Постанова

від 14.06.2018 по справі 914/1921/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1921/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Д.С.Агро"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І., Желік М.Б.) та на рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2017 (суддя Березяк Н.Є.)

за позовом Заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області

до Завидчанської сільської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Д.С.Агро"

про визнання незаконним та скасування рішення, звільнення безпідставно набутих земельних ділянок

за участю:

прокурора: Кравчук О.А. (посвідчення № 043796 від 01.05.16),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, заступник керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області (далі - прокурор) просив визнати незаконним та скасувати рішення ІХ сесії VІІ скликання Завидчанської сільської ради Радехівського району Львівської області (далі-відповідач-1) від 11.01.2017 "Про використання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, на території Завидчанської сільської ради" (далі - Рішення) та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "В.Д.С.Агро" (далі-відповідач-2) звільнити земельні ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 150,4092 га із паїв померлих власників, що знаходяться за межами с.Завидче Радехівського району Львівської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийнято відповідачем-1 в порушення вимог земельного та цивільного законодавства, у зв'язку з чим воно є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку, а одержані відповідачем-2 земельні ділянки, які є не успадкованими, підлягають звільненню, оскільки він їх отримав в оренду без дотримання відповідної процедури. При цьому безпосередність звернення прокурора без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, аргументовано відсутністю органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції, а оскільки спірне рішення прийнято відповідачем-1 з перевищенням меж встановлених повноважень, як органу місцевого самоврядування, та на який покладено обов'язок здійснювати охорону (збереження) земельних ділянок померлих громадян, прокурор набув статусу позивача.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.11.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2018, позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов прокурора залишити без розгляду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-2 посилався на те, що прокурор не обґрунтував підстави для звернення до суду з метою представництва інтересів держави, що суперечить правовим позиціям, які викладені у постановах Вищого господарського суду України від 20.04.2016 у справі № 925/1476/15 та від 11.05.2016 у справі № 911/3407/15. При цьому відповідач-2 вказує на те, що судами не враховано, що земельні ділянки не відносяться до державної та комунальної власності, а тому повноваження прокурора обмежені законом на звернення з даним позовом до суду. Також відповідач-2 зазначає, що відповідачу-1 були подані відповідні заяви фізичних осіб, із змісту яких вбачається, що більша частина паїв померлих громадян має правонаступників, які згідно статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не відмовились від спадщини, втім суди даним обставинам не надали жодної правової оцінки.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розглянувши клопотання відповідача-2 від 11.01.2017 № 4, Рішенням відповідач-1 вирішив вжити заходів по забезпеченню охорони спадкового майна та збереженню спадщини до з'явлення спадкоємців, або до прийняття спадщини, надавши в користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки згідно з розрахунком (додається), власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, відповідачу-2 на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємців на такі земельні ділянки або до набрання законної сили рішенням суду про визначення спадщини відумерлою", також встановлено, що розмір орендної плати за використання вище вказаними земельними ділянками становить 4,0 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок для ріллі.

Згідно розрахунку плати за використання земельних ділянок (паїв), які використовує відповідач-2 на 2017 рік, загальна площа земель (паїв) становить 150,4092 га.

Листом від 07.08.2017 № 02-24/142 відповідач-1 повідомив прокурора про те, що загальна площа паїв померлих громадян становить 150,4092 га, не витребуваних паїв немає, паї померлих громадян використовуються відповідачем-2 згідно розрахунку на підставі Рішення, договір про передачу вказаних земель не укладався, кошти за використання вказаних земель сплачуються до бюджету сільської ради, земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, свій висновок мотивував тим, що прокурор правомірно звернувся з позовом, оскільки державний інтерес полягав у задоволенні суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого питання передачі земельних ділянок у користування та відновлення правового порядку в частині меж компетенції органів місцевого самоврядування та відновлення становища, яке існувало до порушення права. Також суд вказав на те, що спірне рішення відповідача-1 було прийнято всупереч вимогам чинного законодавства без проведення процедури визнання спадщини від умерлою в порядку, передбаченому статтею 1277 ЦК України, та земельні ділянки знаходились за межами населеного пункту, що не відноситься до компетенції відповідача-1.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п. 34 ч. 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття спірного акта, визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, він визнається недійсним у судовому порядку.

Згідно статті 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (ч.1). Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (ч.2). Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (ч.3). Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу (ч.5).

Приписами статті 1283 Цивільного кодексу України унормовано, що охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою (ч.1). Нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна (ч.2). Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою (ч.3).

У справі, що розглядається, суди встановивши, що відповідач-1 спірним рішенням надав в користування відповідачу-2 земельні ділянки, які є розподілені (витребувані) із паїв, власники яких померли, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, що знаходяться за межами населеного пункту та не є землями державної комунальної власності, дійшли висновку про незаконність Рішення та безпідставність знаходження відповідача-2 на земельних ділянках.

При цьому судами встановлено, що до компетенції відповідача-1 не відноситься розпорядження земельними ділянками, які знаходяться за межами населеного пункту.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірне рішення відповідача-1 прийнято в порушення вимог земельного та цивільного законодавства, а тому підлягає скасуванню з одночасним звільненням відповідачем-2 займаних ним земельних ділянок, є законним та обґрунтованим.

Заявник касаційної скарги цих висновків не спростував.

Отже суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами судової практики в аналогічних правовідносинах з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 20.04.2016 у справі № 925/1476/15 та від 11.05.2016 у справі № 911/3407/15 є безпідставними та колегією суддів відхиляються, оскільки зазначені постанови не є обов'язковими для врахування згідно положень Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017.

При цьому доводи касаційної скарги про відсутність у прокурора законних підстав для звернення з даною позовною заявою є безпідставними в силу приписів п. 2 ст. 121 Конституції України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 та у зв`язку з тим, що у даному спорі орган місцевого самоврядування, який мав здійснювати охорону спадкового майна в інтересах спадкоємців, не здійснював належним чином своїх функцій та є відповідачем-1 у справі.

Посилання відповідача-2 на відповідні заяви фізичних осіб, відхиляються, оскільки згідно частини третьої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційних скарг у справі належить покласти на відповідача-2.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Д.С.Агро" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 у справі Господарського суду Львівської області №914/1921/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов