, вул. Успенсько-Троїцька, буд. 89. Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, код 33689922) на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "ОАС" ( 41600, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Клубна, 95, код 30196254) 85 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з зазначеним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, ознайомившись з матеріалами справи та апеляційної скарги дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає поверненню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх проголошення місцевим господарським судом. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, повний текст оскаржуваного рішення був підписаний місцевим судом 17 лютого 2010 року, тому з урахуванням положень ст. 93 Господарського процесуального кодексу України, останнім днем строку подання апеляційної скарги було 28 лютого 2010 року.

Апеляційна скарга була направлена на адресу Господарського суду Сумської області 01 листопада 2017 року, про що свідчить поштовий штамп на конверті, тобто з пропуском строку на подання апеляційної скарги, встановленого ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим з тексту апеляційної скарги вбачається, що скаржник просить суд про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Згідно зі ст. 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Отже, наведена норма пов'язує можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, з поданням доказів цього за загальними правиламии розділу V ГПК.

Водночас статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України". Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява N 52854/99, п. п. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява N 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення). Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення. За цих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 липня 2016 року у справі №Б29/162-10.

Відтак, слід дійти висновку, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідач посилається на протиправність дій колишнього директора підприємства ОСОБА_1, під керуванням якого (2005-2012 роки) було незаконно відчужено спірне нерухоме майно, у зв'язку з чим умисно не реалізовано жодних дій направлених на оскарження даного судового рішення.

Стверджуючи про умисний характер бездіяльності ОСОБА_1 по неоскарженню судового рішення, як об'єктивної та непереборної обставини, що унеможливила подачу апеляційної скарги, відповідач залишив поза увагою той факт, що останній був звільнений ще у 2012 році, тобто близько п'яти років тому.

З наявної інформації в апеляційній скарзі, листі Міністерства оборони України від 14 грудня 2013 року №220/9908, листі Міністерства оборони України від 14 грудня 2013 року №220/9909, вбачається, що наказом Міністерства оборони України від 06 березня 2012 року №124 було достроково розірвано контракт з генеральним директором Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_1

Після чого 07 березня 2012 року Концерн "Військторгсервіс" звернувся до Головного управління МВС України в м.Києві з приводу притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за незаконне відчуження об'єктів державного майна.

Отже, вже починаючи з 07 березня 2012 року Концерн "Військторгсервіс" мало чітко сформовано правову позицію щодо незаконної діяльності його колишнього директора ОСОБА_1, в тому числі стосовно відчуження нерухомого майна, розташованого за адресою: Сумська область м. Конотоп, вул. Успенсько-Троїцька, буд.89, покладеної безпосередньо в обгрунтування заявленого клопотання.

Тобто, Концерн "Військторгсервіс" з підстав визначених в апеляційній скарзі мав повну можливість на оскарження спірного рішення вже з березня 2012 року , яка не була реалізована протягом більш ніж 5 років.

При цьому стороною взагалі не визначено жодної обставини, яка слугувала перепоною та унеможливила своєчасне вчинення процесуальних дій в цей період.

Більш того, як наступне керівництво, так і Міністерство оборони України саме з того часу мали обгрунтовані сумніви в законності відчудження низки обєктів нерухомого майна підприємства.

Не знайшов свого підтвердження в обсязі доданих до апеляційної скарги матеріалів справи аргумент відповідача щодо злочинної поведінки ОСОБА_1 в неоскарженні судового рішення.

В листі Міністерства оборони України від 14 грудня 2013 року №220/9908, листі Міністерства оборони України від 14 грудня 2013 року №220/9909 взагалі не йдеться про спірний об'єкт нерухомого майна.

Реєстрація відомостей про кримінальне провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42013100320000004 та №420131003300000015 сама по собі без достовірно встановлених в вироку обставин вчинення злочину не можуть бути належними та допустимим підтвердженням злочинної діяльності особа.

Крім того варто враховувати, що сама по собі зміна керівника юридичної особи - сторони у справі не може впливати на перебіг визначеногост. 93 ГПК України строку на апеляційне оскарження рішення суду, не спростовує обставин наявності у скаржника можливості подати апеляційну скаргу у встановлений строк, не доводить поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки суб'єктом права на апеляційне оскарження рішення суду є саме юридична особа, а не її конкретно визначений керівник чи представник.

За таких обставин, колегія суддів приходить висновку про недоведеність Концерном "Військторгсервіс" існування об'єктивно непереборних та пов'язаними з дійсними перешкодами чи труднощами обставин для своєчасного подання апеляційної скарги в передбачений законодавством строк з моменту прийняття судом рішення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні 15 лютого 2010 року, при винесенні оскаржуваного рішення у даній справі був присутній представник відповідача за довіреністю № 4 від 13 січня 2010 року ОСОБА_2 Копія даного рішення, згідно штампу виходної кореспонденції суду була направлена на юридичну адресу відповідача18 лютого 2010 року.

Відтак, відповідачу було відомо як про сам факт винесення Господарським судом Сумської області оскаржуваного рішення, так і про його зміст, що не позбавляло відповідача права, передбаченого ст.22 ГПК України, та можливості оскаржити рішення місцевого господарського суду у строки встановлені чинним процесуальним законодавством.

Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування наявності поважних причин щодо порушення строку на апеляційне оскарження, не відповідають фактичним обставинам справи та не є особливими і непереборними обставинами достатніми для відновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, та може призвести до порушення основоположного принципу правової визначеності, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання апелянта про поновлення строку слід відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись ст.86, п. 4 ч.1 ст.97, ст.99 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

УХВАЛИЛА:

Відмовити Концерну "Військторгсервіс" у відновленні пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 15 лютого 2010 року у справі № 9/6-10.

Апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" повернути заявникові.

Додаток: апеляційна скарга та документи на 24 аркушах з поштовим конвертом.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя О.І.Терещенко

Суддя Р.А.Гетьман