Ухвала

від 21.03.2018 по справі 450/1709/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 450/1709/15-ц

провадження № 61-14467зп18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф.,

розглянув заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року, ухвали апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року та рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від16 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про повернення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив, і просив стягнути на його користь із ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 38 тис. доларів США та 19 977 грн 73 коп. - 3% річних від простроченої суми.

Позивач посилався на те, що 23 березня 2015 року між ним та відповідачем було укладено в усній формі договір позики. На підтвердження укладення даного договору та отримання коштів 23 березня 2015 року ОСОБА_4 написав відповідну розписку, згідно з якою він отримав від нього 38 тис. доларів США.

ОСОБА_5 вказував на те, що зазначені кошти на прохання відповідача він позичив в якості фінансової підтримки товариства, у якому він до квітня 2015 року працював, однак згодом йому стало відомо про те, що вказані кошти ОСОБА_4 витратив на свої власні потреби.

Відповідач неодноразово отримував від нього кошти у позику на розвиток товариства та завжди вчасно повертав їх на підставі усної домовленості, а тому під час написання боргової розписки 23 березня 2015 року, враховуючи свою правову необізнаність, він вважав несуттєвою необхідність вказувати термін повернення позики, оскільки між ними було досягнуто усну домовленість про терміни повернення.

Позивач вказував на те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення боргів, у тому числі за розпискою від 23 березня 2015 року, з метою досудового врегулювання спору він 4 червня 2015 року звернувся до ОСОБА_4 з письмовою вимогою про повернення боргу в термін до 15 червня 2015 року, однак до цього часу кошти не повернуті.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року, позов ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики у розмірі 38 тис. доларів США та 19 977 грн 73 коп. - 3% річних від простроченої суми. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_4 21 лютого 2018 року подав до Верховного Суду заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року, ухвали апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року та рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від16 лютого 2016 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У прийнятті заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року, ухвали апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року та рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від16 лютого 2016 року слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 36 та пункту 1 частини першої статті 44 Закону України Про судоустрій і статус суддів Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Закон України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Зазначеним Законом України ЦПК України викладено в новій редакції.

Отже, після 15 грудня 2017 року Верховний Суд, як суд касаційної інстанції у цивільних справах, має право у касаційному порядку переглядати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, визначені у частині першій статті 389 ЦПК України, і не має повноважень на перегляд судових рішень, ухвалених Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, тобто за процедурою, яка була передбачена главою 3 розділу V ЦПК України 2004 року.

Оскільки заявником заяву про перегляд рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року, подано 21 лютого 2018 року, тобто після набрання чинності зазначеною редакцією ЦПК України , якою не передбачено перегляд зазначених вище судових рішень Верховним Судом, у прийнятті вказаної заяви слід відмовити.

Керуючись статтею 389, частиною четвертою статті 393 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

У прийнятті заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року, ухвали апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року та рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від16 лютого 2016 року відмовити.

Додані до заяви матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта