Постанова

від 22.11.2017 по справі 910/13316/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2017 р. Справа№ 910/13316/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017

у справі № 910/13316/17 (суддя В.О. Демидов)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Дакота ,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

про стягнення 24 495,28 грн

за участю представників:

від позивача: представник Зудінов О.С. (довіреність № 1 від 19.05.2017);

від відповідача: представник ОСОБА_2 (паспорт серії НЕ № 076801 вид. 14.12.1995),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Дакота (надалі - ТОВ ТД Дакота ) звернулося до Господарського міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2.) про стягнення 24 495,28 грн, з яких 20 400,00 грн основного боргу, який утворився у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки товару № Т 2016 року, а також 264,00 грн основного боргу, який утворився у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору на обслуговування № П 2016 року, 3 264,00 грн інфляційних втрат та 567,28 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі №910/13316/17 позов задоволено, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ ТД Дакота 20 644,00 грн основного боргу, 567,28 грн 3% річних, 3 264,00 грн інфляційних втрат та 1 600,00 грн судового збору.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом усіх обставин справи, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2017 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 22.11.2017.

У судовому засіданні 22.11.2017 представник апелянта заявив клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечив, наголошуючи на тому, що матеріали справи містять достатню кількість доказів для встановлення обставин, які мають значення для її вирішення.

Поставивши на обговорення заявлене відповідачем клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи, колегія суддів, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити, з огляду на підстави, викладені в мотивувальній частині постанови.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

22.11.2017 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, у 2016 році між ТОВ ТД Дакота (у тексті договору - постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (у тексті договору - покупець) було укладено договір поставки товару № Т (далі - договір поставки), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та умовах, визначених договором і додатковими угодами до нього, постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві автомобільні товари, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар.

Поставка товару на підставі вказаного договору здійснюється окремими партіями, відповідно до заявок покупця та/або видаткових накладних до цього договору, оформлених на підставі поданих покупцем заявок (п. 1.2 договору поставки).

Пунктом 2.1. договору поставки визначено, що розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з моменту відвантаження партії товару згідно з пунктом 3.7 договору.

Згідно з п. 3.6 договору поставки приймання товару за якістю та кількістю здійснюється покупцем у відповідності з Інструкціями Держарбітражу при РМ СРСР П-6 та П-7, затвердженими відповідно 15.06.1965 та 25.04.1966 з доповненнями та змінами.

Відповідно до п. 3.7 договору поставки товар вважається прийнятим з моменту підписання видаткової накладної представником покупця.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір поставки вважається автоматично пролонгованим на наступний рік, якщо сторони за 15 календарних днів до моменту припинення його дії не мають наміру розірвати договір (пункт 8.1 договору поставки).

Як стверджує позивач, на виконання умов вказаного договору ТОВ ТД Дакота поставило ФОП ОСОБА_2 товар - автомобільні шини на загальну суму 27 200,00 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними, а саме, №2502 від 24.06.2016 на суму 6 800,00 грн, №3005 від 26.07.2016 на суму 6 800,00 грн, № 3236 від 08.08.2016 на суму 13 600,00 грн (а.с. 15-17).

Крім того, місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у 2016 році між ТОВ ТД Дакота (у тексті договору - виконавець) та ФОП ОСОБА_2 (у тексті договору - замовник) було укладено договір на обслуговування № П (далі - договір на обслуговування), за умовами п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання шиномонтажних послуг з обслуговування автошин замовника, в порядку та на умовах, визначених цим договором. Шиномонтажні послуги включають в себе: демонтаж колеса та його розібрання; усування проколів та порізів; балансування коліс; усунення дефектів дисків; міжсезонна заміна шин; встановлення нових шин на диски, інші послуги із конкретним визначенням.

Згідно з п. 3.1 вказаного договору виконавець не рідше двох разів на місяць передає замовнику акти надання послуг та наряди-замовлення, рахунок фактуру; податкова накладна надається в електронному вигляді; сума всіх виставлених рахунків є загальною сумою договору.

Відповідно до п. 4.1 договору на обслуговування, розрахунок за надані послуги проводиться протягом 5 (п'яти) банківських днів, після підписання сторонами акта надання послуг, шляхом перерахування замовником на поточний рахунок виконавця суми, зазначеної в рахунку.

Пунктом 5.1 договору на обслуговування визначено, що останній укладається з дати підписання і діє до 31.12.2017.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору на обслуговування позивачем було надано відповідачеві послуги на загальну суму 264,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі робіт (надання послуг) від 17.08.2017 № 1787 на суму 168,00 грн та від 31.08.2016 № 1911 на суму 96,00 грн (а.с. 22, 23).

