Постанова

від 07.02.2018 по справі 156/370/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 156/370/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Нєвєров І.М. Провадження № 22-ц/773/167/18 Категорія: 47 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Русинчука М. М.,

з участю:

секретаря судового засідання - Губарик К.А.,

учасників справи :

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Литовезької сільської ради Іваничівського районну Волинської області про визнання права власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою відповідача Литовезької сільської ради Іваничівського районну Волинської області на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 29 вересня 2016 року,

в с т а н о в и в:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із даним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що його баба ОСОБА_6 проживала разом з рідною сестрою ОСОБА_7 по АДРЕСА_1

Згідно з рішенням сесії Заболотцівської сільської ради №20/1 від 30 грудня 1993 року ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,34 га, з яких під будівництво та обслуговування житлового будинку - 0,08га та для ведення особистого селянського господарства - 0,26га. Земельна ділянка розташована біля житлового будинку по вул.Уткіна,85 в с.Заболотці.

Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 померла, спадщину після її смерті за законом прийняла ОСОБА_6

16 лютого 2007 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно з яким все належне їй майно заповіла позивачу. Право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 не оформила.

08 квітня 2007 року ОСОБА_6 померла.

Іваничівською державною нотаріальною конторою йому видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на інше майно, однак відмовлено у видачі такого свідоцтва на земельну ділянку 0,34 га, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на цю земельну ділянку.

Рішенням №41/11 від 10 квітня 2015 року Заболотцівська сільська рада ОСОБА_3 надала дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку.

На підставі наведеного позивач просив суд визнати незаконним рішення №41/11 від 10 квітня 2015 року Заболотцівської сільської ради Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ; визнати за ним як спадкоємцем право власності на земельну ділянку площею 0,34 га, з яких під будівництво та обслуговування житлового будинку 0,08 га та для ведення особистого господарства 0,26 га, відповідно до рішення сесії Заболотцівської сільської ради №20/1 від 30 грудня 1993 року Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок .

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 19 вересня 2016 року позовна вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Заболотцівської сільської ради про визання недійсним рішення Заболотцівської сільської ради №41/11 від 10.04.2015 року на підставі п. 5 ч.1 ст. 207 ЦПК України залишена без розгляду.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 29 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за ним право власності на земельну ділянку площею 0,34га, яка розташована по АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, 07 жовтня 2016 року Заболотцівська сільська рада подала апеляційну скаргу, оскаржуючи рішення в частині задоволених позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,34 га, яка розташована по АДРЕСА_1 Вважала, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просила скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове - про відмову в позові.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 16 листопада 2016 року вказане рішення в частині вимог про визнання права власності на земельну ділянку та стягнення судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В решті рішення залишено без змін.

15 листопада 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а рішення апеляційного суду Волинської області від 16.11.2016 року скасовано і справу направлено на новий апеляційний розгляд.

15 січня 2018 року ухвалою Апеляційного суду Волинської області задоволено клопотання Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області про заміну відповідача Заболотцівської сільської ради правонаступником у даній цивільній справі на підставі ст.8 Закону України Про добровільне об'єднання територіальних громад - Литовезькою сільською радою Іваничівського району Волинської області.

Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, заперечення на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 5 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є спадкоємцем всього майна ОСОБА_6, яка, в свою чергу, успадкувала спірну земельну ділянку шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном після смерті своєї сестри ОСОБА_7 Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 підтверджується рішенням сесії Заболотцівської сільської ради №20/1 від 30 грудня 1993 року та записом у погосподарській книзі по с.Заболотці.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Аналогічна норма була чинною і станом на час постановлення ухвали судом касаційної інстанції про скасування судового рішення апеляційного суду Волинської області. Частиною 4 ст.337 ЦПК України 2004 року було визначено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

За результатами перевірки обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду наведеним вимогам відповідає.

Судом встановлено, що рішенням Заболотцівської сільської ради Іваничівського району №20/1 від 30.12.1993 року у приватну власність ОСОБА_7, жительці с. Заболотці, передано земельну ділянку загальною площею 0,34 га, з них під будівництво і обслуговування житлового будинку і господарських споруд 0,08 га, для ведення особистого підсобного господарства 0,26 га. Земельна ділянка розташована біля житлового будинку.

Згідно з копією погосподарської книги Заболотцівської сільської ради станом на 1996 р. ОСОБА_7 проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1 і була головою двору. У вказаному будинку разом з ОСОБА_7 до дня її смерті проживала її сестра ОСОБА_6 (а.с.11)

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Після її смерті ОСОБА_6 20 березня 2001 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №649.

08 квітня 2007 року померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 10.04.2007 року.

Згідно із заповітом, складеним 16 лютого 2007 року та посвідченим секретарем Заболотцівської сільської ради, ОСОБА_6 все своє майно заповіла позивачу у даній справі ОСОБА_1

ОСОБА_1 26 серпня 2008 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №3342 на земельну ділянку площею 4,91 га, а також свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №3344 на майновий пай та грошові заощадження.

Розглядаючи вимоги апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що правовідносини щодо спадкування спірної земельної ділянки після смерті ОСОБА_7 виникли у 1997 році, а тому регулюються чинними на той час положеннями ЗК України 1990 року та ЦК України 1963 року.

Відповідно до норм ст. 548 ЦК 1963 р., а так само і згідно з положеннями ст. 1268 ЦК України 2004 року (на час прийняття спадщини позивачем), не допускається прийняття спадщини з умовою або із застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 12-1 ЗК України у редакції 1970 року (який діяв до 1992 року) сільські Ради народних депутатів, їх виконавчі комітети в межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, на своїй території, зокрема надають відповідно до статті 16 цього Кодексу земельні ділянки в користування із земель, які не входять до землекористування колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств; розподіляють між підприємствами, організаціями, установами і громадянами ділянки під городи, сінокоси і пасовища з земель державного запасу, що виділяються сільській Раді у встановленому порядку.

Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів. (ч.5 ст. 20 ЗК України у редакції 1970 року).

Як вбачається із погосподарської книги по с.Заболотці станом на 1993 рік за ОСОБА_7 була закріплена земельна ділянка на праві особистого користування в розмірі 0,34 га, а також зазначено про наявність в особистій власності жилий будинок загальною площею 24 кв.м, жилою площею 16 кв.м (а.с.11,139-140).

Відповідно до довідки Заболотцівської сільської ради № 27/01.14 від 30.03.2016 року земельно-кадастрова книга в сільській раді відсутня (а.с.16).

Разом з тим, під час розгляду справи апеляційним судом на вимогу адвоката позивача ОСОБА_2 Литовезькою сільською радою Іваничівського району Волинської області від 05.02.2018 року за вихідним №104 надано копію рішення Заболотцівської сільської ради народних депутатів від 30.12.1993 р. №20/1 Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок , з якого вбачається, що ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,34 га, із них: під будівництво і обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,08 га і для ведення особистого підсобного господарства 0,26 га. Земельна ділянка розміщена біля будинку. Дане рішення сільської ради ніким не оскаржувалося і є чинним.

У цьому ж рішенні сільської ради під номером 165 вирішено передати у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,60 га, із них під будівництво і обслуговування житлового будинку і господарських споруд 0,10 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,50 га, з яких 0,40 га розташована біля житлового будинку, а по сусідству із ОСОБА_10 - 0,20 га.

Як видно із наданих суду апеляційної інстанції відповідачем ОСОБА_3 земельно-кадастрових документів щодо належних йому на праві власності земельних ділянок, 10.08.2015 року до Державного земельного кадастру внесено записи про державну реєстрацію земельних ділянок за ОСОБА_3, який проживає по АДРЕСА_3 в розмірі 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та 0,5603 га для ведення особистого селянського господарства.

Однак, сільською радою за період з 1993 року по даний час будь-яких рішень відносно спадкодавців ОСОБА_7 а також ОСОБА_6 про припинення права користування (вилучення) земельною ділянкою площею 0,34 га за їх адресою проживання не приймалось, фактично вони не були позбавлені права власності чи права користування даною земельною ділянкою.

Відповідно до статті 17 ЗК України у редакції 1990 року (який втратив чинність у 2002 році) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. (Дію частини другої статті 17 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 Декрету N 15-92 від 26.12.92 згідно з цим Декретом) Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно зі статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Отже, проаналізувавши вказані вище норми закону та зміст рішення №20/1 від 30.12.1993 року Заболотцівської сільської Ради народних депутатів Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок , в якому вказано, що сільською радою було розглянуто заяви громадян про передачу їм у власність земельних ділянок, які були раніше їм надані у користування, та матеріали, що підтверджують розміри даних земельних ділянок, слід прийти до висновку, що на підставі прийняття такого рішення уповноваженим законом органом у відповідності до чинного на той час законодавства виникло право власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_7 у розмірі, зазначеному у погосподарській книзі.

Нормами частини другої статті 6, частини першої статті 22, частини першої статті 23 ЗК України (1990 року) передбачалося набуття громадянами права власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину та виникнення права власності після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акта про право власності на землю.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування вперше наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Разом з тим, як видно з погосподарської книги і не заперечується сторонами, що і до 1993 року (до часу приватизації ділянки) ОСОБА_7 вже користувалася даною земельною ділянкою, що знаходилась біля її жилого будинку, у вказаних розмірах.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст.23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок (далі - Декрет).

Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 року у справі № 6-31цс12, на яку покликався суд першої інстанції під час розгляду справи.

Враховуючи записи в погосподарській книзі, дані в яку вносяться із земельно-кадастрових документів, на підставі яких сільською радою видавалися рішення про надання громадянам земельних ділянок у приватну власність, зокрема за якими за ОСОБА_7 обліковувалась земельна ділянка площею 0.34 га, беручи до уваги п.3 Декрету КМ України, згідно з яким запис у земельно - кадастрових документах, посвідчений сільською радою, підтверджує право приватної власності на землю, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_7 на день її смерті належала на праві власності спірна земельна ділянка.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, визначає стаття 549 ЦК УРСР, яка на відміну від положень чинного законодавства серед способів прийняття спадщини передбачала і фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.

20 березня 2001 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті сестри ОСОБА_7, успадкувавши все належне їй майно.

Згідно зі ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни набувають право власності на земельні ділянки, зокрема на підставі: приватизації земельних ділянок, що були надані їм для користування; прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6, будучи спадкоємцем померлої у 1997 році сестри, успадкувала належне їй на день смерті право власності на земельну ділянку за раніше діючим законодавством, а саме, відповідно до положень ст. 549 ЦК УРСР 1963 року, відповідно до якої визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням вищезазначених положень ЦК України, ЗК України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_1 в порядку спадкування набув право власності на земельну ділянку, яка розташована біля житлового будинку №85 по вул. Уткіна в с.Заболотці, Іваничівського району Волинської області площею 0,34 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в межах та конфігурацією, що раніше визначені документацією із землеустрою сільською радою, а відтак суд першої інстанції правомірно визнав за позивачем в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, яка померла 08.04. 2007 року, зокрема й право власності на спірну земельну ділянку.

Згідно зі ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов до правильного та обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись вимогами ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача Литовезької сільської ради Іваничівського районну Волинської області залишити без задоволення, а рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 29 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді