Ухвала

від 14.11.2017 по справі 752/15519/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/4383/2017 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі судового засідання ОСОБА_5

за участю:

прокурора ОСОБА_6

представника власника майна, адвоката ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_9 , погодженого прокурором відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_6 танакладено арешт на майно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилучене 19.05.2017 року під час проведення обшуку в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, є речовими доказами, та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на зазначене у клопотання слідчого майно, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, власник майна ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить ухвалу слідчого судді скасувати, посилаючись на її незаконність, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає про невідповідність оскаржуваної ухвали слідчого судді вимогам ст. 370 КПК України. Так, апелянт вказує про порушення територіальної підслідності даного провадження, оскільки Головне управління Національної поліції України у м. Києві знаходиться за адресою вулиця Володимирська, 15, Київ, яке має територіальне відношення до Шевченківського району міста Києва. Додає про неповноту судового розгляду, оскільки судом вчинено перешкоди щодо здійснення дослідження обставин, оскільки власник майна та його представники в судове засідання не викликались та жодним чином не повідомлялись про судове засідання.

Так, апелянт вказує, що є власником, кінцевим бенефіціарним власником та керівником ТОВ «Ханес груп» та у відповідності до своєї статутної діяльності, здійснює виготовлення та реалізацію кави, цикорію, чаю. Додає, що ТОВ «Ханес груп» та ФОП ОСОБА_8 , здійснюють правомірну господарську діяльність з виробництва та реалізації кави Romiani, а також супутніх товарів - чаю та цикорію. Крім того, вказує, що придбана товариством продукція знаходилися на складах, де і була в подальшому вилучена, що, на думку апелянта, призвело до незаконного та протиправного арешту продукції.

Далі, власник майна вказує про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки матеріали справи не містять доказів незаконного використання торгових знаків ОСОБА_8 . Додає, що реєстрація знаків для товарів та послуг не є обов`язковою, а відсутність реєстрації торгового знаку дозволяє його використовувати усім бажаючим, у зв`язку із чим ОСОБА_8 мав право використовувати будь-який знак, що не зареєстрований, в тому числі і знак Romiani. Крім того, апелянт додає, що органом досудового розслідування не надано суду свідоцтва про реєстрацію знаків для товарів та послуг, які начебто незаконно використовував ОСОБА_8 , що унеможливлює перевірити твердження сторони обвинувачення.

Далі власник майна зазначає, що судом не обґрунтовано свою позицію відповідними доказами стосовно того, якими діями ОСОБА_8 здійснив незаконне використання знаків для товарів та послуг відомих світових брендів, таких як «Якобс», «Нескафе», Маккофе», «Чорна кава». Додає про відсутність у справі доказів на підтвердження незаконного використання зареєстрованих знаків для товарів і послуг за відповідним власником.

Крім того, власник майна акцентує увагу суду на тому, що при порушенні прав інтелектуальної власності не є належними доказами покази свідка, заяви про злочин та факт виявленої продукції, а підтвердити факт незаконного використання знаку для товарі і послуг може лише відповідний експерт.

Також апелянт вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки суд не переконався у відповідності майна вимогам ст. 98 КПК України, у зв`язку із чим судом порушено норми процесуального законодавства.

Далі власник майна вказує, що оскаржуваною ухвалою накладено арешт на майно, яке не значиться в ухвалі Київського районного суду міста Харкова від 11 травня 2017 року.

Одночасно власник майна стверджує, що не має ніякого відношення до створення терористичної групи чи терористичної організації, здійснення керівництва такою групою чи організацією або прийняття участі у ній та до незаконного використання торгових знаків « ІНФОРМАЦІЯ_2 », «Нескафе», « ІНФОРМАЦІЯ_3 », «Чорна карта». Додає, що таких даних не містить і матеріали даного провадження.

Також апелянт вказує, що судом не наведено підстави вилученого у ОСОБА_8 майна, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди, відповідність майна положенням ст. 96-2 КК України. Додає про відсутність обгрунтування того, яким чином майно, на яке слідчий просить накласти арешт, може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, використовуються для сприяння діяльності терористичних організацій, використовується для умисного порушення прав власника знаків для товарів та послуг та які операції вчиняються ОСОБА_8 , що вказують на вчинення ним саме кримінального правопорушення.

Крім того, власник майна зазначає, що він за своїм процесуальним статусом не входить до кола осіб, майно яких може бути арештоване, оскільки йому не повідомлено про підозру, що підтверджує відсутність існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, у зв`язку із чим відсутні підстави для накладення арешту.

У підсумку апелянт вказує на невідповідність накладеного арешту на майно розміру завданої шкоди, оскільки враховуючи мету арешту, вартість майна, яке належить арештувати, має бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або ж, якщо метою арешту є забезпечення конфіскації, то вартість арештованого майна має узгоджуватись із санкцією статті, яка передбачає покарання за злочин, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа.

Одночасно автор апеляційної скарги вказує, що власник майна та його представники присутніми у судовому засіданні по розгляду даного клопотання не були, в судове засідання не викликались, про існування оскаржуваної ухвали стороні захисту стало відомо з Єдиного реєстру судових рішень, копію ухвали отримано 09 серпня 2017 року. Апеляційна скарга подана до суду 14 серпня 2017 року, згідно штампу на конверті.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що власник майна та його представник участіу судовому засіданні не приймали, копію оскаржуваної ухвали апелянтом отримано 09 серпня 2017 року, апеляційна скарга подана 14 серпня 2017 року, згідно штампу на конверті, пятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді апелянтом не порушено, а тому і не підлягає поновленню.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні слідчого управління ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 22017220000000023, відомості про яке 23.01.207 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 229 КК України.

Слідчий слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_9 , за погодженням із прокурором відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилучене 19.05.2017 року під час проведення обшуку в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яке ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року, задоволено.

Жодних об`єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

КПК України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Задовольняючи клопотання слідчого в межах кримінального провадження № 22017220000000023 про арешт майна, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення слідчого та, прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно зазначене в клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Зважаючи на вищезазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене в клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.

Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.

Твердження апелянта про порушення територіальної підслідності, слід визнати непереконливими, оскільки відповідно до постанови про створення слідчої групи від 21 липня 2017 року, місцем розташування органу досудового розслідування у даному кримінальному провадженні визначено приміщення слідчого управління за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 114, що знаходиться у Голосіївському районі м. Києва.

Посилання апелянта на те, що розгляд клопотання слідчого про арешт тимчасово вилученого майна відбувся без повідомлення власника майна заслуговують на увагу, з урахуванням вимог ст. 172 КПК України, проте не тягнуть за собою скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на положення ст. 173 КПК України, яка містить перелік підстав для скасування і до яких наведена підстава не належить.

Посилання апелянта на те, він за своїм процесуальним статусом не входить до кола осіб, майно яких може бути арештоване, оскільки йому не повідомлено про підозру, є необґрунтованими, оскільки у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Посилання апелянта про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність обгрунтованої підозри у даному кримінальному провадженні, колегія суддів визнає необгрунтованими, оскільки додані до клопотання матеріали свідчать про наявність обгрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. З цих же підстав не заслуговую на увагу і посилання власника майна на відсутність у справі доказів на підтвердження незаконного використання зареєстрованих знаків для товарів і послуг за відповідним власником.

Твердження апелянта про те, що ТОВ «Ханес груп» та ФОП ОСОБА_8 здійснюють правомірну господарську діяльність з виробництва та реалізації кави Romiani, а також супутніх товарів, то дані обставини не є предметом розгляду при вирішенні питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проте підлягають перевірці на досудовому розслідуванні, як і твердження власника майна на те, що матеріали справи не містять доказів незаконного використання торгових знаків ОСОБА_8 , те, що реєстрація знаків для товарів та послуг не є обов`язковою, те, що відсутність реєстрації торгового знаку дозволяє його використовувати усім бажаючим, те, що органом досудового розслідування не зазначено якими діями ОСОБА_8 здійснив незаконне використання знаків для товарів та послуг відомих світових брендів та відсутності доказів причетності власника майна до створення терористичної групи.

Посилання апелянта на те, що органом досудового розслідування не надано суду свідоцтва про реєстрацію знаків для товарів та послуг, які начебто незаконно використовував ОСОБА_8 , не є визначеною законом самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, з урахуванням мети арешту та доданих ініціатором клопотання доказів на його обгрунтування. З цих же підставі не заслуговують на увагу і посилання апелянта на відсутність підстав для вилучення майна через його невідповідність вимогам ст. 96-2 КК України та тверджень про невідповідність накладеного арешту на майно розміру завданої шкоди завданої кримінальним правопорушенням та необхідність його узгодженості із санкцією статті, яка передбачає покарання у виді конфіскації майна.

Крім того, посилання автора апеляційної скарги на те, що суд не переконався у відповідності майна вимогам ст. 98 КПК України, слід визнати непереконливими, оскільки відповідно до постанови про визнання речовими доказами від 31 липня 2017 року, майно, на яке слідчий просить накласти арешт, визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні з посиланням на їх відповідність вимогам ст. 98 КПК України.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і посилання апелянта на ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 11 травня 2017 року, оскільки дане судове рішення не є предметом перегляду суду апеляційної інстанції. З цих же підставі не заслуговують на увагу і посилання апелянта на порушення права інтелектуальної власності.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 173 КПК України, наклав арешт на майно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилучене 19.05.2017 року під час проведення обшуку в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта щодо незаконності ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року, якою задоволено клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_9 танакладено арешт на майно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилучене 19.05.2017 року під час проведення обшуку в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , залишити без змін, а апеляційну скаргувласника майна ОСОБА_8 , залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4