Постанова

від 13.02.2018 по справі 914/1921/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2018 р. Справа № 914/1921/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кобзар О.В.

За участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_2 - прокурор;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2 : ОСОБА_3Ю - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Д.С.Агро» , Львівська область с.Завидче, вх. №01-05/5877/17 від 12.12.2017 року

на рішення господарського суду Львівської області від 20.11.2017 року (час проголошення об 16 год. 20 хв. м.Львів, суддя - Березяк Н.Є., повний текст рішення складений 21.11.2017р.)

у справі №914/1921/17

за позовом: Заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області, м.Буськ

до відповідача 1: Завидчанська сільська рада, Львівська область с. Завидче,

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Д.С.Агро» , Львівська область с.Завидче

про: визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, звільнення безпідставно набутих земельних ділянок (паїв померлих громадян) площею 150, 4092 га,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 20.11.2017 року у справі №914/1921/17 позовні вимоги Заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури до відповідача 1 Завидчанської сільської ради, до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Д.С.Агро» , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, звільнення безпідставно набутих земельних ділянок (паїв померлих громадян) площею 150, 4092 га - задоволено повністю.

Вищенаведене рішення суду від 20.11.2017 року мотивоване тим, що повноваження щодо передачі в оренду (в користування) земельних ділянок (паїв померлих громадян), які знаходяться за межами населеного пункту с.Завдче, не відносяться до компетенції Завидчанської сільської ради, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, звільнення безпідставно набутих земельних ділянок (паїв померлих громадян) площею 150, 4092 га.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач 2- Товариство з обмеженою відповідальністю «В.Д.С.Агро» , -подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду, в якій останній просить рішення господарського суду Львівської області від 20.11.2017 року у справі № 909/1073/17 скасувати, позов залишити без розгляду.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення апелянт вважає те, що прокурором позов був поданий безпідставно, без належного з'ясування інтересів держави у спірних відносинах, оскільки спірні земельні ділянки не належать до державної чи комунальної власності. Земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї), як зазначає апелянт, є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим. За своєю правовою природою поняття земельні частки (паї) не є тотожним земельними ділянками, а тому оренда земельної частки (паю) і оренда земельної ділянки є відмінними явищами: у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом.

Згідно з пунктом 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 р. №122 (редакція від 19.06.2015 р.), нерозподілені (невитребувані) частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2017 року справу № 914/1921/17 розприділено головуючому судді Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме: суддям Марку Р.І. та Желіку М.Б..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 16.01.2018р..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.01.2018 року було допущено технічні описки при написанні дати та часу призначення до розгляду справи, таким чином розгляд справи призначено на 24.01.2018 року о 10:20 год.

Ухвалами суду від 24.01.2018 року та від 06.02.2018 року розгляд справи відкладався з мотивів, наведених у них.

Згідно ч.1 статті 222 ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео-та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Відводів складу суду та секретаря судового засідання у порядку статей 35,37 ГПК України не заявлялось.

В судове засідання 13.02.2018 року з'явився прокурор, проти апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Окрім того, прокурором подано клопотання, про долучення до матеріалів справи копії відповіді Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, щодо кількості не витребуваних земельних часток (паїв) на території Завидчанської сільської ради. (вх. № 0104/1203/18 від 13.02.2018 року ).

Представник апелянта в судове засідання 13.02.2018 року з'явився, подану апеляційну скаргу підтримав повністю, надав усні пояснення по суті спору.

В судове засідання 13.02.2018 року представник відповідача 1 не з'явився, причин неявки суду не довів, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, 11.01.2017 р. IX сесією Завидчанської сільської ради VII демократичного скликання прийнято рішення б/н «Про використання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, на території Завидчанської сільської ради» . Цим рішенням Завидчанська сільська рада вирішила: вжити заходів по забезпеченню охорони спадкового майна та збереженню спадщини до з'явлення спадкоємців, або до прийняття спадщини, надавши в користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки згідно з розрахунком (додається), власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, ТзОВ «В.Д.С.Агро» на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємців на такі земельні ділянки або до набрання законної сили рішенням суду про визначення спадщини відумерлою» ; встановила, що розмір орендної плати за використання вище вказаних земельних ділянок становить 4,0 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для ріллі.

Згідно розрахунку плати за використання земельних ділянок (паїв), які використовує ТзОВ «В.Д.С.Агро» на 2017 рік, доданого до вказаного рішення, загальна площа земель (паїв) становить 150,4092 га. Підставою для прийняття вказаного рішення було клопотання директора ТзОВ «В.Д.С.Агро» ОСОБА_4 № 4 від 11.01.2017 р.

Згідно інформації Завидчанської сільської ради від 07.08.2017 р. № 02-24/142 загальна площа паїв померлих громадян становить 150,4092 га, не витребуваних паїв на території ради немає. Відповідно з вказаної інформації вбачається, що паї померлих громадян використовуються згідно розрахунку на підставі рішення сесії ради ТзОВ «В.Д.С.Агро» , договір про передачу вказаних земель не укладався, кошти за використання вказаних земель сплачуються до бюджету сільської ради.

При ухваленні рішення суд першої інстанції підставно виходив з того, що саме на органи прокуратури відповідно до ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом. Статтями 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках. Підставою представництва прокурором інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Ч.ч. 1, 2 статті 29 ГПК України передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Підставою звернення з позовом стало порушення відповідачем-1 - Завидчанською сільською радою вимог чинного законодавства, оскільки за твердженням прокурора, сільською радою було перевищено повноваження під час прийняття спірного рішення. Враховуючи те, що ст. 15 ЦК України, обумовлює можливість захисту не лише цивільних прав, а й інтересів, прокурор підставо звернувся із позовом в цивільних інтересах, адже орган місцевого самоврядування має цивільний інтерес щодо відумерлого майна, не залежно від того, чи на даний час таке майно визнано відумерлим, чи може бути визнаним таким у майбутньому. Виходячи з норм законодавства, державним інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого питання передачі земельних ділянок у користування, а також захисту суспільних інтересів загалом, права власності на землю . В даному випадку інтерес держави полягає у відновленні правового порядку в частинні визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є право особи на звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Положеннями статті 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та інші. За змістом ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями ст. 124 ЗК України та ст. 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно частини 1 ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Проте, згідно оскаржуваного рішення Завидчанською сільською радою надано в користування земельні ділянки із паїв померлих власників, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, що знаходяться за межами с.Завидче Радехівського району, які не є землями державної чи комунальної власності.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведенного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження. При цьому, ч. 2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Отже, орган місцевого самоврядування не має права розпоряджатися земельною ділянкою, яка хоча і знаходиться в адміністративних межах відповідної ради, проте розташована поза межами населеного пункту. Крім того, це положення стосується нерозподілених , не витребуваних земельних ділянок.

У відповідності до п.12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004р. №122 лише нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Таким чином, з наведеного вбачається, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а відтак надання таких ділянок у користування здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень та до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку. Проте, слід звернути увагу, що у зазначених положеннях йдеться про право сільських, селищних чи міських рад розпоряджатися нерозподіленими (не витребуваними) земельними частками (паями). Однак, у даному випадку Завидчанська сільська рада надала в користування земельні ділянки, які є розподілені (витребувані), власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину.

Згідно ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1283 ЦК України, охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, від казоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пункту, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (ст. 1285 ЦКУ).

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваним рішенням Завидчанська сільська рада від 11.01.2017 р. «Про використання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, на території Завидчанської сільської ради» прийняте всупереч вимогам чинного законодавства без проведення процедури визнання спадщини відумерлою в порядку, передбаченому ст. 1277 ЦК України . Передані згідно оспорюваного рішення Завидчанської сільської ради земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту, що підтверджується листом Завидчанської сільської ради від 07.08.2017 року №02-24/142 з якого вбачається, що загальна плаща пайових земель ( паїв померлих громадян) - 150,4092 га., невитребуваних паїв нема, земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про те, що у даному випадку повноваження щодо передачі в оренду ( в користування) земельних ділянок (паїв померлих громадян), які знаходяться за межами населеного пункту с. Завдче, не відносить до компетенції Завидчанської сільської ради. Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказаний принцип закріплено у ст. 16 ЦК України та статті 1 ГПК України, які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із п. 1 статті 76 ГПК України, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийняте з належним дотримання норм матеріального та процесуального права, що є підставою згідно ст.276 ГПК України до залишення його без змін, апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284, 285 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Д.С.Агро» , Львівська область с.Завидче, вх. №01-05/5877/17 від 12.12.2017 року- залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 20.11.2017р. у справі № 914/1921/17 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 19 лютого 2018 р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.

суддя Желік М.Б.