Рішення

від 15.11.2017 по справі 908/1270/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.11.2017Справа №908/1270/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 908/1270/17

за позовом Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області, с. Інзівка,

до публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

Кабінет Міністрів України, м. Київ, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ, публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз , м. Запоріжжя,

про визнання недійсним договору від 24.07.2012 № 2,

за участю представників:

позивача - Клименко І.В. (за договором від 08.09.2017 №б/н);

відповідача - Голець Г.В. (довіреність від 10.02.2017 №14-21);

третьої особи-1 - Колоток О.М. (довіреність від 29.02.2017 № 7/8/2408);

третьої особи-2 - Климася О.С. (довіреність від 29.12.2016 № 122/2016);

третьої особи-3 - Волощука П.Ю. (довіреність від 26.12.2016 № Др-47-1216).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Інзівська сільська рада Приморського району Запорізької області (далі - Рада) звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - Товариство) про визнання недійсним договору від 24.07.2012 № 2 (далі - Договір).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.06.2017 було порушено провадження у справі № 908/1270/17 та призначено судовий розгляд на 13.07.2017.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.07.2017 було ухвалено передати матеріали справи № 908/1270/17 за підсудністю до Господарського суду міста Києва в порядку статей 15, 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

За результатами автоматизованого розподілу справу № 908/1270/17 передано судді Курдельчуку І.Д. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 прийнято справу №908/1270/17 до провадження та призначено розгляд справи на 12.09.2017.

У судовому засіданні 12.09.2017 було оголошено перерву до 20.09.2017 відповідно до статті 77 ГПК України.

12.09.2017 позивач подав суду письмові пояснення та заяву про долучення документів до матеріалів справи.

20.09.2017 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог і просив застосувати строк позовної давності.

20.09.2017 позивач подав суду про залучення до участі у в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача: Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міністерство); Кабінет Міністрів України (далі - КМУ); публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз (далі - ПАТ Запоріжгаз ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 розгляд справи було відкладено на 04.10.2017 та залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: КМУ, Міністерство та ПАТ Запоріжгаз .

04.10.2017 позивач подав суду письмові пояснення, в яких заперечив проти застосування строків позовної давності.

04.10.2017 Міністерство подало суду письмові пояснення по суті спору.

04.10.2017 ПАТ Запоріжгаз подало суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надати обґрунтовані пояснення.

Суд визнав клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 розгляд справи було відкладено на 10.10.2017.

10.10.2017 відповідач подав суду додаткові пояснення по суті спору.

ПАТ Запоріжгаз 10.10.2017 подало суду відзив на позовну заяву, в якому просило суд позовні вимоги задовольнити частково, визнати недійсним підпункт 2.3.15 пункту 2.3 Договору.

У судовому засіданні 10.10.2017 представник відповідача подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

10.10.2017 у судовому засіданні представник КМУ подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд позовні вимоги задовольнити частково, визнати недійсним пункт 2.3.15 Договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 розгляд справи було відкладено на 15.11.2017.

13.11.2017 КМУ подав суду документи на виконання вимог ухвали суду від 10.10.2017.

15.11.2017 позивач подав суду письмові пояснення, в яких вказав про те, що Договір є недійсним у зв'язку із порушенням норм Бюджетного кодексу України під час його укладення.

15.11.2017 Міністерство надало суду письмові пояснення та повідомило про те, що на останній нараді 08.08.2017 було запропоновано доручити питання врегулювання заборгованості, яка виникла при будівництві підвідних газопроводів перед відповідачем Міністерству фінансів України.

Представник позивача у судовому засіданні 15.11.2017 надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав пояснення у справі, проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представники третіх осіб у судовому засіданні надали пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 15.11.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 81 1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.07.2012 Радою (замовник) і Товариством (далі - Національна акціонерна компанія Нафтогаз України ; Нафтогаз) було укладено Договір, за умовами якого:

- Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , відповідно до розпорядження КМУ від 26.08.2009 №1001-р Про добудову підвідних газопроводів (далі - Розпорядження) та на умовах Договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії Нафтогаз України , та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання, здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: Газопостачання с. Інзівка Приморського району. І черга будівництва (далі - об'єкт), а замовник зобов'язується здійснити добудову об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з чинним законодавством України і умовами Договору, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єкта (пункт 1.1 Договору);

- замовник зобов'язується протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єкта (підпункт 2.3.15 пункту 2.3 Договору);

- загальний обсяг фінансування за Договором складає 6 026 312 грн. (пункт 3.1 Договору);

- фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об'єкта буде здійснюватись в межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період (пункт 3.3 Договору);

- Договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками та діє до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови об'єкта згідно з Договором (пункт 7.1 Договору).

Договір було укладено Радою і Товариством на виконання Розпорядження, згідно з яким: КМУ погодилося з пропозицією Міністерства та Товариства щодо фінансування Товариством робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Товариством переліку; взято до відома, що для забезпечення добудови газопроводів Товариство укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Товариства; Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській держадміністраціям сприяти відведенню земельних ділянок для добудови газопроводів та підготовці необхідних дозвільних документів, а також введенню добудованих газопроводів в експлуатацію та передачі їх у державну власність.

Позивач вказує, що Договір має бути визнано недійсним, оскільки спірний правочин суперечить нормам чинного законодавства.

Так, Договір був укладений протягом бюджетного періоду за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме визнання спірного правочину недійсним в частині, виходячи з такого.

За приписами частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Судом встановлено, що Товариство зобов'язання щодо фінансування добудови (будівництва) об'єкта газопостачання, які передбачені Договором виконало, перерахувавши на рахунок Ради грошові кошти у сумі 5 562 312 грн.

У свою чергу, 08.04.2013 невикористані Радою грошові кошти у сумі 73 984,26 грн. були повернуті Товариству.

У відповідності до декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Запорізької області від 20.12.2012 за № ЗП14212510547, об'єкт, визначений Договором, був збудований та введений в експлуатацію.

Отже, Договір в частині фінансування будівництва та в частині побудови об'єкта та введення його в експлуатацію було виконано повністю; доказів протилежного суду не подано.

Договір було укладено сторонами не з власної ініціативи, а на виконання Розпорядження КМУ.

Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до Розпорядження для забезпечення добудови газопроводів:

- Національна акціонерна компанія Нафтогаз України укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії Нафтогаз України ;

- замовник будівництва газопроводів (за спірним правочином - Рада) здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством;

- Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та Севастопольська міські держадміністрації сприяють відведенню земельних ділянок для добудови газопроводів та підготовці необхідних дозвільних документів, а також введенню добудованих газопроводів в експлуатацію та передачі їх у державну власність.

Згідно із статтею 12 Господарського кодексу України (далі - ГК України) держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Серед основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання визначено державне замовлення.

Статтею 13 ГК України передбачено, що державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Договір за державним замовленням (державний контракт) - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Виходячи зі змісту Розпорядження воно по суті є державним завданням, яке встановлено КМУ і з метою виконання якого укладено позивачем і відповідачем Договір.

Разом з тим, специфікою договорів, укладених на виконання державного замовлення, виходячи зі змісту норм статтей 12, 13, 183 ГК України, є те, що держава гарантує оплату за такими контрактами, що узгоджується з пунктом 3 Розпорядження, яким замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт, послуг, пов'язаних із завершенням будівництва.

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 183 ГК України договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

З огляду на викладене, Рада є стороною Договору - замовником, уповноваженим від імені держави на його укладення.

Умови про зобов'язання замовника повернути кошти, які викладені у пункті 1.1 та підпункті 2.3.15 пункту 2.3 Договору є недійсними з підстав невідповідності вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Оскільки, Договір укладено на виконання розпоряджень уряду, то, визначаючи зобов'язаною стороною за Договором, укладеним на виконання державного завдання, позивача, було змінено природу самого правочину.

В даних правовідносинах Раду слід вважати особою, яку держава уповноважила на укладення Договору, покладаючи на неї окремі обов'язки в частині організації та виконання Договору, водночас держава була й залишилася гарантом за зобов'язаннями державних замовників, що узгоджується з пунктом 3 Розпорядження, згідно якого замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством.

На виконання Розпорядження, рішення Ради від 12.07.2012 № 2 та розпорядження Голови Запорізької обласної державної адміністрації від 02.07.2012 № 309, об'єкт побудований за Договором було передано у державну власність на баланс ПАТ Запоріжгаз .

Радою виконано умови Договору щодо сприяння оформлення документації, залучення підрядника, прийняття в експлуатацію та передачу у державну власність частини газопроводу, будівництво якого профінансовано відповідачем; доказів протилежного суду не подано.

Слід зазначити, що Раду не можна вважати замовником у значенні цього поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки в даному випадку сільська рада, на відміну від замовника у звичайному значенні, не набуває будь-якого права на результати робіт, а є лише строною, зобов'язаною вчинити дії для передачі результату будівництва (частини газопроводу) державі у власність.

Отже, враховуючи той факт, що правочин між сторонами укладено на виконання державного замовлення (Розпорядження), результати робіт, профінансовані відповідачем за умовами спірного правочину, перейшли у державну власність, зобов'язаною стороною у таких правовідносинах в частині відшкодування витрат Товариства, слід вважати державу, а тому Договір в частині його умов, що передбачають покладення обов'язку з повернення коштів на Раду є порушенням статеттй 12, 13, 183 ГК України та бюджетного законодавства, оскільки дані витрати місцевого бюджету не передбачалися, не погоджені в установленому законом порядку.

Положеннями статті 2 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення Договору; далі - БК України) визначено, що бюджетне асигнування - це повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Пунктом 3 частини п'ятої статті 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Відповідно до частини першої статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Постановою КМУ від 06.02.2012 № 106 затверджено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій (далі - Порядок), згідно із пунктом 3 якого субвенція надається для забезпечення здійснення відповідних заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць та спрямовується, зокрема, на проведення робіт з газифікації. Надання субвенції здійснюється в обсягах, передбачених законом України про Державний бюджет на відповідний рік. Головним розпорядником субвенції є Міністерство фінансів України (пункти 2, 5 Порядку).

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 48 БК України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.

Згідно із пунктом 20 частини першої статті 116 БК України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме - взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.

За приписами частини першої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, пункт 1.1 та підпункт 2.3.15 пункту 2.3 Договору в частині покладення обов'язку на позивача щодо повернення коштів, наданих для виконання робіт по добудові газопроводу, у разі відсутності бюджетного фінансування, є прийняттям Радою зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, а тому підлягають визнанню недійсними як такі, що суперечать вимогам закону.

Що ж до заявленого відповідачем пропуску Радою строку позовної давності щодо звернення до суду з даними позовними вимогами (відзив від 20.09.2017 № б/н), то слід зазначити таке.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

07.12.2016 позивачем і відповідачем було підписано додаткову угоду до Договору, за умовами якої сторони домовилися статтю 6 Договору доповнити пунктом 6.3 в такій редакції: 6.3 Позовна давність за цим Договором встановлюється тривалістю у 10 (десять) років .

Отже, сторони збільшили строк позовної давності.

З огляду на збільшення строку позовної давності підстав для застосування трирічного строку у даному випадку немає.

Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно з статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пункту 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції передбачено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає частковому задоволенню.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсними пункт 1.1 та підпункт 2.3.15 пункту 2.3 договору від 24.07.2012, укладеного публічним акціонерним товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6; ідентифікаційний код: 20077720) і Інзівською сільською радою Приморського району Запорізької області (72142, Запорізька область, Приморський район, с. Інзівка, вул. Центральна, 4; ідентифікаційний код: 04353764), а саме в частині зобов'язання замовника повернути кошти публічному акціонерному товариству Національна акціонерна компанія Нафтогаз України .

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області (72142, Запорізька область, Приморський район, с. Інзівка, вул. Центральна, 4; ідентифікаційний код: 04353764) 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. судового збору.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Згідно з частиною п'ятою статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 24.11.2017.

Суддя І.Д. Курдельчук