Постанова

від 05.12.2017 по справі 911/999/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2017 р. справа№ 911/999/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Власова Ю.Л.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчук Р.Ю.

за участю представників: позивача - Бондаренко Т.М.

відповідача - Нурищенко С.В.

розглянувши апеляційну скаргу Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства

на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2017 р.

у справі № 911/999/17 (суддя - Бацуца В.М.)

за позовом Приватного підприємства "ВР"

до Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства

про стягнення 216 506,37 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Приватне підприємство "ВР" (далі - позивач) звернувся з позовом до Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 182 000,00 грн основного боргу за договором № 5/і-16 про надання послуг з охорони майна від 01.07.2016 р., 22 463,77 грн пені та 12 042,60 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2017 р. у справі № 911/999/17 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 182 000,00 грн основного боргу; 22 420,27 грн пені та 12 042,60 грн інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2017 р., Києво-Святошинське виробниче управління житлово-комунального господарства подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що копії первинних документів, надані позивачем на підтвердження наданих послуг, містять ознаки підроблення, однак місцевий суд, в порушення вимог п. 3 ст. 84 ГПК України, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи та не витребував оригінали цих документів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.11.2017 р.

21.11.2017 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про витребування від позивача для огляду в судовому засіданні оригінали актів надання послуг № 25 від 31.07.2016 р., № 28 від 31.08.2016 р., № 31 від 30.09.2016 р., № 44 від 31.10.2016 р., № 52 від 30.11.2016 р. та договору № 5/і-16 від 01.07.2016 р.

Розглянувши вказане клопотання у судовому засіданні 21.11.2017 р. судова колегія дійшла висновку про його задоволення та витребування від позивача для огляду в судовому засіданні оригінали актів надання послуг № 25 від 31.07.2016 р., № 28 від 31.08.2016 р., № 31 від 30.09.2016 р., № 44 від 31.10.2016 р., № 52 від 30.11.2016 р. та договору № 5/і-16 від 01.07.2016 р.

Також 21.11.2017 р. від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи документів для перевірки достовірності оригіналів актів надання послуг. В рамках цього клопотання відповідач просив суд викликати у судове засідання директора Пономарьова Юрія Олександровича, який підписував зазначені документи.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Так, у судовому засіданні 05.12.2017 р. колегією суддів були оглянуті оригінали актів надання послуг № 25 від 31.07.2016 р., № 28 від 31.08.2016 р., № 31 від 30.09.2016 р., № 44 від 31.10.2016 р., № 52 від 30.11.2016 р. та договір № 5/і-16 від 01.07.2016 р., обґрунтованих сумнівів їх достовірності у суду не виникло. Від директора відповідача Пономарьова Юрія Олександровича не надходило заперечень стосовно не підписання зазначених актів надання послуг.

Отже вказане клопотання не підлягає задоволенню через відсутність необхідності у спеціальних знаннях при вирішенні даного спору.

У судовому засіданні 21.11.2017 р. було оголошено перерву до 05.12.2017 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.07.2016 р. між Приватним підприємством "ВР" (далі - виконавець) та Києво-Святошинським виробничим управлінням житлово-комунального господарства (далі - замовник) було укладено договір № 5/і-16 про надання послуг з охорони майна (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору виконавець зобов'язується за плату надавати послуги з охорони майна та території замовника, визначених договором, а замовник зобов'язується оплатити послуги, що надаються виконавцем за цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору охороні підлягає територія полігону твердих побутових відходів, а також будівель та споруд, рухомого майна на території полігону твердих побутових відходів, який належить замовнику і знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Тарасівка, вул. Київська, 1-а, що надалі іменується об'єкт, а також забезпечити дотримання правопорядку та пропускного режиму, за що одержує грошову винагороду.

Об'єкт, який охороняється та його складові частини, вказані в переліку та плані-схемі об'єктів замовника, що є невід'ємною частиною та додатком № 1 до цього договору (п. 1.3 договору).

Як передбачено п. 3.1 договору, за надання охоронних послуг замовник зобов'язується вносити плату в розмірі 33 333,33 грн, ПДВ 6 666,67 грн, всього 40 000,00 грн на місяць. При цьому 50% цієї суми сплачується авансом в строк до десятого числа поточного місяця, в якому надаються послуги з охорони, а решта - до 5-го числа наступного місяця, шляхом безготівкового перерахунку на рахунок виконавця, зазначений в договорі. В разі збільшення кількості охоронників, годин, постів, вартість послуг збільшується пропорційно такому збільшенню у порівнянні з існуючим графіком-дислокацією постів охорони. В разі якщо у відповідному місяці, кількість днів надання послуг охорони менша або більша, а так само кількість постів менша або більша, вартість послуг охорони вираховується пропорційно, про що виконавець зазначає в рахунках на оплату.

На виконання умов укладеного договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято, послуги з охорони на загальну суму 200 000,00 грн, що підтверджується актами надання послуг № 25 від 31.07.2016 р. на суму 40 000,00 грн, № 28 від 31.08.2016 р. на суму 40 000,00 грн, № 31 від 30.09.2016 р. на суму 40 000,00 грн, № 44 від 31.10.2016 р. на суму 40 000,00 грн, № 52 від 30.11.2016 р. на суму 40 000,00 грн.

Однак відповідач оплату послуг здійснив лише частково у розмірі 18 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, відкритого в Акціонерному товаристві "УкрСиббанк" за 12.09.2016 р.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов укладеного договору свої зобов'язання за надані послуги вчасно не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 182 000,00 грн.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, на виконання умов укладеного договору між сторонами були підписані акти виконання послуг на загальну суму 200 000,00 грн.

Вказані акти були підписані сторонами та скріплені їх печатками без жодних зауважень та заперечень.

Також сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2016 р. - 15.03.2017 р.

Однак, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, вартість наданих послуг оплатив лише частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 182 000,00 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 182 000,00 грн основного боргу за договором № 5/і-16 про надання послуг з охорони майна від 01.07.2016 р., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Доводи скаржника про те, що позивачем виставлено вимогу про оплату послуг по актах № 44 та № 52 у подвійному розмірі, є необґрунтованими, оскільки згідно з актом надання послуг № 44 від 31.10.2016 р. виконавець виконав послуги за жовтень 2016 року, а в акті надання послуг № 52 від 30.11.2016 р. міститься описка, але фактично послуги виконані за листопад 2016 року та відповідно оподатковувались останні за листопад 2016 року.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 22 463,77 грн пені за загальний період прострочки з 05.08.2016 р. по 24.03.2017 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що у разі порушення строку оплати вартості наданих виконавцем послуг замовник за кожен день прострочення зобов'язаний виплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Здійснивши перерахунок пені, судовою колегією було встановлено, що позивачем при нарахуванні пені було допущено арифметичну помилку, вірна сума пені за розрахунком суду складає 22 420,27 грн.

Пеня нарахована позивачем відповідними періодами, при цьому, тривалість цих періодів не перевищує шестимісячного строку, який передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 22 463,77 грн пені підлягає частковому задоволенню в сумі 22 420,27 грн.

Крім того, за неналежне виконання умов укладеного договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 12 042,60 грн інфляційних втрат.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права , сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, судовою колегією було встановлено, що їх розмір є більшим, ніж нараховано позивачем, однак, враховуючи те, що суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, задоволенню підлягає сума, заявлена позивачем.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 12 042,60 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2017 р. у справі № 911/999/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/999/17 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Андрієнко