Постанова

від 11.12.2017 по справі 910/14685/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2017 р. Справа№ 910/14685/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

від третьої особи - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України

на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р.

у справі №910/14685/17 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до Приватного підприємства ВВ-ЩИТ-1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства ВВ-ЩИТ-1 про стягнення 27163,22 грн. понесених витрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.09.2017 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників сторін та третьої особи.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 23.11.2017 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

26.07.2013 р. на перехресті автодоріг Маковище-Гавронщина-Колонщина Макарівського району Київської області сталась дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, що підтверджується первісною довідкою ДАІ № 9237540.

Постановою Макарівського районного суду Київської області від 13.03.2014 р. у справі № 370/528/14-п, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а провадження у справі закрито за закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2014 р. ОСОБА_4 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування по ДТП, посилаючись на те, що цивільно-правова відповідальність щодо експлуатації та керування автомобілем НОМЕР_1, перед третіми особами на момент вчинення ДТП не була застрахована.

Відповідно до звітів № 8294 від 09.08.2013 р. та № 8294/2 від 16.09.2013 р. про оцінку автомобіля НОМЕР_2, на підставі наказу № 5490 від 24.10.2014 р. позивачем було виплачено потерпілій особі ОСОБА_4 страхове відшкодування на загальну суму 26648,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1/24035 від 27.10.2014 р. (копія долучена до справи).

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 27.06.2017 р. по справі № 704/1133/16-ц, у задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2, ПП Охоронне підприємство Щит-1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування у сумі 27163,22 грн. - відмовлено.

Позивачем у даній справі пред'явлено позов до ПП ВВ-ЩИТ-1 про стягнення в порядку регресу 27163,22 грн. відшкодування, а саме: 26648,22 грн. відшкодування та 515,00 грн. витрат на аварійного комісара.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день ДТП винна особа ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з ПП ВВ-ЩИТ-1 . Тому вважає, що після виплати відшкодування позивач набув право вимоги саме до ПП ВВ-ЩИТ-1 , як роботодавця винної в ДТП особи відповідно до ст.ст. 1167, 1172, 1187 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Матеріалами справи підтверджено, що позивач виплатив потерпілій у ДТП особі ОСОБА_3 страхову виплату відповідно до п.41.1 пп. а ст. 41 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів , якою передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, зокрема, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилось в такому транспортному засобі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, на яку посилається позивач, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В матеріалах справи відсутні докази того, що станом на день ДТП - 26.07.2013 р., цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 або власника транспортного засобу ВАЗ-2121, д.н.з. НОМЕР_3 була забезпечена відповідним договором обов'язкового страхування (полісом).

У письмових поясненнях ОСОБА_2 підтвердив, що він дійсно станом на 26.07.2013 р. перебував у трудових відносинах з ПП ВВ-ЩИТ-1 та виклав обставини, за яких він здійснював керування автомобілем ВАЗ-2121.

Посилання позивача на положення ст. 1172 ЦК України, за змістом якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків є необгрунтованими, оскільки знаходження ОСОБА_2 у трудових відносинах з відповідачем не підтверджує того, що саме відповідач має нести відповідальність за відшкодування понесених позивачем витрат, пов'язаних з ДТП.

У даному випадку підлягають застосуванню положення ст. 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , як спеціальної норми, що регулює спірні правовідносини.

Так, згідно п. 38.2.1 ст. 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , МТСБУ, після сплати страхового відшкодування, має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 цього Закону.

В матеріалах справи відсутні докази, що автомобіль НОМЕР_1 належить саме відповідачу - ПП ВВ-ЩИТ-1 .

У довідці Моторно (транспортного) страхового бюро України про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих у графі власник ТЗ зазначено - не відомо (а.с. 24).

У довідці ДАІ № 9237540 про ДТП зазначено, що автомобіль НОМЕР_1 № кузова НОМЕР_5 належить ОСОБА_5 (транспортний засіб не застраховано) (а.с. 69-70). Також власником вказаного автомобіля зазначено ОСОБА_5 у повідомленні про ДТП, наданому потерпілим до МТСБУ 12.08.2014 р. (а.с. 71-72).

Інших доказів того, хто станом на 26.07.2013 р. був власником вказаного автомобіля, суду не надано.

У висновках Верховного Суду України, що викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, за II півріччя 2014 р. зазначено, що відповідно до підпункту 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону України від 1 липня 2004 р. № 1961-ІV Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції, чинній на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди; далі - ДТП) учасники ДТП зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, Моторного (транспортного) страхового бюро України про настання ДТП.

Підпунктом 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 зазначеного Закону (у редакції, чинній на момент вчинення ДТП) передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону.

Наведені норми передбачають у випадку неповідомлення у встановлений строк страховика про настання ДТП виникнення в нього права пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія транспортного засобу, який спричинив ДТП.

Згідно з ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Як зазначено вище, з матеріалів справи не вбачається хто саме є власником транспортного засобу ВАЗ-2121, д.н.з. НОМЕР_4.

Таким чином, позивачем належними засобами доказування не доведено та не надано доказів того, що в силу вимог Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , він набув право регресної вимоги саме до відповідача, як особи, що має здійснити відповідне відшкодування, що було б підставою для задоволення позову.

Щодо посилань позивача на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 27.06.2017 р. по справі № 704/1133/16-ц, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначено в п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Висновки суду у вищевказаній цивільній справі не є обставиною, що має преюдиціальне значення в розумінні ст. 35 ГПК України, а є правовою оцінкою встановлених в рамках вказаної справи обставин.

Слід зазначити, що зі змісту рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 27.06.2017 р. по справі № 704/1133/16-ц вбачається, що до відповідного висновку про відмову у задоволенні позову суд дійшов, посилаючись на положення ст.ст. 1187, 1191 ЦК України (загальні положення про відшкодування шкоди), в той час як по даній справі позивачем заявлено вимоги на підставі спеціальної норми, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме ст. 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Також у своєму позові позивач зазначає, що вина відповідача у скоєнні ДТП підтверджується постановою Макарівського районного суду Дніпропетровської області від 29.09.2011 р.

Проте, як вбачається з тексту вказаної постанови, обставини щодо вини у ДТП саме ПП ВВ-ЩИТ-1 судом не встановлювались.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. у справі №910/14685/17 залишити без змін.

Справу №910/14685/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.О. Зеленін

А.І. Мартюк