Ухвала

від 15.11.2017 по справі 156/370/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала іменем україни 15 листопада 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мостової Г.І., суддів: Євграфової Є.П., Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Заболотцівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Волинської області від 16 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він є спадкоємцем ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 0,34 га, що розташована по АДРЕСА_1.

Зазначав, що неможе оформити спадщину, оскільки ОСОБА_5 за життя не оформила право власності на вказану земельну ділянку.

Водночас Заболотцівська сільська рада, не перевіривши наявність спадкоємців щодо спірної земельної ділянки, рішенням від 10 квітня

2015 року № 41/11, надала дозвіл ОСОБА_4 на розробку технічної документації із землеустрою на зазначену земельну ділянку.

Враховуючи, що дане рішення Заболотцівської сільської ради порушує його права, як спадкоємця після смерті ОСОБА_5, просив:визнати незаконним рішення від 10 квітня 2015 року № 41/11 Заболотцівської сільської ради Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ; визнати за ним як спадкоємцем право власності на земельну ділянку площею 0,34 га, з яких під будівництво та обслуговування житлового будинку - 0,08 га та для ведення особистого господарства - 0,26 га, відповідно до рішення сесії Заболотцівської сільської ради від 30 грудня

1993 року № 20/1 Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок .

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від

19 вересня 2016 року позовну вимогу ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Заболотцівської сільської ради про визнання недійсним рішення Заболотцівської сільської ради від 10 квітня 2015 року № 41/11 за заявою позивача залишено без розгляду.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від

29 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Заболотцівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,34 га, яка розташована по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 16 листопада

2016 року рішення Іваничівського районного суду Волинської області від

29 вересня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Заболотцівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку та стягнення судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ознайомившись із запереченнями на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є спадкоємцем всього майна ОСОБА_5, яка, в свою чергу, успадкувала спірну земельну ділянку шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном після смерті своєї сестри ОСОБА_6

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спадкодавцями ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не було оформлено права власності на спірну земельну ділянку, державний акт на право власності на вказану земельну ділянку не видався.

Колегія суддів не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Встановлено, що рішенням Заболотцівської сільської ради Іваничівського району від 30 грудня 1993 року № 20/1 у приватну власність ОСОБА_6, жительці с. Заболотці, передано земельну ділянку загальною площею 0,34 га, з них під будівництво і обслуговування житлового будинку і господарських споруд - 0,08 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,26 га. Земельна ділянка розташована біля житлового будинку.

Згідно з погосподарською книгою станом на 1996 рік ОСОБА_6 проживала разом зі своєю сестрою ОСОБА_5 та була головою сім'ї.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після її смерті

ОСОБА_5 20 березня 2001 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно із заповітом, складеним 16 лютого 2007 року та посвідченим секретарем Заболотцівської сільської ради, ОСОБА_5 все своє майно заповіла ОСОБА_3

26 серпня 2008 року ОСОБА_3 отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № № 3342, 3344, а саме: на земельну ділянку площею 4,91 га, майновий пай та грошові заощадження.

Постановою завідуючої Іваничівською державною нотаріальною конторою Волинської області від 20 травня 2016 року відмовлено

ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,34 га, що належить ОСОБА_6 відповідно до рішення Заболотцівської сільської ради Іваничівського району від 30 грудня 1993 року № 20/1.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_3 зазначав, що ОСОБА_5 була власником спірної земельної ділянки та успадкувала її після смерті своє сестри ОСОБА_6 шляхом фактичного вступу в управління.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з положеннями ст. ст. 548, 549, 554 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_5 не оформили право власності на спірну земельну ділянку, оскільки не отримали державний акт про право власності на землю. При цьому апеляційний суд керувався положеннями ст. ст. 125, 126 ЗК України.

Однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що правовідносини щодо спадкування спірної земельної ділянки після смерті ОСОБА_6 виникли у 1997 році, а тому повинні регулюватись чинними на той час положеннями ЗК України 1990 року.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від

26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок (далі - Декрет).

Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 року у справі № 6-31цс12.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, не визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не встановив, хто був власником спірної земельної ділянки, не перевірив даних земельно-кадастрових книг, а також погосподарських книг за адресою вказаної земельної ділянки та чи успадкувала ОСОБА_5 право власності неї шляхом фактичного вступу у володіння, у зв'язку зі чим дійшов передчасного висновку про неоформлення права власності на спірну ділянку спадкодавцями

ОСОБА_6 та ОСОБА_5

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини, як мають значення для правильного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 16 листопада

2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді: Є.П. Євграфова

І.М.Завгородня

Л.М.Мазур

О.В. Попович