Ухвала

від 08.11.2017 по справі 761/34066/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю СПН Комм'юнікейшнз , ОСОБА_2 про визнання незаконною процедури звільнення з посади генерального директора,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ СПН Комм'юнікейшнз , ОСОБА_2 про визнання незаконною процедури звільнення з посади генерального директора в якому, з уточненнями, просила визнати дії ОСОБА_2, на підставі неналежно оформлених документів з 30.08.2016 року незаконними стосовно блокування доступу, як генерального директора до рахунків ТОВ СПН Комм'юнікейшнз , відкритих у відділенні №20 ПУМБ; визнати дії ОСОБА_2 по не допуску її до роботи з 01.09.2016 року незаконними та такими, що проводились з порушенням вимог чинного законодавства та без належних підстав; визнати незаконним звільнення 02.09.2016 року в частині невидачі трудової книжки, та невидачі довідки про розрахунки та копії наказу про звільнення; скасувати наказ про звільнення від 02.09.2016 року в порядку п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, визнавши незаконним одночасне застосування разом зі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням ; зобов'язати відповідача ТОВ СПН Комм'юнікейшнз виплатити їй заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03.09.2016 року включно по 21.09.2016 року в розмірі 14 772,68 грн.; зобов'язати відповідача ТОВ СПН Комм'юнікейшнз , за порушення вимог ст.184 КЗпП України виплатити їй заробітну плату за три місяці у розмірі 75 000,00 грн.; зобов'язати відповідача ТОВ СПН Комм'юнікейшнз видати новий наказ про звільнення її за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України; зобов'язати відповідача ТОВ СПН Комм'юнікейшнз внести зміни до трудової книжки шляхом анулювання останнього запису та внесення запису від 21.09.2016р. звільнення за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.

Справа № 761/34066/16-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/7327/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 31.08.2010 року на підставі рішення Загальних зборів учасників - протоколу №1/08/10 від 30.08.2010 року позивача було призначено Генеральним директором ТОВ СПН ОГІЛВІ . В 2014 році було змінено назву на СПН КОММ'ЮНІКЕЙШНЗ . На час відпустки позивача по вагітності та пологам, відповідно протоколу № 1 від 29.12.2015 року виконуючим обов'язки Генерального директора було призначено ОСОБА_2. Позивачем було видано наказ, яким вона поклала на ОСОБА_2 всі повноваження генерального директора і надала їй право підпису усіх документів. 01.08.2016 року позивач достроково вийшла з декретної відпустки, і відповідно до Наказу від 02.08.2016 року приступила до обов'язків Генерального директора. Під час призначеної перевірки підприємства було виявлено багато порушень зі сторони ОСОБА_2 В доступі до розпорядження рахунками підприємства їй було відмовлено, оскільки поступило рішення засновника від 26.08.2016 року про її відсторонення від виконуючих обов'язків генерального директора. 29.08.2016 року позивачем було написано заяву про звільнення за власним бажанням. Відповідно Наказу Товариства з обмеженою відповідальністю СПН Комм'юнікейшнз № б/н від 12.09.2016 року позивача було звільнено з посади Генерального директора за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. Відповідно Протоколу №б/н від 12.09.2016 року ОСОБА_2 призначено на посаду Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю СПН Комм'юнікейшнз з 13.09.2016 року. Представники засновника ОСОБА_2, та ОСОБА_6 запевнили позивача, що нададуть вихідну допомогу у розмірі шестимісячного окладу, звільнять за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, нададуть позитивні рекомендації та забезпечать подальше працевлаштування або виплату середньомісячної зарплати на протязі 3-ох місяців. Позивачу не було видано трудову книжку та наказ про звільнення в день звільнення, що порушувало її законні права. Позивач вважала, що процедура звільнення пройшла з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки існує суперечність між записом в трудовій книжці та доданими документами до реєстраційної дії.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1, через свого представника, подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість ,неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач порушив ч.3 ст.184 КЗпП України, звільнивши її, при тому що вона має дитину до трьох років.

Також апелянт вказує, що суд не врахував, що відповідач порушив двотижневий строк звільнення за ст.38 КЗпП України.

Крім того, посилається на те, що відповідач не повідомив її за 2 місяці про наступне звільнення та не видав трудову книжку в день звільнення.

На думку апелянта, суд також не врахував, що відповідач, звільнивши позивача, вказав дві підстави для звільнення: п.5 ч.1 ст.41 та ст.38 КЗпП України, що не передбачено законом.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, про причину неявки суду не повідомила.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутності третьої особи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом встановлено, що 30.08.2010 року відповідно до Протоколу № 1/08/10 загальних зборів учасників ТОВ СПН ОГІЛВІ позивача було обрано Генеральним директором ТОВ СПН ОГІЛВІ (а.с. 5).

Відповідно до Рішення учасників Товариства, протоколу №1/2014 року від 24.04.2014 року змінено найменування на ТОВ СПН Комм'юнікейшнз з 05.05.2014 року, що також підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с. 60).

Відповідно Наказу від 05.01.2015 року ОСОБА_2 призначено виконуючою обов'язки Генерального директоратов СПН Комм'юнікейшнз з 05.01.2016 року (а.с. 159).

Відповідно Наказу №1-П/2016 року від 05.01.2015 року позивачу надано оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами загальною кількістю 96 календарних днів з 06.01.2016 року по 10.04.2016 року (а.с. 157).

Відповідно Рішення №1-2016 єдиного учасника ТОВ СПН Комм'юнікейшнз від 26.08.2016 року, прийнято рішення про відсторонення та звільнення позивача з посади Генерального директора з 26.08.2016 року, та обрання Генеральним директором ОСОБА_2 (а.с. 6-7).

Відповідно Протоколу Загальних зборів учасників СПН Комм'юнікейшнз від 31.08.2016 року, із врахуванням заяви позивача про звільнення за власним бажанням, припинено повноваження позивача як генерального директора та відкликано з посади з 26.08.2016 року, на підставі заяви ОСОБА_2 - призначено її на посаду Генерального директора Товариства з 02.09.2016 року (а.с. 40).

Відповідно Протоколу Загальних зборів учасників СПН Комм'юнікейшнз №б/н від 02.09.2016 року, скасовано прийняті рішення від 31.08.2016 року (а.с. 103-104).

Відповідно Наказу №30-К/2016 від 02.09.2016 року позивача звільнено з посади Генерального директора ТОВ СПН Комм'юнікейшнз в порядку п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (а.с. 43).

Відповідно Наказу №31-К/2016 від 02.09.2016 року ОСОБА_2 призначено на посаду Генерального директора ТОВ СПН Комм'юнікейшнз згідно ч. 4 ст. 24 КЗпП України (а.с. 44).

Відповідно Наказу б/н від 02.09.2016 року скасовано наказ №31-К/2016 від 02.09.2016 року про призначення генерального директора (а.с. 105).

Відповідно Протоколу Загальних зборів учасників СПН Комм'юнікейшнз від 12.09.2016 року, позивача було звільнено з посади Генерального директора за власним бажанням, призначено ОСОБА_2 на посаду Генерального директора Товариства з 13.09.2016 року (а.с. 123).

Позивача було звільнено з посади Генерального директора за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України згідно з Наказом №б/н від 12.09.2016 року (а.с. 179).

Відповідно Наказу №б/н від 13.09.2016 року ОСОБА_2 прийнято на основну роботу на посаду Генерального директора ТОВ СПН Комм'юнікейшнз з 13.04.2016 року (а.с. 124).

ВідповідноВитягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05.09.2016 року головним органом управління є збори учасників, керівником з 02.09.2016 року ОСОБА_2 (а.с. 10).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач написала заяву про звільнення за власним бажанням, а тому у діях відповідача не вбачається порушень трудового законодавства під час звільнення позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону, рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд правильно визначився із виниклими правовідносинами сторін, забезпечив повний та всебічного розгляду справи на основі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. Про судове рішення у цивільній справі роз'яснено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних належних обґрунтувань щодо незаконності рішення суду першої інстанції апелянтом наведено не було.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не законно звільнив її, як жінку яка має дитину до трьох років, а також те, що відповідачем не було дотримано двотижневий період перед звільненням, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 29 серпня 2016 року, власноручно написала заяву у якій просила звільнити її за власним бажанням та вказувала конкретну дату з якої хотіла бути звільнена - 12 вересня 2016 року (том 1, а.с.227).

Наказом №б/н від 12.09.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади генерального директора товариства з 12 вересня 2016 року за власним бажанням, відповідно до статті 38 КЗпП України. Підставою для звільнення зазначено як раз заяву ОСОБА_1 від 29 серпня 2016 року, що спростовує доводи апелянта про те, що відповідачем було вказану дві підстави для звільнення (том 1, а.с.179).

Відповідно ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом 1 групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно Протоколу Загальних зборів учасників СПН Комм'юнікейшнз від 12.09.2016 року, позивача було звільнено з посади Генерального директора за власним бажанням, призначено ОСОБА_2 на посаду Генерального директора Товариства з 13.09.2016 року (а.с. 123).

Тобто, на місце позивача було запрошено іншого працівника - ОСОБА_2, якій не могло бути відмовлено у прийнятті на посаду.

Жодних даних про те, що ОСОБА_1 в період з 29 серпня 2016 року, коли була написана заява про звільнення за власним бажанням, до 12 вересня 2016 року, коли вона була звільнена, змінила свою думку, вирішила продовжувати працювати у відповідача та повідомила про це керівництво, позивачем надано судам не було.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки позивач була звільнена за волевиявленням, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у діях відповідача, при звільненні позивача, не встановлено порушень трудового законодавства.

Посилання апелянта на ч.3 ст. 184 КЗпП є також безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказана норма встановлює заборону на звільнення жінки, яка має дитину до трьох років, саме з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, в той час, як в даному випадку позивач була звільнена за власним бажанням.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, оскільки воно ухвалено з дотриманням норм законодавства.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді