Ухвала

від 23.11.2017 по справі 202/5328/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1924/17 Справа № 202/5328/16-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

судді - доповідача ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4

при секретарі ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

заявника ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі матеріали за апеляційною скаргою представника третіх осіб, щодо яких було застосовано заходи забезпечення кримінального провадження адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2017 року про відмову в задоволенні заяви адвоката ОСОБА_7 про повернення речових доказів та скасування арешту майна, -

встановила:

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2017 року відмовлено в задоволенні заяви адвоката ОСОБА_7 про повернення речових доказів та скасування арешту майна, яке було вилучено під час обшуку у кримінальному провадженні № 42016000000000493 та зняття арешту з грошових коштів, що були накладені під час досудового розслідування.

Рішення суду обґрунтовано наступним.

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2016 року затверджено угоду про визнання винуватості від 12 серпня 2016 року у кримінальному провадженні № 42016000000000493, укладену в м. Київ між підозрюваним ОСОБА_9 та прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 .

ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України та призначено йому узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає - 17000 гривень.

У зв`язку з тим, що на розгляду суду знаходилась угода про визнання винуватості, суду не надавались докази щодо винуватості обвинуваченого, а також речові докази, документи щодо арештованого майна. Тому судом не вирішувалась доля речових доказів та не обговорювалось питання щодо арештованого майна.

Оскільки при розгляді заяви адвоката ОСОБА_7 заявником не було надано доказів належності вказаного ним майна до кримінального провадження щодо ОСОБА_9 , до заяви долучено копію постанови старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління НПУ від 27 липня 2016 року про закриття кримінального провадження за окремим кримінальним правопорушення, де зазначені саме вказані заявником підприємства, на грошові кошти яких накладено арешт, при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_9 заявники не приймали участь і будь-які докази щодо них суду не надавались та не досліджувались, суд прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви адвоката ОСОБА_7 .

Адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та призначити новий судовий розгляд справи в суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що в рішенні суду не вмотивовано, які підстави були для розгляду заяви згідно ч. 9 ст. 100, ст. 174, ст. 236 КПК України, оскільки вирок судом вже був ухвалений, а кримінальне провадження закрите лише в частині кримінального правопорушення.

Висновок суду, що перелік питань, визначений ст. 537 КПК України, не передбачає повноважень суду щодо вирішення питання речових доказів, які не були предметом розгляду суду під час розгляду кримінального провадження по суті, не відповідає ч. 1 ст. 537, ч. 1 ст. 539 КПК України.

На його думку під час розгляду клопотання суду слід було уточнити у заявника правові підстави звернення до суду та в залежності від порядку розгляду забезпечити участь осіб у розгляді клопотання, коло яких визначено відповідними нормами КПК України, з`ясувати питання щодо участі засудженого та відсутності спору щодо належності речей, що підлягають поверненню.

Під час апеляційного розгляду заявник ОСОБА_7 підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити, а ухвалу скасувати.

Прокурор та захисник засудженого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 залишили вирішення питання про задоволення апеляційної скарги на розсуд суду.

В судових дебатах учасники кримінального провадження підтримали свої позиції.

Заслухавши суддюдоповідача, думку прокурора, дослідивши та перевіривши надані матеріали, співставивши їх з доводами апеляції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши надані матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вказані вимоги процесуального закону належним чином не виконав.

Вимогами ст. 537 КПК визначено перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків.

Згідно п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України, абз. 5, 8 п. 4 постанови № 11 Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 1990 року «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних з виконанням вироків», в порядку ст. 537 КПК України суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироків внаслідок їх недоліків, в тому числі про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи

можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального

вироку чи відмові у позові або незастосуванні конфіскації вироком

ці заходи не скасовані; про долю речових доказів, якщо її не вирішено вироком суду.

Клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку подається до суду, який ухвалив вирок, у разі необхідності вирішення питань, передбачених п. 14 частини першої статті 537 КПК України.

Згідно п. 14 вказаної постанови Пленуму ВСУ, такі справи підлягають розгляду відповідно судом колегіально чи суддею одноособово у відкритому судовому засіданні за участю прокурора. Про день розгляду справи суд повинен повідомити засудженого, захисника (якщо про це заявив клопотання засуджений),

представника органу, трудового колективу або особи, за поданням чи

клопотанням яких розглядається справа.

Відповідно до п. 16 цієї Постанови, у судовому засіданні суд зобов`язаний дослідити докази, що підтверджують наявність обставин, які мають значення для

правильного вирішення питань, що виникли у процесі виконання

вироку. Суд в ухвалі повинен навести мотиви прийнятого рішення й точно сформулювати свої висновки.

Пунктом 21 постанови № 13 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» передбачено, що вирок, яким затверджено угоду, має відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків, визначених ст. 374 КПК України, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 475 КПК України.

Згідно п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначаються, серед іншого рішення про цивільний позов; рішення про інші майнові стягнення і підстави цих рішень; рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

Вказані вимоги закону судом першої інстанції виконані не були.

Крім того, відповідно до Реєстру матеріалів досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000000493 від 17 лютого 2016 року щодо ОСОБА_9 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 205 КК України, в ньому містяться посилання про проведення відповідних процесуальних дій, пов`язаних з вилученням під час проведення тимчасового доступу до речей і документів, речових доказів по справі, а також їх доля.

Згідно ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 КЗПЛ).

Отже, чинне законодавство цілком визначено говорить про сукупність доказів як про найбільш важливу умову ухвалення обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні. При цьому досить важливе значення мають виклад і мотивування оцінки кожного доказу у поєднанні з іншими доказами.

Однак, всупереч вказаним вимогам закону, суд першої інстанції неповно з`ясував усі обставини даного питання, які мають суттєве значення для прийняття судового рішення, належним чином не обґрунтував і не вмотивував на підставі яких об`єктивно з`ясованих обставин в їх сукупності, суд дійшов визначеного в оскаржуваній ухвалі висновку про відмову в задоволенні клопотання про вирішення долі речових доказів, при цьому, судом належно не зазначені і не проаналізовані докази, якими суд обґрунтував відсутність належної арештованого майна до кримінального провадження щодо ОСОБА_9 , не дослідив і не встановив достовірно і в достатній мірі право третіх осіб на повернення вилученого та арештованого майна та грошових коштів в цьому кримінальному провадженні, пославшись лише на те, що вироком суду щодо ОСОБА_9 було затверджено угоду про визнання винуватості, а тому доля речових доказів не вирішувалась, а заявником не було надано суду доказів про приналежність вказаного ним майна до кримінального провадження щодо ОСОБА_9 .

За наведених обставин, зазначенні порушення відповідно до ст. 412 КПК України є істотними порушеннями вимог процесуального закону, які перешкоджали суду прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України істотне порушення вимог кримінального закону є підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, висновок суду про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_7 про повернення речових доказів та скасування арешту майна, яке було вилучено під час обшуку у кримінальному упровадження № 42016000000000493 та зняття арешту з грошових коштів, що були накладені під час досудового розслідування, є передчасним, зроблений без повного, всебічного та об`єктивного дослідження та аналізу усіх доказів в їх сукупності, а тому таке судове рішення не може визнаватися законним та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції у відповідності до вимог ст. 415 КПК України.

Керуючись п. 6 ст. 9 КПК України щодо застосування загальних засад кримінального провадження у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, колегія суддів при призначенні нового розгляду даного клопотання, дійшла висновку про необхідність застосування загальних засад кримінального провадження.

При новому розгляду необхідно усунути порушення, зазначені у цій ухвалі з дотриманням встановленого законом порядку, повно та всебічно дослідити всі докази, які мають істотне значення для вирішення цього питання кримінального провадження, дати їм належну оцінку, а також ретельно перевірити інші доводи, викладені в апеляційній скарзі та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст.405, 407, 409, 412, 419 КПК України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу представника третіх осіб, щодо яких було застосовано заходи забезпечення кримінального провадження адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2017 року про відмову в задоволенні заяви адвоката ОСОБА_7 про повернення речових доказів та скасування арешту майна скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_12