Рішення

від 20.11.2017 по справі 914/1921/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2017р. Справа № 914/1921/17

За позовом: Заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області, м.Буськ

до відповідача 1: Завидчанська сільська рада, Львівська область с. Завидче

до відповідача 2: Товариство з обмеженою відповідальністю В.Д.С.Агро , Львівська область с.Завидче

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, звільнення безпідставно набутих земельних ділянок (паїв померлих громадян) площею 150, 4092 га

Головуючий суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Кравець О.І.

В судове засідання з'явились:

від прокуратури: ОСОБА_1

від відповідача 1 : не зявився

від відповідача 2 : ОСОБА_2 - представник

Суть спору: Позов заявлено заступником керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області до Завидчанської сільської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю В.Д.С.Агро про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, звільнення безпідставно набутих земельних ділянок (паїв померлих громадян) площею 150, 4092 га.

Ухвалою суду від 20.09.2017 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 23.10.2017 р.

Розгляд справи відкладався з підстав і мотивів, викладених в протоколах та ухвалах суду.

В судових засіданнях прокурор свої вимоги підтримав, просив задоволити позов з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на той факт, що оспорюване рішення Завидчанської сільської ради без номера від 11.01.2017 р. Про використання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, на території Завидчанської сільської ради прийняте не для фактичного збереження спадкового майна, а фактично передано земельні ділянки в оренду ТзОВ В.Д.С.Агро . Як стверджує прокурор, факт перерахунку відповідачем на рахунок Завидчанської сільської ради по коду 18010600 Орендна плата з юридичної особи в сумі 127253,84 грн. з яких 71201,9 грн. за використання паїв померлих громадян, є підставою вважати, що це є фактичною передачею земельної ділянки померлих громадян в оренду (прихований договір оренди) без дотримання форми правочину.

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав і мотивів, викладених у відзиві. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що прокурор не обґрунтував в чому полягають порушення інтересів держави та не надав доказів на підтвердження наявності обставин, які б зумовили визнання оскаржуваного рішення протиправним. З огляду на наведене просить в задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 проти позову заперечує з підстав і мотивів, викладених у запереченні на позов та наданих усних поясненнях. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що передані оспорюваним рішенням земельні ділянки не відносяться до земель держаної чи комунальної власності, а належать у якості часток (паю) фізичним особам. Також зазначає, що прокурором не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення інтересів держави, за захистом яких він звернувся до господарського суду. В зв'язку з не обґрунтованістю прокурором наявності підстав для здійснення представництва держави або громадянина в суді просить залишити позов без розгляду.

В судовому засіданні 20.11.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

11.01.2017 р. IX сесією Завидчанської сільської ради VII демократичного скликання прийнято рішення без номера Про використання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, на території Завидчанської сільської ради .

Вказаним рішенням Завидчанська сільська рада вирішила: вжити заходів по забезпеченню охорони спадкового майна та збереженню спадщини до з'явлення спадкоємців, або до прийняття спадщини, надавши в користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки згідно з розрахунком (додається), власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, ТзОВ В.Д.С.Агро на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємців на такі земельні ділянки або до набрання законної сили рішенням суду про визначення спадщини відумерлою ; встановила, що розмір орендної плати за використання вище вказаних земельних ділянок становить 4,0 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для ріллі.

Згідно розрахунку плати за використання земельних ділянок (паїв), які використовує ТзОВ В.Д.С.Агро на 2017 рік, доданого до вказаного рішення, загальна площа земель (паїв) становить 150,4092 га.

Підставою для прийняття вказаного рішення було клопотання директора ТзОВ В.Д.С.Агро ОСОБА_3 № 4 від 11.01.2017 р.

Згідно інформації Завидчанської сільської ради від 07.08.2017 р. № 02-24/142 загальна площа паїв померлих громадян становить 150,4092 га, не витребуваних паїв на території ради немає. Відповідно з вказаної інформації вбачається, що паї померлих громадян використовуються згідно розрахунку на підставі рішення сесії ради ТзОВ В.Д.С.Агро , договір про передачу вказаних земель не укладався, кошти за використання вказаних земель сплачуються до бюджету сільської ради.

Також, позивач зазначає, що оскаржуване рішення, прийняте Завидчанською сільською радою всупереч вимогам чинного законодавства без проведення процедури визнання спадщини відумерлою в порядку, передбаченому ст. 1277 Цивільного кодексу України та фактично передано земельні ділянки в оренду без дотримання порядку та форми правочину.

Позивач у зв'язку з наведеним вважає, що вказане рішення суперечить вимогам чинного законодавства, що стало підставою звернення з позовом про скасування даного рішення та звільнення спірних земельних ділянок.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

На органи прокуратури відповідно до ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом.

Статтями 20, 36-1 Закону України Про прокуратуру визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках. Підставою представництва прокурором інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Частинами 1, 2 статті 29 ГПК України передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається з позовної заяви прокурора, підставою звернення з позовом стало порушення відповідачем-1 - Завидчанською сільською радою вимог чинного законодавства, оскільки за твердженням прокурора, сільською радою було перевищено повноваження під час прийняття спірного рішення.

Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є право особи на звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Положеннями статті 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та інші.

За змістом ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями ст. 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України Про оренду землі визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно частини 1 ст.122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Проте, слід звернути увагу, згідно оскаржуваного рішення Завидчанською сільською радою надано в користування земельні ділянки із паїв померлих власників, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, що знаходяться за межами с.Завидче Радехівського району, які не є землями державної чи комунальної власності.

Є необґрунтованим посилання Завидчанської сільської ради у своїх запереченнях на ст.13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) №899-IV від 05.06.2003р.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток власникам земельних часток (паїв) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведенного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

При цьому, ч. 2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Отже, орган місцевого самоврядування не має права розпоряджатися земельною ділянкою, яка хоча і знаходиться в адміністративних межах відповідної ради, проте розташована поза межами населеного пункту.

У відповідності до п.12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004р. №122 нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Таким чином, з наведеного вбачається, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а відтак надання таких ділянок у користування здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень та до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Проте, слід звернути увагу, що у зазначених положеннях законодавчих актів йдеться про право сільських, селищних чи міських рад розпоряджатися нерозподіленими ( не витребуваними ) земельними частками (паями). Як вбачається з матеріалів справи Завидчанська сільська рада надала в користування земельні ділянки, які є розподілені (витребувані), власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину.

Згідно ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1283 ЦК України, охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пункту, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (ст. 1285 ЦКУ).

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваним рішенням Завидчанська сільська рада від 11.01.2017 р. Про використання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, на території Завидчанської сільської ради прийняте всупереч вимогам чинного законодавства без проведення процедури визнання спадщини відумерлою в порядку, передбаченому ст. 1277 Цивільного кодексу України .

Крім того, слід звернути увагу, що передані згідно оспорюваного рішення Завидчанської сільської ради земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту, що підтверджується листом Завидчанської сільської ради від 07.08.2017 року №02-24/142 з якого вбачається, що загальна плаща пайових земель ( паїв померлих громадян) - 150,4092 га. Невитребуваних паїв немає . Земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту .

З врахуванням викладеного в сукупності суд приходить до висновку про те, що у даному випадку повноваження щодо передачі в оренду ( в користування) земельних ділянок (паїв померлих громадян), які знаходяться за межами населеного пункту с. Завдче, не відносить до компетенції Завидчанської сільської ради.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зазначена стаття встановлює один із традиційних способів захисту цивільних прав, а саме: визнання недійсними та скасування актів органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Акти зазначених органів в розумінні статті 21 Цивільного кодексу України поділяються на нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії, які можуть бути визнані недійсними та скасовані в судовому порядку.

Відповідно до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказаний принцип закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 1 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі щодо його форми, строків прийняття тощо може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч. 1 ст. 155 ЦК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Рішення суб'єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015р. в справі №6-2510цс15).

Щодо заперечень відповідача-2 щодо протиправності звернення прокурора з даним позовом і неналежного обґрунтування даного звернення, суд вважає зазначити наступне.

Як вбачається з позовної заяви, підставою подання прокуратурою даного позову до суду є відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах та зокрема необхідність захисту інтересів держави, в основі яких, завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих, у даному випадку на охорону землі як національного багатства.

Прокурор стверджує, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки згідно вимог чинного законодавства, дані земельні ділянки є не успадкованими, тобто землі, сформовані як об'єкти цивільних прав, щодо яких відсутні спадкоємці за заповітом і за законом, спадкоємці усуненні від права спадкування, не прийняли спадщину чи відмовились від прийняття спадщини.

Прокурор з вище зазначених підстав звернувся за захистом державних інтересів до господарського суду Львівської області з позовною заявою про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, та зобов'язання звільнити земельні ділянки.

Виходячи з норм законодавства, державним інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого питання передачі земельних ділянок у користування, а також захисту суспільних інтересів загалом, права власності на землю . В даному випадку інтерес держави полягає у відновленні правового порядку в частинні визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем жодним чином не спростовані, а тому підлягають до задоволення.

Судові витрати слід віднести на відповідачів в порядку ст. 49 ГПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 3,4,4 1 ,4 2 ,4 3 ,4 4 ;4 5 ,4 6 ,12,32,33,34,35,36,43,49, 82,83,84,85 , ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення IX сесії VII скликання Завидчанської сільської ради від 11.01.2017 Про використання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, на території Завидчанської сільської ради .

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю В.Д.С.Агро (80233 Львівська область, Радехівський район, с. Завидче, вул. Центральна, 99, ідентифікаційний код 34677826) звільнити земельні ділянки площею 150,4092 га із паїв померлих власників, що знаходяться за межами с. Завидче Радехівського району Львівської області.

4.Стягнути солідарно з Завидчанської сільської ради (80233, Львівська область, Радехівський район, с. Завидче, вул. Центральна, 99, ідентифікаційний код 20827730) та Товариства з обмеженою відповідальністю В.Д.С.Агро (80233, Львівська область, Радехівський район, с.Завидче, вул. Центральна, 99, ідентифікаційний код 34677826) на користь прокуратури Львівської області 3200,00 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду .

Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21.11.2017 року.

Суддя Березяк Н.Є.