Постанова

від 30.11.2017 по справі 922/2319/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2017 р. Справа № 922/2319/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кінаш Р.М., дов.б/н від 01.09.2001(копія у справі)

1-й відповідач - не з'явився

2-й відповідач - Остапенка В.В., дов.б/н від 01.09.2017 (копія у справі)

третьої особи - не з'явися

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2" (вх.№3469Х/3) на ухвалу господарського суду Харківської області від 17.10.2017 у справі № 922/2319/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2", м. Київ

до Фізичної особи підприємця Черкасової Людмили Василівни, м. Харків

Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Добромед", м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Марічка", м. Харків

про стягнення 96256,00 грн., розірвання договору та виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.10.2017, зокрема, заяву представника позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - задоволено. Залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ТОВ "Марічка" (код ЄДРПОУ 24678557, місцезнаходження: 61002,м.Харків, вул. Сумська, буд.90). В задоволенні заяви представника позивача (вх. №33858 від 17.10.2017) про забезпечення позову відмовлено. Розгляд справи відкладено на 08.11.2017 о 12:00.

ТОВ "Аверс Плюс2" з зазначеною ухвалою не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дану ухвалу в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову та прийняти нове в цій частині рішення, яким задовольнити заяву ТОВ "Аверс Плюс2" про забезпечення позову.

Перший відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав. Проте, надав клопотання про відкладення розгляду справи. Колегія суддів апеляційної інстанції не розглядає надане клопотання, оскільки воно підписано представником першого відповідача без посвідчення належним чином своїх повноважень.

Другий відповідач, ТОВ Добромед , надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить ухвалу господарського суду Харківської області від 17.10.2017 залишити без змін, як законну та обґрунтовану, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа по справі без самостійних вимог на предмет спору не скористалася наданим правом на участь в судовому засіданні, про причини неявки суд не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про день та час розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте представники 1-го відповідача та третьої особи не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників 1-го відповідача та третьої особи за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноважених представників присутніх сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи - підприємця Черкасової Людмили Василівна, м. Харків, заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014 в розмірі 96256,00 грн; розірвання договору оренди нежитлових приміщень від 18.12.2014, укладеного між ТОВ "Добромед" та ФОП Черкасовою Людмилою Василівною, із застосуванням наслідків розірвання такого договору, шляхом приведення сторін в первісний стан з підписанням акту повернення нежитлових приміщень; виселення ФОП Черкасової Л.В. з нежитлових приміщень загальною площею 75,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, майдан Павлівський, будинок 10, шляхом звільнення приміщення від її майна, речей та найманих нею працівників, що перебувають у приміщеннях з приведенням орендованого приміщення в стан, придатний для використання ТОВ "Аверс Плюс2" без обмежень з боку третіх осіб. Позивач також просить стягнути з 1-го відповідача витрати з оплати судового збору в розмірі 4800,00 грн.

17.10.2017 представник позивача надав до суду заяву про забезпечення позову (вх.№33858) за змістом якої просить накласти арешт на майно, власником якого є перший відповідач - ФОП Черкасова Л.В., а саме квартиру №31, яка знаходиться в будинку №9 по вулиці Шкільна в смт. Куліничі, Харківського району. В обґрунтування своєї заяви, позивач посилається на наявність у нього відомостей, що зазначене майно, яке належить першому відповідачу на праві приватної власності, може бути відчужене останнім, що в свою чергу у подальшому, у разі винесення судом позитивного для позивача рішення зумовить неможливим його виконання у зв'язку із відсутністю у першого відповідача іншого майна на яке можливо було б звернути стягнення.

Господарський суд, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, зазначив, що на думку суду в порушення вимог процесуального законодавства заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, не містить мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд може дійти висновку щодо розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника стосовно забезпечення позову та імовірність утруднення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Колегія суддів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваної ухвали з наступних підстав

Забезпечення позову в господарському процесі регулюється Розділом Х Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднути чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Тобто, забезпечення позову є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення господарського суду і полягає у вжитті заходів, за допомоги яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

За вимогами статті 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, про що виноситься ухвала. Наявність такої ухвали суду означає, що з моменту накладення арешту відповідач не має права розпоряджатися належним йому майном або коштами, незалежно від того, чи передавалася ухвала суду державній виконавчій службі для здійснення виконавчих дій.

На засіданні Пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 було прийнято Постанову №16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову з метою однакового і правильного застосування законодавства щодо забезпечення позову господарськими судами.

Відповідно до пункту 1 цієї Постанови заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (пп. 2 п. 1).

У вирішенні питання забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Положеннями пп. 4 п. 3 Постанови визначено, що обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, виходячи з наведеного, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Такої ж правової позиції щодо вирішення питання про забезпечення позову дотримується і Верховний Суд України (пункт 45 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

Отже, єдиною підставою забезпечення позову статтею 66 Господарського процесуального кодексу України визначено гарантію реального виконання рішення господарського суду. У свою чергу, заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення).

Проте, заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову наведеним вимогам не відповідає з огляду на те, що вона не містить мотивів щодо наявності правового зв'язку між заявленими позовними вимогами та заходами до забезпечення позову.

В обґрунтування своєї заяви позивач посилається на той факт, що йому стало відомо про намір першого відповідача Черкасової Л.В. відчужити належну їй на праві власності двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена інформація з'явилася у всесвітній мережі Інтернет на одному з сайтів по продажу нерухомості. Так, на думку позивача, бажання першого відповідача відчужити свою власність до прийняття судом рішення є намаганням уникнути виконання такого рішення, адже розмір заявлених позовних вимог разом із судовим збором становить більше ніж 100 000,00 грн., що є значною сумою, а відповідно до інформації яка містить в реєстрі речових прав на нерухоме майно, іншого нерухомого майна у першого відповідача немає. Отже, за твердженнями позивача, реалізація відповідачем свого плану щодо продажу житла може утруднути або навіть унеможливити виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог.

У спірних відносинах предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за договором оренди, розірвання договору оренди та виселення 1-го відповідача з нежитлових приміщень за адресою: місто Харків, площа Павлівська, 10. Відтак, вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить першому відповідача на праві приватної власності, та не перебуває у зв'язку з предметом заявленої позовної вимоги.

В той же час, за приписами статті 33, 66 ГПК України заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16).

При цьому, виходячи з пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16, про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, тоді як саме лише посилання в заяві на потенційну можливість здійснення відповідачем дій без наведення відповідного обґрунтування не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, всупереч положенням ст. ст. 33, 66 ГПК України заява позивача про забезпечення позову нічим не обґрунтована та базується лише на власних міркуваннях та припущеннях.

Відтак, у суду першої інстанції не було достатніх підстав для задоволення заяви позивача та вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви.

Згідно з положеннями ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Аверс Плюс2 не підлягає задоволенню в зв'язку з її не обґрунтованістю та відсутністю фактів, які можуть бути підставою для скасування ухвали господарського суду Харківської області від 17.10.2017 по справі №922/2319/17.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аверс Плюс2 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 17.10.2017 по справі №922/2319/17 в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Пелипенко Н.М.