Рішення

від 07.12.2017 по справі 910/18283/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2017Справа №910/18283/17

За позовом:

позивача 1: ОСОБА_1

позивача 2: ОСОБА_2

позивача 3: товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Плюс"

до публічного акціонерного товариства "Київській річковий порт"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Київської міської ради

про визнання одностороннього правочину недійсним

Суддя Шкурдова Л.М.

Представники:

від позивача 1 - не з'явився

від позивача 2 - ОСОБА_4 за договором про надання правової допомоги

від позивача 3 - ОСОБА_4 за дов.

від відповідача - Лисюк А.О. за дов. № б/н від 12.09.17 р.; Фрідман О.О. за дов. № б/н від 12.09.17 р.

від третьої особи - Костюк О.М. за дов. № 225-КМГ-2924 від 28.08.17 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Плюс", Київської міської ради до публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Київської міської ради про визнання одностороннього правочину недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 року порушено провадження у справі № 910/18283/17, залучено до участі у справі в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Київську міську раду.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що вони є акціонерами публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт", якому на праві власності належить будівлю по АДРЕСА_5. 12.12.2000р. на адресу Київської міської ради направлено лист від 12.12.2000 №01-29-454, який підписано від імені відповідача Головою правління ОСОБА_5., з якого вбачається, що відповідач не заперечує проти передачі будівлі по АДРЕСА_3 в комунальну власність. На підставі вказаного листа Київською міською радою прийнято рішення від 21.12.2000 №139/ 1116 Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку по АДРЕСА_4 у відповідності до якого гуртожиток на АДРЕСА_5 передано до комунальної власності територіальної громади Подільського району. Позивач зазначає, що односторонній правочин відповідача, оформлений листом від 12.12.2000 №01-29-454 є недійсним, оскільки п.9.3. Статуту відповідача, в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваного правочину, проведення будь-яких операцій з нерухомим майном товариства, які ведуть до зміни власника майна, належать до компетенції Спостережної ради. В зв'язку з відсутністю відповідного рішення Спостережної ради, позивачі зазначають, що спірний правочин підписано головою правління відповідача з перевищенням повноважень, в зв'язку з чим просять суд визнати недійсним правочин від 12.12.2000р. про передачу будівлі по АДРЕСА_3 у м.Києві до комунальної власності, оформлений листом відкритого акціонерного товариства Київський річковий порт від 12.12.2000 №01-29-454.

08.12.2017р. відповідачем подано відзив на позов, в якому відповідач зазначив, що гуртожиток по АДРЕСА_3 у м.Києві перебував в обтяженні, що виникло на підставі Договору іпотеки від 30.12.1999р., станом на дату вчинення односторонньої угоди від 12.12.2000р. згода на передачу гуртожитку зі сторони заставодержателя отримана не була, так само як і не було прийнято рішення загальними зборами акціонерів Відкритого акціонерного товариства Київський річковий порт щодо передачі гуртожитку третім особам, а тому будь-які дії щодо розпорядження гуртожитком зі сторони голови правління ВАТ Київський річковий порт ОСОБА_5. є протиправними.

16.11.2017р. від третьої особи надійшло клопотання про застосування строку позовної давності.

16.11.2017р. третьою особою подано клопотання про залучення в процесуальному статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м.Києва та Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію.

Відповідно до ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, третій особі у відповідності до ст.27 ГПК України не надано права заявляти клопотання про залучення в процесуальному статусі третьої особи. Крім того, яким саме чином дане рішення вплине на права та обов'язки Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м.Києва та Подільської районної в місті Києві державної адміністрації заявником не обґрунтовано. За таких підстав, суд відмовляє у задоволенні клопотання Київської міської ради про залучення в процесуальному статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м.Києва та Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію.

06.12.2017р. третьою особою подані пояснення по справі, згідно яких третя особа просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу.

У судовому засіданні 07.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно Свідоцтва про право власності від 11.06.1997 серія ЖБ, №010000532, виданим Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритому акціонерному товариству Київський річковий порт на праві власності належить будівля по АДРЕСА_3.

Відповідно до п.1.1.Статуту ПАТ Київпорт , затвердженого рішенням Загальних Зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства Київський річковий порт , протокол б/н від 16.06.2015, публічне акціонерне товариство КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ є новим найменуванням відкритого акціонерного товариства Київський річковий порт , яке було засновано Фондом державного майна України шляхом перетворення державного підприємства Київський річковий порт у відкрите акціонерне товариство відповідно до законів України Про підприємства в Україні , Про господарські товариства , Про цінні папери і фондову біржу , Про приватизацію майна державних підприємств , Указу президента України Про корпоратизацію підприємств від 15.06.1993р. та наказів Фонду державного майна України від 10.11.1992р. №477 та від 03.12.1992р. №537. Товариство з моменту його державної реєстрації є правонаступником державного підприємства Київський річковий порт з переходом до нього усіх майнових прав і обов'язків.

Листом №01-29-454 від 12.12.2000р., направленим на адресу Київському міському голові, за підписом голови правління ВАТ Київський річковий порт ОСОБА_5. повідомлено про те, що керівництво ВАТ Київський річковий порт не заперечує проти передачі будівлі по АДРЕСА_3 в комунальну власність при позитивному вирішенні питання про звільнення порту від сплати податку на землю на 2001 і 2002 роки.

Рішенням Київської міської ради від 21.12.2000 №139/1116 Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку по АДРЕСА_4 надано згоду на безоплатне прийняття гуртожитку по АДРЕСА_4 до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передачу його до комунальної власності територіальної громади Подільського району.

Позивач, ОСОБА_1, є акціонером публічного акціонерного товариства Київський річковий порт , що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах станом на 19.09.2017р.

ТОВ Денді-Плюс є акціонером публічного акціонерного товариства Київський річковий порт , що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах станом на 14.11.2017р. з часткою у статутному капіталі публічного акціонерного товариства Київський річковий порт в розмірі 24 %.

ОСОБА_2 є акціонером публічного акціонерного товариства Київський річковий порт , що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах станом на 14.11.2017р. та володіє 52 шт. акцій ПАТ Київський річковий порт .

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

Таким чином, зі змісту наведених норм вбачається, що учасник корпоративних відносин, чиї права чи інтереси були порушені, має право звернутися за їх захистом до господарського суду.

Частиною 1 статті 167 ГК України встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За приписами ч. 3 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Таким чином до спорів, що виникають з корпоративних правовідносин відносяться будь-які спори, що виникають з корпоративних прав особи.

Як було зазначено, до корпоративних прав особи належать права щодо управління господарською організацією, отримання частки прибутку, активів та інші права, перелік яких не є вичерпним. При цьому володіння особою корпоративними правами передбачає належність такій особі, у тому числі, права контролю за діяльністю емітента корпоративних прав, зокрема через органи управління емітента. Відтак, саме через управління емітентом корпоративних прав їх власник здійснює захист своїх майнових прав, які пов'язані з володінням корпоративними правами.

Відтак, суд приходить до висновку, що оскарження власником корпоративних прав майнових дій (у тому числі правочинів), вчинених емітентом корпоративних прав є частиною правомочностей власника корпоративних прав.

При цьому суд констатує, що вчинення юридичною особою емітентом корпоративних прав правочинів щодо розпорядження майном безпосередньо впливає на права та інтереси власника корпоративних прав, позаяк від майнового стану емітента залежать права власника корпоративних прав на отримання частини прибутку, частки в майні у разі ліквідації.

Крім того, суд звертає увагу на те, що одним із корпоративних прав є право на участь в управлінні господарською організацією. Надаючи статутом певні повноваження органам господарської організації, власник корпоративних прав таким чином реалізує належні йому права. При цьому кожен орган наділяється певним обсягом прав і обов'язків, вихід за межі яких не допускається. Відтак, перевищення органом управління господарською організацією своїх повноважень, у тому числі при вчиненні правочинів, є порушенням права на участь в управлінні господарською організацією власником корпоративних прав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що права позивачів як власників частини акцій відповідача можуть бути порушені вчиненням відповідачем, від імені якого діють його органи, правочинів з майном.

Отже в силу положень ст. 1 ГПК України позивач у такому випадку має право звернутися за захистом своїх прав до суду.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року N 435-IV Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на те, що предметом розгляду даної справи є визнання недійсним правочину від 12.12.2000р. про передачу будівлі по АДРЕСА_3 у м.Києві до комунальної власності, оформлений листом відкритого акціонерного товариства Київський річковий порт від 12.12.2000 №01-29-454, суд приходить до висновку про застосування до спірних відносин чинного на той час законодавства.

Відповідно до ст.41 ЦК Української РСР від 18.07.1963 угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Отже, одностороння угода є дія однієї сторони, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

У даному випадку, дії Голови Правління ВАТ Київський річковий порт ОСОБА_5. щодо передачі будівлі по АДРЕСА_3 в комунальну власність, потягли припинення прав та обов'язків ВАТ Київський річковий порт , як власника будівлі по АДРЕСА_3, та прийняття рішення Київською міською радою від 21.12.2000 №139/1116 Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку по АДРЕСА_4. Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуваний лист являється правочином в розумінні ст.41 ЦК Української РСР.

Відповідно до ст.48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Перевіривши правочин, вчинений Головою Правління ВАТ Київський річковий порт ОСОБА_5. та оформлений листом від 12.12.2000 року, на предмет його відповідності вимогам ст.46 Закону України „Про господарські товариства" , в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та п.9.3. Статуту ВАТ Київський річковий порт в редакції станом на 12.12.2000, судом встановлено порушення щодо наявності у ОСОБА_5. необхідного обсягу правоздатності на вчинення спірного правочину, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно ст.4 Закону України Про власність , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Таким чином, до повноважень власника майна належить право безоплатної передачі належного йому на праві власності майна.

Для припинення права власності на майно шляхом добровільної відмови має бути воля власника на її вилучення, реалізована через уповноважені органи.

Відповідно до ст.23 Закону України „Про господарські товариства" , в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Частиною 1 статті 41 Закону України „Про господарські товариства", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.

Частинами 1, 4 статті 46 Закону України „Про господарські товариства" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України „Про господарські товариства" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Згідно пункту 9.1 Статуту акціонерного товариства Київський річковий порт (в редакції станом на 12.12.2000) органами управління товариства є: Загальні збори, Спостережна рада, Правління Товариства, Ревізійна комісія.

Пунктом 9.6 Статуту передбачено, що Правління є виконавчим органом Товариства, яке здійснює керівництво його поточною роботою. Роботою правління керує голова правління.

Згідно з п.9.7. Статуту до компетенції Правління відносяться всі питання діяльності товариства, крім тих, які чинним законодавством віднесені до компетенції Засновника та інших органів Товариства.

Відповідно до п.9.10. Статуту голова правління самостійно вирішує питання діяльності Товариства, за винятком віднесених даним Статутом до компетенції Засновника та інших органів Товариства.

Відповідно до статті 47 Закону України „Про господарські товариства", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління.

Пунктом 9.3 Статуту передбачено, що до компетенції Спостережної ради відносяться питання вказані і підпунктах а, д, е, є, і пункту 9.2, а також:

- Прийняття рішення про заставу майна Товариства на суму, яка перевищує суму коштів резервного фонду на момент заключения договору застави;

- Проведення будь-яких операцій із нерухомим майном Товариства, які ведуть до зміни власника вказаного майна.

За таких підстав, спірний правочин, який передбачає зміну власника нерухомого майна, вчинено Головою Правління ВАТ Київський річковий порт ОСОБА_5. за відсутності необхідного обсягу правоздатності, оскільки проведення будь-яких операцій із нерухомим майном товариства, які ведуть до зміни власника вказаного майна відноситься до повноважень спостережної ради товариства, в той час як питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства; доказів того, що спостережна рада ВАТ Київський річковий порт приймала рішення про передачу будівлі до комунальної власності матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Відповідач не довів суду наявності у Голови Правління ВАТ Київський річковий порт ОСОБА_5. повноважень на розпорядження спірної будівлі.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судом встановлено, що питання про передачу будівлі по АДРЕСА_4 у м.Києві до комунальної власності на розгляд Загальних зборів товариства та Спостережної ради не виносилось, будь-які рішення про надання Голові Правління повноважень на вчинення спірного правочину не приймалось.

Відтак, суд приходить до висновку, що одностороння угода про надання згоди на передачу будівлі по АДРЕСА_3 у м.Києві до комунальної власності була вчинена органом управління відповідача поза межами його повноважень з порушенням вимог наведених норм Закону України Про господарські товариства в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, відтак підлягає визнанню недійсною в силу положень ст. 48 ЦК УРСР.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить визнати недійсним односторонню угоду, оформлену листом від 12.12.2000 №01-29-454, згідно з яким відповідач не заперечує проти передачі будівлі по АДРЕСА_4 у комунальну власність.

Поняття угоди закріплене в ст. 41 ЦК УРСР. Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Отже, виходячи зі змісту наведених норм угодами визнаються дії за умови, що вони створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки, при цьому одностороння угода характеризується створенням обов'язків лише для особи, яка її вчиняє.

Таким чином, в контексті положень ст. 41 ЦК УРСР суд оцінює лист відповідача від 12.12.2000 №01-29-454 як односторонню угоду, оскільки наслідком її вчинення стало виникнення обов'язку у відповідача щодо передачі нерухомого майна.

Враховуючи п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України суд вирішуючи питання про недійсність угоди застосовує положення ЦК УРСР в редакції, чинній на момент вчинення угоди. Разом з тим, оцінюючи правильність та ефективність обраного позивачем способу захисту слід керуватися положеннями законодавства, чинного на момент розгляду справа, позаяк правове регулювання захисту цивільних прав є окремим інститутом, дія якого в часі пов'язується з моментом вирішення судом спору та не передбачає ретроспекції.

Оцінюючи правильність та ефективність обраного позивачем способу захисту, суд виходить з того, що чинний ЦК України не містить поняття угода , разом з тим, чинним ЦК України введено поняття правочину .

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Аналізуючи зміст листа позивача від 12.12.2000 №01-29-454, суд приходить до висновку, що зафіксоване в ньому волевиявлення відповідача породжує для нього обов'язки, а саме - передачу в комунальну власність будівлі по АДРЕСА_4 в м. Києві, та права для територіальної громади в особі Київської міської ради, а саме право на одержання у комунальну власність вказаного об'єкту нерухомого майна.

Аналіз положень ст. 41 ЦК УРСР та ст. 202 ЦК України дає підстави стверджувати, що угода та правочин є тотожними поняттями, які мають ідентичну юридичну природу, при цьому різниця між даними інститутами законодавства полягає лише у відмінності понятійного апарату ЦК України від того, що використовувався в ЦК УРСР.

Виходячи з принципу превалювання суті над формою, суд приходить до висновку, що одностороння угода, оформлена листом відповідача 12.12.2000 №01-29-454 за своєю юридичною природою є одностороннім правочином в розумінні ст. 202 ЦК України.

Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Також ч.2 ст.16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не суперечить статті 16 ЦК України.

Чинне законодавство не передбачає такого способу захисту як визнання недійсною саме угоди , натомість наділяє учасників цивільних правовідносин правом на захист свого права шляхом визнання недійсним правочину.

Як було зазначено вище, чинний ЦК України не використовує поняття угода , натомість замість нього запроваджено нове поняття - правочин.

Особа не може бути позбавлена права на ефективний захист свого порушеного права чи інтересу з одних лише формальних причин, пов'язаних із відмінністю термінології нормативно-правових актів, що діяли/діють в різний період часу (ЦК УРСР та ЦК України). Формальний підхід не повинен застосовуватися при вирішенні питання щодо правильності та ефективності обраного особою способу захисту.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Верховний Суд України в постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13 зазначив, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

З огляду на викладене, суд вважає що обраний позивачем спосіб захисту - визнання недійсною угоди, оформленої листом відповідача 12.12.2000 №01-29-454, не суперечить ст. 16 ЦК України та за своїм змістом є ефективним та відповідає змісту порушеного права.

16.11.2017р. від третьої особи надійшло клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З наведених норм вбачається, що право заявити про застосування позовної давності має виключно сторона спору.

За приписами ч. 1 статті 21 ГПК України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

При цьому жоден інший учасник судового процесу, у тому числі й треті особи, не наділений процесуальним статусом сторони, відтак не має права заявляти про застосування позовної давності до позовних вимог. При цьому слід звернути увагу, що наділення іншого учасника процесу такими ж процесуальними правами, як у сторони, він не може заявляти про застосування позовної давності, оскільки таке право не входить до обсягу процесуальних прав, якими сторону судового процесу наділяє ГПК України, а встановлене нормами матеріального права. При цьому тотожність процесуальних прав і обов'язків не має наслідком тотожність прав і обов'язків, встановлених нормами матеріального права.

Відповідно до абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Таким чином, з огляду на те, що заява про застосування позовної давності у даній справі зроблена учасником судового процесу, який не є стороною у справі, суд, вирішуючи спір по суті не бере до уваги подану третьою особою заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсною з моменту укладення односторонню угоду від 12.12.2000р. про передачу будівлі по АДРЕСА_3 у м.Києві до комунальної власності, оформлену листом відкритого акціонерного товариства Київський річковий порт від 12.12.2000 №01-29-454.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (04071, м.Київ, вул.Верхній Вал, будинок 70, код ЄДРПОУ 03150071) на користь ОСОБА_1 (03134, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1600 (тисячу шістсот) грн 00 коп - витрати по сплаті судового збору

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (04071, м.Київ, вул.Верхній Вал, будинок 70, код ЄДРПОУ 03150071) на користь ОСОБА_2 (04114, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 1600 (тисячу шістсот) грн 00 коп - витрати по сплаті судового збору

5. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (04071, м.Київ, вул.Верхній Вал, будинок 70, код ЄДРПОУ 03150071) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Плюс" (01010, м.Київ, вул.Московська, будинок 29-А, код ЄДРПОУ 19068874) 1600 (тисячу шістсот) грн 00 коп - витрати по сплаті судового збору

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили через 10 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 10-денний строк до Київського апеляційного господарського суду.

Суддя Л.М. Шкурдова

Повне рішення складено: 12.12.2017р.