Постанова

від 04.12.2017 по справі 925/878/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2017 р. Справа№ 925/878/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - не прибув;

від відповідача - не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "УКРАГРО НПК" на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.09.2017 у справі №925/878/17 (суддя Пащенко А.Д.) за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Поділ" до приватного акціонерного товариства "УКРАГРО НПК" про стягнення 714 232, 56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Поділ" звернулося до господарського суду з позовом до приватного акціонерного товариства "УКРАГРО НПК" про стягнення 714 232, 56 грн., з яких: 682 410,00 грн. коштів сплачених в порядку попередньої оплати; 11 778,59 грн. неустойки; 16 959,10 грн. інфляційних та 3 084,87 грн. три проценти річних (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.09.2017 у справі №925/878/17 позов задоволено частково, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 682 410 грн., попередньої оплати, 11 778, 59 грн. пені.; у задоволенні решти вимог відмовлено.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині як не поставки товару, так і не повернення суми попередньої оплати в передбачені договором строки.

Відмова у задоволенні вимог про стягнення інфляційних та трьох процентів річних мотивована тим, що стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 20.09.2017 у справі №925/878/17 скасувати частково в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 682 410,00 грн. та пені в розмірі 11 778 грн., 59 коп., та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що зобов'язання з повернення коштів попередньої оплати виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (стаття 1212 Цивільного кодексу України), а тому за доводами скаржника, суд першої інстанції не вірно застосував до даних правовідносин ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Також, скаржник посилається на невірність періоду нарахування неустойки.

Сторони своїм правом на участь представників у даному судовому засіданні не скористались, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належнім чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми в даному судовому засіданні від сторін до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення сторін, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Поділ", як покупцем та приватним акціонерним товариством "УКРАГРО НПК", як постачальником 27.01.2017 укладено договір поставки продукції №81, за умовами якого (п. 1.1.) Постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити в обумовлені Договором строки Покупцеві (одержувачу) товар, визначений в п. 1.2 цього договору, далі - Товар, а Покупець зобов'язався оплатити та прийняти цей Товар.

Пунктом 1.2 Договору сторони передбачили, що товар, що підлягає поставці згідно умов цього Договору, є КАС-32 в кількості 86 тонн по ціні 7935,00 грн. за одну тонну з ПДВ загальною вартістю 682410,00 грн. з урахуванням ПДВ.

В пункті 3.3 Договору вказано, що поставка Товару здійснюється повністю чи окремими партіями за вибором Постачальника в період до 10 квітня 2017 року. Постачальник самостійно визначає дату поставки кожної партії товару в межах періоду поставки.

За умовами пункту 4.1 Договору поставка товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати. Товар, що підлягає поставці, повинен бути повністю оплачений до 03 лютого 2017 року.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної поставки Товару Покупцю Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення поставки.

На виконання умов договору позивачем було здійснено попередню оплату за товар в сумі 682 410 грн., що підтверджується платіжнім дорученням №65 від 01.02.2017 (а.с.12).

Факт отримання відповідачем цих коштів підтверджений також у акті звіряння взаємних розрахунків, підписаному представниками сторін (а.с.13).

Відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у визначені договором строки не виконав, як і не повернув позивачу кошти попередньої оплати.

У зв'язку з тим, що відповідач не поставив товар у вказаний в Договорі термін, позивач надіслав відповідачу 28 квітня 2017 року вимогу № 22 від 25.04.2017 про повернення коштів за непоставлений товар, в якій вимагав повернути грошові кошти в сумі 682 410,00 грн., сплачені відповідно до Договору поставки № 81 від 27.01.2017 в порядку попередньої оплати.

Відповідно до рекомендованого повідомлення вказану вимогу відповідач отримав 04.05.2017.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів в сумі 682 410,00 грн. грн., які є передплатою за непоставлений товар.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Строки виконання обов'язку постачальника передати товар покупцю було передбачено пунктом 3.3 Договору - до 10 квітня 2017 року.

Відповідач не виконав своє зобов'язання з поставки попередньо оплаченого позивачем товару у встановлений договором строк.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Враховуючи те, що відповідач у встановлений договором строк товар позивачу не поставив, покупець набув права на повернення сплаченої суми попередньої оплати.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, та не спростовується відповідачем.

Так, як було зазначено вище позивач сплатив суми попередньої оплати, тоді як відповідач не передав товар у встановлений договором строк. Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано застосував норму ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та ухвалив рішення про задоволення позову.

Направлення позивачем вимоги про повернення передоплати №22 від 25.04.2017 за недопоставлений товар, не впливає на застосування наведеної норми.

Доводи апелянта про те, що зобов'язання з повернення коштів попередньої оплати виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (стаття 1212 Цивільного кодексу України) відхиляються колегією суддів виходячи з вище наведеного, а саме з того, що вказані кошти підлягають поверненню позивачу саме на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим доводи апелянта про неправильне застосування судом ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України до даних правовідносин відхиляються.

Крім суми попередньої оплати позивачем заявлено до стягнення 11 778,59 грн. неустойки, 16 959,10 грн. інфляційних та 3 084,87 грн. три проценти річних (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Судом першої інстанції було задоволено вимогу про стягнення з відповідача 11 778,59 грн. неустойки, у задоволенні вимог про стягнення 16 959,10 грн. інфляційних та 3 084,87 грн. трьох процентів річних відмовлено.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Таким чином, зазначені види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, ще й повинні мати компенсаційний характер за порушення господарсько-правових зобов'язань.

Відповідно до ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної поставки товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення поставки.

Позивач нарахував неустойку в сумі 117 78,59 грн. (згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог) відповідно до пункту 5.1. Договору за прострочення поставки товару за період з 11.04.2017 (перший день прострочення поставки) по 04.05.2017 (дату отримання відповідачем вимоги позивача про повернення передоплати).

Як вбачається з матеріалів справи, вимога №22 від 25.04.2017 отримана відповідачем 04.05.2017, тому нарахування неустойки до дати отримання вимоги є обґрунтованими.

У зв'язку цим доводи апелянта про невірність періоду нарахування неустойки колегією суддів відхиляються.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про задоволення вказаної вимоги є обґрунтованим.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України правомірно були залишені без задоволення судом першої інстанції з огляду на наступне.

У статті 625 Цивільного кодексу України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом передбачено право кредитора вимагати від боржника сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

В свою чергу, стягнення з відповідача суми попередньої оплати, сплаченої за Договором, не є наслідком порушення відповідачем грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання грошових зобов'язань, а з інших підстав, в даному випадку - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

Стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Наведений правовий висновок Верховного Суду України викладений, зокрема, у постанові від 15 жовтня 2013 року за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 27 березня 2013 року у справі N 5011-42/13539-2012.

Таким чином, відмова місцевого господарського суду у задоволенні вказаних вимог є обґрунтованою.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "УКАГРО НПК" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 20.09.2017 у справі № 925/878/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 925/878/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко