Постанова

від 19.02.2018 по справі 127/6982/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/772/257/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бар'як А. С.

Доповідач :Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 рокуСправа № 127/6982/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого : Копаничук С.Г.

суддів: Оніщука В.В.,Медвецького С.К.

при секретарі Агеєвій Г.В.,

учасники справи : позивачка - відповідачка ОСОБА_2,

позивачка -відповідачка ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3на рішення Вінницького міського суду від 04.12.2017 року ,ухваленого о 16 годині 36 хвилин в приміщенні Вінницького міського суду суддею Бар'яком А.С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним правочином, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,-

В с т а н о в и в :

05.04.2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, зазначивши, що 29.12.2010 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого остання отримала від неї у власність суму коштів, що еквівалентна 14000 доларів США, зобов'язавшись повернути їх до 29.12.2011 року. В послідуючому, ОСОБА_3 надавала їй розписки від 30.12.2011 року та від 30.01.2013 року, якими підтверджувала факт укладення договору позики від 29.12.2010 року на суму 14 000 доларів і зобов'язувалась повернути суму позики до 31.12.2012 року та до 31.12.2013 року відповідно, однак взяті на себе зобов'язання щодо повернення боргу в строк відповідач не виконала, в силу чого позивач змушена звернутись до суду. Враховуючи повернення їй відповідачкою частини коштів в сумі 20 000 грн .,що складало еквівалент 2000 доларів США та збільшення розміру позовних вимог (т. 1 а.с. 183), просила суд стягнути з відповідачки на свою користь залишок позики в сумі 12000 дол. США, що станом на 10.04.2016 року еквівалентно 323640 грн., проценти за користування коштами в сумі 185104,34 грн., суму 3% річних в розмірі 31813,81 грн.

ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним правочином, визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності удаваного правочину, зазначивши, що 27.12.2010 року між нею та відповідачкою укладено договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, на якій він розташований по , що підтверджується нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу. Оскільки ОСОБА_2 бажала продати їй ще розміщену поряд земельну ділянку доньки , коштів на яку не було, за пропозицією ОСОБА_2 в рахунок майбутнього продажу, з метою гарантії та підтвердження своїх намірів щодо купівлі земельної ділянки, вона 29.12.2010 року ,не розуміючи правових наслідків таких домовленості, підписала в простій письмовій формі договір позики згідно якого вона позичає у ОСОБА_2 112 000 грн. та зобов'язується повернути їх в повному обсязі в строк до 29.12.2011року.При цьому сам перехід права власності на нерухоме майно за їх домовленістю, повинен був відбутись за умови повної оплати вартості відчужуваної земельної ділянки. Зазначила, що її, як особу юридично не обізнану, відповідачка ввела в оману обіцянкою не вживати заходів щодо повернення коштів за договором позики, а тим більше не відчужувати земельну ділянку доньки третім особам, проте остання була відчужена відповідачкою іншій особі, про що їй стало відомо безпосередньо від покупця. Вважає, що відповідний договір позики є удаваним, укладеним для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу суміжної земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, а тому просила визнати договір позики, укладений в простій письмовій формі удаваним правочином; визнати договір купівлі-продажу суміжної земельної ділянки ,який в дійсності мали на увазі сторони - недійсним та застосувати до удаваного правочину наслідки недійсності, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України, а саме: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 20 000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду від 04.12.2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - 144 618 грн. 60 коп., що становить суму заборгованості неповернутих коштів згідно договору позики від 29.12.2010 року станом на 10.04.2017 року, в тому числі: суму основного боргу за договором позики в розмірі 92 000 грн. та суму процентів у розмірі 52 618 грн. 60 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1730 грн. 51 коп., що становить суму понесених судових витрат, в тому числі: за сплату судового збору в розмірі 1446 грн. 18 коп., та за оплату правової допомоги в розмірі 284 грн. 33 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним правочином, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності удаваного правочину - відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2, та задовольнити її зустрічний позов у повному обсязі. Зазначила, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи щодо безгрошовості договору позики , його удаваності ,так як він був запорукою розрахунку за договором купівлі-продажу суміжної з придбаною земельної ділянки, що належала доньці ОСОБА_2 ; наявність розписок про повернення нею позивачці коштів не може свідчити про виконання нею договору позики, оскільки вона мала на увазі сплату періодичними платежами вартості суміжної земельної ділянки ; грошові кошти у валюті вона ОСОБА_2 не повертала і тексти розписок не містять посилань на договір позики. Крім того, зазначила, що суд не врахував обставину введення її позивачкою в оману щодо обставин ,які впливали на укладення нею договору позики , оскільки запевняла про вигідність укладення нею крім укладених договорів ще договору купівлі ділянки доньки ; правочин позики був удаваним, призваним приховати договір купівлі-продажу іншої земельної ділянки , тому висновки суду безпідставні.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що доводи апеляційної скарги є безпідставними , так як спростовуються матеріалами справи та наданими доказами ,а рішення - законним і обгрунтованим.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Ч.3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, учасників справи , перевіривши матеріали справи , рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що останню слід задовольнити частково ,рішення суду в мотивувальній частині змінити, залишивши в цілому рішення суду без змін.

