Постанова

від 16.05.2018 по справі 761/34066/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 761/34066/16-ц

провадження № 61-8221 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю СПН Комм'юнікейшнз ,

представник відповідача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року в складі судді Піхур О. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2017 року в складі суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю СПН Комм'юнікейшнз (далі - ТОВ СПН Комм'юнікейшнз ), ОСОБА_6 про визнання незаконною процедури звільнення з посади генерального директора.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 працювала на посаді генерального директора ТОВ СПН Комм'юнікейшнз , з грудня 2015 року знаходилась у відпустці по догляду за дитиною та 2 серпня 2016 року вийшла з відпустки і приступила до виконання обов'язків. Позивач зазначала, що після конфлікту із засновниками товариства 29 серпня 2016 року написала заяву про звільнення за власним бажанням, яку залишила на своєму робочому місці та не реєструвала у канцелярії. 30 серпня 2016 року її не допустили до робочого місця, починаючи з 1 вересня 2016 року вона не змогла потрапити до офісу, а 2 вересня 2016 року був виданий наказ про її звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та 5 вересня 2016 року державний реєстратор вніс відповідні зміни до реєстраційних відомостей про зміну генерального директора ТОВ СПН Комм'юнікейшнз , трудову книжку отримала цінним листом 21 вересня 2016 року. Зазначала, що її звільнення проведено з порушенням трудового законодавства, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці не відповідає тим відомостям, що подавались державному реєстратору для зміни керівника.

За таких обставин ОСОБА_3 просила визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 2 вересня 2016 року; визнати незаконним факт невидачі в день звільнення трудової книжки; довідки про розрахунок та копії наказу про звільнення; зобов'язати ТОВ СПН Комм'юнікейшнз видати наказ, у якому зазначити інші підставу для її звільнення (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України), та внести відповідні записи до трудової книжки; визнати незаконними дії ОСОБА_6 щодо недопуску до роботи з 1 вересня 2016 року та блокування доступу до банківських рахунків ТОВ СПН Комм'юнікейшнз . Також просила стягнути з ТОВ СПН Комм'юнікейшнз заробітну плата за час вимушеного прогулу за період з 3 вересня 2016 року до 21 вересня 2016 року в сумі 14 772,68 грн та заробітну плату за три місяці у сумі 75 000 грн відповідно до статті 184 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що порушень закону при звільненні позивача не встановлено, ОСОБА_3 звільнено з посади генерального директора ТОВ СПН Комм'юнікейшнз за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України на підставі наказу від 12 вересня 2016 року б/н та її заяви від 29 серпня 2016 року, належні до виплати суми при звільненні перераховані позивачу 5 вересня 2016 року. Також суд виходив з того, що на день звільнення ОСОБА_3 знаходилась у відпустці по догляду за дитиною, тому не могла бути звільнена за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач була звільнена за власним бажанням та на день її звільнення на посаду генерального директора було запрошено іншого працівника, якому відповідно до закону не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Крім того, суд виходив з того, що ОСОБА_3 не підтвердила доказами тієї обставини, що після написання заяви про звільнення вона бажала продовжити роботу та повідомляла про це відповідача.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що в основу судових рішень покладено неправильний висновок про те, що позивач добровільно подала заяву про звільнення за власним бажанням. Також ОСОБА_3 зазначає, що суди неправильно застосували норми статей 38, 46, 47, 49-2, 184 КЗпП України, не з'ясувати дату звільнення та обставину відсторонення від роботи, не дослідили докази у справі, не встановили наявність або відсутність фактів, не перевірили відповідність формулювання підстав звільнення вимогам чинного законодавства та дотримання відповідачем строку видачі (направлення) трудової книжки.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ТОВ СПН Комм'юнікейшнз подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що звільнення позивача з посади генерального директора за власним бажанням проведено відповідно до вимог закону. Відповідач зазначає, що позивач обрала неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки у разі ухвалення рішення про задоволення її вимог, зміна формулювання підстави звільнення на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України є порушенням частини третьої статті 184 КЗпП України, що містить заборону на звільнення жінок, які мають дітей до трьох років за ініціативою працедавця.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Суд встановив, що ОСОБА_3 з 30 серпня 2010 року працювала на посаді генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю СПН ОГІЛВІ (після зміни найменування юридичної особи - ТОВ СПН Комм'юнікейшнз ).

26 серпня 2016 року рішенням засновника ТОВ СПН Комм'юнікейшнз позивача відсторонено від займаної посади та вирішено звільнити.

Наказом від 12 вересня 2016 року б/н позивача звільнено з посади генерального директора ТОВ СПН Комм'юнікейшнз за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України.

Пред'являючи позовні вимоги про зміну формулювання причин звільнення та ряд похідних вимог, ОСОБА_3 зазначений наказ про звільнення не оскаржувала.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення позивача за власним бажанням на підставі статтею 38 КЗпП України є законним, формулювання причин звільнення є правильним та відповідає вимогам законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що наказ про звільнення та запис в трудову книжку має містити посилання також на пункт 5 частину першу статті 41 КЗпП України, не ґрунтуються на законі, оскільки розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38 КЗпП України) та з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (стаття 41 КЗпП України) є самостійними підставами для звільнення та положення КЗпП України не передбачають застосування цих підстав в поєднанні чи випадків, коли пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України застосовується при розірванні трудового договору з ініціативи працівника.

Виходячи з цих мотивів не заслуговують на увагу доводи про те, що позивач не подавала та не реєструвала заяву про звільнення за власним бажанням, оскільки в абзаці 13 касаційної скарги ОСОБА_3 стверджує, що мала домовленість з працедавцем про її звільнення на підставі статті 38 КЗпП України з посиланням на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України для отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України. Справа містить копію такої заяви ОСОБА_3 про звільнення за власним бажанням.

Також суд встановив, що наказ від 2 вересня 2016 року № 30-К/2016, згідно з яким позивача звільнено з посади генерального директора ТОВ СПН Комм'юнікейшнз на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, відповідач скасував, видавши інший наказ від 2 вересня 2016 року. Законність зазначеного рішення працедавця у справі не перевірялась, оскільки судовий розгляд здійснювався у межах заявлених ОСОБА_3 позовних вимог відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченого статтею 11 ЦПК України 2004 року (редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Доводи касаційної скарги про те, що суд не встановив дату звільнення позивача є безпідставними, оскільки зазначені обставини справи у судових рішеннях з'ясовані та їм надана відповідна правова оцінка.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права підлягають відхиленню, оскільки статті 49-2, 184 КЗпП України не регулюють спірні правовідносини, а перевірка додержання судами положень статей 38, 46, 47 КЗпП України зводиться до переоцінки доказів у справі та встановлення нових фактичних обставин, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик