Ухвала

від 29.11.2017 по справі 810/1594/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1594/17 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М., Суддя-доповідач: Кобаль М.І. У Х В А Л А

Іменем України

29 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІВА ТЕК до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ВІВА ТЕК (далі - Позивач, ТОВ ВІВА ТЕК ) звернулось до суду із адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Відповідач, Білоцерківська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.12.2016 року №0008471404.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову повністю (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ ВІВА ТЕК , за результатами якої складено акт перевірки від 29.11.2016 року № 976/10-02-14-04/39359654/97 (далі по тексту - акт перевірки).

Вказаною перевіркою встановлено порушення податкового законодавства TOB ВІВА ТЕК у фінансово - господарських відносинах з TOB Підлога - Бетон (далі по тексту - контрагент позивача) за період з 01.01.2014 року по 29.07.2016 року, а саме:

- п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 2015 рік на суму 56 700 грн.;

- порушення п.198.1, п. 198,3, ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) за червень 2015 року на суму 63 000 грн.

За результатами перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 14.12.2016 року №0008461404, яким позивачу визначено (збільшено) суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 56 700,00 грн., та податкове повідомлення-рішення 14.12.2016 року №0008471404, яким позивачу визначено грошове зобов'язання ПДВ в розмірі 78 750,00 грн., з яких 63 000,00 грн. за основним платежем та 15 750,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 14.12.2016 №0008461404 та №0008471404, позивачем подано скаргу до Головного управління ДФС у Київській області.

Рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 24.02.17 року № 954/10/10-36-10-01-04 скаргу позивача частково задоволено, зокрема, скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.12.2016 №0008461404, а податкове повідомлення-рішення від 14.12.2016 №0008471404 залишено без змін.

Не погоджуючись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 14.12.2016 року № 0008471404, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентом, а також фактів суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ ВІВА ТЕК (Замовник) та TOB Підлога - Бетон (Виконавець) 02.06.2015 було укладено договір про надання послуг № 020615 (далі по тексту - договір).

Відповідно до умов зазначеного договору, Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов'язується надати останньому послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять Замовника і які визначені у цьому Договорі. Об'єктом маркетингових досліджень за цим Договором є товари Замовника та товари, які Замовник планує реалізовувати в майбутньому, перелік яких наведений у додатку 1 до Договору, зокрема: тарілка-піддон зі спіненого полістиролу, стрейч - плівка ПЕ, стрейч - плівка ПВХ, біг-беги, мішки поліпропіленові з нанесенням друку, поліетиленова рукавна плівка низького тиску, поліетиленова рукавна плівка високого тиску, поліпропіленовий вкладиш в залізничний вагон.

За фактом проведеної роботи та на виконання умов договору, сторони склали акт про приймання наданих послуг від 30.06.2015 року. Також, TOB Підлога - Бетон надано ТОВ ВІВА ТЕК звіт про виконання договору.

Звіт за кожним видом вищевказаної продукції має наступну структуру і включає в себе такі розділи, як титульний аркуш, зміст, список використаних у звіті скорочень, підсумкове повідомлення для керівництва, введення, аналіз продукції та основних виробників, географія виробництва, аналіз конкуренції між найбільшими виробниками України на оптовому і роздрібному ринках продажу та оцінка рівня конкуренції, основні тенденції розвитку ринку, динаміка зміни цін, асортимент продукції (товару), політика ціноутворення, аналіз імпорту та експорту продукції (товарів) та їх вплив на ринок, потенційні споживачі та кількісні показники (місткість ринку) планованого продажу, прогнозний план продажу, оцінка ризиків, фінансовий план, аналіз ефективності проекту, прогнозний рівень рентабельності, термін окупності проекту, висновки і рекомендації за результатами проведеного дослідження, додатки та ілюстрації.

Відповідно до повідомлення від 17.07.2015 про відступлення права вимоги TOB Підлога - Бетон , оплата за придбані послуги здійснювалась шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ ВОЛЬФ КОМПАНІ відповідно до платіжного доручення №294 від 17.07.2015 та підтверджується банківською випискою. Зазначені первинні документи були надані позивачем до перевірки, що не заперечувалося відповідачем.

На підтвердження реального характеру виконання договору позивачем отримано від контрагента податкову накладну від 15.07.2015 № 9, яка зареєстрована в єдиному реєстрі податкових накладних, що також не заперечується контролюючим органом.

Між тим, як вбачається з акту перевірки, висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на інформації щодо його контрагента TOB Підлога - Бетон .

Зокрема, відповідачем встановлено та прийнято до уваги, що згідно матеріалів досудового розслідування, які знаходяться в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015000000000630 від 08.12.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.3 ст.209. ч.3 ст.212, ч.4 ст.190, ч.2 ст.205 КК України, а саме протоколів допиту свідка ОСОБА_2 - засновника, директора та головного бухгалтера TOB Підлога-Бетон про непричетність до зазначеного товариства, ОСОБА_3 під час допиту у якості свідка зазначила, що ніколи не являлася та не являється на даний час директором, головним бухгалтером або засновником TOB Підлога-Бетон . Фінансово-господарську діяльність TOB Підлога-Бетон ОСОБА_3 ніколи не проводила та не мала наміру проводити. Враховуючи протокол допиту свідка ОСОБА_2 та те, що адреса, визначена в первинних документах, виданих TOB Підлога Бетон на користь TOB ВІВА ТЕК , не відповідає дійсності, первинні документи вважаються недійсними та відсутніми, податковий орган прийшов до висновку, що операції між позивачем та його контрагентом мають формальний характер, тобто є безтоварними по ланцюгу постачання.

Тобто, висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки під час проведення перевірки спрямовані на відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентом TOB Підлога - Бетон , що і стало підставою для визнання відповідачем порушення ТОВ ВІВА ТЕК вимог податкового законодавства.

Між тим, колегія суддів апеляційної інстанції не бере до уваги висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з контрагентом TOB Підлога - Бетон , які зроблені на підставі акту перевірки виходячи з наступного.

В даному випадку наявність певної інформації, одержаної податковим органом з матеріалів досудового розслідування, які знаходяться в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015000000000630 від 08.12.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.3 ст.209. ч.3 ст.212, ч.4 ст.190, ч.2 ст.205 КК України, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Разом з тим, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Таким чином, пояснення керівників підприємств-контрагентів та інформація із кримінального провадження є лише одним із засобів доказування в кримінальному провадженні, однак вони не є єдиним та належним доказом , який встановлює відповідні юридичні факти, у тому числі й щодо непричетності до господарської діяльності, чи проведення безтоварних операцій, оскільки таким доказом може бути лише судове рішення, яке набрало законної сили.

Аналогічної правової позиції притримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 27.07.2015 у справі № К/800/61969/13 та ухвалі від 30.11.2015 у справі № К/800/5195/14.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Тобто, в силу кримінального - процесуального законодавства України матеріали, отримані при проведенні досудового розслідування за фактом створення і діяльності фіктивних підприємств є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, а наявність порушеної кримінальної справи до моменту прийняття судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину. Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів , які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.08.2012 № К-39842/10.

Крім того, представник відповідача у письмовому клопотанні від 22.06.2017 року зазначив, що кримінальне провадження №12015000000000630 на даний час перебуває на стадії досудового розслідування.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує той факт, що відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагента, їх посадових осіб, а також контрагента позивача (їх посадових осіб), з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності певного підприємства та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків, яка б набрала законної сили.

Отже, пояснення керівника підприємства є лише одним із засобів доказування у справі, однак, вони не є єдиним та належним доказом, який встановлює відповідні юридичні факти, у тому числі й щодо нікчемності правочинів, оскільки таким доказом може бути лише судове рішення, яке набрало законної сили.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 у справі № К/9991/53981/12.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір укладений між останнім та його контрагентом, мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним.

Згідно із ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі наявні в справі первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем, оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Згідно із п. 138.2. ст.138 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування ПДВ тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 року (справа № 21-1359а15) викладена правова позиція, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

У своєму рішенні Верховний Суд України вказав на те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності, відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві, зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Контролюючим органом в ході перевірки було встановлено, що правочини укладені між позивачем та його контрагентом TOB Підлога-Бетон не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Таким чином, надані до перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарських операцій між юридичними особами.

Під час судового розгляду, судом апеляційної інстанції були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з контрагентом TOB Підлога-Бетон , в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, зазначені первинні документи складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, а тому такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій, які не містять дефектів форми та змісту.

Також, в матеріалах справи наявні документи якими підтверджується використання у своїй господарській діяльності ТОВ ВІВА ТЕК послуг придбаних у TOB Підлога-Бетон .

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, чинним законодавством не передбачено настання негативних наслідків для добросовісного платника податку у вигляді позбавлення його права на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини повинні тягнути негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливати на права платника податків.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що ТОВ ВІВА ТЕК здійснювало свою господарську діяльність в межах правового поля, а висновки про контролюючого органу про відсутність реального характеру господарських операцій останнього з контрагентом TOB Підлога - Бетон є безпідставними.

Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова