Постанова

від 13.11.2017 по справі 826/14368/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2017 року № 826/14368/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Союздрук Груп до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Союздрук Груп (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0007051305 від 23.08.2016 р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень положень Податкового кодексу України при визначенні суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено неправомірне коригування позивачем власних податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в бік зменшення на суму 174731,35 грн. За таких обставин контролюючий орган просить суд в позов відмовити повністю.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (уточнююча) за 2015 рік №160003609 від 07.06.2016 р. поданою ТОВ Союздрук Груп .

За результатом перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки №15/26-57-13-05-10/38080941 від 10.08.2016 р. (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено заниження ТОВ СОЮЗ ДРУК податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 174731,35 грн., чим порушено п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2016 р. №- 0007051305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки всього в сумі 174731,35 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 1741731,35 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 0 грн.

Не погоджуючись з правомірністю та обґрунтованістю прийняття податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з Акту перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання ґрунтується на наступних обставинах.

ТОВ СОЮЗ ДРУК перебуває на обліку в ДПІ Святошинського району ГУ ДФС у м. Києві, зокрема, як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до поданих декларацій за 2015 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 18.02.2015 р. №9017800897 та від 07.04.2015 р. №9061156510 ТОВ СОЮЗ ДРУК є власником об'єктів нежитлової нерухомості: Офісна будівля загальною площею 14071,46 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Дружківська, буд.10 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно CAE №898679 від 29.03.2013); Інша будівля загальною площею 274,30кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Дружківська, буд. 10 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно CAE №553896 від 03.05.2012).

Відповідно до вказаних декларацій сума нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік склала 174731,35 гривень.

Позивачем подано уточнюючу декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 07.06.2016 р. №1600036009, відповідно до якої зменшено суму нарахувань за 2015 рік в повному розмірі, тобто до нуля, що, на переконання контролюючого органу є неправомірним.

Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи № 71-VIII від 28.12.2014, яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1. п. 266.1. ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.1., пп.266.3.2. п.266.3. ст. 266 Податкового кодексу України).

Таким чином, нежитлові приміщення - офісна та інша будівля, що належать позивачу на праві приватної власності, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач (як власник приміщень) зобов'язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог ст.266 Податкового кодексу України.

Водночас, пп. 266.5.1. п. 266.5. ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази.

Стаття 265 Податкового кодексу України визначає склад податку на майно, зокрема, він включає в себе: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плату за землю.

Наведене вище свідчить, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки безумовно є підвидом місцевих податків, особливість яких, серед іншого, полягають в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України, адже, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, віднесено до компетенції відповідних місцевих рад.

В силу приписів п. 8.3. ст.8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад фактично продубльовано і п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону Про місцеве самоврядування в Україні та ст. 143 Конституції України.

Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, що здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Пункт 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Так згідно з ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З аналізу наведених норм вбачається, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Судом встановлено, що Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи № 71 -VIII ухвалений 28.12.2014 р., тобто після 15.07.2014р.

В свою чергу, Київська міська рада 28 січня 2015 року прийняла рішення № 58/923, яким внесла зміни до рішення №242/5629 від 23 червня 2011 року Про встановлення місцевих податків та зборів у м. Києві , виклавши його у новій редакції. Рішення від 28 січня було оприлюднено в газеті Хрещатик №13 від 30 січня 2015 року (офіційне друковане ЗМІ Київради). Але слід зазначити, що рішенням від 28 січня 2015 року розміру ставок податку встановлено не було.

Ставки податку були встановлені в додатку №1 до цього рішення. Додаток було оприлюднено 06 березня 2015 року в №33 в газеті Хрещатик (випуск Документи № 20 від 06.03.2015).

Незважаючи на це, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві протиправно у оскаржуваному рішенні визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, відповідно до ставок встановлених місцевою радою, оскільки Київською міською радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у м. Києві не було оприлюднене до 15.07.2014, а тому мінімальна ставка податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у 2015 році має становити 0 відсотків.

Також необхідно зазначити, що відповідно до листа Центрального офісу з обслуговування великих платників Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби № 27547/10/25-10-06-11 від 23.12.2015 Щодо оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки дано пояснення в межах повноважень зазначеного органу, відповідно до яких зазначено, що якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то мінімальною ставкою такого податку є 0 відсотків.

Відповідь аналогічного змісту також викладена в загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі Державної фіскальної служби України в категорії 106.08.

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку про те, що визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки не відповідає положенням Податкового кодексу України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте необґрунтовано та підлягає скасуванню.

Зазначене також узгоджується з практикою Європейський суд з прав людини. Зокрема у справі Щокін проти України Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд зазначив: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки , № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника . У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Як зазначив Європейський суд у пункті 53 свого рішення Суханов та Ільченко проти України , яке набуло статусу остаточного 26 вересня 2014 року, Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Колишній Король Греції та інші проти Греції (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).

Враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0007051305 від 23.08.2016 підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, Суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 122, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві №0007051305 від 23.08.2016.

3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Союздрук Груп (код ЄДРПОУ 38080941) судові витрати у розмірі 2620,97 грн. (дві тисячі шістсот двадцять гривень 97 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук