Постанова

від 27.11.2017 по справі 805/1703/17-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2017 р. Справа №805/1703/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Арестової Л.В., при секретарі судового засідання Лопушанському Д.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСІМЕНЕРГО» паливно-енергетичної компанії до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькі області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСІМЕНЕРГО» паливно-енергетична компанія звернулось до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькі області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

Згідно викладеного в позові, підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали викладені в акті перевірки висновки відповідача про не встановлення в ході проведеної перевірки реального здійснення господарських операцій у квітні 2016 року з ТОВ ОТОКА , ТОВ ПІРС ТРЕЙД , ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ . Крім цього, відповідач в підтвердження посилань про неможливість підтвердження реальності документального оформлення господарських операцій позивача із вищевказаними контрагентом зазначив про ненадання позивачем до перевірки регістрів бухгалтерського обліку, відсутність товарно-транспортних накладних, відсутність сертифікатів якості/відповідності/походження на отриманий товар, журналів видачі довіреностей на отримання ТМЦ.

Позивач зауважив на безпідставності цих висновків, оскільки вони засновані на інформації про здійснення протиправної діяльності ТОВ ОТОКА , ТОВ ПІРС ТРЕЙД , ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ та іншими суб'єктами господарювання, які є їх контрагентами. Зазначив, що порушення закону по ланцюгу постачання не може покладатися в основу висновків щодо безтоварності операцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю ЕКСІМЕНЕРГО ПЕК, оскільки позивач не може нести відповідальність за дії контрагентів за відсутності власної вини. Додатково, на підтвердження правомірності викладеної позиції позивач послався практику Європейського суду з прав людини. Під час перевірки відповідачем були досліджені первинні документи, складанням яких супроводжувалося оформлення господарських операцій з придбання позивачем товарів від ТОВ ОТОКА , ТОВ ПІРС ТРЕЙД , ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ , які підтверджують відбуття операцій з придбання позивачем продукції. Окремі посилання на відсутність сертифікатів якості, журналів видачі довіреностей, ТТН тощо не можуть слугувати беззаперечним доказом невідбуття операцій, оскільки їх реальність підтверджується належним чином оформленими первинними документами, наданими до перевірки.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у акті перевірки, наполягав, що на підставі наданих позивачем до перевірки документів неможливо встановити реальність документального оформлення господарських операцій позивача із ТОВ ОТОКА , ТОВ ПІРС ТРЕЙД , ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ , висновки про що лягли в основу спірних рішень.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю ЕКСІМЕНЕРГО Паливно-енергетична компанія (далі - ТОВ ЕКСІМЕНЕРГО ПЕК) зареєстрований в якості юридичної особи, за кодом 30597632, місцезнаходження: 87516, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Волгодонська, будинок 2, кімната 202.

Посадовими особами Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області згідно із п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст.75, п.п. 78.1.4 п.78.1 ст. 78, ст. 79, ст.81 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 08 грудня 2016 року № 1318 у період з 12 грудня 2016 року по 23 грудня 2016 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ ЕКСІМЕНЕРГО ПЕК з питань достовірності віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за квітень 2016 року по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ТОВ ОТОКА (код ЄДРПОУ 40094906), ТОВ ПІРС ТРЕЙД (код ЄДРПОУ 40093808), ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ (код ЄДРПОУ 40169536), за результатами чого складено акт № 875/05-19-14-04/30597632 від 30.12.2016 року.

Актом встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, пп. А п. 198.1-198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 розділ V Податкового кодексу України, п. 5 розділу III, п.п. 1 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності, враховуючи інформацію викладену в акті перевірки п. 3, а саме:

- за квітень 2016 року неправомірно визначено у податковій звітності обсяг придбання (без ПДВ) у ТОВ ОТОКА на суму 3 012 083,30 грн., у ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ на суму 31 339 999,90 грн., у ТОВ ПІРС ТРЕЙД на суму 587 500,00 грн., неправомірно визначена у податковій звітності сума податкового кредиту у сумі 602 416,66 грн. (ТОВ ОТОКА ), у сумі 6 267 999,98 грн. (ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ ), у сумі 117 500,00 грн. (ТОВ ПІРС ТРЕЙД );

- за квітень 2016 року завищено від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 1 422 177,00 грн.;

- за квітень 2016 року занижено задекларовану суму Позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яка сплачується до державного бюджету на 5 565 740,00 грн.