Проте, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, в порушення умов вищевказаних договорів ФОП ОСОБА_2 за отриманий товар та надані послуги перед ТОВ ТД Дакота у повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим останнім було надіслано на адресу відповідача лист-вимогу вих. №1 від 19.06.2017 щодо сплатити заборгованості у розмірі 21 468,00 грн, з яких 20 400,00 грн - за поставлений товар та 264,00 грн - за надані послуги, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист від 30.06.2017 (а.с. 24-27).

З огляду на те, що вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість відповідача з оплати поставленого товару та наданих послуг погашена не була, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ ТД Дакота , місцевий господарський суд виходив з того, що товар за вказаними видатковими накладними та послуги за вказаними актами приймання-передачі робіт (надання послуг) були надані позивачем і прийняті відповідачем без будь-яких зауважень та, враховуючи відсутність доказів їх оплати у повному обсязі, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому останній вказував на недоведеність поставки товару за видатковою накладною № 3236 на суму 13 600,00 грн, з огляду на її відсутність у матеріалах справи.

При цьому, в апеляційній скарзі відповідач стверджував про те, що під час експлуатації отриманого за договором поставки № Т товару (автомобільних шин) виявилося, що такий не відповідає за якістю умовам договору та чинному законодавству в частині гарантійного терміну служби.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не підтверджуються жодними доказами у справі, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було укладено, зокрема, договір поставки, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України (надалі - ГК України), застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Аналогічне положення містить ст. 712 ЦК України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Крім того, між сторонами було укладено договір про надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, укладення ТОВ ТД Дакота та ФОП ОСОБА_2 вищевказаних договорів було спрямоване на отримання останнім товару та послуг і одночасного обов'язку по здійсненню їх оплати.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передання товару та надання послуг підтверджується первинними бухгалтерськими документами, зокрема, видатковими накладними та актами прийому-передачі, складеними відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу товару покупцеві позивачем було надано видаткові накладні від 24.06.2016 №2502 на суму 6 800,00 грн, від 26.07.2016 №3005 на суму 6 800,00 грн, від 08.08.2016 № 3236 на суму 13 600,00 грн.

Відповідно до п. 3.7 договору поставки товар вважається прийнятим з моменту підписання видаткової накладної представником покупця.

Враховуючи, що вказані видаткові накладні зі сторони відповідача підписані особисто ОСОБА_2, підпис якого засвідчено печаткою фізичної особи-підприємця, колегія суддів вважає, що товар був прийнятий відповідачем без будь-яких зауважень та відповідно до умов укладеного сторонами договору поставки.

Доводи апелянта стосовно передання позивачем товару неналежної якості колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Відповідно до статті 687 ЦК України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

Як вбачається з умов укладеного сторонами договору поставки (п. 3.6.), приймання товару за якістю та кількістю здійснюється покупцем у відповідності з Інструкціями Держарбітражу при РМ СРСР П-6 та П-7, затвердженими відповідно 15.06.1965 та 25.04.1966 з доповненнями та змінами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторонами на основі вільного волевиявлення узгоджений порядок приймання продукції за якістю саме із застосуванням Інструкцій П-6 та П-7, дотримання яких є обов'язковим для сторін. Іншого порядку приймання-передачі товару за якістю сторонами не визначено.

Згідно постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 Про порядок дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР до прийняття відповідних актів України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Таким чином, при вирішенні спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості або некомплектних, а також в неналежній тарі (упаковці), необхідно керуватись приписами ЦК України, ГК України, Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання, стандартами, іншою обов'язковою для сторін нормативно-технічною документацією, Інструкцією про порядок приймання продукції (товарів) за якістю, а також договором.

У пункті 6 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 25.04.1966 № П-7, зазначено, що приймання продукції за якістю і комплектністю здійснюється на складі одержувача в наступні терміни:

а) при міжміському постачанні - не пізніше 20 днів, а швидкопсувній продукції - не пізніше 24 година після видачі продукції органом транспорту або надходження її на склад одержувача при доставці продукції постачальником або при вивезенні продукції одержувачем;

б) при місцевому постачанні - не пізніше 10 днів, а швидкопсувній продукції - 24 година після надходження продукції на склад одержувача.

Відповідно до п. 16 вказаної Інструкції при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, яка надійшла, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, вказаним в маркуванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 даної Інструкції), одержувач призупиняє подальше приймання продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів.

Колегія суддів також звертає увагу, що згідно з п. 9 Інструкції прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені лише в процесі обробки, підготовки до монтажу, в процесі монтажу, випробування, використання і зберігання продукції.

При цьому, акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад одержувача, який виявив приховані недоліки, якщо інші терміни не встановлені обов'язковими для сторін правилами.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача з повідомленням про виявлені в ході прийняття товару недоліки, призупинення приймання товару, складання відповідного акту про виявлені недоліки або акту про приховані недоліки щодо якості поставленого позивачем товару.

Крім того, частиною 1 статті 688 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

При цьому, в порядку статті 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Проте, жодних доказів, які б свідчили про вчинення ФОП ОСОБА_2 таких дій, зокрема, повідомлень та претензій щодо неналежного виконання позивачем зобов'язання з передачі товару належної якості та супровідних документів на нього, відповідно до положень договору, вказаних Інструкцій та вимог статей 678, 688 ЦК України, відповідачем суду не надано.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту поставки позивачем неякісного товару, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у ФОП ОСОБА_2 обов'язку оплатити поставлений позивачем товар у повному обсязі.

При цьому, з приводу заявленого апелянтом клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи для визначення відповідності автомобільних шин приписам стандартів якості, розроблених для даної групи товарів, та щодо придатності вказаних автомобільних шин для використання їх за призначенням протягом гарантійного терміну служби, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Відповідно до статті 1 Закону України Про судову експертизу судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Як роз'яснено у п. п. 2, 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи , судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

З огляду на вищевстановлені обставини справи, враховуючи відсутність належних і допустимих доказів пред'явлення відповідачем вимог до позивача щодо якості товару, а також те, що матеріали справи містять достатню кількість доказів для повного та об'єктивного вирішення спору, колегія суддів не знаходить правових підстав для призначення у справі судової експертизи, а відтак, і для задоволення вказаного клопотання відповідача.

Крім того, відповідно до частини першої статті 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як роз'яснено в абз. 3 п. 9 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України від 17 травня 2011 року №7, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи в суді першої інстанції, направляв свого уповноваженого представника у судові засідання, надавав відзив на позовну заяву, однак, не заперечував щодо якості поставленого товару та не заявляв клопотань про призначення у справі відповідної судової експертизи.

Згідно з частиною третьою статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

З наведеного вбачається, що відповідач на власний розсуд не скористався своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, зокрема, правом особисто брати участь у судовому засіданні, подавати докази та заявляти клопотання.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.1. договору поставки сторони погодили, що розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з моменту відвантаження партії товару згідно з пунктом 3.7 договору.

Отже, враховуючи умови договору, колегія суддів зазначає, що відповідач повинен був оплатити отриманий від позивача товар за видатковою накладною №2502 від 24.06.2016 у строк до 01.07.2016, за видатковою накладною №3005 від 26.07.2016 - до 02.08.2016 та за видатковою накладною № 3236 від 08.08.2016 - до 15.08.2016.

Однак, місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в порушення своїх договірних зобов'язань, ФОП ОСОБА_2 за отриманий товар розрахувався лише частково, перерахувавши на рахунок ТОВ ТД Дакота 6 800,00 грн оплати за видатковою накладною від 24.06.2016 №2502, що підтверджується платіжним дорученням № 28 від 25.07.2016 (а.с. 18).

Враховуючи викладене, заборгованість відповідача перед позивачем з оплати отриманого за договором поставки № Т товару становить 20 400,00 грн (27 200,00 грн - 6 800,00 грн).

Крім того, як було зазначено вище, на виконання умов договору на обслуговування № П позивачем було надано відповідачеві послуги на загальну суму 264,00 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі робіт (надання послуг) від 17.08.2017 № 1787 на суму 168,00 грн і від 31.08.2016 № 1911 на суму 96,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 4.1 договору на обслуговування сторони погодили, що розрахунок за надані послуги проводиться протягом 5 (п'яти) банківських днів, після підписання сторонами акта надання послуг, шляхом перерахування замовником на поточний рахунок виконавця суми, зазначеної в рахунку.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у відповідності до умов договору оплату наданих послуг не здійснив, у зв'язку з чим заборгованість останнього перед позивачем за договором на обслуговування № П становить 264,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене та враховуючи, що отримання товару та послуг відповідачем не спростовано, доказів їх оплати у повному обсязі відповідачем не надано, строк оплати відповідно до вищевказаних договорів настав, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 20 664,00 грн, з яких 20 400,00 грн за договором поставки товару №Т та 264,00 грн за договором на обслуговування №П, є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати товару, поставленого позивачем за договором поставки товару №Т, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 567,28 грн 3% річних та 3 264,00 грн втрат від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому обмеження нарахування процентів річних та інфляційних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України не застосовується.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Разом з тим, як роз'яснено у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що їх розмір є більшим, однак, враховуючи приписи п. 2 ст. 83 ГПК України, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги в частині їх стягнення підлягають задоволенню відповідно до заявлених позивачем сум у розмірі 567,28 грн 3% річних та 3 264,00 грн втрат від інфляції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову у повному обсязі, у сумі 24 495,28 грн, з яких 20 664,00 грн основного боргу, 567,28 грн 3% річних та 3 264,00 грн інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13316/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі №910/13316/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі №910/13316/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/13316/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук