Постанова

від 27.11.2017 по справі 905/879/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.11.2017 справа №905/879/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів при секретарі судового засідання:Сгара Е.В Дучал Н.М., Мартюхіної Н.О. Тимошенко А.А. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача-1: від відповідача-2: від відповідача-3: від третьої особи: від прокуратури:не прибув не прибув Брага А.І. - довір. не прибув не прибув Полякова С.О. - посвідчення №048615 розглянувши апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області, м. Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 13.09.2017 у справі№ 905/879/17 (головуючий суддя Левшина Г.В.) за позовом до відповідачів: третя особа, яка не заявляє самостіних вимог на предмет спору на стороні позивача: Керівника Волноваської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м. Костянтинівка Донецької області 1.Відділу освіти Мар'їнської районної Державної адміністрації, м. Мар'їнка Донецька область 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", с. Павлівка Донецької області 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філії "Костянтинівська", с. Костянтинівка Донецької області Костянтинівська загальноосвітня школа 1-3 ступенів, м. Костянтинівка Донецької області про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.09.2017р. по справі №905/879/17 було відмовлено в задоволенні позову Керівника Волноваської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м.Костянтинівка до Відділу освіти Мар'їнської районної державної адміністрації, м.Мар'їнка, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філії "Костянтинівська", с.Костянтинівка, Донецька область, про визнання недійсним та припинення на майбутнє договору №7600а від 01.01.2012р. щодо надання послуг з обробки землі та всі додатки до нього, укладені між відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська"; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська" звільнити займану ним земельну ділянку площею 20,0 (кадастровий номер 1423384000:02:000:0579), вартістю 719905,99 грн., що належить Костянтинівській загальноосвітній школі 1-3 ступенів на праві постійного користування згідно з Державним актом серії ЯЯ №9055959, яку він займає на підставі договору №7600 від 01.01.2012р.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Прокуратура Донецької області звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 13.09.2017р. по справі №905/879/17 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду є таким, що прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зазначив, що спірний договір укладено особою, яка не мала на це повноважень. Зазначив, що жодною нормою Статуту Костянтинівської ЗОШ, Положення про відділ освіти Мар'їнської районної державної адміністрації не передбачено права на розпорядження майном. Вважає договір про надання послуг №7600а від 01.01.2012р. удаваним, яким було приховано договір оренди земельної ділянки.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2017р. було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Склярук О.І., Дучал Н.М.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.11.2017р., у зв'язку із перебуванням судді Склярук О.І. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Дучал Н.М., Мартюхіна Н.О.

Прокурор у судовому засіданні 27.11.2017р. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивач у судове засідання 27.11.2017р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Відповідач-1 у судове засідання 27.11.2017р. не прибув, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке було розглянуто та задоволено судом. Крім того, через канцелярію суду надав пояснення, якими заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та таким, що підлягає залишенню без змін.

Відповідач-2 у судовому засіданні 27.11.2017р. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та таким, що підлягає залишенню без змін.

Відповідач-3 у судове засідання 27.11.2017р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Третя особа у судове засідання 27.11.2017р. не прибула, причини неявки не повідомила.

Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №9055949 (зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 27.07.2006р.) Костянтинівська загальноосвітня школа 1-3 ступенів на підставі розпорядження Мар'їнської районної державної адміністрації від 25.05.2006р. №256 є постійним користувачем земельної ділянки площею 20,6545 га, яка розташована на території Костянтинівської сільської ради Мар'їнського району з цільовим призначенням - для дослідних та навчальних цілей.

Рішенням Мар'їнської районної ради Донецької області від 21.05.2009р. №1/29-10 "Про передачу в оперативне управління об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районної ради" передано в оперативне управління відділу освіти Мар'їнської райдержадміністрації, зокрема, Костянтинівську загальноосвітню школу 1-3.

В подальшому, між Відділом освіти Мар'їнської районної Державної адміністрації (Костянтинівською загальноосвітньою школою 1-3 ступенів) далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філія "Костянтинівська" (далі - виконавець) укладено договір про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а (далі - договір), згідно з умовами якого виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: проводити оранку, боронування, внесення органічних та мінеральних добрив, посів, хімічна обробка посівів культур, а також збирання вирощеного врожаю на ділянці ріллі площею 20,00 га, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги.

Відповідно до розділу 2 договору виконавець зобов'язався забезпечувати якість наданих послуг відповідно до вимог, які узгоджені виконавцем із замовником згідно з вимогами, яким такі послуги звичайно повинні відповідати. В свою чергу, замовник зобов'язаний приймати від виконавця результати надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірі і в строк, передбачені цим договором.

За змістом п.3.1 договору здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін.

Оплата вартості послуг здійснюється шляхом передачі виконавцю вирощеного ним врожаю згідно додаткової угоди до нього (п.3.3 договору).

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 договору та закінчується 31.12.2017р. (п.6.2 договору).

Волноваська місцева прокуратура, вважаючи, що під час укладання договору про надання послуг №7600а від 01.01.2012р. були порушені вимоги закону, звернулась до місцевого господарського суду із позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до Відділу освіти Мар'їнської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філії "Костянтинівська":

- про визнання недійсним та припинення на майбутнє договір №7600а від 01.01.2012р. щодо надання послуг з обробки землі та всі додатки до нього, укладені між відповідачем 1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська";

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська" звільнити займану ним земельну ділянку площею 20,0 (кадастровий номер 1423384000:02:000:0579), вартістю 719905,99 грн., що належить Костянтинівській загальноосвітній школі 1-3 ступенів на праві постійного користування згідно з Державним актом серії ЯЯ №9055959, яку він займає на підставі договору №7600 від 01.01.2012р.

При розгляді вищевказаних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в судових органах.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Прокуратура набула права визначати наявність інтересів держави у конкретних спірних правовідносинах, які підлягають захисту та вирішенню у судовому порядку.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність її захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99, щодо офіційного тлумачення положень вищевказаної статті 2, під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В обґрунтування представництва порушення загрози порушення інтересів держави прокурором зазначено наступне.

Між Відділом освіти Мар'їнської районної Державної адміністрації (Костянтинівською загальноосвітньою школою 1-3 ступенів) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філія "Костянтинівська" укладено договір про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а.

Згідно Статуту Костянтинівської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів остання є навчальним закладом, що забезпечує реалізацію прав громадян на загальну середню освіту. Засновником закладу освіти є Мар'їнська районна рада.

Відповідно до Положення про відділ освіти Мар'їнської районної державної адміністрації Донецької області, здійснення управління навчальними закладами, що знаходяться в межах територій району і належать до сфери управління районної державної адміністрації та координація діяльності цих навчальних закладів здійснюється відділом освіти.

В той же час, Положенням про відділ освіти Мар'їнської районної державної адміністрації не передбачено права відділу освіти розпоряджатись від імені власника майном навчальних закладів, що за думкою прокурора свідчить про підписання договору про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а від імені Замовника - особою, яка не мала на це повноважень, що як наслідок зумовлює недійсність вищевказаного договору.

Крім того, використання земельної ділянки, що була надана Костянтинівській загальноосвітній школі для досягнення дослідних та навчальних цілей (згідно цільового призначення, вказаного у Державному акті на право постійного користування землею) за іншим призначенням, а саме ведення товарного сільгоспвиробництва, порушує принцип цільового використання землі.

У зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та внесенням відповідних змін до Земельного кодексу України, розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Донецької області на теперішній час є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Відповідно до п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному законодавством та здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Таким чином, у правовідносинах що виникли, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області є органом, уповноваженим здійснювати захист порушених інтересів держави у разі їх порушення чи загрози порушення. Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області не вчинено жодних заходів щодо захисту порушених інтересів держави шляхом визнання недійсним вищевказаного договору про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а та повернення земельної ділянки.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо правомірності подання Волноваською місцевою прокуратурою позову в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до Відділу освіти Мар'їнської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філії "Костянтинівська" про визнання недійсним та припинення на майбутнє договору №7600а від 01.01.2012р. щодо надання послуг з обробки землі та всі додатки до нього, укладені між відповідачем 1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська"; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська" звільнити займану ним земельну ділянку площею 20,0 (кадастровий номер 1423384000:02:000:0579), вартістю 719905,99 грн., що належить Костянтинівській загальноосвітній школі 1-3 ступенів на праві постійного користування згідно з Державним актом серії ЯЯ №9055959, яку він займає на підставі договору №7600 від 01.01.2012р.

Вирішуючи спір про визнання договорів недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на той факт, що заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

За приписами статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги до чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору надання послуг, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший.

Як вже зазначалось вище, укладений між сторонами в даній справі оспорюваний договір названо як договір про надання послуг.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

На відміну від договору про надання послуг, договір оренди землі передбачає користування земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі, тому встановлення судом вищенаведених фактів може свідчить про те, що укладений договір надання послуг є удаваним.

Як вже зазначалось вище, між Відділом освіти Мар'їнської районної Державної адміністрації (Костянтинівською загальноосвітньою школою 1-3 ступенів) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філія "Костянтинівська" укладено договір про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а.

Відповідно до п1.1. договору виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: проводити оранку, боронування, внесення органічних та мінеральних добрив, посів, хімічна обробка посівів культур, а також збирання вирощеного врожаю на ділянці ріллі площею 20,00 га, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги.

За змістом п.3.1 договору здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін.

Згідно п.3.2. договору підписання акту здавання-приймання наданих послуг представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Оплата вартості послуг здійснюється шляхом передачі виконавцю вирощеного ним врожаю згідно додаткової угоди до нього (п.3.3 договору).

Зі змісту прав і обов'язків сторін оспорюваного договору про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філії "Костянтинівська" фактично отримало право користування спірною земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарських культур та збирання врожаю.

Таким чином, правочин, який вчинено сторонами під час укладання від 01.01.2012р. №7600а, спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, а тому спірний договір є удаваним правочином згідно ч. 1 ст.235 Цивільного кодексу України.

Таким чином, до спірного правочину слід застосувати правила, передбачені для договору оренди землі, з огляду на приписи ст. 235 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За приписами статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Таким чином, законодавством, що діяло на момент укладання спірного договору про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а було передбачено певну процедуру передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності.

В той же час, матеріали справи свідчать, що рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філії "Костянтинівська" не приймалось, відповідні земельні торги не проводились, що є порушенням положень ст.16 Закону України "Про оренду землі" та ст. 124 Земельного кодексу України.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до п.а ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки

Як вже зазначалось вище, постійним землекористувачем спірної земельної ділянки є Костянтинівська загальноосвітня школа 1-3 ступенів, яка використовує зазначену ділянку на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №9055949.

Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Вищевказана земельна ділянка передана землекористувачу - Костянтинівській загальноосвітній школі 1-3 ступенів для дослідних та навчальних цілей.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, в тому числі, сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Згідно ст. 24 Земельного кодексу державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На момент укладання спірного договору про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а спірні правовідносини, регулювались, в тому числі Положенням про навчально-дослідну земельну ділянку загальноосвітніх шкіл та позашкільних навчально-виховних закладів, що було затверджено наказом Міністерства освіти України від 1 листопада 1995 року N307 (далі - Положення).

Згідно п.1 Положення навчально-дослідна земельна ділянка закладу освіти є базою проведення навчальних та практичних занять, передбачених програмами з природознавства, біології, трудового навчання, засвоєння знань, формування вмінь і навичок, організації позакласної юннатівської, дослідницької, природоохоронної роботи, продуктивної праці учнів.

Відповідно до п.24-27 Положення основними напрямами діяльності учнів на земельній ділянці є: вирощування рослин і тварин, спостереження за їх ростом і розвитком, проведення сільськогосподарських дослідів згідно з програмами трудового навчання, природознавства, біології, гурткових занять. Дослідно-практичні роботи на земельній ділянці проводяться на основі знань, які набувають учні в процесі вивчення основ наук з широким використанням досягнень сучасної науки і досвіду вирощування якісної сільськогосподарської продукції. Для роботи на земельній ділянці з учнів кожного класу формуються ланки. Робота учнів на земельній ділянці організовується відповідно до плану, який є складовою частиною загального навчально-виховного плану школи.

Пунктами 36, 37 Положення встановлено, що вчителі, які залучаються до керівництва заняттями, працею учнів на навчально-дослідній земельній ділянці, навчають їх агротехнічних прийомів роботи, забезпечують дотримання школярами правил техніки безпеки і санітарно-гігієнічного режиму, а також здійснюють нагляд за станом і безпечною експлуатацією обладнання, інвентарю. В процесі роботи на земельній ділянці забезпечується раціональний режим праці і відпочинку учнів.

Таким чином, вищевказаними правовими нормами передбачено, що земельна ділянка із цільовим призначенням для дослідних та навчальних цілей передається навчальному закладу із метою проведення навчальних та практичних занять, передбачених програмами з природознавства, біології, трудового навчання, засвоєння знань, формування вмінь і навичок, організації позакласної юннатівської, дослідницької, природоохоронної роботи, продуктивної праці учнів. При цьому, здійснення вищевказаних заходів на відповідній ділянці здійснюється виключно учнями та вчителями такого освітнього закладу.

В супереч вищезазначених приписів, за умовами п.1.1. договору про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а оранка, боронування, внесення органічних та мінеральних добрив, посів, хімічна обробка посівів культур, а також збирання вирощеного врожаю на ділянці проводиться Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філія "Костянтинівська", а не учнями та вчителями навчального закладу.

При цьому, вищевказана діяльність здійснюється товариством із метою, яка не відповідає цільовому призначення спірної земельної ділянки та Положенню про навчально-дослідну земельну ділянку загальноосвітніх шкіл та позашкільних навчально-виховних закладів, що є порушенням вимог земельного законодавства.

Згідно пункту 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. №11 визначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

З огляду на вищезазначене, судова колегія зазначає, що саме зобов'язання за визнаним недійсним договором припиняються на майбутнє (ст.207 ГК України), проте недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України), та в разі визнання його недійсним судом, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що нормами земельного законодавства визначений особливий порядок передачі в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності, який у даному випадку не був дотриманий сторонами та з огляду на факт нецільового використання спірної земельної ділянки, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що договір про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а підлягає визнанню недійсним.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи та пояснень сторін, до договору про надання послуг від 01.01.2012р. №7600а не укладалось жодних додатків або додаткових угод (і іншого ані прокурором ані позивачем), у зв'язку із чим позовна вимога про визнання недійсними додатків до вищевказаного договору підлягає залишенню без задоволення.

При цьому, посилання прокурора, що жодною нормою Статуту Костянтинівської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів, Положення про відділ освіти Мар'їнської районної державної адміністрації не передбачено права Відділу освіти Мар'їнської районної Державної адміністрації розпоряджатись майном школи, що свідчить про укладання оспорюваного договору неуповноваженою особою, не приймаються апеляційним господарським судом, зважаючи на той факт, що вищевказані документи затверджені в 2016 році, проте відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись судом на момент його вчинення.

Що стосується вимоги прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська" звільнити займану ним земельну ділянку площею 20,0 (кадастровий номер 1423384000:02:000:0579), вартістю 719905,99 грн., що належить Костянтинівській загальноосвітній школі 1-3 ступенів на праві постійного користування згідно з Державним актом серії ЯЯ №9055959, яку він займає на підставі договору про надання послуг №7600а від 01.01.2012р., судова колегія апеляційної зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами договору про надання послуг №7600а від 01.01.2012р. акт приймання-передачі спірної земельної ділянки не укладався. Будь-яких інших доказів займання вищевказаної земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська" жодним із учасників процесу не надано.

За таких обставин, вимога прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська" звільнити займану ним земельну ділянку площею 20,0 (кадастровий номер 1423384000:02:000:0579), що належить Костянтинівській загальноосвітній школі 1-3 ступенів на праві постійного користування згідно з Державним актом серії ЯЯ №9055959 підлягає залишенню без задоволення з підстав, викладених в постанові апеляційного господарського суду.

Аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України в постанові від 23.05.2017 року по справі №913/1090/16.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 13.09.2017р. по справі №905/879/17 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та припинення на майбутнє договору про надання послуг №7600а від 01.01.2012р., укладеного між Відділом освіти Мар'їнської районної Державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська" із прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині. В залишковій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з підстав, викладених в постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області, м. Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 13.09.2017р. по справі №905/879/17 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.09.2017р. по справі №905/879/17 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та припинення на майбутнє договору про надання послуг №7600а від 01.01.2012р., укладеного між Відділом освіти Мар'їнської районної Державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська".

Позовні вимоги Керівника Волноваської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м.Костянтинівка до Відділу освіти Мар'їнської районної державної адміністрації, м.Мар'їнка, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", с. Павлівка Донецької області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" філії "Костянтинівська", с.Костянтинівка, Донецька область про визнання недійсним та припинення на майбутнє договору №7600а від 01.01.2012р. щодо надання послуг з обробки землі та всі додатки до нього, укладені між Відділом освіти Мар'їнської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська"; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська" звільнити займану ним земельну ділянку площею 20,0 (кадастровий номер 1423384000:02:000:0579), вартістю 719905,99 грн., що належить Костянтинівській загальноосвітній школі 1-3 ступенів на праві постійного користування згідно з Державним актом серії ЯЯ №9055959, яку він займає на підставі договору №7600а від 01.01.2012р. - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір про надання послуг №7600а від 01.01.2012р., укладений між Відділом освіти Мар'їнської районної Державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс", філія "Костянтинівська".

В залишковій частині рішення господарського суду Донецької області від 13.09.2017р. по справі №905/879/17 - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агротіс" на користь прокуратури Донецької області судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1600 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1760 грн.

Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді: Н.О. Мартюхіна

Н.М. Дучал