При цьому апеляційний суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не повністю.

Суд першої інстанції встановив ,що згідно нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 27.12.2010 року ОСОБА_2 продала ,а ОСОБА_3 купила садовий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку ,на якій вони розміщені , площею 0,0500 га для ведення садівництва у садівничому товаристві Медик-3 по вул. Ярослава Мудрого ,32 в селиші Березина Вінницького району та цього ж дня речові права на її ім'я були зареєстровані.

27.12.2010 року ПАТ Піреус Банк МКБ надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 110000 грн. на придбання нерухомості - садового будинку, загальною площею 55,1 кв. м. зі сплатою 17,5% річних з кінцевою датою погашення -27.03.2026 року , в якості забезпечення виконання зобов'язань по якому ОСОБА_3 передала за договором іпотеки від 28.12.2010 року належний їй садовий будинок з господарськими будівлями.

29.12.2010 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір позики ,відповідно до змісту якого ОСОБА_2 до підписання цього договору передала ОСОБА_3 у власність грошові кошти на строк до 29.12.2011 року 112 000 грн., що в еквіваленті на час його укладення правочину складало 14 000 доларів США, а остання зобов'язалась повернути позику до 29.12.2011 року . Розпискою від 30.12.2011 року ОСОБА_3 підтверджує укладення договору позики в сумі 14000 доларів США ,просить продовжити термін позики та зобов'язується повернути їх до 31.12.2012 року ,а розпискою від 30.01.2013 року знову підтверджує суму позики ,просить продовжити термін позики до 31.12.2013 року та зобов'язується повернути їх вчасно. Суд встановив факт повернення ОСОБА_3 за договором позики ОСОБА_2 загалом 20 000 грн.( т.1,а.с.158). Факт підписання договору позики ,як і написання розписок, що є в справі, як на підтвердження боргу, так і на повернення позики, сторонами не заперечується та не оспорюється .

Постановляючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати договір позики удаваним правочином ,що прикриває укладений між ними договір купівлі-продажу суміжної земельної ділянки та застосовувати наслідки його недійсності, оскільки письмово укладений договір позики, підписаний ОСОБА_3 підтверджує не тільки укладення сторонами саме договору позики ,а й фактичне отримання нею грошових коштів до його підписання в розмірі 112 000 грн. ,а тому стягнув заборгованість та відсотки за ним. Поведінка сторін у вказаних правовідносинах щодо повернення коштів як позики, неоформлення договору купівлі-продажу іншої земельної ділянки та відсутність права власності ОСОБА_2 на суміжну земельну ділянку доньки ,як об'єкт продажу вказує на те, що сторони і не могли укласти договір купівлі-продажу цієї ділянки ,порядок укладення якого є іншим, про що була обізнана ОСОБА_3

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком та суду в цілому , проте з мотивувальною частиною його , встановленими обставинами передачі коштів за договором позики, висновками суду щодо характеру правовідносин ,що склалися між сторонами , повністю погодитись не можна .Крім того, суд застосував до них не всі норми права, що підлягали застосуванню.

Згідно ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню

Відповідно до ст.1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції вірно оцінив докази у їх сукупності та дійшов правильного висновку, що укладення договору позики для приховання договору купівлі-продажу суміжної з придбаною земельною ділянкою доньки позивачки, не підтверджується доказами - як відсутністю договору її купівлі-продажу ,так і відсутністю обгрунтованих причин його неукладення з оплатою в майбутньому, а також поведінкою сторін у вказаних правовідносинах, які після здійсненої купівлі- продажу нерухомості через день уклали між собою письмовий договір позики та повернення ОСОБА_2 кошів саме в рахунок нього ,а не купівлі-продажу ,що підтверджується розпискою (а.с.158)

Крім того, апеляційний суд встановив ,що договір позики і не міг приховувати договір купівлі-продажу ділянки доньки позивачки ,так як укладення чи наміри продажу її ОСОБА_2 заперечує, не є власником суміжної земельної ділянки і відповідно стороною правочину, а ОСОБА_3 не довела досягнення сторонами в необхідній нотаріальній формі згоди з усіх його істотних умов , а тому в силу ст.ст.657,638 ЦК України, останній є неукладеним, а тому не може являтись оспорюваним , визнаватись недійсним чи породжувати будь-які наслідки у вигляді повернення ОСОБА_3 коштів, сплачених ніби -то на його виконання.

Тому висновки суду про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог є обгрунтованими , а доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо наявності фактів і обставин ,направлених на спростування висновків суду в цій частині ,зокрема, здійснення нею оцінки чужої ділянки, що не має правового значення, так як не підтверджує волю продавця на продаж , повернення коштів ОСОБА_2 ніби -то в рахунок її купівлі, безпідставні ,не знаходять підтвердження матеріалами справи та не грунтуються на законі.

Посилання ОСОБА_3 на невірне нарахування судом суми боргу та відсотків за ним , необгрунтовані.

Як вбачається з договору позики( т.1 а.с.84), кошти в сумі 112 000 грн. ,що за курсом НБУ складало на той час 14 000 доларів США, ОСОБА_3 зобов'язалась повернути до 29.12.2011 року. В подальшому, 30.12.2011 року сторони продовжили виконання цього зобов'язання до 31.12.2012 року та 30.01.2013 року продовжили його до 31.12.2013 року (т.1.а.с.85-86) .

Останнім днем повернення коштів за позикою було 31.12.2012 року ,а тому суд при визначенні суми заборгованості вірно виходив із суми позики в гривнях та нарахував її із наступного дня ,тобто з 01.01.2014 року, правильно оцінивши ,що розписки давались ОСОБА_3 з метою продовження зобов'язань з позики. Тому строк позовної давності за цими вимогами, заявленими ОСОБА_2 у квітні 2016 року, не пропущено.

Разом з тим, її посилання на неотримання нею коштів від ОСОБА_2 за договором позики заслуговують на увагу, оскільки підтверджуються матеріалами справи та особистими письмовими поясненнями ОСОБА_2 на адресу суду, які узгоджуються з іншими матеріалами та не вірити яким у суду апеляційної інстанції підстави відсутні.( т.1 а.с.124-127).

Так ,з письмових пояснень ОСОБА_2 вбачається , що між ними з відповідачкою виникли правовідносини з купівлі-продажу належного їй на праві власності садового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, на якій він розміщений. Оскільки коштів на купівлю у ОСОБА_5 було недостатньо ,вони домовились про купівлю ОСОБА_3 вказаного майна за кошти отримані нею в кредит під заставу уже придбаного майна та послідуючий розрахунок, що підтверджується матеріалами справи, договорами купівлі-продажу садового будинку з відстрочкою платежу та земельної ділянки від 27.12.2010 року, кредитним договором від 27.12.2010 року про отримання кредиту в розмірі 110 000 грн., договором іпотеки під заставу придбаного майна від 28.12.2010 року.

З нотаріально посвідчених угод від 27.12.2010 року вбачається ,що продаж садового будинку було вчинено за оцінкою в 126 315 грн. ,а земельної ділянки в 72 609 грн.

Згідно п.3 договору купівлі-продажу садового будинку факт повного розрахунку повинен підтверджуватись нотаріально засвідченою заявою Продавця, тобто ОСОБА_2

З пояснень останньої вбачається, що в передбачений договором строк, повний розрахунок з нею проведений не був, а на суму заборгованості сторони домовились укласти договір позики ,строком на рік, який потім пролонгувався , що ОСОБА_3 засвідчувала написанням розписок .Підтвердженням цьому є розписки останньої про підтвердження боргу ,які є в справі та відсутність у ОСОБА_3 доказів повного виконання нею зобов'язань за договором купівлі-продажу в частині розрахунку з позивачкою.

Тобто, сторони дійшли згоди і домовились щодо припинення зобов'язань з договору купівлі-продажу зокрема, обов'язку повного розрахунку за будинок в передбачений ним строк, новим зобов'язанням з позики , яку реалізували , підписавши 29.12.2010 року договір позики на суму невиконаного зобов'язання на новий строк.

Пояснення представників ОСОБА_2 щодо проведення з нею повного розрахунку ,які розходяться в цьому з обставинами наведеними нею самою, суд до уваги не приймає, оскільки вони не були безпосередніми учасниками цих правовідносин і їх позиція не може розходитись з позицією особи ,яку вони представляють.

В той же час доводи скарги ОСОБА_5 про безгрошовість позики не свідчать про недійсність укладеного договору позики, оскільки оцінивши пояснення сторін і докази, що є в справі, апеляційний суд дійшов висновку ,що між сторонами в силу ст.604 ЦК України відбулась новація .

Відповідно до змісту ст.604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином ,апеляційний суд дійшов висновку, що сторони дійшли згоди і припинили зобов'язання за первісним договором купівлі-продажу новим зобов'язанням між тими же сторонами у вигляді договору позики на суму заборгованості на новий строк ,яке підлягало виконанню позичальником.

За таких обставин факту передачі коштів ОСОБА_2 . ОСОБА_3 не потрібно, оскільки вона за первісним зобов'язанням передала останній майно, за яке та вчасно неповністю розрахувалась і за обопільною домовленістю замінили його (залишок боргу по ньому) на нове зобов'язання, уклавши договір позики, як новацію . Тому вимоги про визнання договору позики удаваним правочином та застосування наслідків його недійсності не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що за виключенням наведеного ,в подальшому обставини справи , правовідносини і зобов'язання сторін з договору позики та наслідки його неповного виконання позичальницею у вигляді стягнення коштів, були встановлені судом вірно і в цій частині правильно застосовані норми права, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду підлягає зміні у мотивувальній частині ,з залишенням в іншій частині рішення суду без змін.

Інші доводи скарги зводяться до наведених уже доводів удаваності правочину позики ,недійсності купівлі-продажу і , з врахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин , правильних висновків суду про порушення прав позивачки та необхідності їх захисту не спростовують.

Відповідно до змісту ст.376 ЦПК підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та незастосування закону ,який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. 374, 375, 376, 382 ЦПК України,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду від 04.12.2017 року у мотивувальній частині змінити .

В іншій частині рішення Вінницького міського суду від 04.12.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня її проголошення. У випадку проголошення вступної і резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення сторін ,остання може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення (вручення) повного судового рішення.

Головуючий: Копаничук С.Г.

Судді: Оніщук В.В.

Медвецький С.К.

Згідно з оригіналом:

Суддя: Копаничук С.Г.