Рішення

від 04.12.2017 по справі 127/6982/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/6982/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2017 року

Вінницький міській суд Вінницької області

в складі: головуючого Бар'яка А.С.,

за участі секретаря Шмирової О.М., Максимчука Я.В.,

представників

позивача (відповідача) ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача (позивача) ОСОБА_3,

представників

відповідача (позивача) ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 3 Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання договору позики удаваним правочином, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності удаваного правочину, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, зазначивши, що 29.12.2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики, за умовами якого позичальник отримала від позикодавця у власність суму коштів, що еквівалентна 14000 доларів США, зобов'язавшись повернути кошти до 29.12.2011 року, при цьому, в послідуючому, відповідач надавав позивачу розписки від 30.12.2011 року та від 30.01.2013 року, якими підтверджувала факт укладення договору позики від 29.12.2010 року і зобов'язувалась повернути суму позики до 31.12.2012 року та до 31.12.2013 року відповідно, однак взяті на себе зобов'язання щодо повернення боргу в строк відповідач не виконала, в силу чого позивач змушена звернутись до суду та, враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог (т. 1 а.с. 183), просить суд стягнути з відповідача на свою користь кошти в сумі 12000,00 дол. США, що станом на 10.04.2016 року еквівалентно 323640 грн. 00 коп., проценти за користування коштами в сумі 185104,34 грн., суму 3% річних в розмірі 31813,81 грн.

Разом з тим, до початку розгляду справи по суті, відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом (т. 1 а.с. 131-132) до ОСОБА_6 про визнання договору позики удаваним правочином, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності удаваного правочину, зазначивши, що 27.12.2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, на якій розташований такий будинок, що підтверджується відповідними нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу. Оскільки на купівлю вказаної вище нерухомості в позивача бракувало коштів, тому вона була змушена звернутись до ПАТ ОСОБА_7 МКБ та 27.12.2010 року уклала відповідний кредитний договір з вказаним банком, а також уклала договір іпотеки № MORna/03058/S-2. Крім зазначеної вище нерухомості, що була придбана позивачем у відповідача, відповідач ОСОБА_6 мала намір продати їй ще одну земельну ділянку, яка належала дочці ОСОБА_6 та межує із земельною ділянкою та садовим будинком, що вже були придбані позивачем ОСОБА_3 Знаючи про відсутність в неї коштів на придбання відповідної земельної ділянки, відповідач наполегливо пропонувала їй купити дану земельну ділянку навіть за умови довготривалої розстрочки платежу. Також ОСОБА_6 не обмежувала її в часі щодо повного розрахунку за придбану земельну ділянку. При цьому сам перехід права власності на нерухоме майно, за їх домовленістю, повинен був відбутись за умови повної оплати вартості відчужуваної земельної ділянки. З метою гарантії та підтвердження своїх намірів купівлі-продажу земельної ділянки за пропозицією ОСОБА_6 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 29.12.2010 року було укладено договір позики в простій письмовій формі. Повіривши щирим намірам відповідача, вона погодилась на відповідні умови і тому підписала договір позики, не розуміючи правових наслідків таких домовленостей. Відповідно до умов договору позики ОСОБА_3 отримала від відповідача грошові кошти в розмірі 112000 тисяч грн. 00 коп. та зобов'язалась повернути їх в повному обсязі в строк до 29.12.2011року. В рахунок виконання взятого на себе зобов'язання, позивачем було передано відповідачу грошові кошти в сумі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується власноручно складеною розписка ОСОБА_6 від 12.09.2014 року. Також, позивач зазначає, що при підписанні договору позики на неї чинився психологічний тиск з боку відповідача, а саме: їй було роз'яснено та запевнено, що іншого способу отримати земельну ділянку на таких гарних умовах у неї не буде. Зазначила, що її, як особу юридично не обізнану, відповідачка ввела в оману обіцянкою не вживати заходів щодо повернення коштів за договором позики, а тим більше не відчужувати земельну ділянку третім особам, проте земельна ділянка, не звертаючи уваги на відповідні домовленості, була відчужена відповідачкою іншій особі, про що їй стало відомо безпосередньо від покупця. Вважає, що відповідний договір позики є удаваним, таким, що приховує інший, який дійсно мав місце, а саме: договір купівлі - продажу земельної ділянки, оскільки сторони, насправді, мали намір укласти між собою саме договір купівлі-продажу, а не позики. В даному випадку оспорюваний договір позики є правочином для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу земельної ділянки, який сторони насправді вчинили. В силу чого, ОСОБА_3 просить суд визнати договір позики, укладений в простій письмовій формі між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 29.12.2010 року - удаваним правочином; визнати правочин, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 29.12.2010 року, який сторони дійсно мали на увазі, а саме договір купівлі-продажу земельної ділянки - недійсним, як оспорюваний; застосувати до удаваного правочину наслідки недійсності, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України, а саме: стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 20 000 грн. 00 коп.

Представники позивача по первісному позову ОСОБА_6 - ОСОБА_8 та ОСОБА_2, в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, обгрунтувавши їх обставинами, викладеними в позовній заяві, додатково зазначивши, що факт отримання коштів у валюті доларах США підтверджується змістом самих розписок, які написані відповідачем ОСОБА_3 на виконання відповідного договору позики. Зазначили суду, що строк позовної давності не пропущений, оскільки строк повернення позики продовжувався згідно написаних ОСОБА_3 розписок, при цьому, останній платіж був в 2013 році. Про продовження строку дії договору позики сторони домовлялись усно, а результат таких домовленостей, відображається у відповідних розписках, наданих позичальником ОСОБА_3 Постійно проводились переговори щодо продовження строку повернення позики, кожний раз йшли на зустріч позичальнику, продовжуючи такий строк на один рік. Підтвердили, що укладався з ОСОБА_3 лише один договір позики, на виконання якого повернуто було лише 2 тис. доларів США, що становить 20 000,00 грн., при цьому, розписки, які надані суду, надавались ОСОБА_3 саме на виконання такого договору позики. Зазначили, що позивач має право на стягнення процентів згідно ст. 1048 ЦК України та суми боргу з врахуванням ст. 625 ЦК України. Просили позов задовольнити.

Позивач по первісному позову ОСОБА_6 будучи належним чином повідомленою про місце, час та дату розгляду справи, до суду не з'явилась, при цьому не з'явилась до суду також в порядку виконання ухвали суду про визнання її явки обов'язкової для надання особистих пояснень, проте забезпечила участь в судових засіданнях своїх представників та подала до суду письмові пояснення (т. 1 а.с. 124-127), згідно яких зазначає, що в жовтні місяці 2010 року ОСОБА_3 звернулась до неї з проханням дозволити її сім'ї проживати в відповідному присадибному будинку у зв'язку з тим, що їм не має де жити після продажу квартири. Згодом було дозволено їм переїхати в будинок до складання договору купівлі-продажу. Після заселення в будинок, ОСОБА_3 почала зволікати з оформленням договору купівлі-продажу, посилаючись на неможливість отримати необхідний кредит в банку Піреус в достатньому розмірі, та запропонувала оформити договір позики на суму, якої в неї не вистачає. Після отримання ОСОБА_3 27.12.2010 року необхідного кредиту, якого не вистачало для повного розрахунку за придбання будинку, був укладений 29.12.2010 року в офісі Укрсиббанку по вул. Чорновола договір позики. Станом на 06.03.2017 року ОСОБА_3 повернула їй лише 20 000,00 грн.

Представники відповідача по первісному позову ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4, в судовому засіданні заперечували проти задоволення первісного позову, зазначивши, що будь-яких грошових коштів 29.12.2010 року відповідач не отримувала, договір був підписаний, але кошти не передавались. Позивач відчужила земельну ділянку і садовий будиночок відповідачу, і запропонувала купити ще одну земельну ділянку та запропонувала укласти договір, що нібито позичила такі кошти в рахунок передачі коштів за земельну ділянку по вул. Ярослава Мудрого, 147/4, а після повного розрахунку пообіцяла переоформити документально відповідну земельну ділянку. Згідно договору кошти передавались в гривнях у розмірі 112 000,00 грн. Розписки були написані під диктування позивача ОСОБА_6 Договір закінчився 29.12.2011 року і документів про його продовження не укладалось. Договір позики особисто власноруч писала ОСОБА_3 із зразка. Кошти надані згідно розписок - це часткове виконання ОСОБА_3 зобов'язань щодо придбання земельної ділянки. Просили у задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Відповідач по первісному позову ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення первісного позову, зазначивши, що 27.12.2010 року вона придбала в ОСОБА_6 садовий будинок із земельною ділянкою, на якій він розташований, але так як поруч знаходилась земельна ділянка дочки позивача, ОСОБА_6 запропонувала їй купити і сусідню земельну ділянку. Коштів у неї на чергове придбання такої земельної ділянки - не було, а тому ОСОБА_6 запропонувала їй укласти договір позики в рахунок розрахунку за придбання земельної ділянки, яка належить її дочці. Вона власноруч написала такий договір позики. Розписки вона писала так, як казала їй ОСОБА_6 Вказала, що коли агентство нерухомості почало приводити покупців і показувати земельну ділянку, яку вона мала намір придбати, вона зателефонувала ОСОБА_6 з проханням переукласти договір позики на договір придбання земельної ділянки, але ОСОБА_6 відмовилась. Згодом, вона дізналась, що земельна ділянка була продана. Зазначила, що вона частково передавала кошти ОСОБА_6, яка не завжди писала їй розписки про отримання коштів. Згідно договору позики від 29.12.2010 року вона кошти не отримувала. ОСОБА_6 пропонувала їй текст розписок, які вона повинна була писати з зазначенням, що винна ОСОБА_6 долари США. Свідки, які зазначені в договорі, вона писала із листочка, який їй передала ОСОБА_6 Сума 112 000,00 грн. - це була узгоджена між ними ціна за земельну ділянку дочки ОСОБА_6 На даний час вона сплатила позивачу 20 000,00 грн., які, як вона розуміла, сплачувались нею за відповідну земельну ділянку, яку мала намір отримати та якою користувалась. Зазначила, що вимоги про повернення позики в 2016 році вона не отримувала. Договір купівлі-продажу земельної ділянки дочки ОСОБА_6 не оформлявся, оскільки у неї не було коштів. Жодних інших договорів позики в цей день між ними не оформлялось, та інших документів щодо продовження строку дії договору - не укладалося. Просила у задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Представники позивача по зустрічному позову ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4, в судовому засіданні підтримали позовні вимоги зустрічного позову, обґрунтувавши їх обставинами, викладеними в зустрічній позовній заяві, додатково зазначивши, що договір позики є удаваним. Пояснили, що 27.12.2010 року був укладений договір купівлі-продажу садового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки. На купівлі такої нерухомості у позивача не вистачало коштів, а тому вона взяла кредит у ПАТ Піреус Банк . Крім цього відповідач по зустрічному позову ОСОБА_6 мала намір продати ще й сусідню земельну ділянку, яка належить її дочці. За власні кошти ОСОБА_3 виготовила документи по експертній оцінці землі. Відповідачка запропонувала укласти з ОСОБА_3 саме договір позики, який був укладений між ними 29.10.2012 року. ОСОБА_3, будучи юридично не обізнаною, підписала такий договір, але вона не розуміла, який саме правочин вона підписує, думаючи, що підписує документ по виконанню якого вона набуде право власності на відповідну земельну ділянку. ОСОБА_3 вважала, що укладає договір купівлі-продажу з розстроченням платежу, який вона і виконувала, сплачуючи певні кошти, а тому такий договір є удаваним. Зазначили, що позивач ОСОБА_3 уклала договір позики, тому що, ОСОБА_6 запропонувала сама такий механізм набуття права на відповідну земельну ділянку, при цьому у ОСОБА_3 після придбання будиночку та земельної ділянки дійсно не було коштів. Просили зустрічний позов задовольнити повністю.

Позивач по зустрічному позову ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, обґрунтувавши їх обставинами, викладеними в позовній заяві, додатково зазначивши, що 27.12.2012 року вона придбала земельну ділянку із садовим будиночком, біля яких розміщувалась ще одна земельна ділянка, що належала дочці ОСОБА_6, яку ОСОБА_6 запропонувала їй також придбати, проте на придбання цієї земельної ділянки в неї уже не було коштів. ОСОБА_6 наполягла на тому, що оформити таку земельну ділянку можна і без коштів, але лише уклавши договір позики. Кожний рік ОСОБА_6 просила писати розписки під її диктування. Після того, як вона сказала про те, що або оформляємо все так як є, або вона більше не буде писати таких розписок - ОСОБА_6 подала позов до суду. Ніяких коштів вона у ОСОБА_6 не позичала. ОСОБА_6 наполягала на тому, що потрібно написати лише такий договір позики, щоби в послідуючому вона могла відстояти себе у суді. Зазначила, що навіть за власні кошти виготовила технічну документацію на відповідну земельну ділянку з метою набути на неї в послідуючому права власності. По відповідних розписках сплатила ОСОБА_6 20 000,00 грн. Просила зустрічний позов задовольнити повністю.

Представники відповідача по зустрічному позову ОСОБА_6 - ОСОБА_8 та ОСОБА_2, в судовому засіданні заперечували проти зустрічного позову, зазначивши, що правовідносини між сторонами склались саме щодо укладання договору позики, укладання якого також підтверджується власноруч написаними ОСОБА_9 відповідними розписками. Укладання відповідного договору в письмовій формі, текст якого власноруч написаний ОСОБА_3, вказує на його реальність. Зазначають, що протягом багатьох років ОСОБА_3 визнавався відповідний договір позики та частково виконувався. Чому ОСОБА_3 вчинила дії щодо оформлення технічної документації на відповідну земельну ділянку - не відомо, при цьому, жодного офіційного документу, яким би власник земельної ділянки уповноважував ОСОБА_3 на вчинення таких дій - немає. Разом з тим, відповідний звіт про оцінку дійсний лише протягом 2 місяців. Вважають, що в такий спосіб ОСОБА_3 намагається уникнути повернення коштів згідно укладеного договору позики. Кошти передавались в м. Вінниці, біля приміщення обласного ГАІ, МРЕО, в приміщені банку, назву якого не пам'ятають. Зазначили, що їм зі слів їх довірительки відомо, що кошти позичались ОСОБА_3 для того, щоби облаштувати побут в придбаному садовому будиночку, а також на власні особисті потреби ОСОБА_3 Ніяких розмов про те, що кошти повинні зараховуватись в рахунок майбутнього придбання сусідньої земельної ділянки, яка належали дочці ОСОБА_6 - не було. Просили в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги пояснення сторін, суд визначив, встановив та дослідив слідуючі докази, обставини та відповідні правовідносини:

Відповідно до договору позики від 29.12.2010 року, укладеного між ОСОБА_6, як позикодавцем, та ОСОБА_3, як позичальником, вбачається, що позикодавець передала у власність позичальнику грошові кошти в сумі 112 000 (сто дванадцять тисяч) гривень, що на час укладення договору позики еквівалентно 14000 (чотирнадцяти тисячам) доларів США за офіційним курсом НБУ України, а позичальник зобов'язалась повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, що визначено цим договором (п.1 Договору). Грошові кошти, які є предметом цього Договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання Договору (п. 2 Договору). Згідно п. 3 Договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем згідно умов цього Договору у строк до 29 грудня 2011 року. (т. 1, а.с. 84).

Суд звертає увагу на те, що відповідний договір позики власноруч написаний ОСОБА_3, що, виходячи із наданих суду пояснень сторін, не заперечується та визнається сторонами в судовому засіданні, при цьому зміст такого договору схвалений як позичальником ОСОБА_3, так і позикодавцем ОСОБА_6, шляхом проставлення особистих підписів в кінці тексту договору, що беззаперечно та об'єктивно підтверджує наявність обставин щодо передачі та отримання коштів до підписання такого договору, про що сторони узгодили та чітко зафіксували в п. 2 вказаного договору позики.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що зміст укладеного між сторонами 29.12.2010 року відповідного договору позики, дає підстави вважати, що на виконання такого договору позикодавець передала, а позичальник прийняв грошові кошти, якими були саме 112 000,00 гривень, а не 14 000,00 доларів США, оскільки еквівалент сторони визначали не від суми доларів США, а від суми гривнів, чітко зазначивши в п. 1 договору про те, що передається сто дванадцять тисяч гривень, які еквівалентні чотирнадцять тисяч доларів США.

Таким чином, суд встановив, що 29.12.2017 року між ОСОБА_6, як позикодавцем, та ОСОБА_3, як позичальником, був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_3 отримала 112 000 грн. 00 коп., зобов'язавшись повернути отримані кошти у строк до 29.12.2011 року.

Згідно розписки від 30.12.2011 року вбачається, що ОСОБА_3 підтверджує укладання договору позики від 29.12.2010 року, а також те, що вона дійсно отримала від ОСОБА_6 кошти в сумі 14 тис. дол. США, та просить продовжити термін позики до 31.12.2012 року, та зобов'язується повернути кошти вчасно (т. 1, а.с. 85).

Відповідно до розписки від 30.01.2013 року ОСОБА_3 підтвердила, що дійсно між нею та ОСОБА_6 29.12.2010 року укладено договір позики грошових коштів, та вона розпискою підтверджує, що дійсно отримала від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 14000 доларів США, також ОСОБА_3 у розписці просила продовжити термін позики до 31.12.2013 року. Зобов'язалась повернути кошти вчасно. (т. 1, а.с. 86).

Суд звертає увагу на те, що в розумінні вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України, дійсно, на підтвердження укладання договору позики може бути представлена розписка, проте, в разі додержання сторонами при укладанні договору позики його письмової форми із чітким зазначенням узгоджених сторонами умов, зокрема щодо обставин передачі та отримання відповідної суми коштів - додаткове підтвердження такого укладання договору позики шляхом написання позичальником розписки не є обов'язковим та визначальним у таких правовідносинах, при цьому, в жодному разі, позичальник, надаючи відповідну розписку в односторонньому порядку, не може змінювати визначені та узгоджені між двома сторонами умови договору, в тому числі щодо суми та валюти коштів, отриманих ним у позику.

Суд відхиляє та не бере до уваги при прийнятті рішення зазначені вище докази, а саме: відповідні розписки від 30.12.2011 року та від 30.01.2013 року, як недопустимі докази в частині підтвердження ними отримання позики в сумі 14 000,00 доларів США, оскільки відомості з таких доказів суперечать встановленим в судовому засіданні обставинам та суперечать змісту самого договору позики, згідно якого позикодавець передав, а позичальник прийняв саме 112 000,00 гривень.

Згідно розписки від 12.09.2014 року, написаної власноруч ОСОБА_6, вбачається, що ОСОБА_3 12 вересня 2014 року віддала ОСОБА_6 дві тисячі гривень в рахунок договору про позику, який було укладено 29 грудня 2010 року. Загалом в 2013 році віддала 8000 гривень, в 2014 році включно ця розписка 12000 гривень (т. 1, а.с. 158).

Таким чином, враховуючи зміст дослідженої вище розписки позикодавця ОСОБА_6 від 12.09.2014 року, а також враховуючи визнані сторонами в судовому засіданні обставини щодо повернення ОСОБА_3 в порядку виконання відповідного договору позики 20 000 грн. 00 коп., суд встановив, що ОСОБА_3, в порядку виконання взятих на себе зобов'язань згідно укладеного 29.12.2010 року відповідного договору позики, повернула ОСОБА_6 20000 грн. 00 коп., в силу чого, сума заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_6 щодо неповернутої суми позики згідно укладеного 29.12.2010 року договору позики становить 92 000 грн. 00 коп. (112000,00 - 20000,00).

Також суд звертає увагу на те, що обставини написання відповідних зазначених вище розписок як позичальником ОСОБА_3, зміст яких однозначно вказує на наявність та врегулювання правовідносин саме щодо позики, так і обставини написання відповідної зазначеної вище розписки ОСОБА_6 щодо часткового отримання коштів згідно договору позики - свідчать про те, що ОСОБА_3 протягом досить тривалого періоду часу визнавала зміст відповідного правочину, вчиняючи дії на його виконання, при цьому, зміст відповідних розписок, жодного разу, не стосувався надання ОСОБА_3 відповідних коштів як можливого механізму оплати за придбання відповідної земельної ділянки, що розташована по вул. Ярослава Мудрого, 147/4, ССТ Медик-3 , с. Березина, Вінницького району Вінницької області, власником якої, до речі, не була ОСОБА_6

А тому, суд вважає, що за даних обставин, відсутні достатні правові підстави вважати, що укладений між сторонами 29.12.2010 року відповідний договір позики є удаваним правочином, як на те посилається позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3

Зміст вимоги про повернення боргу за договором позики від 02.04.2016 року, зазначає, що ОСОБА_6 зверталася до ОСОБА_3 з вимогою повернути їй 14000 дол. США або еквівалентну суму у гривнях за офіційним курсом НБУ на день повернення грошових коштів, згідно договору позики від 29.12.2010 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с. 15).

Копія договору купівлі - продажу садового будинку від 27.12.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за № 3358, вказує, що ОСОБА_6, як продавець передає у власність, а ОСОБА_3, як покупець приймає у власність садовий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, сщ. Березина, садівниче товариство Медик-3 по вул. Ярослава Мудрого, № 32. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0500 га, кадастровий номер 0520688904:08:001:0323 (т. 1, а. с. 133-134).

Копія витягу про державну реєстрацію прав № 28514937 від 27.12.2010 року вказує, що ОСОБА_3 є власником садового будинку, з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, сщ. Березина, садівниче товариство Медик-3 по вул. Ярослава Мудрого, № 32, на підставі договору купівлі-продажу № 3358 від 27.12.2010, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10 ( т. 1, а. с. 137).

Копія договору купівлі - продажу земельної ділянки від 27.12.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за № 3360, вказує, що ОСОБА_6, як продавець передає у власність, а ОСОБА_3, як покупець приймає у власність земельну ділянку номер 148,4, площею 0,0500 га, в межах згідно з планом, яка розташована за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Березина, садівниче товариство Медик-3 по вул. Ярослава Мудрого на території Якушинецької сільської ради. Кадастровий номер 0520688904:08:001:0323, цільове призначення для ведення садівництва (т. 1, а. с. 139-144).

Суд звертає увагу на те, що укладені між ОСОБА_6, як продавцем, та ОСОБА_3, як покупцем, 27.12.2010 року відповідні договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, укладення яких відбулось за два дні до укладення відповідного договору позики - беззаперечно підтверджують обізнаність двох сторін, зокрема ОСОБА_3, про визначений чинним законодавством правовий механізм щодо оформлення правовідносин з продажу та придбання нерухомого майна, в наслідок чого, дані обставини виключають можливе укладання відповідного договору позики під впливом обману, а тому дані обставини об'єктивно спростовують позицію позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3, згідно якої вона, укладаючи відповідний договір позики, текст якого власноруч нею був написаний, діяла під впливом обману та вважала, що укладає договір купівлі-продажу земельної ділянки, з настанням усіх правових наслідків, які створює договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: набуття у власність відповідного майна.

Відповідно до Кредитного договору № MORna/03058 від 27.12.2010 року, Додаткової угоди № 1 від 29.12.2010 року до Кредитного договору № MORna/03058 від 27.12.2010 року, Публічне акціонерне товариство ОСОБА_7 МКБ надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 110000,00 грн. на придбання житлової нерухомості на вторинному ринку, а саме: садового будинку, загальною площею 55,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, сщ. Березина, садівниче товариство Медик-3 по вул. Ярослава Мудрого, № 32 та земельна ділянка площею 0,05га, цільове призначення: ведення садівництва, що знаходиться на території: Вінницька обл., Вінницький р-н, сщ Березина, Медик-3 садівниче товариство Якушинецької сільської ради, зі сплатою 17,5% відсотків річних, кінцева дата погашення кредиту - 27 березня 2026 року, на умовах визначених цим Договором. В якості забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між позичальником та банком було укладено договір іпотеки № MORna/03058/S- 2, згідно умов якого предметом іпотеки є: садовий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, сщ. Березина, садівниче товариство Медик-3 по вул. Ярослава Мудрого, № 32. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0500 га, кадастровий номер 0520688904:08:001:0323 (т. 1, а. с. 145-147, 148-154, т. 2, а.с. 7, 8-9).

Згідно висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки, що призначена для ведення садівництва від 25.08.2010 року, зазначено, що ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,0489 га, яка розташована за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, сщ. Березина, ССТ Медик-3 вул. Ярослава Мудрого, 147/4, власник земельної ділянки ОСОБА_11, становить 59418,00 грн., що еквівалентно 7531,00 дол. США (т. 1, а.с. 155, 156).

Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05.04.2017 року № 84346533, зазначає, що ОСОБА_12 є власником земельної ділянки № 0520688900:08:001:0324, цільове призначення: для ведення садівництва, площа 0,0489 га, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, сщ. Березина, Медик-3 спілка садівничих товариств, вул. Ярослава Мудрого, земельна ділянка 147/4, на підставі договору купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: 116, виданого 11.03.2016 року Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_13 Форма власності приватна ( т. 1, а.с. 179-180).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду показав, що перед Новим роком, в 2010 році, йому зателефонував ОСОБА_15 і запитав чи може він виступити свідком при передачі коштів, на що він погодився. Вони зустрілися. При зустрічі був ОСОБА_15, його жінка, товариш і ще якісь люди. Він надав паспорт. Потім перепитав чи отримали кошти, на що отримав відповідь так . Після чого пішов. Кошти у борг давала ОСОБА_15 мама. Мова йшла про 14000 дол. США. Договір укладався в приміщенні банку по вул. Ботанічній в м. Вінниці. Коштів він не бачив. Договір укладався в другій половині дня.

Суд не бере до уваги та відхиляє при прийняті рішення як недопустимий доказ відповідні покази свідка ОСОБА_14 в частині, що стосуються суми грошових коштів в розмірі 14000,00 доларів США, переданих в позику, оскільки, враховуючи не встановлення в судовому засідань обставин щодо можливого укладення відповідного договору позики ОСОБА_3 під впливом обману, про що суд зазначав вище, з огляду на не встановлення в судовому засіданні обставин щодо укладання такого правочину під впливом насильства, зокрема психологічного, як на те посилається ОСОБА_3 у тексті зустрічного позову, в розумінні вимог абзацу 2 ч. 1 ст. 1051 ЦК України, - рішення суду не може грунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження відповідних обставин, до того ж, допитаний в суді відповідний свідок підтвердив, що особисто не бачив коштів, які передавались позикодавцем позичальнику.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до 1 ст. 1048 ЦК України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Зміст ч.1 ст. 1049 ЦК України прописує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 1050 ЦК України визначає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Норма ст. 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Зміст ч. 1 ст. 202 ЦК України зазначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 3- ч. 5 ст. 203 ЦК України зазначається, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При прийнятті рішення суд враховує роз'яснення, надані в п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними N 9 від 06.11.2009 року, де зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частина 1, ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи із наведеного, враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_6 в частині стягнення заборгованості, яка утворилась внаслідок неповернення ОСОБА_3 отриманих у позику коштів, обгрунтовуються належними та допустимими доказами наявності договірних правовідносин між сторонами щодо передання у власність, а відповідно і отримання грошових коштів у позику, з яких беззаперечно вбачається невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що свідчить про порушення прав та інтересів позивача ОСОБА_6, а відтак, необхідності їх захисту в судовому порядку, з огляду на встановлену в судовому засіданні суму відповідної заборгованості по поверненню взятих в позику коштів в розмірі 92 000 грн. 00 коп., додержуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного в ст. 11 ЦПК України, враховуючи визначену представниками позивача суму відповідної заборгованості станом на 10.04.2017 року, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають до часткового задоволення, зі стягненням з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 144 618 грн. 60 коп., що становить суму заборгованості неповернутих коштів згідно договору позики від 29.12.2010 року станом на 10.04.2017 року, в тому числі: суму основного боргу за договором позики в розмірі 92 000 грн. 00 коп. (112000,00 - 20000,00) та суму процентів у розмірі 52 618 грн. 60 коп., які судом розраховані із застосуванням показника облікової ставки Національного банку України в зазначений представниками позивача період з 01.01.2014 року по 10.04.2017 року при застосуванні суми основного боргу позики в розмірі 92 000 грн. 00 коп. ((92000,00 х 6,5% / 365 х 104) + (92000,00 х 9,5% / 365 х 93) + (92000,00 х 12,5% / 365 х 119) + (92000,00 х 14% / 365 х 85) + (92000,00 х 19,5% / 365 х 26) + (92000,00 х 30% / 365 х 177) + (92000,00 х 27% / 365 х 28) + (92000,00 х 22% / 365 х 210) + (92000,00 х 19% / 365 х 35) + (92000,00 х 18% / 365 х 28) + (92000,00 х 16,5% / 365 х 35) + (92000,00 х 15,5% / 365 х 49) + (92000,00 х 15% / 365 х 42) + (92000,00 х 14% / 365 х 165).

При цьому, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_6 3% річних від простроченої суми боргу - задоволенню не підлягають, оскільки згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України можливість стягнення з боржника відповідного розміру процентів застосовується до боржника виключно, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а позивач, обираючи спосіб захисту свого порушеного права та інтересу, реалізував своє право на одержання іншого розміру процентів за договором позики, передбаченого законом, а саме: ч. 1 ст. 1048 ЦК України щодо стягнення процентів, визначених на рівні облікової ставки Національного банку України, а тому додаткове стягнення з боржника 3% річних від простроченої суми - буде свідчити про подвійне стягнення процентів з боржника, які не передбачені умовами укладеного договору позики.

Щодо розподілу судових витрат, то суд, врахувавши суму сплаченого судового збору в розмірі 5405 грн. 59 коп. (т. 1 а.с. 1, 182), врахувавши наданий суду розрахунок витрат на правову допомогу (т. 1 а.с. 90),згідно якого станом на 12.09.2016 року представником позивача затрачено 1 год. часу на попередню консультацію та 6 год. на участь в відповідних судових засіданнях, останнє не відповідає дійсності та суперечить матеріалам справи, відповідно до яких (т. 1 а.с. 62, 68, 78, 91) представником затрачено всього лише 36 хв., що з огляду на норму ст. 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах (станом на дату участі представника позивача в відповідних судових засіданнях згідно наданого суду розрахунку витрат) вказує на понесені позивачем витрати за оплату правової допомоги в розмірі 928 грн. 00 коп., які підлягають стягненню в порядку ст. 88 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що в даному випадку становить 1730 грн. 51 коп., в тому числі: за сплату судового збору в розмірі 1446 грн. 18 коп., та за оплату правової допомоги в розмірі 284 грн. 33 коп.

Щодо зустрічної позовної заяви, то суд, враховуючи наведене вище та встановлені в судовому засіданні обставини, беручи до уваги недоведеність в судовому засіданні належними та допустимими доказами наявність обставин того, що укладений 29.12.2010 року між сторонами відповідний договір позики укладався ними як удаваний правочин, на що посилалась сторона позивача за зустрічним позовом, враховуючи не встановлення в судовому засіданні наявності об'єктивних та беззаперечних обставин щодо укладання відповідного правочину ОСОБА_3 під впливом насильства, зокрема, психологічного тиску, на що також посилалась позивач у своїй зустрічній позовній заяві, враховуючи те, що ОСОБА_3 укладаючи відповідний договір позики 29.12.2010 року, текст якого нею самостійно від руки був написаний, не могла не усвідомлювати значення його правового змісту, який є відмінним від правового змісту договору купівлі-продажу нерухомого майна, визначену законодавством правову процедуру укладання якого сторони 27.12.2010 року додержались та виконали, уклавши за два дні до укладання договору позики відповідні договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, враховуючи усвідомлену поведінку сторін протягом досить тривалого часу та зміст написаних ними відповідних розписок, текст яких однозначно підтверджує врегулювання сторонами правовідносин виключно щодо позики коштів, суд вважає, що зустрічна позовна заява є безпідставною, не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні та задоволенню не підлягає, а тому в задоволенні зустрічної позовної заяви слід відмовити повністю.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 212, 213, 214, 215 України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 - 144 618 (сто сорок чотири тисячі шістсот вісімнадцять) грн. 60 коп., що становить суму заборгованості неповернутих коштів згідно договору позики від 29.12.2010 року станом на 10.04.2017 року, в тому числі: суму основного боргу за договором позики в розмірі 92 000 грн. 00 коп. та суму процентів у розмірі 52 618 грн. 60 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 1730 (одну тисячу сімсот тридцять) грн. 51 коп., що становить суму понесених судових витрат, в тому числі: за сплату судового збору в розмірі 1446 грн. 18 коп., та за оплату правової допомоги в розмірі 284 грн. 33 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання договору позики удаваним правочином, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності удаваного правочину - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя