Постанова

від 28.11.2017 по справі 911/61/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року Справа № 911/61/17 Вищий господарський суд України в складі колегії

Головуючий, суддяЯценко О.В., суддівДанилова М.В., Поляк О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 у справі№ 911/61/17 Господарського судуКиївської області за позовомПершого заступника прокурора Київської області до 1.Козинської селищної ради, 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишне" третя особаГромадська організація "Національний екологічний центр України" пропро визнання недійсним пунктів 1, 3, 5, 6, 7, 8 рішення від 29.08.2002 №8, визнання недійсним рішень від 06.02.2003 №24-39 та від 06.06.2014, договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002, додаткової угоди від 08.02.2007 та скасування державної реєстрації в засіданні взяли участь представники:

- відповідача 2:Лазоренко Ю.О., Загородня Д.М., Гуриненко О.М. ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду з позовом до Козинської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишне" про визнання недійсними пунктів 1,3,4,5,6,7,8 рішення від 29.08.2002 №8, визнання недійсними рішень від 06.02.2003 №24-39 та від 06.06.2014, договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002, додаткової угоди від 08.02.2007 та скасування державної реєстрації.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.03.2017 (суддя Конюх О.В.) в позові відмовлено.

Суд відхилив доводи прокурора про невідповідність оспорюваних рішень та договору оренди нормам ст.ст.88, 89 Водного кодексу України та ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України з тих мотивів, що законодавство не містило і не містить заборони передавати в оренду землі прибережних захисних смуг, у зв'язку з чим накладення орендованих земельних ділянок на прибережні захисні смуги (щодо яких проекти землеустрою відповідно до вимог закону не розроблені) не є підставою для визнання недійсними оспорюваних рішень, договору оренди та додаткових угод.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (Гончаров С.А., Тищенко А.І., Скрипка І.М.) рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2017 залишено без зміни.

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, позов задовольнити.

Прокурор доводить, що судами порушено норми ст. 89 Водного кодексу України та ст.ст. 38, 59-61 Земельного кодексу України, оскільки надані земельні ділянки відносяться до земель водного фонду і знаходяться в прибережній захисній смузі водних об'єктів, тому розміщення індивідуальної забудови суперечить наведених нормам права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.11.2017 у складі колегії: головуючий, суддя - Яценко О.В., судді Данилова М.В., Поляк О.І. касаційна скарга Першого заступника прокурора Київської області прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 28.11.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №8 від 29.08.2002 "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)" вирішено затвердити розроблений проект відведення земельної ділянки; вилучити із користування ГО "ОГ "Затишне" земельну ділянку площею 36,60 га; надати товариству з обмеженою відповідальністю "Затишне" земельну ділянку площею 36,60 га в довгострокове користування без зміни цільового призначення, яка знаходиться у межах смт. Козин; земельна ділянка надається на умовах оренди терміном 49 років;

05.09.2002 між виконкомом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та товариством з обмеженою відповідальністю "Затишне" укладено договір оренди, відповідно до умов якого:

- термін оренди: 49 років (підпункт б пункту 1.1 договору);

- об'єкт оренди: об'єктом оренди є земельна ділянка розміром 366000 кв.м., що знаходиться у власності орендодавця в селі Козин Обухівського району Київської області вулиця Старокиївська, ж/м "Конча-Заспа" (підпункт д пункту 1.1 договору);

- орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної Ради від 29 серпня 2002, №8 надає, а орендар приймає в термінове, платне володіння і користування об'єкт оренди, необхідний орендарю для розміщення товариства індивідуальних забудовників розміщений в селищі Козин Обухівського району Київської області, ж/м "Конча-Заспа" в розмірі 366000 кв.м. відповідно до кадастрового плану земельної ділянки (пункт 2.1 договору);

- об'єкт оренди, прийнятий у володіння і користування орендарем відповідно до умов цього договору і використовується останнім під розміщення товариства індивідуальних забудовників в рамках чинного законодавства України (пункт 3.1 договору);

- термін оренди обчислюється з дати, зазначеної в Акті прийому-передачі об'єкта оренди, підписаного обома сторонами (додаток 1) і минає через 49 років, якщо він не буде перерваний раніше відповідно до положень цього договору (пункт 4.1 договору);

Договір оренди від 05.09.2002 посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу 05.09.2002, зареєстровано в реєстрі за №3497.

Рішенням Козинської селищної ради на засіданні четвертої сесії Козинської селищної ради ХХІУ від 06.02.2003 "Про затвердження рішень виконкому Козинської селищної ради та затвердження договорів оренди земельних ділянок" вирішено затвердити рішення виконкому Козинської селищної ради №8 від 29.08.2002 про виділення ТОВ "Затишне" земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди та схвалити договір вищезгаданої земельної ділянки укладеного 05.09.2002 (пункт 3 рішення).

Між Козинською селищною радою та ТОВ "Затишне" 08.02.2007 було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002, зареєстрованого в Обухівському районному відділі земельних ресурсів за №170 від 06.09.2002, відповідно до умов якої сторони погоди внести зміни в умови договору оренди, зокрема:

- виклали підпункт"д" пункту 1.1 в такій редакції: об'єкт оренди: об'єктом оренди є земельні ділянки розміром 28,641 га, що знаходиться у власності орендодавця, смт. Козин Обухівського району Київської області, на території житлово-рекреаційного комплексу "Конча-Заспа" та 11,6 га, що знаходиться у власності орендодавця;

- виклали п.2.1 договору в такій редакції: орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у довгострокове, платне володіння і користування земельні ділянки загальною площею 28,641 га, розташовані на території житлово-рекреаційного комплексу "Конча-Заспа", Обухівського району Київської області, надані під забудову, в тому числі по ділянках: 0, 5946 га кадастровий номер 3223155400:03:012:0007, 14,220 га кадастровий номер 3223155400:03:011:0002, 4,693 га кадастровий номер 3223155400:03:012:0008, 9,133 га кадастровий номер 3223155400:03:010:003 та земельну ділянку площею 11,6 га кадастровий номер 3223155400:03:031:0134 розташовану в селищі Козин Обухівського району Київської області ж/м "Коча-Заспа" для розміщення індивідуальних забудовників.

Рішенням від 06.06.2014 №12 п'ятдесятої сесії Козинської селищної ради VI скликання "Про викладення договору оренди земельної ділянки в новій редакції та внесення змін до умов договору" розглянуто заяву директора ТОВ "Затишне" від 28.04.2014 вих.№13/28 (вх. №281 від 30.04.2014) щодо викладення договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002, що зареєстрований у Обухівському районному відділі земельних ресурсів від 06.09.2002 за №170 в новій редакції в зв'язку із зміною розміру орендної плати та необхідністю приведення у відповідність до вимог діючого законодавства України орендних відносин, сесія Козинської селищної ради вирішила викласти договір оренди земельної ділянки загальною площею 40,241 га, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області на території ЖРК "Конча-Заспа" для розміщення товариства індивідуальних забудовників, що складається з наступних частин: 0,595 га з кадастровим номером 3223155400:03:012:0007, 14,220 га з кадастровим номером 3223155400:03:011::0002, 4,693 га з кадастровим номером 3223155400:03:012:0008, 9,133 га з кадастровим номером 3223155400:03:010:0003, 11,6 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134 укладений між Козинської селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Затишне" від 05.09.2002, що зареєстрований у Обухівському районному відділі земельних ресурсів від 06.09.2002 за №170 в новій редакції; доручити селищному голові Гартіку В.В. укласти з товариством з обмеженою відповідальністю "Затишне" в нотаріальній формі додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002 про викладення договору оренди в новій редакції на умовах, визначених цим рішенням.

Звертаючись з позов прокурор стверджував, зокрема, що за інформацією КДПГККГС "Київгеоінформатика" Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 02.02.2016 №01-01/444 та №01-01/761 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:011:0002, 3223155400:03:010:0003, 3223155400:03:012:0007, 3223155400:03:012:0008 накладаються на 100-метрову прибережну захисну смугу р. Дніпро та 25-метрову прибережну захисну смугу малих озер та штучних водойм.

Враховуючи такі обставини, прокурор доводить, що за змістом норм ст.88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі прибережних захисних смуг встановлюються за окремими проектами землеустрою; фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначаються нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу такої прибережної захисної смуги, її розмір і межі, встановлені законодавством; у разі знаходження водного об'єкта у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга може установлюватись за відповідним проектом землеустрою з урахуванням конкретних умов, що склались, тобто таку смугу може бути зменшено або збільшено; відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на місцевості меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність такої прибережної захисної смуги загалом та можливість передавати до її встановлення у приватну власність ділянок, що входять до нормативно визначеної прибережної захисної смуги.

Таким чином, при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, незалежно від того чи вони є природними або штучно створеними, необхідно забезпечувати дотримання положень щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, встановлених ст.88 Водного кодексу України і ст. 60 Земельного кодексу України, та орієнтованих розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.

Суди, відхиляючи доводи прокурора, керувалися, зокрема наступними мотивами.

Згідно з ч.4 ст. 59 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

У відповідності до п.10 "Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них " затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486 на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. За таких обставин, законодавство не містило і не містить заборони передавати в оренду землі прибережних захисних смуг, у зв'язку з чим накладення орендованих земельних ділянок на прибережні захисні смуги (щодо яких проекти землеустрою відповідно до вимог закону не розроблені) не є підставою для визнання недійсними оспорюваних рішень, договору оренди та додаткових угод.

При цьому, відповідно до пункту г) частини 1 ст. 61 ЗК України, у прибережних захисних смугах забороняється будівництво будь-яких споруд, у зв'язку з чим зазначена обставина могла б бути підставою для внесення у договір оренди умов щодо встановлення обмежень у використанні орендованих земельних ділянок, а також для врахування при виготовленні власне проекту будівництва об'єктів архітектури.

Разом із тим, такі вимоги прокурором не заявлені і не є предметом розгляду у даній справі.

Касаційна інстанція приходить до висновку, що висновки господарських судів не відповідають норма матеріального права, що регулює спірні відносини з таких мотивів.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень. Подібний порядок установлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історично-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За положеннями частини першої статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України визначала, що до водного фонду України належать 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі: зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України також відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню та належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, положеннями статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Частиною четвертою статті 84 ЗК України визначено, що землі водного фонду взагалі не можуть передаватись в приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду в приватну власність, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин), зокрема громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, - не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60 - 62 ЗК України та статтями 1, 88 - 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання та використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (ст. 1 ВК України).

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно керуватися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими статтею 88 ВК України.

Прокурор посилався на ті обставини, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:011:0002, 3223155400:03:010:0003, 3223155400:03:012:0007, 3223155400:03:012:0008 накладаються на 100-метрову прибережну захисну смугу р. Дніпро та 25-метрову прибережну захисну смугу малих озер та штучних водойм.

Суди на зазначені обставини не звернули уваги, обставин, які доводять або спростовують встановлення розміру захисної прибережної смуги в районі розташування спірних земельних ділянок не з'ясовували.

Надання земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

За умовами оспорюваного договору "… об'єкт оренди, необхідний орендарю для розміщення товариства індивідуальних забудовників …" (п. 2.1.), "… використовується … під розміщення товариства індивідуальних забудовників …" (п. 3.1.).

Господарськими судами не надано оцінки умовам оспорюваного договору, обставин оренди земельних ділянок для мети забудови не з'ясовано, тому висновки про відсутність порушень вимог законодавства при наданні земельних ділянок в оренду не відповідають встановленим обставинам та нормам закону.

Господарські суди попередніх інстанцій е з'ясували, чи відносяться спірні земельні ділянки до земель водного фонду, що впливає на правильність висновку щодо правомірності передання їх в оренду відповідно до вимог статей 88, 89 ВК України.

При цьому, касаційна інстанція погоджується з доводами прокурора, що судове рішення у справі № 258/7-04 Господарського суду Київської області, на яке зіслалися господарські суди при вирішенні даного спору, не містить преюдиційних фактів для даного спору, оскільки предметом спору у зазначеній справи не були оскаржувані рішення від 29.08.2002 №8, від 06.02.2003 №24-39 та від 06.06.2014; крім того, слід вказати, що зазначеними судовими рішеннями не було з'ясовано, чи відносяться спірні земельні ділянки до земель водного фонду.

Стаття 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (тут і далі нормативно-правові акти у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 34 ч. 1 ст. 26).

Стаття 33 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у ст. 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.

Наведених норм права суди не врахували, оцінку оскаржуваним рішенням на предмет відповідності нормам законодавства, що було чинне на час їх прийняття не надавали, обмежившись посиланням на судове рішення у справі № 258/7-04 Господарського суду Київської області, яке не має преюдиційного значення для даного спору в розумінні ст. 35 ГПК України.

Відповідно до норми ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За змістом норми ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи .

З огляду на викладене, касаційна інстанція вважає, що господарські суди допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що вплинуло на висновки суду щодо результату вирішення спору, тому справа підлягає направленню до місцевого господарського суду на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 108, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2017 у справі № 911/61/17 Господарського суду Київської області скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий, суддяО.В. Яценко СуддіМ.В. Данилова О.І. Поляк