09 січня 2017 року позивачем сформовано заперечення на акт, до яких додано пакет документів на їх підтвердження та направлено на адресу контролюючого органу 13 січня 2017 року.

20 січня 2017 року на підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1 про визначення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 8 348 610,00 грн. у тому числі 5 565 740,00 грн. за основним платежем та 2 782 870,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № НОМЕР_2 про визначення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 422 177,00 грн. за основним платежем.

Позивач не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями розпочав процедуру їх досудового оскарження до ГУ Державної фіскальної служби у Донецькій області та Державної фіскальної служби України, яка завершилась прийняттям 30 березня 2017 року Державною фіскальною службою України рішення № 6522/099-99-11-01-01-25. На підставі рішень вказаних органів позивачу відмовлено у задоволенні скарг, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін, що стало підставою для звернення до суду із позовом про їх скасування.

При прийнятті рішення у справі суд виходить з наступного.

Як встановлено в ході проведеної перевірки та не заперечується відповідачем протягом квітня 2016 року в податковому обліку з податку на додану вартість позивачем відображені наслідки здійснення ним господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) від контрагентів ТОВ ОТОКА , ТОВ ПІРС ТРЕЙД , ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ , - правомірність відображення яких є спірним питанням даної справи.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений ПКУ термін.

Пунктом 201.7 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

З аналізу вищенаведених положень ПК України виходить, що виникнення у платника податку на додану вартість права на включення податку до податкового кредиту та формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі за текстом Закон № 996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення (фактичне відбуття) господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За змістом складеного відповідачем акту вбачається наступне.

Щодо документального оформлення взаємовідносин позивача з ТОВ Отока до перевірки надано: договір постачання № 5 від 14.03.2016, за умовами якого кількість, номенклатура, асортимент і ціна товару узгоджуються сторонами в усній формі на кожну окрему партію та фіксуються в рахунках та у специфікації, у пакет документів входить: рахунок, видаткова накладна, податкова накладна, сертифікат якості (якщо потрібен); договір на транспортно-експедиційні послуги № 24 від 01.04.2016 за умовами якого вид, кількість, маршрут, вартість перевезення, дата/час завантаження/розвантаження, а також інші умови визначаються у заявках, що подаються замовником з використанням факс зв'язку згідно встановленої договором форми, замовник надає ТТН, вантаж вважається прийнятим з моменту підписання експедитором ТТН; договір зберігання № 29 від 29.04.2016, за умовами якого майно, кількість, вартість, строки, місце зберігання зазначається у додатках до договору, всі дії оформлюються актом.

В акті вказано, що під час перевірки позивачем не надані отримані від ТОВ ОТОКА сертифікати якості/відповідності, походження, санітарно-гігієнічні висновки та інше, не надані ТТН на перевезення товарів від ТОВ ОТОКА .

Зазначено, що за відсутності ТТН, наданий акт здачі-прийняття робіт не дає відповідачу змоги підтвердити фактичний рух придбаного товару від постачальника до покупця.

Також вказано, що не надані журнали-ордери по рахунках бухгалтерського обліку на підтвердження руху товарів (регістри бух обліку).

Відповідачем у акті встановлено факт перерахування платником податків коштів за операцією з поставки товарів, яка, за посиланнями контролюючого органу, не є реальною.

Вказано, що ТОВ ОТОКА придбало ТМЦ від ТОВ Систем Лайн , яке придбало зазначені ТМЦ від ТОВ ДК Престиж , відносно якого призначена позапланова документальна перевірка за клопотанням прокурора в межах розслідування кримінального провадження.

Органом ДФС встановлено, що ТМЦ, які ТОВ ДК Престиж реалізувало на адресу ТОВ Систем Лайн , ТОВ ДК Престиж не придбало, разом із цим, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того що ТОВ Систем Лайн було придбано від ТОВ ДК Престиж , а потім реалізовано ТОВ ОТОКА , а згодом й позивачу одні й ті ж самі товари.

Стосовно документального оформлення взаємовідносин позивача з ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ до перевірки надано: договір постачання №1 від 01.04.2016, за умовами якого кількість, номенклатура, асортимент і ціна товару узгоджуються сторонами в усній формі на кожну окрему партію та фіксуються в рахунках та у специфікації, у пакет документів входить: рахунок, видаткова накладна, податкова накладна, сертифікат якості (якщо потрібен); договір зберігання № 38 від 01.01.2016, за умовами якого майно, кількість, вартість, строки, місце зберігання зазначається у додатках до договору, всі дії оформлюються актом; договір постачання № 2 від 03.03.2016, за умовами якого кількість, номенклатура, асортимент і ціна товару узгоджуються сторонами в усній формі на кожну окрему партію та фіксуються в рахунках та у специфікації, у пакет документів входить: рахунок, видаткова накладна, податкова накладна, сертифікат якості (якщо потрібен); договір постачання № 15/04 від 15.04.2016, за умовами якого кількість, номенклатура, асортимент і ціна товару узгоджуються сторонами в усній формі на кожну окрему партію та фіксуються в рахунках та у специфікації, у пакет документів входить: рахунок, видаткова накладна, податкова накладна, сертифікат якості (якщо потрібен); договір зберігання № 23 від 25.04.2016, за умова якого майно, кількість, вартість, строки, місце зберігання зазначається у додатках до договору, всі дії оформлюються актом.

Зазначено, що під час перевірки позивачем не надані отримані від ТОВ Інвест Брайт сертифікати якості/відповідності, походження, санітарно-гігієнічні висновки та інше, ТТН на перевезення товарів від ТОВ Інвест Брайт , журнал-ордерів по рахункам бухгалтерського обліку на підтвердження руху товарів, оборотно-сальдової відомості, пояснень щодо кредиторської або дебіторської заборгованості.

Щодо взаємовідносин з вказаним контрагентом відповідачем також встановлений факт перерахування платником податків коштів за операцією з поставки товарів, яка, за посиланнями контролюючого органу не є реальною.

Також відповідачем у акті вказано, що ТОВ Інвест Брайт придбало ТМЦ від ТОВ Фінансреал , яке придбало зазначені ТМЦ від ТОВ Канборт , яке придбало зазначені ТМЦ від ТОВ Ріомарк , відносно яких призначена позапланова документальна перевірка за клопотанням прокурора в межах розслідування кримінального провадження.

Зазначено, що органом ДФС встановлено, що ТМЦ, які ТОВ Ріомарк реалізувало на адресу ТОВ Канборт , ТОВ Ріомарк не придбало.

Однак, суду не надано доказів того, що ТОВ Ріомарк було придбано від ТОВ Канборт , а потім реалізовано ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ , а згодом й позивачу одні й ті ж самі товари.

Щодо документального оформлення господарських операцій позивача з ТОВ Пірс Трейд до перевірки надано: договір постачання № 11 від 04.04.2016, за умовами якого кількість, номенклатура, асортимент і ціна товару узгоджуються сторонами в усній формі на кожну окрему партію та фіксуються в рахунках та у специфікації, у пакет документів входить: рахунок, видаткова накладна, податкова накладна, сертифікат якості (якщо потрібен); договір на транспортно-експедиційні послуги № 14 від 01.04.2016, за умовами якого вид, кількість, маршрут, вартість перевезення, дата/час завантаження/розвантаження, а також інші умови визначаються в заявках, що подаються замовником з використанням факс зв'язку згідно встановленої договором форми, замовник надає ТТН, вантаж вважається прийнятим з моменту підписання експедитором ТТН; договір зберігання №17 від 26.04.2016, за умовами якого майно, кількість, вартість, строки, місце зберігання зазначається у додатках до договору, всі дії оформлюються актом.

Вказано, що видаткова накладна № 31 від 26.04.2016 від імені директора ТОВ ПІРС ТРЕЙД не має підпису директора ОСОБА_3, стосовно чого суд зазначає, що вказане не є порушенням з боку саме позивача.

Також вказано, що позивачем не визначено номер довіреності (на отримання ТМЦ), не наданий журнал видачі довіреностей, регістри бухгалтерського обліку, не надані отримані від ТОВ Пірс Трейд сертифікати якості/відповідності, походження, санітарно-гігієнічні висновки та інше, ТТН на перевезення товарів від ТОВ ПІРС ТРЕЙД . Наданий акт не надає змоги підтвердити фактичній рух товару.

Відповідачем встановлено перерахування платником податків коштів за операцією з поставки товарів, яка, за твердженнями податкового органу не є реальною.

Також вказано, що ТОВ ПІРС ТРЕЙД придбало ТМЦ від ТОВ Фінанс Реал , яке придбало зазначені ТМЦ від ТОВ Канборт , відносно якого призначена позапланова документальна перевірка за клопотанням прокурора в межах розслідування кримінального провадження.

Судом встановлено, що на підтвердження виконання умов вищенаведених договорів позивачем надано акти приймання-передачі поставленого товару, видаткові накладні, товарно-транспорті накладні, списки майна переданого на зберігання, акти приймання-передачі майна на зберігання та зі зберігання, платіжні доручення до договорів.

На вартість наданих послуг позивачем від контрагентів отримано податкові накладні (копії яких наявні в матеріалах справи), які зареєстровані в Реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями.

Відповідачем не викладеного зауважень щодо форми та змісту первинних документів (окрім видаткової накладної №31 від 26.04.2016 від імені директора ТОВ ПІРС ТРЕЙД , посилання щодо чого судом спростовані).

Посилання відповідача на те, що певні платіжні доручення, виготовлені за допомогою Інтернет-Банк в період, коди обов'язки директора виконував ОСОБА_4 мають цифровий підпис директора ОСОБА_5 суд оцінює критично, оскільки вони спростовуються поясненнями позивача про те, що ОСОБА_4 виконував обов'язки директора у зв'язку з перебуванням ОСОБА_5 у відпустці та замовлення на цей нетривалий період окремого цифрового підпису для ОСОБА_4 не було доцільним.

До цього ж суд зауважує, що надання оцінки платіжним документам не входить до компетенції податкового органу. Так, зауважень щодо таких платіжних доручень з боку банку чи контрагенту не було. Крім цього, навіть наявність у підприємства кредиторської заборгованості не є беззаперечним доказом фіктивності правочину.

Щодо посилань відповідача на ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» , обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

У той же час, відсутність або дефектність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства. Вказане не є підставою для обмеження позивача, як покупця, у праві формувати витрати за умови реальності господарських операцій.

Крім того, Податковий кодекс України не містить норм, відповідно до яких випливало б що відсутність у платника податку документів, що підтверджують транспортування товару (ТТН, подорожних листів, тощо), або наявність таких документів, але складених з порушенням, позбавляє права на нарахування податкового кредиту у складі вартості такого товару.

Навпаки, норми Податкового кодексу містять чіткі, прямі правові норми відповідно до яких підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна (пп. 201.10 ПКУ), яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (пп. 198.3 ПКУ), отже Кодекс не містить норм, які б встановлювали додаткову необхідність підтвердження сум, включених до складу податкового кредиту будь-якими іншими документами, окрім податкової накладної, яка повинна містити обов'язкові реквізити, визначені пп. 201.1 Кодексу.

До цього ж, товарно-транспортні накладні надані позивачем до податкового органу разом із запереченнями на акт перевірки, однак, відповідачем оцінка їм надана не була.

Стосовно посилань у акті перевірки на ненадання журналів видачі довіреностей суд зазначає, що 01 січня 2015 року набирав чинності Наказ Міністерства фінансів України від 30.09.2014 року № 987 (далі - Наказ № 987), на підставі якого втратила чинність Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, та на яку безпідставно маються посилання в акті перевірки.

Починаючи з 01 січня 2015 року суб'єкти господарювання не зобов'язані оформляти довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей на кожну окрему поставку.

Так, положеннями Наказу № 987 визначено, що повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

В акті перевірки не надана оцінка іншим документам, що можуть підтверджувати повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує ТМЦ.

Судом також не приймаються до уваги посилання відповідача, які маються в акті перевірки, на ненадання позивачем до перевірки сертифікати якості продукції до договорів.

Так, чинним законодавством не передбачено вимог стосовно обов'язкової сертифікації (оформлення сертифікатів відповідності) відносно придбаного товару. Крім того, Податковим кодексом України не передбачено пов'язаність виникнення права платника податків на формування податкового кредиту з податку на додану вартість з обов'язковою наявністю сертифікатів якості на товар.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 666 Цивільного кодексу України єдиними правовими наслідками невиконання продавцем обов'язку передати покупцеві документи, що стосуються товару, в тому числі і сертифікати якості, є право (а не обов'язок) покупця відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар покупцеві.

Податковий орган не вправі контролювати наявність або відсутність сертифікатів якості на товар (продукцію) і в залежності від їх наявності або відсутності робити висновок про нереальність господарських правочинів.

Крім того, сертифікат якості на товар не є первинним документом в розумінні Закону України від 16.07.99 № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, і його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку на підприємстві.

Позивачем надано до перевірки первинні документи, необхідні для фактичного встановлення реальності господарських операцій, які складені з дотримання обов'язкових вимог до первинних документів, встановлених ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , тому відсутність сертифікатів якості, крім цього, за наявності належним чином оформлених первинних документів не може бути підставою для визнання господарської операції нереальною.

Стосовно посилань відповідача в ході розгляду справи на відсутність логічних підстав для придбання позивачем поставлених контрагентами товарів суд зазначає, що за поясненнями позивача такі товари використовуються у діяльності підприємства з видобуванням кам'яного вугілля, що є основною діяльністю підприємства згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідачем не надано суду доказів, що спростовували б наведене.

Аналізуючи наведене, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо фактичного не здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з ТОВ ОТОКА , ТОВ ПІРС ТРЕЙД , ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ , оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, та не підтверджуються належними доказами.

Правовими наслідками укладення правочину є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов'язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки вищезазначені договори були укладені сторонами, скріплені печатками та підписами, сторонами виконані зобов'язання за цими договорами (сплачені кошти, надані послуги), то відповідно такі договори не можуть бути визнані фіктивними.

Судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами визначеними в акті перевірки договори не є недійсними в силу вказівки на це в законі, відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, реальність господарських операцій за цими договорами підтверджується первинними документами наявними в матеріалах справи.

Крім того, під час судового розгляду справи позивачем доведено факт реального виконання господарських операцій із контрагентами та спростовано висновки акту перевірки в цій частині.

Фактичне виконання господарських зобов'язань позивача підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Наданні первинні документи, підтверджують реальність господарських операцій позивача з визначеними в акті перевірки контрагентами, та обґрунтованість віднесення спірних сум ПДВ до податкового кредиту.

Водночас, акт перевірки податкового органу не може свідчити безпосередньо про порушення законодавства без підтвердження жодними доказами, а лише на підстав припущень.

Разом з тим, наявність, або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні, не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів, або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому, суд зауважує, що позивач не може нести відповідальність за невиконання іншими платниками податків своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками чи іншими платниками податків правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом чи іншими платниками податків податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення контролюючим органом наявності схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника чи третіх осіб для одержання платником податків незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Європейський Суд з прав людини в пунктах 70, 71 рішення від 22.01.2009 у справі "Булвес проти Болгарії" зазначив, що якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаному із сплатою податку на додану вартість, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстежування і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту прав власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з подання звітності по податку на додану вартість, неможливість для неї забезпечити дотримання постачальником обов'язків подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи податку на додану вартість, про який компанія-заявник знала або могла знати, здійснено не було, компанія-заявник не повинна нести наслідки невиконання постачальником обов'язків своєчасного подання звітності по податку на додану вартість і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пені.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Отже, притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Суд зазначає, що доказів ухвалення вироку суду, яким було б встановлено, що контрагенти позивача здійснюють фіктивне підприємництво, відповідачем до суду не надано.

Такі докази також не отримані судом на підставі ухвали від 05 жовтня 2017 року.

Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відтак, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача в акті перевірки щодо безтоварності господарських операцій з визначеними контрагентами.

Відповідачем не надано суду доказів, що дозволяли б дійти висновку що господарські взаємовідносини позивача з ТОВ ОТОКА , ТОВ ПІРС ТРЕЙД , ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ проведені в межах спірного періоду, є фактично не здійсненими.

Крім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки; камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Так, відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Таким чином, до початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки контролюючий орган має повідомити платника податків про її проведення.

При цьому факт направлення контролюючим органом наказу та повідомлення до початку перевірки не свідчить про отримання відповідних відомостей платником податків до початку її проведення та про обізнаність останнього з фактом призначення перевірки.

Так, повідомлення № 642/10/05-19-14-04/30597632 від 08.12.2016 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки разом з наказом № 1318 від 08.12.2016 року направлено відповідачем на адресу позивача поштовим відправленням з повідомленням про вручення та отримано уповноваженою особою позивача лише 13 грудня 2016 року. При цьому, сама перевірка проводилась у період з 12 грудня 2016 року по 23 грудня 2016 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що на момент початку перевірки у відповідача були відсутні відомості про повідомлення позивача про її проведення.

Суд зауважує, що незважаючи на проголошену підпунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України, відповідно до якого платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі №21-425а14, що є обов'язковою для врахування судом відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, у відповідача були відсутні підстави приступати до проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ ЕКСІМЕНЕРГО ПЕК 12 грудня 2016 року, адже на вказану дату у контролюючого органу не було доказів повідомлення платника податків про проведення такої перевірки.

Крім того, позивачем до початку перевірки на запит Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області № 17063/10/05-83-2-113 від 27.05.2016 року про надання пояснень та їх документального підтвердження по взаємовідносинам з ТОВ ОТОКА , ТОВ ПІРС ТРЕЙД , ТОВ ІНВЕСТ БРАЙТ були своєчасно надіслані запрошувані пояснення та документи.

Відповідачем, обов'язком якого у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України є доказування правомірності своїх рішень, не спростовані наведені вище обставини.

Таким чином, висновки перевірки, що проведена з порушенням закону, не можуть бути покладені в основу прийнятих на їх підставі рішень.

Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Аналогічну правову позицію з даного питання викладено у постанові Верховного суду України від 27.01.2015 року по справі № 21-425а14.

Відповідно до ст. 86 КАС України, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність спірних податкових рішень та необхідність їх скасування, а отже адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений товариством судовий збір у сумі 146 561,81 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 7-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСІМЕНЕРГО» паливно-енергетичної компанії до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькі області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькі області від 20 січня 2017 року № НОМЕР_1 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКСІМЕНЕРГО» паливно-енергетична компанія грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 8 348 610,00 грн. у тому числі 5 565 740,00 грн. за основним платежем та 2 782 870,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькі області від 20 січня 2017 року № НОМЕР_2 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКСІМЕНЕРГО» паливно-енергетична компанія грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 422 177,00 грн. за основним платежем.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькі області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСІМЕНЕРГО» паливно-енергетичної компанії судовий збір у розмірі 146 561 (сто сорок шість тисяч п'ятсот шістдесят одна) гривня 81 копійка.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складений та підписний у відповідності з ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Арестова Л.В.