Ухвала

від 22.11.2017 по справі 450/1709/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

22 листопада 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Кафідової О.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Писаної Т.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7про повернення боргу за договором позики, за касаційною скаргоюОСОБА_7 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив, і просив стягнути на його користь із ОСОБА_7 заборгованість за договором позики у розмірі 38 тис. доларів США та 19 977 грн 73 коп. - 3% річних від простроченої суми.

Позивач посилався на те, що 23 березня 2015 року між ним та відповідачем було укладено в усній формі договір позики. На підтвердження укладення даного договору та отримання коштів 23 березня 2015 року ОСОБА_7 написав відповідну розписку, згідно з якою він отримав від нього 38 тис. доларів США.

ОСОБА_6 вказував на те, що зазначені кошти на прохання відповідача він позичив в якості фінансової підтримки товариства, у якому він до квітня 2015 року працював, однак згодом йому стало відомо про те, що вказані кошти ОСОБА_7 витратив на свої власні потреби.

Відповідач неодноразово отримував від нього кошти у позику на розвиток товариства та завжди вчасно повертав їх на підставі усної домовленості, а тому під час написання боргової розписки 23 березня 2015 року, враховуючи свою правову необізнаність, він вважав несуттєвою необхідність вказувати термін повернення позики, оскільки між ними було досягнуто усну домовленість про терміни повернення.

Позивач вказував на те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення боргів, у тому числі за розпискою від 23 березня 2015 року, з метою досудового врегулювання спору він 4 червня 2015 року звернувся до ОСОБА_7 з письмовою вимогою про повернення боргу в термін до 15 червня 2015 року, однак до цього часу кошти не повернуті.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики у розмірі 38 тис. доларів США та 19 977 грн 73 коп.- 3% річних від простроченої суми. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 23 березня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено в усній формі договір позики. На підтвердження укладення даного договору 23 березня 2015 року ОСОБА_7 написав відповідну розписку про отримання у борг від позивача 38 тис. доларів США. Оскільки у розписці не було передбачено строку повернення позичених коштів, то 4 червня 2015 року ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_7 з письмовою вимогою про повернення боргу в термін до 15 червня 2015 року.

Установлено, що кошти у цей строк повернуто не було.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та встановивши, що укладений між сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшли обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов'язання, яке не було виконано відповідачем, у зв'язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_6

Такий висновок судів відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими й правильність вищенаведених висновків судів не спростовують. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 336, 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_7відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

О.В. Кафідова Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко Т.О. Писана Головуючий Судді: